116022 (Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей), страница 3

Тут виразно виступає моральний аспект естетичного сприймання, пов'язаний з усією культурою поведінки людини. Бо ж, добре вихована дитина — це дитина культурна, що вміє себе гарно поводити. З нею кожному приємно мати справу; на неї приємно дивитися.. Вона не сяде, розвалившись на стільці, не розставлятиме лікті на весь стіл, не розмахуватиме руками, розмовляючи, не перебиватиме співрозмовника. Це дитина, що вміє гарно триматися, ходити, говорити. В колективі вона не буде забиватися в куток, але не буде й нав'язливою, нахабною.

Своїм добрим прикладом батьки : мають вчити дитину поводити себе так, щоб з нею було добре і малим, і дорослим. Але не слід думати, що саме по собі хороше оточення достатнє для виховання естетичних почуттів дитини.

Якщо дорослі не допоможуть їй глибше проникнути в красу навколишнього, то ця краса часто проходить повз увагу дитини. Відомо ж, що діти можуть рости серед природи і не помічати її чарівності, не вміти, милуватися нею. Музика по радіо, яку дитина постійно чує, картини на стінах, про які з нею ніколи ніхто не поговорив, не лише не виховують естетичного почуття, але й можуть притуплювати чутливість дитини, формують своєрідну естетичну байдужість.

Відчування краси і пов'язані з ним глибокі почуття, що схожі за словами Чернишевського на світлу, безкорисливу радість,— це свого роду вміння, якого треба навчатись. І лише тоді красиве справді ввійде в життя дитини, «заграє» в ньому, коли дорослі вчать її не лише бачити, а й приглядатися, не лише чути , а й вслухатися, помічати гру світла і тіні в речах, тонко вловлювати гармонію їх кольорів і форм.

Охоче включаючись в гру «хто більше помітить красивого», діти з великим задоволенням розглядають з батьками гарну вазу, художню вишивку, роблять радісне відкриття, що .килим, 5 який давно, вже висить на стіні, має тонкі і гарні узори, звертають увагу на художнє оформлення своїх іграшок, посуду тощо. Можна попросити дитину розповісти,; що красиве побачила вона на прогулянці, заохочувати її до яскравого опису, виразних порівнянь в передачі своїх вражень («Розкажи так, щоб я ніби й сама побачила»).

Для розвитку естетичної чутливості батьки можуть використати всяку можливість—багато свіжих, яскравих вражень дасть і відвідування стадіону, і прогулянка по місту з його своєрідними ансамблями, святом квітів на клумбах, і спостереження за сміливою працею майстра своєї справи на будівництві. А хіба не відчує дитина, прогулюючись в зоопарку, як плавно й граційно рухається лебідь по гладіні озера, який м'який, еластичний і сильний кожен рух тигра чи леопарда.

Невичерпним джерелом естетичних вражень, глибоких і світлих почуттів дитини, є рідна природа. Ці перші враження проводжають нас далеко в життя, пов'язуючись з великим словом «Батьківщина». «Бідолашна дитина, що зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі зеленої трави. Ніколи вона не розвинеться з тією повнотою і свіжістю, до яких здібна душа людська», — писав Ушинський. Знайомлячись з біографіями великих письменників, музикантів, художників, видатних людей всіх часів, ми бачимо, якою ,глибокою була їх любов до природи, до рідної землі, як надихала вона їх. І кому ж як не матері та батькові. І розкрити очі дитини на розкіш весняного цвіту, переливи хвиль дозрілої пшениці, тендітну вроду проліска. І якщо самі батьки люблять свій край, його природу, то й дитині легко прищепити таку любов. Для цього треба читати лекцій, адже дитина без слів все зрозуміє, коли ви знайдете час, щоб разом з нею помилуватися добрими літніми зорями чи блискавками росяного лугу під ранковим промінням сонця, прислухатись до дзвінкого голосу жайворонка, що славить весну. В такі хвилини дитина вбирає в себе і чудові картини, і ясний вираз обличчя матері, що задивилась на цю красу, — так проникає в її душу чиста любов до природи, до рідного краю, яка переростатиме в благородне й високе почуття, патріотизму.

