117674 (Держава – головний інститут політичної системи суспільства), страница 2

В сучасних умовах у демократичних державах, звичайно, конституції складаються з двох найважливіших частин. В першій визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права, свободи, обов’язки особи, затверджується правова рівність всіх громадян і заборона дискримінації. Друга частина містить характеристику держави (республіка, федерація, монархія та ін), статус різноманітних гілок влади, правила взаємовідносин парламенту, президента, уряду, суду, а також структуру і порядок функціонування органів управління.

Устрій, лад держави характеризує його форми. В формах визначені організація і принципи функціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Держава, з точки зору форми, розглядається у трьох аспектах: як форма правління, форма територіального (державного) устрою, форма державного режиму. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка.

Монархія – це така форма правління, за якою вища влада представлена однією особою (царем, королем, імператором та ін), яка одержує престол як спадкоємець і не залежить від волі виборців.

Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман) – всевладдя голови держави; конституційна монархія – держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія). Конституційна монархія поділяється на дуалістичну (тобто, подвійну) (Йорданія, Кувейт, Марокко), в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково – законодавчою; і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими.

Існують також теократичні монархії (Катар, Оман та ін), які відрізняються високою політичною роллю церкви, частим суміщенням у монарха вищої державної і церковної влад. В сучасних умовах в світі є близько 40 монархій, а формально понад 70, тобто, в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу.

Слід зазначити, що форма державного правління сама по собі мало впливає на процес соціально–економічного розвитку. Так, королівство Непал входить в число найменш розвинутих країн світу, а королівство Швеція або імператорська Японія стали індустріальними гігантами.

В сучасних умовах найбільш розповсюджена форма правління – республіканська, в якій джерело влади – народ.

Республіка – форма правління, при якій глава держави (президент) – виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців. Розрізняють три основні види республік: президентську, парламентську і змішану.

Виникнення президентства припадає на середину XVIII ст., коли в США вперше конституційно введена посада президента – голови держави.

Президент – глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади, виступає символом єдності певної державної цілісності.

Президентська влада поділяється на ряд форм:

По–перше, форма президентства, що визначається безпосереднім обранням президента таємними загальними виборами.

По–друге, форма президентства, що передбачає обрання президента в декілька етапів.

По–третє, форма президентства, що передбачає обрання президента шляхом опосередкованих виборів.

Існують і інші форми президентства, які здебільшого встановлюються недемократичним шляхом. Система президентства в Україні введена на початок 90–х років.1 грудня 1991 р. відбулися перші всезагальні вибори президента України.

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент водночас і голова держави і голова уряду (США, Австрія, Філіппіни, країни Латинської Америки).

Однією з найбільш розповсюджених форм правління державою є парламентаризм.

Парламентаризм – це реальна практика і певна ідеологія, що встановилася в конкретній державі. Парламентаризм водночас є і засіб контролю над адміністративними органами, і авторитет, що визнають всі інститути управління суспільством. По своєї структурі парламенти діляться на двопалатні і однопалатні.

Парламентська республіка – характеризується формуванням уряду на парламентської основі з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Цей уряд очолює прем’єр-міністр, обраний парламентом. Уряд несе відповідальність перед парламентом. Це означає, що парламент в разі незгоди з діяльністю уряду може виразити йому вотум недовіри. В цьому випадку уряд повинен подати у відставку. В окремих випадках голова уряду може розпустити парламент, чого не може зробити в президентських республіках.

В парламентських республіках роль президента (якщо він є), як правило номінальна. Він не чинить істотного впливу на хід політики. Парламентська форма правління встановлена в країнах Західної Європи, Австралії, Індії, Канаді, Малайзії та ін. Всіх механізмів правління народу не вичерпують різноманітні республіканські та монархічні форми держави. Одним із механізмів правління народу є референдум.

Референдум – всенародне голосування (опитування) з якогось важливого питання життя держави, суспільства. Цінність референдумів полягає в тому, що народ з їх допомогою здатний безпосередньо висловити свою волю, стати творцем законів. Думка народу стає для державних владних структур не тільки орієнтиром, але й обов’язкова для виконання.

При змішаній формі правління президент тільки глава держави. Главою виконавчої влади є прем’єр-міністр, якого рекомендує президент і затверджує парламент (Франція, Фінляндія).

Форми державного устрою – це територіально–політична організація держави, що включає політико–правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів.

Основні форми державного устрою: унітарна і федеративна.

Більшість країн світу унітарні держави.

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, що поділяється на адміністративно–територіальні одиниці, що не мають будь–якою політичної самостійності.

Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін. Залежно від політичного режиму можуть існувати різні типи унітарних держав. При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія, Іспанія та Україна). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначеними представниками центру.

Федеративна держава – це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Федерацію складають державні утворення, що є її суб’єктами, і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінцій в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загальнофедеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб’єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владою федерації та суб’єктів федерації чітко розмежовуються повноваження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб’єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно–територіальною, а за адміністративно–територіальною ознакою. Як виняток колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія і деякі інші. Федеративні держави можна також умовно поділити на централізовані (Росія), та децентралізовані (США).

Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфедерація. В конфедерації кожний її член зберігає державну самостійність, об’єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776–1787 рр), Німеччина (1815–1867 рр) та ін. В нинішніх умовах таких держав нема, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму.

Проте і в наш час йде процес складання конфедеративного союзу західно, та в деякій міри, центральноєвропейських країн. Він уже має не лише економічні (спільний ринок, спільна валюта), але й законодавчі (європарламент) спільні органи влади. Поступово складаються й елементи конфедеративного влаштування і в співдружності незалежних держав.

Форма державного режиму – сукупність засобів та методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними і антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські).

Демократичні режими існують в правових державах, для них характерні наступні риси:

• свобода особистості в економічній сфері;

• гарантія прав і свобод громадян, їх можливість виказувати свої думки про політику держави, активно брати участь у роботі суспільних організацій;

• наявність ефективної системи прямого впливу населення на характер державної влади;

• захист особистості від свавілля та беззаконня;

• забезпечення владою інтересів і більшості і меншості в однаковій мірі;

• наявність плюралізму;

• законність.

Найбільш поширений зараз режим парламентської демократії.

Антидемократичний режим характеризується:

• контроль держави над усіма сферами життя;

• підкорення державі всіх суспільних організацій;

• відсутність фактичних прав особистості;

• примат держави над правом;

• мілітаризм суспільного життя;

• ігнорування інтересів суспільного життя;

• неврахування релігійних переконань населення.

Антидемократичний режим може бути як при монархічній, так і при республіканській формі правління.

Висновки: держава – це така політична організація, без якої неможливо здійснити ні порядок, ні справедливість, ні зовнішню безпеку, ні внутрішню солідарність.

Громадянське суспільство потребує і створює передумови для децентралізації державної влади через передачу значної частини її функцій органам самоврядування. Воно розкривається в умовах правової держави і само є базою для неї.

Історичний досвід та сучасна політична практика беззаперечно доводять, що армія на протязі тривалого часу залишатиметься необхідним атрибутом державності та важливим засобом захисту національних інтересів.