116335 (Розвиток професійної компетентності вчителів як педагогічна проблема)

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ за ДОПОМОГОЮ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

Зміст

ВСТУП

1. РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Методологія дослідження проблеми розвитку професійної компетентності вчителів в загальноосвітній школі

1.2 Концептуальні основи управління розвитком професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі

1.3 Форми спільної діяльності з формування і стимулювання розвитку професійної компетентності педагога в загальноосвітньому закладі.

2. РОЗРОБКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ в загальноосвітньому закладі

2.1 Методичний супровід і колективне управління процесами функціонування і розвитку школи, управління розвитком професійної компетентності вчителів

2.2 Аналіз системи діяльності школи з управління розвитком професійної компетентності педагогів

2.3 План методичної роботи школи як система управління розвитком професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Різнобічні процеси соціальної перебудови, оновлення гуманітарної практики, реформування загальноосвітньої школи вимагає від вчителя концентрації інтелектуальних ресурсів для задоволення соціальних запитів. Саме педагоги, здатні до продуктивної творчої діяльності, управління розвитком навчально-виховного процесу, власної професійної компетентності, здатні задовольнити потреби суспільства в самоактуализирующейся і саморозвивається особистості випускника школи. Тому в загальноосвітніх школах важливо створити умови для становлення педагога-професіонала, здатного до дослідження та управління педагогічною діяльністю, що володіє інструментарієм діагностики процесу і результатів власної праці, способами обгрунтування шляхів і засобів його корекції та подальшого вдосконалення.

Розвиток професійної компетентності вчителів, створення умов для становлення творчо мислячої особистості учня - проблема, що надає безпосередній вплив на успішне функціонування школи. Проблема професіоналізму взагалі та професійної компетентності зокрема розглядається як одна з центральних у психолого-педагогічних дослідженнях.

В даний час наука має у своєму розпорядженні певним обсягом знань, використання яких у педагогічній діяльності є важливою умовою становлення професійно компетентного педагога, педагога-дослідника, здатного вдосконалювати навчально-виховний процес, направляти його на вирішення завдань особистісного становлення та розвитку як учнів, так і самого педагога.

Вимоги до організації діяльності з професійного со-лення педагогів розглядаються І.Д. Багаєва, А.І. Жуком, Н.В. Кузьміної, В.А. Сластьонін та ін Вивчення професійно компетентного вчителя в залежності від його творчих здібностей розкривається у працях Т.В. Кудрявцева, Я.О. Пономарьова, І.В. Страхова і ін Крім того, сутність педагогічної творчості характеризується і обгрунтовується В.В. Загвязінскій, В.А. Кан-Калик, М.М. Поташником, У.С. Решетько та ін Шляхи формування професійної компетентності педагога, система стимулювання його педагогічної творчості обгрунтовуються також Ю.А. Бабанским, О.Л. Жук, Н.В. Кухаревим, М.М. Скаткіним, Г.І. Щукіної та ін Разом з тим, незважаючи на важливість характеризується проблеми, в науці і практиці приділяється недостатня увага управління розвитком професійної компетентності педагога в умовах освітніх установ, що зумовило вибір теми дослідження.

Мета дослідження: розробка системи управління розвитком професійної компетентності вчителя.

Завдання дослідження, виходячи з його мети, були сформульовані наступним чином:

1) Дослідити проблему розвитку професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі.

2) Визначити концептуальні основи управління розвитком професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі.

3) Класифікувати форми спільної діяльності з формування і стимулювання розвитку професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі

4) Проаналізувати стан системи діяльності школи з управління розвитком професійної компетентності педагогів. Об'єкт дослідження: професійна компетентність педагогів у загальноосвітньому закладі.

Предмет дослідження: управління розвитком професійної компетентності педагогів у загальноосвітньому закладі.

Методологічною основою дослідження є вчення про провідну роль діяльності у становленні особистості, її активності в процесі розвитку, ідеї цілісності суб'єктивної реальності людини, рефлексивного характеру процесу управління розвитком, єдності психолого-педагогічної науки і практики в галузі становлення професійно компетентного педагога.

У процесі перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань використовувалися методи: теоретичного аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури; емпіричного аналізу основоположних документів про школу; вивчення ефективного педагогічного досвіду; бесіди; спостереження; анкетування; кореляційного аналізу.

Практична значимість отриманих результатів дослідження полягає в тому, що: • результати дослідження можуть бути використані з метою наближення функціонуючої школи до розвивається системі. • результати та висновки дослідження також можуть знайти застосування в різних освітніх системах-ліцеях, гімназіях, коледжах.

1. РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЯК

ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Методологія дослідження проблеми розвитку професійної

компетентності педагога в загальноосвітньому закладі

Здійснення дослідження передбачає вибір дослідницької позиції, визначення підходів, принципів, методів, базових категорій дослідження. Зміст отриманого дослідного матеріалу, його інтерпретація і висновки визначаються характером методологічного апарату. Ми виділили загальнометодологічні, загальнопедагогічні і частнопедагогіческіе методологічні підстави. Як загальнометодологічних підстав нами обрані системний та діяльнісний підходи, загальнопедагогічної - антропологічний, частнопедагогіческого - акмеологічний підхід.

Розглядаючи об'єкт з позиції системного підходу дослідник піддає аналізу внутрішні і зовнішні зв'язки і відносини об'єкта, всі його елементи розглядаються з урахуванням їх місця та функції в ньому [1]. Основними принципами вивчення органічного цілого є: сходження від абстрактного до конкретного; виявлення в об'єкті різноякісних зв'язків та їх взаємодії; єдність аналізу і синтезу, логічного та історичного; синтез структурно-функціональних і генетичних уявлень про об'єкт. Представляємо характеристику принципів системного підходу, уточнюючих його сутність.

Принцип цілісності відображає специфіку властивостей системи, несводящуюся до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості і відносини всередині системи від його місця та функції всередині цілого. Цілісність виникає на основі зв'язків і відносин елементів системи. Рівень розвитку системи визначається її цілісністю. Принцип структурності, що дозволяє представляти (описувати) системи як структури через розкриття сукупності зв'язків і відносин між її елементами, обумовленість властивостей системи характером елементарного складу, зв'язками і відносинами в ній. Принцип взаємозалежності зовнішніх і внутрішніх чинників системи.

Система формує і проявляє свої властивості, взаємодіючи з середовищем, першопричини розвитку системи, як правило, лежать у ній самій. Принцип ієрархічності, передбачає розгляд об'єкта в трьох аспектах: як самостійної системи, як елементу системи більш високого рівня (масштабу), як системи більш високого ієрархічного рівня по відношенню до її елементів, що подаються, у свою чергу, як системи.

Принцип множинності опису системи, що означає необхідність створення безлічі моделей для опису системного об'єкта. При цьому кожна з них розкриває лише певний її аспект. Моделювання - ведучий метод системного дослідження, по відношенню до якого всі методи виступають як приватні. Принцип історизму, що вимагає вивчення системи та її елементів не тільки як статичних, але і як динамічних [2].

Дослідження педагогічної діяльності, факторів і умов становлення професійної компетентності обумовлює вибір другого загальнометодологічного підходу - діяльнісного. Діяльнісний підхід передбачає розгляд досліджуваного об'єкта в рамці діяльності, її генезису, еволюції, розвитку. Діяльність, як форма активності людини, що виражається в його дослідному, перетворюючої і практичному відношенні до світу і самому собі є провідною категорією діяльнісного підходу. Діяльність - це спосіб існування і розвитку суспільства і людини, всебічний процес перетворення природи і соціальної реальності (включаючи його самого) відповідно до потреб, цілями і завданнями.

Для здійснення перетворення людині необхідно змінити ідеальний образ своїх дій, задум діяльності. У зв'язку з цим він використовує особливий засіб - мислення, ступінь розвитку якого визначає ступінь благополуччя і свободи людини. Саме усвідомлене, рефлексивне ставлення до світу дозволяє людині реалізувати свою функцію суб'єкта діяльності, активно перетворює світ і себе на основі процесів оволодіння загальнолюдською культурою і культуросозіданія. Перетворювальна діяльність включає як ідеалізацію, так і реалізацію задуму, що є чинником розвитку рефлексивних здібностей людини.

Діяльнісний підхід у нашому дослідженні, пов'язаному з організацією процесу формування та стимулювання професійної компетентності за допомогою включення педагога в систему продуктивної педагогічної діяльності, конкретизується за допомогою наступних принципів:

- Самовизначення учасників спільної діяльності на перетворювальні дії, спрямовані як на систему педагогічної діяльності, так і на самого себе;

- Технологічності, що передбачає узгодження абстрактних норм (підходів, принципів, цілей) з конкретними нормами діяльності (планами, методиками, методами і прийомами);

- Рефлексивності, що передбачає рефлексивно-діяльнісної організацію процесу управління перетвореннями; - Опори на суб'єктний досвід, що дозволяє управляти розвитком індивідуальної та колективної діяльності на основі реконструкції і синтезу суб'єктивного досвіду, обліку зон актуального і найближчого розвитку;

- Комунікативності, діалогічності, фіксує обов'язкова умова розвитку діяльності на основі рефлексії та узгодження індивідуальних і соціальних цілей;

- Керованого розвитку (принцип «вирощування»), що припускає таке управління педагогічною діяльністю, яке будується на схемах ситуаційного, рефлексивного управління як самою діяльністю, так і процесом її перетворення.