Не треба насильно тягнути дітей до красивого, весь час повторюючи це слово, відриваючи від цікавої гри чи якихось занять, що в цю мить повністю захопили дитину. В таких ситуаціях дитина може виявитись, як то кажуть, сліпою і глухою до об'єкту естетичного захоплення дорослого. Зате «під настрій» діти виявляють надзвичайну чутливість, і досить буває одного слова «Поглянь!» чи виразу обличчя матері, щоб дитина пройнялась її настроєм, відчула її переживання. Але тільки тоді, коли воно щире. Діти дуже тонко відчувають всяку фальш.

З раннього віку формує естетичні почуття дитини й яскраве, виразне слово. Дитячі віршики й оповідання, мудрі казки та приказки знайомлять дитину з тим, що робиться в світі, Виховують повагу й любов до людей, до праці. Але сила художнього слова, як і всіх образів мистецтва, виявлятиметься лише тоді, коли v дитина їх глибоко відчуває, переживає страх, здивування, торжество. «Нехай вухо їх (тобто дітей — М. В.) привчається до гармонії слова, серця переповнюються почуттям прекрасного; нехай і поезія діє на них як музика — прямо через серце»,— писав В. Г. Бєлінський.

Таке сприймання художньої літератури можливе в дитини за певної емоційної настроєності, що виникає в атмосфері щирої схвильованості і взаємної зацікавленості дорослого читача й малого слухача. Коли ми довіряємось силі художнього слова і раз у раз не перериваємо читання захоплюючої казки чи оповідання питанням: «Що, подобається?», «Ну як, цікаво?»,— це порушує настрій, сплутує потік образів дитячої уяви. Безпосередній вплив художніх образів, ритміка вірша може дати значно більше, ніж нудні моралізування, якщо тільки дорослі, що читають дітям, самі люблять і розуміють художнє слово. І не просто монотонне похапцем прочитують дитині цілу книжечку підряд, аби відбутися, а схвильовано й гаряче доносять до неї багатство думок і почуттів прекрасної народної казки, читають вірш з усім багатством інтонацій, динамікою чітких і звучних рим. У дітей розвиватиметься і вдумливе ставлення до того, що їм читають, і відчуття художньої форми слова. Поступово та глибока естетична радість, та насолода, що її відчуває культурна людина, читаючи прекрасні твори Пушкіна і Шевченка, Блока і Лесі Українки, Байрона і Гете, Тургенєва і Коцюбинського, Чехова та ін., ставатиме доступною дітям. Вони все частіше пробуватимуть читати самі, намагатимуться говорити образно, емоційно, виразно розповідатимуть за малюнком, складатимуть власні оповіданнячка, вірші, казки й загадки, тобто набуватимуть такого необхідного для школи вміння вільно й яскраво висловлювати свої думки.

Нерідко помічаємо, що до словесної творчості самих дошкільників дорослі ставляться скептично і несерйозно. Вони обривають натхненні імпровізації дітей, їх захоплене римування і гру ритмами. «Не ламай язик!», «Не перекручуй слова!», «Не базікай!»— покрикує дорослий замість того, щоб розумно підтримати інтерес дошкільника до слова, до ритму. А саме цей інтерес є однією з важливих передумов формування в дітей тонкого відчуття художнього слова, мовної культури, поетичного дару.

