115431 (Методика проведення теоретичних занять)

Курсова робота

на тему “Методика проведення теоретичних занять”

Зміст

Вступ

1. Науково-теоретична характеристика теми

1.1 Аналіз літературних джерел

1.2 Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання

1.3 Тести, модульне навчання

1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми

1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання

1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу

2. Характеристика елементів дидактичної системи

2.1 Форми навчання, системи навчання

2.2 Методи навчання

2.3 Методи контролю знань

3. Експериментально-методична частина

3.1. Методика навчання теми: "Вступ"

3.2 Методика навчання теоретичних занять з розділу: Фізичні властивості електроніки

3.2.1 Методика навчання теми: "Основи електронної теорії"

3.2.2 Методика навчання теми: "Електрофізичні властивості напівпровідників"

3.3 Анкетування студентів з даної проблеми

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Значні зміни в багатьох областях науки і техніки обумовлені розвитком електроніки. В теперішній час неможливо знайти якусь галузь промисловості, в якій би не використовувалися електронні прилади чи електронні пристрої вимірювальної техніки, автоматики і обчислювальної техніки. Причому тенденція розвитку така, що частка електронних інформаційних пристроїв і пристроїв автоматики безперервно збільшується. Вище сказане є результатом розвитку інтегральної технології, впровадження якої дозволило наладити масовий випуск порівняно дешевих, високоякісних, не потребуючих спеціального настроювання і налагоджування мікроелектронних функціональних вузлів різного призначення. Ось чому важливо викладачам в коледжах використовувати різноманітні методи навчання [25,5].

Для налагодження, ремонту та подальшої експлуатації електронних пристроїв в сільському господарстві потрібні фахівці на підготовку яких і спрямований курс " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ". Даний курс базується на знаннях фізики, математики, електротехніки. У свою чергу його вивчення створює необхідні передумови для свідомого засвоєння студентами послідуючих спеціальних, профілюючих дисциплін. При вивченні предмета студенти повинні набути необхідні теоретичні знання про роботу найбільш поширених електронних компонентів і вузлів, навчитися розраховувати типові електронні схеми [8, 3].

Програмою дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" передбачено вивчення будови і роботи електронних приладів і пристроїв, їх властивостей та особливостей використання в сільськогосподарській радіоелектронній апаратурі для автоматизації виробничих процесів, пристроїв, агрегатів, а також для передавання, збирання, переробки і використання інформації виробничого характеру [23,3].

Навчання дисципліни повинно здійснюватись на рівні сучасного стану науки і техніки з використанням методів активного навчання. Методика навчання повинна бути доступною для сприйняття студентами.

Під час проведення занять необхідно широко використовувати зразки електронних приладів, плакати, слайди, стенди, відеоматеріали.

Для закріплення знань, набутих студентами на теоретичних заняттях, програмою передбачено цикл лабораторних та практичних робіт, які потрібно виконувати на спеціальних стендах, оснащених сучасним обладнанням, вимірювальними приладами і обчислювальною технікою. Інструкційні карти повинні бути продумані, зміст їх повинен сприяти активному закріпленню теоретичного матеріалу: дослідами та експериментами, розрахунками. У висновках студенти повинні уміти давати науково обґрунтовану, підтверджену теоретичними знаннями оцінку [25,3].

1. Науково-теоретична характеристика теми

1.1 Аналіз літературних джерел

Підготовка викладача до теоретичних занять. Першою і найважливішою умовою вдалої організації проблемно - розвиваючого навчання, а також і зокрема теоретичного заняття є наявність висококваліфікованого спеціаліста - викладача - педагога. Організація навчання потребує від викладача нового рівня систематичної творчої роботи. Своєчасне виявлення психічного стану студента, рівня його готовності до навчання, створення проблемних ситуацій, стимулювання студентів до самостійних пізнавальних дій, управління цими діями і т.д. - все це потребує розвиненої педагогічної інтуїції, гнучкості розуму, уміння миттєво перестроюватись, методичної майстерності і, головне навиків наукової організації викладання [11,47].

