116335 (Розвиток професійної компетентності вчителів як педагогічна проблема), страница 3

Такі елементи індивідуальної професійної компетентності можуть формуватися в різних формах кооперативної діяльності в педагогічному колективі, де педагог має можливість не лише опанувати способами вирішення завдань практичної педагогічної діяльності, але і на основі порівняння особистих цілей, цінностей, способів діяльності, програм індивідуальної діяльності з такими у своїх колег, здійснити самоаналіз діяльності, її перетворення.

Формування та стимулювання розвитку професійної компетентності в колективних формах діяльності забезпечує розвиток не лише індивідуальної діяльності, а й колективною. Отже, сформульована професійна компетентність забезпечує, з одного боку, продуктивність педагогічної діяльності, а з іншого - саморозвиток педагога. Колективна ж компетентність педагогічного колективу відповідно забезпечує продуктивність функціонування школи, її перетворення на саморозвивається систему. Саморозвиваються освітніми системами правомірно розглядати такі з них, в яких відбуваються внутрішні незворотні самовільні зміни, спрямовані на досягнення оптимального результату на основі дозволу протиріч (внутрішніх і зовнішніх) [21].

1.2 Концептуальні основи управління розвитком професійної

компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі

Застосування системного підходу передбачає аналіз ключових понять: педагогічна система, структура, засіб, умова, вибір базових понять для створення системи управління розвитком професійної компетентності вчителів. Відомо, система являє собою порядок в розташуванні і взаємозв'язку дій, як щось ціле, що було закономірно розташовані і знаходяться у взаємному зв'язку частини.

Н.В. Кузьміна розглядає систему з точки зору застосування її в педагогічних дослідженнях як функціонуючу структуру, діяльність якої підпорядкована певним цілям [23, с. 14]. Ф.Ф. Корольов визначає систему як комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії, як безліч об'єктів разом з відносинами між ними та їх атрибутами [24, с. 109]. Система являє собою цілісний об'єкт, в якому стійкий порядок взаємозв'язку елементів утворює внутрішню структуру і комплекс елементів в ній знаходиться у взаємодії.

Структура функціонуючого об'єкта, обумовлена висунутими суспільством цілями, відображає характер взаємодії системи з оточуючими умовами [25, с. 129]. У науковій літературі поняття «структура» інтерпретується по-різному. Структура - будова і внутрішня форма організації системи, яка виступає як єдність сталих взаємозв'язків між її елементами, а також законів даних взаємодій [26, с. 354]. В.Н. Ніколаєв і В.М. Брук представляють структуру як форму деякого об'єкта у вигляді складових частин, безлічі всіх можливих відносин між підсистемами та елементами всередині системи та зв'язків між ними [27, с. 199]. Педагогічну систему характеризує цілісність, взаємодія елементів, зв'язки і відносини, що обумовлюють структуру системи.

Елементи педагогічної системи по В. П. Беспалько:

- Учні;

- Цілі виховання (загальні і приватні);

- Зміст виховання;

- Процеси виховання;

- Вчителя;

Організаційні форми виховної роботи [28, с. 6-7].

Педагог - основний компонент педагогічних систем «школа», «педагогічний процес», «методичний процес», «інноваційний освітній процес». У залежності від базових педагогічних концепцій практики освіти змінюється місце, роль і характер педагогічної діяльності. Ми виділили загальні, історично сформовані функції педагога і ті, які обумовлені специфікою культурно-історичної ситуації. Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку суспільних відносин, а також реальна суспільно-виховна практика формування підростаючих поколінь, особливості та умови організації педагогічного процесу [29, с. 72].

Отже, предмет педагогіки має двоїстий характер: з одного боку, вона вивчає закономірності виховання, з іншого – практичне вирішення проблеми організації освіти, виховання, навчання [6]. Здійснюючи педагогічну діяльність, вчитель забезпечує реалізацію завдань, пов'язаних з організацією педагогічного процесу в цілому, навчально-пізнавальної діяльності учнів, виховних відносин на основі дотримання базових законів і закономірностей педагогічної науки. Облік закономірностей сприяє оптимальному вирішенню педагогічних завдань.

Відомо, що під закономірністю в суспільних явищах розуміється об'єктивно існуюча, необхідна, що повторюється зв'язок явищ і процесів, спрямована на їх розвиток. Ю.К. Бабанський виділяє такі основні закономірності навчального процесу 30, с. 264]:

- Навчання закономірно залежить від потреб суспільства, від його вимог до всебічного розвитку особистості, а також від реальних можливостей учнів;

- Процеси навчання, виховання і загального розвитку закономірно взаємопов'язані в цілісному педагогічному процесі;

- Процеси викладання та навчання закономірно взаємопов'язані в цілісному процесі навчання;

- Зміст навчання закономірно залежить від його мети і завдань, а також від реальних навчальних можливостей школярів відповідного віку;

- Активність навчальної діяльності школярів закономірно залежить від наявності в учнів пізнавальних мотивів, від використовуваних вчителем методів стимулювання вчення;

- Методи і засоби організації навчально-пізнавальної діяльності, контролю і самоконтролю закономірно залежать від завдань, змісту навчання і реальних навчальних можливостей школярів;

- Форми організації навчання закономірно залежать від завдань, змісту і методів навчання;

- Ефективність навчального процесу закономірно залежить від умов, в яких він протікає (навчально-матеріальних, гігієнічних, морально-психологічних, естетичних і тимчасових);

- Оптимальна організація навчального процесу закономірно забезпечує максимально можливі і міцні результати навчання за відведений час. У свою чергу, «оптимальний» означає «найкращий для даних умов з точки зору певних критеріїв». У

ролі критеріїв оптимальності можуть виступати ефективність і час [30, с. 16]. Ефективність педагогічної діяльності визначається на основі встановлення відносини комплексу її результатів до ресурсних витрат, обліку їх відповідності соціальному замовленню, тенденціям розвитку, умов реалізації. Відповідно ефективність як якісний показник діяльності може бути високою, середньою і низькою.

Оптимальний же результат означає не взагалі найкращий, а найкращий: а) для даних конкретних умов і можливостей навчання та виховання; б) на даному етапі, тобто виходячи з реально досягнутого рівня знань і моральної вихованості конкретного школяра; в) виходячи з особливостей особистості школяра, його реальних можливостей; г) враховуючи реальні вміння, навички, особливості конкретного педагога чи колективу педагогів [18].

Під оптимізацією навчально-виховного процесу розуміють цілеспрямований вибір педагогами найкращого варіанту побудови цього процесу, який забезпечує за відведений час максимально можливу ефективність вирішення завдань освіти і виховання школярів [30, с. 16]. Ефективне вирішення педагогічних проблем залежить від чітко поставленої мети. Мета - передбачуваний результат діяльності окремої людини, групи людей. Зміст мети в певною мірою визначається засобами її досягнення. Особистість ставить перед собою мету на основі потреб, інтересів або ж усвідомлення і прийняття завдань, які висуваються людьми в силу соціальних зв'язків і залежностей.

У цілепокладання важливу роль відіграють мислення, уява, емоції, почуття, мотиви поведінки [23, с. 319]. Правильним визначенням мети виховання К.Д. Ушинський вважав «кращим пробним каменем будь-яких філософських, психологічних і педагогічних теорій, далеко не марним і в практичному відношенні» [7, с. 236].