Вдома, в сім'ї, починається і музичне виховання дитини. Від самого народження супроводить дитину пісня: дитя засинає під колискову, плеще радісно в долоньки під «лади-ладу-сі», починає підспівувати матері про кицю, що пішла по водицю... Так вона і вчиться. Та нам треба стежити, щоб дитина співала правильно, не збивалася на фальш, щоб не кричала, співаючи. Але виправляти дитину треба лагідно, без роздратування, бо якщо дитина тільки й чує: «Та куди ж ти тягнеш!», «Чи тобі ведмідь на вухо наступив?» — то охота співати в неї швидко зникає. Чи ж дивно, що й в шкільному хорі такі діти не наважуються співати. Вони зарані певні, що нічого з того не вийде, що в них немає слуху; замість радощів і задоволення уроки співів несуть таким дітям тільки неприємності. Бо ж вони і справді не вміють співати, не привчені. А в сім'ях, де пісні в пошані, ростуть і співучі, мов пташки, » щасливі діти. Ось пливе простора, як доля, задумлива пісня, бентежачи душу дитини; слухає вона, а тоді й сама вступає, спочатку стиха, а потім і сміливіше. Красиво зливається дзвінкий голос з батьківськими голосами, зливаються думки і почуття... І такі хвилини повного єднання кровно прив'язують дитину і до батьків, і до рідного краю, і до народу, що створив чудові ці пісні. Життєрадісні чи сумовиті пісні, почуття, викликані музикою, ті образи, що уявляються їй за мелодією і текстом, незміримо збагачують духовний світ дитини, роблять її життя яскравішим і цікавішим. В тих сім'ях, де музика в пошані, діти охоче слухають її, мають свої улюблені пісні на різні випадки життя. Під бадьорі ритмічні звуки вони весело марширують, грайлива музика викликає радість і пожвавлення, лагідна мелодія колискової заспокоює дитину. Дітям дуже подобаються невеличкі пісеньки про тваринок, дітей, птахів, про рідну країну і її природу.

Найчастіше діти переймають пісні у нас, дорослих, тому тим, хто любить співати, варто стежити за своїм репертуаром. Можна співати дітям і виконуючи якусь хатню роботу, і в будь-яку вільну хвилину, особливо на прогулянці. Заохочуючи дитину до співів, треба зацікавити її змістом пісеньки (йдеться звичайно про зрозумілі дітям пісні). Слід пояснити, як треба співати — дзвінко і весело, щоб танцювати захотілось, чи тихо і лагідно, щоб скоріше заснула улюблена лялька. Спочатку всі пісні краще виконувати «дуетом»— дорослий співає, а дитина підспівує. Запам'ятавши мелодію, вона й сама буде згодом співати. М'яко і обережно слід домагатись того, щоб дитина співала правильно, точно передавала мелодію і ритм, хоч спочатку це виходить у дитини не дуже вдало. Головне, не відбити охоти, що, безперечно, може лише загальмувати формування музикальних здібностей, які більшою чи меншою мірою притаманні кожній дитині і можуть буди розвинені.

Всім батькам, а особливо тим, що самі не грають і не співають, велику допомогу в музикальному вихованні дитини можуть надати радіо, програвач, магнітофон. Слухаючи разом з дітьми спеціальні передачі для малих, нескладні, але майстерно виконувані фортепіанні й вокальні п'єски, а то й короткі уривки з симфонічних творів, батьки вводять музику в життя дитини, і вона навчається знаходити в ній радість і задоволення. Відчуває подих весняного вітерця, перегук пташиних голосів, звуки дзвінких весняних крапель, уявляє собі політ джмеля над безмежним — то спокійним, то бурхливим — морем (політ джмеля з «Казки про царя Салтана» Римського-Корсакова). Щоб привернути увагу дитини до музики, можна проводити цікаві для дітей ігри за типом музикальних загадок (вгадай, що це грають? Підспівай. Яка це музика — весела, чи сумна? Про що грає музика?). Спочатку дітям треба давати кілька простеньких мелодій — знайомих пластинок—а з віком поповнювати цю програму складнішими творами (здебільшого програмними та пісенними).

Дуже легко організувати в сім'ї також танці дітей під звуки радіоприймача, піаніно, гітари чи й просто співу дорослих. Любов до рухів, потреба ритмічно рухатись під музику спостерігається в ранньому віці у кожної дитини. Можна з певністю сказати, що для маляти найприродніша форма сприймання музики зв'язана з власними рухами.