Готовність викладача до викладання визначається головним чином:

а) освітнім рівнем викладача, який повинен бути всебічно розвиненим, широко освідченим (в максимально можливій в сучасних умовах степені). Звичайно не потрібно вимагати від викладача ерудиції вченого, але він повинен мати уявлення про рівень розвитку сучасної науки, техніки, літератури, мистецтва і т.д.;

б) відношенням викладача до студентів. Готовність людини бути педагогом в залежності від його відношення до студентів. Л.Н. Толстой охарактеризував в таких словах: " Якщо вчитель має любов тільки до справи, він буде хорошим вчителем, якщо вчитель має любов тільки до учня, як батько чи мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав всі книги, але не має любові ні до справи і до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, - він досконалий вчитель" [19,137]. Вказані якості вчителя - одна з головних вимог його готовності вести проблемно - розвиваюче навчання [19,138] ;

в) професійною підготовкою викладача, добрим знанням змісту свого предмету, умінням прогнозувати хід навчання і вибрати адекватні прогнозу методи навчання;

г) особистими якостями викладача, його характером і рівнем вихованості, його морально - етичним кредо. Дослідження педагогів, які дослідили вплив характеру викладача, показують те, що студенти більше всього цінять викладача, який допомагає в навчальній роботі, зрозуміло і емоційно пояснює новий матеріал і завдання, в процесі пояснення використовує цікаві приклади [3,104].

В передовому педагогічному досвіді найкращих результатів досягають ті викладачі, які проводять ретельний аналіз змісту навчального матеріалу, вибирають методи, найбільш адекватні дидактичній меті навчання, розвитку і виховання студентів. Найкращі викладачі планують систему лекцій таким чином, щоб найбільш складні поняття зробити доступними для кожного студента, на розкриття їх сутності виділяють більше часу, більше вправ намічають для їх закріплення. Однак для цього необхідна науково - обумовлена система підготовки і планування навчального матеріалу до занять, яка базується на наступних принципах організації навчального матеріалу і побудови процесу проблемно - розвиваючого навчання:

Необхідно організувати основну частину навчального матеріалу по правилу від загального до часткового, від принципу до застосування - в порядку логічного розгортання вихідних понять в систему понять даної науки. Зміст готується так, щоб поняття давались не в вигляді готових висновків, а щоб студенту

забезпечувалась можливість самостійного знаходження суттєвих станів (ознак) об'єкту в ході пошукової діяльності [15, 45] ;

потрібно починати навчання з актуалізації за допомогою самостійних робіт (задач, вправ, усного рахунку, усного відтворення раніше вивченого), попередніх (опорних) знань і створення проблемної ситуації шляхом введення нової інформації, яка містить головне, загальне, структуру, а не близьке, часткове чи елемент структури;

нові поняття і принципи потрібно вводити як через діяльність студентів по рішенню навчальних проблем, які містять ці поняття і принципи, так і через пояснення їх сутності викладачем;

потрібно добиватись засвоєння понять і способів розумової діяльності шляхом застосування відповідних їм знакових систем (слів, формул, схем) і образів через аналіз інформації, рішення навчальних проблем і класифікацію конкретних об'єктів [15,12] ;

потрібно формувати в студентів систему прийомів і способів розумової діяльності для різних типів проблемних ситуацій;

потрібно забезпечувати студента поточною інформацією про результати його власних дій, потрібної для оцінки і самооцінки;

потрібно представляти студенту необхідні джерела інформації і керувати ходом її аналізу, систематизації і узагальнення (вилучення з неї нових знань і способів діяльності) [19,138].

Наші дослідження показують, що є своя логіка підготовки планування навчального матеріалу до занять включає дві підсистеми:

а) підсистему підготовки до занять на основі науково - методичного аналізу навчального матеріалу, обліку психолога - педагогічної підготовки, рівня освіченості студентів, умов і засобів проведення занять. Ця підсистема підготовки до занять обумовлена вимогами до сучасного навчально - пізнавального процесу і структурою лекції;

б) підсистему планування занять, яка включає в себе календарно - річне, тематичне і полекційне планування. Головна мета всіх трьох видів планування - досягнення оптимального засвоєння знань, умінь і формування навичок при мінімальній затраті часу і зусиль викладача і студентів [11,25].

Дослідження показують, що найбільшу ефективність лекцій забезпечує така система підготовки до занять, яка полягає в багатосторонньому аналізі самого змісту навчального матеріалу:

1) компонентний (понятійний) аналіз навчального матеріалу;

2) логічний аналіз навчального матеріалу;

3) психологічний аналіз;

4) аналіз виховного значення матеріалу;

5) дидактичний аналіз [19,139].