А керуючий діяльністю володіє рефлексивними здібностями та вміннями використовувати інструменти ситуаційного аналізу. Як загальнопедагогічної методологічного підходу нами обрано антропологічний підхід, який розглядає буття людини в освіті, прояв його родових якостей, його самоцінність, як творчої та вільної особистості [5, 6, 7]. Оскільки педагоги є носіями культурних норм і еталонів у сфері освіти, а освітній процес спрямований на становлення родових якостей особистості вихованця, то в нашому дослідженні ми розглядаємо такі антропосистема, як учень, педагог, учнівський та педагогічний колективи. Вони представляються нами як відкриті, саморазвивающиеся особистісні та соціальні системи.

Педагог - антропотехнік, що володіє засобами, «інструментами» управління процесом становлення людини в освіті. Як частнопедагогіческій нами використовується акмеологічний підхід. Акмеологія (Б.Г. Ананьєв, Н.В. Кузьміна, Н.В. Кухарєв, та ін) досліджує найбільш творчі періоди в житті людини, етапи зрілості, що супроводжуються підвищенням ефективності професійної діяльності; професіоналізм зрілих людей, закономірності психічного розвитку особистості в період розквіту (акме); многовершінной процесу сходження до професіоналізму [8].

Акмеологія як наука про вершину творчого розквіту особистості виділяє наступні категорії: творча індивідуальність, процеси самовдосконалення і саморозвитку, креативний досвід як результат самоактуалізації.

Таким чином, обраний нами комплекс підходів і розкривають їх принципів і категорій дозволяє богатоаспектно і цілісно розглядати об'єкт нашого дослідження, процес стимулювання розвитку професійної компетентності, інтерпретувати отримані дослідні дані на основі використання базових категорій цих підходів: система, діяльність, розвиток, людина, особистість, колектив, рефлексія, досвід, творчість, майстерність, професійна компетентність.

Сутнісні характеристики цих категорій розуміються нами у їх зв'язку та відносини, що виникають при реалізації базових принципів. Розвиток в його класичному визначенні - це єдність незворотного, спрямованого закономірного зміни матеріальних і ідеальних об'єктів світу, в результаті якого виникає новий якісний стан об'єкта [9]. Педагог у своїй практичній діяльності реалізує завдання управління розвитком учня. Причому учень, особистість розуміється нами як складна самоорганізована, котра саморозвивається система. Завдання педагога полягає в дослідженні сутності розвитку людини, джерел і механізмів розвитку, законів розвитку людини, його детермінант, впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів на розвиток, можливості управління процесом розвитку та інші.

Виділяють зовнішні і внутрішні чинники розвитку людини. Зовнішні фактори детерміновані умовами просторів розвитку людини: природи, суспільства, культури. Внутрішні чинники особистісного розвитку людини - арсенал його коштів, способів діяльності, норм взаємодії з просторами життєдіяльності. Проте розвиваючи свої унікальні здібності, людина зобов'язана постійно узгоджувати свою діяльність з функціонуванням просторів життєдіяльності. Ступінь свободи і благополуччя людини визначається рівнем здатності мислити. Особистісний розвиток людини пов'язано з розвитком простору розвитку людини так само, як і розвиток природи, соціуму, культури зумовлено здатністю людини до мислення. Простір зв'язку реального та ідеального світу людини - рефлексія. Областю розвитку рефлексивної енергії (свідомості) є внутрішній світ людини, відбитий у його пізнавально-практичної діяльності. Зовнішнім джерелом рефлексивного розвитку людини залишається об'єктивний світ (природа, соціум, культура). Саме через нього здійснюється зовнішнє управління, і він є зовнішнім механізмом розвитку людини. Мислення як засіб рефлексивного розвитку людини є вищою формою активності людини, що складається в цілеспрямованому і узагальненому пізнанні людиною істотних зв'язків, відносин систем, що оточують його [9, с. 16-17].

Механізм мислення полягає в дослідженні, творчому генеруванні ідей, у прогнозуванні подій і дій. Мислення виникає і функціонує лише в процесі постановки та вирішення теоретичних і практичних проблем. Динамічні процеси в сучасному суспільному розвитку, реформування освіти вимагають якісно нового мислення педагогів, чия функція полягає у забезпеченні керованого розвитку людини, груп людей, колективів.