115942 (Дидактичний експеримент у трудовому навчанні), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Дидактичний експеримент у трудовому навчанні", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "педагогика" из 6 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "педагогика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "115942"
Текст 2 страницы из документа "115942"
2. Частотне вирівнювання: передбачає зіставлення експериментальної та контрольної груп у цілому за відсотковим розподілом чи середніми величинами суттєвих ознак. У цьому прийомі є небезпека неоднакових поєднань характеристик, якщо кожна окремо однаково розподіляються у розглядуваних групах.
3. Вирівнювання за квотою: допомагає усунути недоліки попереднього прийому. Тут передбачається розподіл для обох груп як окремих ознак, так і їх комбінацій.
4. Випадковий розподіл (рандомізація): виконується за правилами вірогідного відбору. Цей прийом вважається найбільш надійним, оскільки процедури випадкових вибірок детально розроблені, можливий аналіз точності та надійності вибірки, про що мова піде трохи пізніше.
Поєднання різних прийомів: забезпечує надійність вирівнювання як великих, так і малих вибірок.
На основі виділених змінних, а також матеріальних, соціальних, часових можливостей проведення дослідження розробляється план експерименту. Є різні варіанти планів. У педагогічних дослідженнях найчастіше використовується план "до-після" з контрольною групою. План "до-після" є паралельним за логікою доведення гіпотези. Він передбачає утворення двох приблизно однакових груп, в одній із яких (експериментальній) вводиться в дію експериментальний чинник, а в іншій (контрольній) - не вводиться. "До" означає, що в обох групах проводять вимірювання цікавих для дослідника ознак до початку роботи (наприклад, з використанням констатуючого експерименту). "Після" означає, що вимірювання та аналіз необхідних ознак здійснюється у контрольній та експериментальній групах відразу по закінченні дослідження. Такий план дозволяє значно підвищувати можливість досягнення внутрішньої валідності: якщо групи вирівняні за складом та умовами діяльності, то і вплив неекспериментальних (незалежних) змінних повинен бути в обох групах однаковим. Гіпотеза вважається доведеною у тому випадку, якщо в експериментальній групі відбулись переміни у залежній змінній, а у контрольній їх не спостерігалось (або значення залежної змінної в експериментальній групі відрізняються більше, ніж у контрольній).
На практиці вирівняти всі не експериментальні чинники не вдається, тому для зменшення впливу неконтрольованих умов доцільно повторити експеримент декілька разів з метою досягнення зовнішньої валідності і проводити це, за можливості, з різними групами (вибірками) учнів.
Крім плану "до-після" з контрольною групою, використовують ще такі види планів: "до-після" без контрольної групи; "тільки після" з контрольною групою; "наче до-після" з контрольною групою. У плані "наче до-після" вимірювання проводиться по одному разу у кожній групі: перед початком формуючого експерименту вимірювання може проводитись лише в контрольній групі, а по його завершенні - лише в експериментальній, або навпаки.
Згадані вище плани експерименту є однофакторними; тут визначається дія одного чинника (фактора). Багатофакторний план передбачає вплив двох, трьох і більше експериментальних чинників.
Незалежно від виду експерименту, велике значення для достовірності результатів має зовнішня і внутрішня валідність. Для досягнення внутрішньої валідності необхідно врахувати і максимально нейтралізувати вплив таких чинників, як: фон (конкретні події, що відбуваються між першим та другим вимірами), природній розвиток (зміни в учнів, що не пов'язані з конкретними подіями, а виступають як наслідок плину часу), ефекти тестування (вплив перших контрольних зрізів на результати повторного виміру), похибки, нестабільність вимірювального інструменту (несправність технічних засобів навчання тощо), статистична регресія (наслідок відбору групи на основі крайніх показників), відбір іспитників (нееквівалентність експеримен-тальної та контрольної груп за складом).
Чинники, які ставлять підзагрозузовнішню валідність, репрезентативність експерименту: реакціяіспитників на експеримент; ефект взаємодії складу групи та експериментального чинника, ефект взаємодії між різними експериментальними чинниками; умови організації експерименту та його проведення.
Слід зазначити, що ми вибрали найголовніші чинники, які впливають на внутрішню і зовнішню валідність експерименту.
4. Методика проведення експерименту
Аналіз наукових джерел показує, що реалізація цього виду дослідження може бути різною. Часто вивчення подібних питань однієї і тієї ж проблеми вимагає розробки самостійних методик.
Розглянемо основні вимоги до проведення будь-якого типу експерименту.
1. Збирання емпіричних даних - всебічне вивчення вихідного стану розглядуваного об'єкта, виявлення основних тенденцій його розвитку.
2. Теоретичний аналіз - висування гіпотез, чітка постановка завдань експерименту, розробка та аналіз альтернативних шляхів їх розв'язків.
3. Підготовка до проведення дослідження - створення таких умов, у яких можливе експериментування; підбір об'єктів для вивчення, при можливості - їх вирівнювання.
4. Старанна розробка процедури експериментальної роботи.
5. Впровадження експерименту - систематичне вивчення ходу розвитку експериментальних змінних і точне описування фактів.
6. Проведення систематичної реєстрації (там, де можливо, вимірювань та оцінювань) фактів різноманітними засобами і способами з використанням відповідних пристроїв, схем, анкет, тестів, психолого-педагогічних характеристик, математичного апарату.
