116234 (Інноваційні процеси в системі освіти), страница 4

Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".

На думку З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.

Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:

- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];

- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];

- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];

- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].

У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].

В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:

- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;

- формуванню та розвитку "Я"-образу;

- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;

- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;

- становленню співтворчості вчителя й учня;

- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].

Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття – "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].

Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна – може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].

Д.В.Алфімов вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення навчально-виховного процесу" [2, с.159]

Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [7, с.71].

Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.

Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, – що характеризується новизною; результатом її упровадження є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .

Важливим у теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів), результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх учасників, а отже є неефективними.

Неоднозначною щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку Л.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації

– у змісті навчання й виховання учнів;

– у формах, методах і технологіях навчання;

– у змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти.

К. Ангеловські класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове [21]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні, планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові, малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.

Існують й інші види класифікацій педагогічних інновацій, кожна з яких певною мірою є виправданою, оскільки в кожній з них розкрито певні ознаки конкретних інновацій та визначено критерії їх розрізнення. Приєднуємося до думки Л.В.Буркової, що такий стан речей у цьому питанні призводить до незручностей насамперед у практичній інноваційній практиці: "Навряд чи педагог зрозуміє, які ж характеристики властиві обраній для впровадження" [21, с.232] інновації. Для вирішення зазначеного утруднення науковець пропонує класифікацію педагогічних інновацій проводити за єдиною ієрархією: парадигма – моделі – методики-технології – компоненти методик і технологій.

Щодо цієї пропозиції автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування педагогічних інновацій є невиправданою.

Насамкінець варто розглянути також питання труднощів та особливостей поширення інновацій в освіті. Як вважає дослідниця О.Остапчук, у зазначеному процесі найтиповішими утрудненнями є такі:

– складність поєднання новації як об’єктивного наукового знання з особистісним досвідом педагога як переймача новації;

– формалізація нових ідей: рідкісні освітні вміння важко перейняти;

– комплексний, багатогранний характер педагогічного досвіду та інновацій: інновація проростає на ґрунті досвіду;

– низька інформаційна інноваційна спроможність – практики завжди знають більше, аніж передають словами;

– велика значущість умов: для того, щоб досягти успіху в перейнятті інновації, необхідно швидше копіювати умови, які найперше дають поштовх реформам, а не саму реформу [12.

В.І. Слободчиков також визначає обмеження практичної інноваційної діяльності, серед яких визначальними є такі:

– неминуче зіткнення усталених та нових форм практики;

− прагматичність характеру інноваційної діяльності: інноваційний досвід певного суб'єкта має стати доступним суспільним надбанням; лише за такої умови діяльність окремого суб'єкта можна вважати інноваційною. Це, у свою чергу, передбачає культурне оформлення досвіду та розроблення механізмів його трансляції;

− необхідність організаційно-управлінського оформлення нововведень та їх нормативне закріплення у практиці, що змінюється.

О.А.Пуліна зазначає, що "будь-яка інновація під час її реалізації в загальноосвітній навчальний заклад потребує допоміжних інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу" [27, с. 32].

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

– у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

– кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

– інновації в середній загальній освіті є показником її реформування – на рівні змісту (зміст державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, програм навчальних предметів, нові навчальні предмети), на рівні методики (проекти, технології, методики, наприклад, – психолого-педагогічна система творчого виховання І.П.Волкова; психолого-педагогічна програма виховання творчої особистості школяра В.О.Моляко; навчально-виховна система "Школа творчості В.Алфімова, М.Артемова, Г.Тимошко"; технології особистісно зорієнтованого навчання (О.Савченко, С.Подмазін, С.Якиманська); технології модульно-розвивального навчання (Н.Клокар, А.Фурман) та інші), на рівні форм навчальної діяльності (насамперед, дистанційні форми навчання), на рівні управління освітньою системою (шкільні округи, теорія і практика муніципального управління тощо), на рівні засобів навчання (насамперед, використання ІКТ, електронних навчальних засобів, мережі Інтернет) та на рівні послуг (сучасні види послуг в освіти – різні форми дистанційного навчання, нові навчальні курси тощо) [7; 12; 18; 19; 20 та ін. ];

– у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, що, на нашу думку, пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат (тобто методологічні основи) ще цілком не сформовано, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.

Висносновки:

Інновації є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.