116092 (Використання народного фольклору у загальноосвітній школі), страница 4

Літні свята.

Між весняними та літніми святами важко знайти межу.

Першим літнім святом вважають день Святого Юрія (6 травня). Святий Юрій – це мученик за Христову віру в перших віках християнства. Легенда розповідає про його переможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. Святий Юрій захищає тварин, купців, військо, всю молодь, вважається її опікуном.

У народному календарі відбувалося багато обрядів: на Юрія у Карпатах виганяли худобу на полонини. Господар повинен був ранком у це свято викачатися у росі на своєму полі, щоб був добрий врожай цього року. В наш час збереглася тільки легенда про Святого Юрія, як переможця в боротьбі за добро проти зла.

Зелені свята або русальні, чи П'ятидесятниця припадають вже на початок літа. Назва ця походить від того, що у це свято „маїли” – прикрашали – оселі, церкви, двір зеленню. Наші предки це вважали потрібним проти ворожи сил природи: мавок, русалок, утоплеників. Найкращу охорону давали, за старовинними віруваннями, широколисті дерева: клен, липа, дуб, ясень. По підлозі хати завжди було розкидане пахуче листя очерету, лопуха. Цей звичай – прикрашати свій будинок зеленню, - мав ще одну назву: клечання, та відповідав натхненному радісному настроєві.

Маїння хат на Зелені свята належить до циклу русальних святкувань, які тривають перший тиждень червня. В ці дні відбуваються обряди: „Куст”, „Проводи русалок”, „Водження тополі”. Взагалі це дівоче свято. „Тополя” чи „Ляля” – це найкраща дівчина села. Її прикрашають квітами, віночком, танцюють кругом неї, співаючи пісень. Ляля роздає дівчатам вінки та різні страви.

Під час Зелених свят відбувався обряд топлення, спалення або закопування опудала з соломи. Якщо його називали Морена, то вдягали як дівчину, якщо Коструб, Ярило чи Купало – вбирали як хлопця.

Русальні пісні виконуються під час обрядів, пов'язаних з Зеленими святами або Клечальною неділею (перший тиждень червня). Самі епітети „зелений”, „клечальний” вказують на особливість цього свята – вшанувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворяли. За стародавніми уявленнями люди після смерті могли стати рослинами або рослиноподібними духами, котрі знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще „русальний”, „мавський”, „навій” тиждень, під час якго перед селянами розігрувалися фантастичні історії.

Віра в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, була досить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися балади, легенди, перекази, обрядові пісні, в яких згадуються мавки, русалки – стрункі, зеленоокі, русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями. Вони можуть допомагати або шкодити людині в її господарських справах. Їх улюблене заняття – водити танці, а побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати їх в свої ігрища та залоскочувати до смерті. Через те русалок звали ще „лоскотухами”, „лоскотарками”. Проти них були відомі обереги – деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили й тікали.

Ще й досі в окремих українських та білоруських селах в останній день Зелених свят „випроводжають русалок із села” – жінки й дівчата у вінках, узявшись попідруки, утворюють щільний ряд, перегороджуючи ним вулицю в напрямі до лісу, поля чи водоймища під спів:

Проводили русалочок, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Та наших дівчат не ловили.

Вважається, що віночки, розкидані по городі, сприяють збільшенню врожаю. Людина вірить, що це має магічний вплив на сили природи.

Пісні русального циклу – ліричні, повні радості буття. Вони славлять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров'я. Героїні пісень – дівчата та їх доля. Пісні виконуються у піднесеному настрої, а образи порівнюються з квітучою природою:

Ой, зросла ж я у свого таточка,

Кохалася в рідної матінки, -

Ой, луги ж мої всі зелені!

Повір'я про русалок та про чарівне перетворення дівчини оживають в шевченківських поемах: „Причинна”, „Утоплена”, „Тополя”. Всім відома опера О. Даргомижського „Русалка”. Образи Мавки, Русалки польової, Русалки водяної, навіяні Лесі Українці народними піснями і були втілені у творі „Лісова пісня”. Русальні пісні звучать у творі М. Гоголя „Майская ночь или Утоплена” та однойменної опери М. Лисенка.