7. Створення повторюваних ситуацій, зміна характеру умов та перехресні впливи, створення ускладнених ситуацій з метою підтвердження (або спростування) раніше одержаних даних.
8. Перехід від емпіричного вивчення до логічних узагальнень, до аналізу і теоретичної обробки одержаного фактичного матеріалу.
Фіксування фактичних даних у ході педагогічного експерименту, як і при спостереженні, може вестись у формі звичайного запису (суцільного чи вибіркового), стенографічного або магнітофонного, кіно чи відео зйомки, фотографування тощо.
Обробка фактичного матеріалу, одержаного за допомогою експерименту, розпочинається з розгляду окремих фактів та виявлення особливостей виучуваного явища.
При оцінюванні знань, умінь, та навиків школярів критеріями можна вибрати: а) ознаки повноти; б) усвідомлення засвоєння та дієвості тощо. До ознак повноти засвоєння навчального матеріалу належать можливості учня перерахувати всі його основні елементи, дати визначення кожному із них і охарактеризувати ключові моменти.
Усвідомлення засвоєння знань, умінь і навиків полягає в тому, що учень повинен вказати, як пов'язані між собою виучувані на уроці поняття і факти, порівняти певні явища, знайти в них спільні та відмінні риси, розкрити причинно-наслідковий зв'язок подій, процесів та ін.
Ознаками дієвості опрацьованого програмного матеріалу є здатність учня виконувати вправи з використанням одержаних умінь і навиків, застосовувати вивчене для аналізу конкретних життєвих явищ.
При оцінюванні виховних та розвиваючих впливів педагогічних дій застосовуються критерії позитивних відношень до цих дій, що виявляються у фіксованих діях учнів, їх судженнях, висловлюваних репліках, емоційних реакціях. Зокрема, на цьому наголошував Ю.К.Бабанський.
Дуже часто у процесі констатуючого експерименту при виявленні вихідного рівня сформованості в учнів конкретних якостей, а також у ході чи при завершенні формуючого експерименту, для характеристики напрямку та змісту перетворень цих рис практикується проведення контрольних робіт. Роботи можуть бути письмовими та усними, поточними та підсумковими, груповими та індивідуальними. За їх допомогою здійснюються цільові зрізи, що фіксують стан експериментальних та контрольних груп у моменти проведення дослідження. Контрольні роботи передбачають питання чи завдання, відповіді на які дають можливість встановити ступінь впливу досліджуваних змінних. Поряд з такими роботами використовуються також тестові завдання, що не прямо визначають наявність та ступінь сформованості в учнів певних рис.
5. Математична обробка наслідків експерименту. Критерії оцінки
Одним з недоліків експериментального дослідження з питань методики трудового навчання та виховання є недостатнє обгрунтування результатів, більшість із яких мають описовий характер. Для більшої об'єктивності та достовірності одержаних фактів за допомогою експерименту (чи іншого методу дослідження) необхідно використовувати математичні методи. Поєднання методів, наприклад, експерименту з математичними методами, дозволить забезпечити адекватне пізнання суті педагогічних явищ.
Використання математичних методів потребує вмілого оперування певними поняттями, які ми коротко охарактеризуємо.
Імовірність визначає міру об'єктивної можливості будь-яких подій у певних умовах. Вона виражається простими дробовими числами від нуля до одиниці (на відрізку).
р(х) = m / n, (1.1)
де р(х) - імовірність подій X;
m - число подій (явищ, фактів) що відбуваються;
n - число всіх можливих подій;
Якщо припустити, що
а ,
то (1.2)
Якщо ми знаємо значення випадкових величин та імовірність їх появи, то можна припустити, що нам відомий закон розподілу цих випадкових величин. Закон розподілу здебільшого записують у формі таблиці, яку називають ще рядом розподілу випадкової величини. Наприклад, візьмемо клас, де 50 учнів провели контрольну роботу; її результатом стали оцінки з відповідною частотою повторення (таб.1).
Таблиця 1
Таблиця розподілу випадкових величин
Оцінка Хі | Частота повторення Fi (m) |
1 2 3 4 5 | 4 8 21 12 5 |
На основі результатів контрольної роботи визначимо частку оцінки "3" від загальної кількості оцінок. Для цього скористаємось формулою 1.2:
або42 %
Це означає, що оцінка "3" зустрічається майже в кожному другому випадку за цією контрольною роботою.
Доцільно зазначити, що ряд розподілу, зображений у табл.1, можна також подати графічно. З цією метою на осі абсцис треба відкласти значення величини (оцінки), а на осі ординат - частоту появи величини (кількість оцінок). У результаті утворюється многокутник, який називають полігоном частоти (мал.1). У ньому частота інтервалу віднесена до його центра (що зображено точками).
Якщо частоти зобразити рівномірно по всьому інтервалу, то можна одержати гістограму (мал.2).
Мал.1. Полігон частоти. Мал.2. Гістограма.
Властивості одержаного розподілу характеризують відповідними статистиками: середньою арифметичною величиною, середнім квадратичним відхиленням, модою, медіаною тощо.
Середня арифметична величина характеризує середній рівень значення випадкової величини в конкретних випадках і обчислюється за формулою:
де Хі - величина окремих елементів певної сукупності;
fі - частота появи окремої величини;
n - кількість членів сукупності (об'єм сукупності).
У нашому випадку (див. дані табл. 1):