128997 (Взаємовідносини підлітків)

13

Вступ

Актуальність дослідження. Міжособистісні взаємини — де сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних взаємин є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.

Людина - істота соціальна. Включення особистості в суспільні відносини обумовлено первинною роллю соціального спілкування в цьому процесі. Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у виховному відношенні. Найчастіше труднощі підліткового віку пов'язують із статевим дозріванням. У вирішенні складних завдань виховання особистості значна роль належить вивченню уміння особистості спілкуватися. У підлітковому віці провідною діяльністю виступає спілкування з однолітками.

Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім’я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.

Від того, в якому оточенні перебувала людина, які поради та настанови вона отримувала, залежатиме і її життя. Буде зрозуміло, чи зможе вона досягти чогось у житті і стати тим, ким прагне бути.

Тож, як бачимо, проблема взаємовідносин доволі актуальна і потребує обговорення.

Об'єктом дослідження є особливості взаємовідносин підлітків.

Предметом дослідження – процес взаємовідносин підлітків.

Мета дослідження – виявити характерні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому.

Завдання:

1) вивчення теоретичного матеріалу з проблеми міжособистісних взаємовідносин в підлітковому віці;

2) виділення і вивчення психологічних особливостей взаємовідносин підлітків;

3) проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;

4) аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження – особливості формування взаємовідносин підлітків забезпечують повноцінний розвиток особистості.

Методи дослідження:

Теоретичні (аналіз літератури, типологічно-порівняльний, структурний);

Емпіричні (Анкетування, Закінчи речення, Самооцінка стану сформованості взаємин, Соціометрія, Спостереження.)

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини (теоретичний та практичний розділи), висновку та списку літератури.

База дослідження. Дослідження проводилося в малошкарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з учнями восьмого класу.

Розділ 1. Теоретичні основи міжособистісних взаємин

1.1 Міжособистісні взаємини. Загальні положення

Міжособистісні взаємини охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, неповторності міжособистісних взаємин є привабливість однієї людини для іншої.

Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким взаємин. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування — практична складова цих переживань (7; 124).

Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних взаємин: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції взаємин беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Особистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення взаємин. Необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («я можу»). «Треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування взаємин. Так, дружні взаємини можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйнують міжособистісні взаємини. Суспільство прагне привести міжособистісні взаємини у відповідність до суспільних відносин.(3; 7)

Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних взаємин та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних відносин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності — економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних взаємин.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних взаємин та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та економічних норм, близькі, інтимні взаємини заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних взаємин у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напруженості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У ньому разі йдеться про феномен взаємовпливу.

Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій — відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Механізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання.

Імітація — неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей. На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу — навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Норми, у свою чсріу, визначають характер міжособистісних взаємин. Наявність відпрацьованих норм демонструє однозначність у розумінні та оціїщі подій.

Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.

Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну конформність.(2; 79-82)

Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.

Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.

У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.

Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення виша; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша

Суттєвим моментом взаємовпливу є взаємини симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії - - незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі взаємини, які найменше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.

Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних взаємин, що демонструє зближення психологічних рис у людей, названо -законом “міжосабистісного уподібнення”, а частковий його прояв - ефект “поляризації” особистісних рис — формується у процесі тривалих взаємин.

1.2 Типи міжособистісних взаємин

Оцінка міжособистісних взаємин передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються взаємини знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці взаємини тільки як знайомство, а інший — як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні взаємини можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних взаємин: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину взаємин, вибірковість щодо партнерів, функції взаємин.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних взаємин є рівень включення особистості в взаємини. У структурі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Взаємини знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.

Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення взаємин. Найбільшу вибірковість виявляють взаємини дружби, подружні, кохання, найменшу - знайомства. Середня кількість осіб, уведених у взаємини знайомства особистості, 150-500, приятелювання – 70-150, взаємини дружби охоплюють 2-3 особи.(12; 63)

Функції взаємин виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистіених взаємин є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми взаємин, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням взаємин скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

Міжособистісні взаємини е найбільш значущими для особистості Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних взаємин на особистість.

1.3 Міжособистісні взаємини як чинник розвитку особистості

Через міжособистісні взаємини підліток включається в систему суспільних взаємин.

Міжособистісні взаємини є своєрідною сполучною ланкою трьох видів спільної діяльності: гри, учення, праці. Саме через них і завдяки ним діяльність людини постає такою різноманітною і розвиваючою. Відносне переважання орієнтацій міжособистісних взаємин на інтелектуальне, емоційно-комунікативне, і практичну взаємодію показує характер відношення людини і груп людей до діяльності як до гри, навчання або праці, коректує адекватність своєї поведінки.

Формування міжособистісних взаємин пов'язане з рядом проблем. Одна з причин полягає у визначенні умов і особистісних якостей, що роблять одну людину відомішою ніж інша. Виявлення чинників, що визначають популярність-непопулярність осіб в колективі, дає можливість прогнозувати характер розвитку міжособистісних взаємин. Важливою в цьому плані є інформація про той, хто в колективі відкидається, які якості особистості визначають цей ефект взаємин, що можна зробити для зняття негативних установок членів колективу. Наступною проблемою виступає дослідження міжособистісних притягань і симпатій на різних рівнях взаємозв'язаної, від приятельських і дружніх взаємин до подружніх. Суперечність між пошуком себе подібного, орієнтації на симпатії і зіткнення з несхожими – ось джерело постійного розвитку міжособистісних взаємин. Неадекватне очікування в стосунках, як і їх прояв в поведінці, приводять до розпаду міжособистісних взаємин. Специфіка міжособистісних взаємин в колективі, віково-статеві, професійні і інші особливості його членів визначають критерії і еталони, що використовуються суб'єктами у виборі партнерів для спілкування. Істотним чинником, що визначає характер міжособистісних взаємин, є статева відмінність і особливості взаємин в одностатевих і різностатевих парах, групах. Коли ці два компоненти взаємин доповнюють один одного - міжособистісні взаємини врівноважуються.

Для суспільного функціонування особи як соціальної одиниці необхідне спілкування в певних сферах і кругах спілкування, відповідних її віковим особливостям, природним потребам, загальноприйнятим нормам, правилам і суспільним стереотипам поведінки. Система міжособистісних взаємин, відображаючи форму і зміст спілкування, забезпечує соціалізацію особи в різних сферах її спілкування.

Під спілкуванням мається на увазі процес інтелектуального і емоційного обміну між людьми, виникнення розвиток міжособистісних і групових взаємин, що визначають його характер.(сх. 1)