Головна тема русалчиного обряду – поклоніння рослинності. Наприклад, дівчину вбирали „русалкою”, прикрашали її квітами та зеленню, ходили з нею зі співами у ліс та поля. У текстах пісень постійно згадуються дерева, інші рослини, плетіння вінків:

Зав'ю вінка та на всі святки,

Ой, на всі святки, на всі празники.

Такі „русалки” у дівчат випрошували одяг, наприклад, сорочки. „Русалка” загадувала дівчатам сім загадок (або три), наприклад: „В лісі на дубку колишеться гойдалка?” (реля, тобто колисочка). Дівчата обмінювалися подарунками й кумувалися.

Значне місце у русалчиних обрядах займає тема кохання, весільні мотиви, сватання. Ця тематика показова взагалі для усіх весняно-літніх пісень: веснянок, купальських, петрівочних.

На русальному тижні крім пісень виконувались також ігри та хороводи. Ігрища супроводжувалися перевдяганнями, звіриним маскарадом, маїнням, рухливими танцями, голосним співом, тому церковники називали їх „бісівськими ігрищами”.

Для того, щоб покумуватися, дівчата чіпляли вінки одна одній на шию, обмінювалися намистами, хустинками. Потім цілувалися і вже звалися кумами. Інші навколо пари, що кумувалися, вели танок і співали. Крім цих забав розігрували також обряд „Куст” та „Проводи русалок”.

Русальні пісні невеликого діапазону, більшість завершуються вигуками. Манера співу – речитативно-декламаційна.

Осінні свята.

Українські традиційні жниварські свята розпочиналися ще з літа і тривали до середини осені. На тиждень пізніше свята Петра та Павла (12 липня) у багатьох областях України збирали жито. Звідси і походить народне прислів'я про те, що „Справа святого Петра – жито зажинати”. На святого Іллю (2 серпня), як правило закінчувалися жнива. З цього приводу навіть існує приповідка: „Бач, як Ількові бороду розчісують”. В Україні існував звичай залишати в полі щось на пні, тобто „на розплід”, - чи то трохи жита, чи пшениці. Існує повір'я, що коли зібрати геть усе до краю, то на другий рік не вродить. Після збору жита та пшениці приступали до жнивування ярих – ячменю, вівса, гречки. Гречку збирали завжди останньою, бо вона найпізніше дозріває. Від Спаса (19 серпня) можна було споживати садовину та городину. Після свята Першої Пречистої (Успіня Пресвятої Богородиці – 28 серпня) приступали до збирання садовини (крім зимових сортів). Від Семена (4 вересня) розпочинали копати картоплю. У перший же день розкладали з бадилля вогнище, пекли картоплю, їли і гріли до вугликів руки – „щоби не мерзли зимою”. Після Чесного Христа (27 вересня) в Україні приступали до копання буряків. Спочатку збирали столові (червоні), опісля кормові (пастовні), а у самому кінці – цукрові. У цей же період виламували качани та вижинали кукурудзу. Таку традицію збирання осінніх культур люди строго дотримувалися і передавали досвід від покоління до покоління.

Осінь розпочиналася зі святом святого Симона Стовпника, дня 14 вересня. В народних звичаях з цим днем закінчувалися літні зустрічі та ігри молоді, „вулиці”, а починалися осінні „вечорниці” та „досвітки”. Починалися вони спільною працею дівчат (прядіння, вишивання, лущення насіння стручкових рослин, дертя пір'я). Збиралися на „вечорниці” у хаті „вечорничої матері”. Це була старша, поважна жінка, яка мала наглядати за молоддю, вчила готувати, співати, зустрічати гостей.

Свято Покрови 14 жовтня виникло ще в Х столітті. У той час на Грецію напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини, тобто араби, намагалися поневолити городян. Першого жовтня (за старим стилем) константинопольці зібралися на всенощну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній побачили на горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточені святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, а звідти й народна назва Покрова) і молилася. Таке видиво надало грекам впевненості в своїх силах, і вони вступили в бій. Чужинці змушені були відступити. З того часу свято стало всенародним.