Розглянемо кожен з елементів цієї системи:

1. Понятійний аналіз. Понятійний аналіз навчального матеріалу, тобто вибір основних понять, фактів в змісті, необхідних для правильного визначення дидактичної мети і задач, вибору методів навчання. Для такої підготовки викладач:

визначає об'єм нового матеріалу, встановлює його зв'язок з раніше вивченим (в загальному плані) і помічає дидактичну мету; розрізняє обов'язковий і інформаційний матеріал; виділяє основні поняття, які потрібно засвоїти студентам (чи властивостей які не вивчались і ознак відомих); нові поняття (чи їх ознаки) ділити на основні і другорядні; фіксує рівень їх складності;

визначає структуру знань, виділяючи способи розкриття сутності нових понять, конкретизує, що підлягає творчому, а що репродуктивному засвоєнню;

розкриває взаємозв'язок понять - нових і вже відомих, спираючись на яких студенти могли б самостійно (повністю чи з допомогою викладача) засвоїти знання;

визначає, що з раніше засвоєного потрібно закріпити і поглибити; які з понять і способів дії підлягають актуалізації на лекції;

готовить варіанти формулювання понять, визначень, правил, законів і т.д.

виділяє поняття і способи діяльності для вивчення на наступних лекціях в системі, уточнює їх зв'язок з основними поняттями даного уроку [3, 141].

2. Логічний аналіз. В процесі викладення нових знань викладач оперує поняттями, судженнями, індуктивними і дедуктивними умовиводами; разом з тим мета проблемно - розвиваючого навчання - озброїти студентів вмінням самостійно мислити, тобто оперувати логічними законами і формами [11,46].

Оскільки всяке знання є системою, в якій елементи зв'язані між собою в визначеній послідовності, то питання в тому, в якій послідовність показувати студенту учбові завдання чи викладати фактичний, грає визначну роль в організації навчання.

Обов'язкова умова логічного аналізу - визначення протиріч інформації (факт не відповідає відомому правилу, матеріал суперечить раніше складеним поняттям). Одночасно викладач передбачає навчальні ситуації, в яких можуть виникнути моменти здогадування, інтуїтивної знахідки при висуненні гіпотези і рішенню проблеми, виділяє матеріал для колективного і групового вивчення [19, 142].

3. Психологічний аналіз. Психологічний аналіз є, в визначеній мірі, конкретизацією логічного. Він необхідний для встановлення рівня проблемності навчального матеріалу і психологічної готовності студентів до самостійної пізнавальної діяльності. Готуючи матеріал для колекційного планування, викладач визначає:

прийоми і способи створення проблемних ситуацій на етапах актуалізації, формування нових понять застосування засвоєних знань;

типи проблемних ситуацій (якщо можливо, то типи учбових проблем); можливість виникнення проблем чи їх постановки студентам при виконанні учбових завдань (хто з студентів не зуміє самостійно поставити проблему, а хто випередивши інших, зніме проблемність);

можливість постановки основних проблем викладачем для самостійного рішення студентами допоміжних проблем і індивідуалізації навчання;

засоби підсилення новизни матеріалу, збудження інтересу до теми, створювати навчальні ситуації, які можуть вплинути на побудову ходу думки студентів і його зміна [3, 44].

4. Аналіз виховної значимості учбового матеріалу. Викладач: а) виділяє поняття і представлення, впливаючи на формування наукового світосприйняття, на естетичне виховання студентів; б) доповнює учбовий матеріал фактами з історії науки, практики, які підтверджують виводи викладача чи студентів [19, 147].

5. Дидактичний аналіз. Викладачі мають немалий досвід дидактичного аналізу матеріалу. Методика такого аналізу описана в літературі. Тому вкажемо лише суть його при підготовці проблемного уроку, не зупиняючись на викладенні загальновідомих положень. Виходячи з отриманих результатів понятійного, логічного і психологічного аналізів, викладач:

уточнює і формулює дидактичну мету лекції, встановлює, які поняття повинні засвоїти студенти і які способи дії сформувати; чітко визначає дидактичні задачі і способи їх рішення на різних етапах лекції;

уточнює об'єм учбового матеріалу (обов'язкового для засвоєння і інформаційного), при необхідності доповнює матеріал підручника, ділить його на взаємозв'язані частини і намічає час вивчення кожної, намічає необхідну структуру уроку;

вибирає загальні і бінарні методи навчання, уточнює можливі поєднання слова і наочності для створення проблемних ситуацій (постановки проблем); підбирає способи рішення проблем; підбирає систему самостійних робіт на повторення попередніх знань і засвоєння нових; визначає способи роботи студентів з підручником;