Проте без керівництва дорослих діти рідко можуть навчитись добре й граційно танцювати, рухи їх бідні і одноманітні, і своє відчуття музикального настрою, життєрадісність, емоційність вони виявлятимуть лише зміною темпу одних і тих самих рухів або намагатимуться копіювати танці, які спостерігають у дорослих. Часом дорослі захоплюються танком шестирічної дівчинки, яка намагається відтворити танок вмираючого лебедя, хоч таке виконання карикатурне і неграмотне. Значно корисніше навчити дітей простих танців, показати їм невелику кількість нескладних за малюнком, але різноманітних рухів. Зовсім не важко показати дитині, як можна швидко покрутитись, пройтись мірним переступом чи легко з підстрибом по колу, помахуючи хусточкою в такт музиці, плескати в долоні, пристукувати каблучками. Все це легко й з великим задоволенням переймає кожна дитина і використовуватиме свій запас в різних варіаціях залежно від характеру музики. Особливо радісно танцюється дитині, коли разом з нею танцює мама, татко, сестрички. Діти дуже люблять танці, що хоч трохи наближаються до гри, тобто такі, в яких є певний нескладний сюжет, розвивається невеличка танцювальна дія. З захопленням і великою винахідливістю відтворюють вони в танцювальних рухах гру в м'яч або конячки, погоню за метеликом, охоче танцюють танці моряків, динамічні народні танці, водять хороводи навколо зайчика, перепілочки. Співи, танці, ігри під музику створюють атмосферу радісного піднесення, вони не лише виховують у дітей любов до гармонійних звуків, вміння легко і граційно рухатися, а й об'єднують їх в єдиний дружний колектив.

Нерідко програвачі і радіоли взагалі вмикаються лише тоді, коли дорослі збираються, щоб потанцювати, послухати новенькі пластинки. Буває й так, що і пісні, і музика, та й вся обстановка дорослих вечірок (як коли ще й з хмільними піснями) не лише не збагачує дитини, а тільки шкодить їй. Краще хай вона всього цього не бачить і не чує, і не повторює.

Велике місце у вихованні здатності глибоко сприймати красиве займає образотворче мистецтво. Хороші картини, яскраві ілюстрації до книжок, приваблюючи дітей своєю формою, будять фантазію, думку. Глибина і сила впливу картини визначається її змістом, художніми якостями, виразністю форм, кольору, композиції. І що може бути простішого, ніж запропонувати дитині відібрати з кількох листівок найкрасивіші, показати їй те, чого вона не помітила, поступово привчаючи її все глибше вникати в суть малюнків і цінити естетичну їх досконалість. Дитина вчиться самостійно знаходити красу не лише в контрастах яскравих кольорів і простих симетричних формах, а й розпізнавати тонкі відтінки, цінити м'який колорит, гармонійні переходи тонів тощо, а за цим усім — глибше відчути настрій картини, її зміст.

Естетичне виховання, як ми знаємо, не лише виховання вміння відчувати прекрасне, здатності насолоджуватися готовою красою. Це виховання активної любові, що завжди прагне захистити те, що дороге її серцю і хоче зробити його ще кращим. Так, любов до природи може бути не лише замилуванням, а й дійовою, активною, виявляючись і в боротьбі з тими, хто по-хижацькому нищить природу, і в розведенні квітів, вирощуванні плодових та декоративних дерев, садінні лісу, і в допомозі дорослим на колгоспних ланах. Вже й дитина дошкільного віку може брати певну участь у прикрашанні рідної землі, посадивши квіточку, поливаючи грядку, вона відчуває себе творцем, перед нею розкривається справжня романтика, краса праці.

Скільки чистої радості, відчуття власної сили входить у життя дитини, якщо батьки навчать її виліплювати з глини чи пластиліну фігурки тварин, чашечку, блюдечко, літак. Скільки творчої видумки вносить дитина у плетіння нескладних речей з соломи, вирізування з паперу, аплікації. Батьки мусять всіляко підтримувати спроби дитини робити щось красиве: виліпити, вирізати, намалювати. Треба дати їй глину, папір, кольорові олівці — нехай спробує свої сили, нехай зазнає щастя творчості.

Особливе місце в житті дошкільника займає малювання. Це майже таке ж улюблене заняття його, як і гра. Разом з тим саме в процесі малювання міцнішають руки дитини, дрібні рухи пальців, так потрібні для письма Розвивається спостережливість, відчуття кольорів і форм, творчо працює фантазія дитини.