У народі існує безліч легенд про те, як щедрує Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батьків, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Проте Покрова була непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя. На Покрову влаштовувались весілля (шлюбний період був нетривалий – весілля справляли лише від Покрови і до Пилипівських започин – 27 листопада). З наближенням посту вже заборонялося шлюбувати дітей, а тому дівчата просили свою покровительку: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу, най ся в дівках не мучу”, бо лише, як стверджувало інше прислів'я: „Покрова накриває траву листям, а дівчат – шлюбним вінцем”.

Традиційно Покрова в Україні була великим святом. У багатьох селах на її вшанування будували й освячували храми, заводили села.

День Святого Андрія Первозданного припадає на 13 грудня (30 листопада за старим стилем). Хоч Андрій Первозданний – християнський святий, народні звичаї та обряди в день цього святого мають давній дохристиянський характер.

З давніх-давен на Андрія дівчата ворожать, бажаючи дізнатися про свою долю: чи вийдуть заміж, чи доведеться дівувати ще весь рік. Існував звичай випікати в цей день балабухи – невеликі круглі тістечка і годувати ними собак. Чию балабушку першу з'їсть пес, та дівчина першою вийде заміж. Якщо дівчина хотіла дізнатися, як буде зватися її майбутній чоловік, напередодні Андрія виходила на вулицю і питала першого зустрічного чоловіка, як його ім'я, - так і зватиметься наречений.

Гра „Калита”. Калита – це великий корж з білого борошна з маком і медом, який підвішується високо вгорі на стрічці. Хлопці по черзі підстрибують і намагаються вкусити його. Хто засміється, той програв, а того, кому вдасться відкусити калити, називають Андрієм, і він стає почесним гостем у цей вечір. Закінчується гра так: дівчата ділять порівну між усіма учасниками калиту, але за свій шматок хлопці мають заплатити гроші дівчатам, які випікали смачний корж.

Зимові свята.

Перше зимове свято припадає на 19 грудня. Це свято Святого Миколая. Святий отець Миколай здавна в нашому народі наділений великою увагою. Не було в нас ні однієї хати, де б не було ікони святого Миколая. Усе своє життя святий Миколай присвятив творенню милосердя. Його ще за життя називали батьком сиріт, вдів та бідних. Після смерті Бог нагородив його даром творення чудес, і за те він дістав назву великого чудотворця. Його чуда були головною підставою для швидкого та широкого культу.

У численних народних переказах святий Миколай боронить людей від стихійного лиха, найбільш він опікується тими, хто перебуває у плаванні. У давнину святий Миколай – також заступник перед небезпеками у степу.

Святий Миколая допомагає потребуючим, зокрема дівчатам, щоб ті могли вийти заміж. Тепер його вважають опікуном і помічником всіх, хто в небезпеці (особливо дітей).

У нас закріпився звичай, що Святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки. Роздавання подарунків повинно мати виховне значення: діти відповідають піснями, декламаціями, сценками.

7 січня в календарі – Різдво Христове, а на передодні – 6 січня – Святий вечір. Свято народження Христа злилося з дохристиянським святом Коляди. Люди вважали цей день найкоротшим днем року та початком відродження сили Сонця. Тому цей день вважався початком Нового року.

Святе Різдво – це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.

Головне завдання кожної родини у різдвяні дні – гідно приготувати себе і свою душу, свою хату і своє господарство до цього визначного свята. Але головне те, що Різдво повинно захоплювати нас проявами любові та пошани до ближніх. Це свято милосердя.

Різдвяні свята багаті різноманітною атрибутикою, яка символізує і утверджує віру людини у всемогутнього Бога, у надприродню силу різних явищ природи та окремих предметів.

Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері по всій Україні є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно, щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства і символізує багатство та здоров'я людини. Кутя є своєрідним символом самих різдвяних свят. Символічним вважається також і різдвяний хліб, який протягом всіх свят стоїть на столі і уособлює і собі сімейний добробут та багатство. Засушений окраєць різдвяного хліба донедавна в Україні зберігали до того дня, коли вперше виходили в поле сіяти.