115178 (Мотивація, стимулювання і активізація навчання), страница 2

Наприклад, формула П_-2Р₀В₃Д₁, означає, що процес праці надає людині помітне незадоволення (П_-2), до результатів праці людина байдужа (Р₀), але її мотивує винагорода за працю (В₃) і дещо менше – неприємні наслідки її невиконання (Д₁).

Завдання: Запишіть формулу своєї мотивації до навчання

Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з’ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивів навчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.

2. ПОНЯТТЯ СТИМУЛУ. ВИДИ СТИМУЛІВ НАВЧАННЯ

Поняття “стимул” хоч і позначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від того за своїм смислом. В давності так називали довгу загострену палицю, якою поганяли биків та мулів. У перекладі це слово позначає “підштовхувати, поганяти”. Отже, на відміну від мотиву, який означає внутрішній потяг людини до діяльності, стимул є зовнішнім спонуканням активності.

Дія стимулу спрямована на актуалізацію наявних мотивів і переключення їх до забезпечення потрібної діяльності. Це добре демонструє такий приклад:

Миша заходить у комору, щоб знайти щось поїсти. Нею рушить мотив отримання їжі, що і обумовлює її пошуки. Щоб спіймати цю мишу, ми кладемо у мишоловку шматочок сиру. Сир є стимулом для того, щоб миша потрапила до мишоловки, до якої вона б не увійшла просто так. Він відповідає її мотиву, підсилює його, і миша починає виконувати необхідну діяльність (заходить до мишоловки).

Дія під впливом стимулу відрізняється від дії, здійсненої під впливом мотиву. Коли ми маємо власну мотивацію до діяльності, ми діємо із задоволенням, мало відволікаємося і можемо працювати тривалий час з однаковою продуктивністю. Дія під впливом стимулу – вимушена, неприродна, і хоч продуктивність роботи під час дії стимулу може бути дуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись, уникати роботи продуктивність різко знижається.

Вчитель примусив учнів виконати додаткове завдання. В його присутності всі мов би плідно працюють, але як тільки вчитель вийшов з класу, учні відрізу ж припинили своє заняття, почали гучно розмовляти, лаяти вчителя і т.п.

Здавалося, від застосування стимулів варто відмовитись. Але досить часто наша мотивація до діяльності – недостатня. Лінощі і звичка до байдикування призводять до загального зниження життєвого тонусу і байдужості навіть до цікавих занять. У таких випадках стимулювання необхідне. Тим більш, що часто початкове стимулювання спричиняє і формування необхідних мотивів, появу мотивації.

Стимули також можна класифікувати. Часто їх розрізняють за спрямованістю дії на такі види:

1. позитивні підкріплення: схвалення, позитивні відмітки (бали, тести показники), матеріальні винагороди (призи, подарунки, гроші, цукерки, премії, медалі і т.п.), привілеї, можливість підвищення статусу і т.п. за гарну діяльність та її результати;

2. негативні підкріплення: вербальне (словесне) покарання (засудження, зауваження і т.п.), негативна оцінка, відмітка, матеріальні санкції (штраф, позбавлення привілей, стипендії), соціальна ізоляція (зневага, ігнорування), позбавлення волі, фізичні покарання, погрози у випадку нездійснення діяльності або її недостатньої якості.

В.М. Вергасов пропонує класифікувати стимули навчання таким чином:

1. збуджувальні (інтерес, довіра, пріоритет, важливість, професія);

2. динамічні (час, швидкість);

3. загрозливі (контроль, оцінка, важкість, відповідальність).

Стимул довіри – полягає у привертанні учнів до спільного вирішення проблем, ситуацій, самостійного здобуття знань, їх обговорення, процесу викладання. Довіру можна створити ситуацією вільного вибору завдання, участі у контролі і оцінюванні своїх робіт, привертанню до науково-дослідної діяльності викладача, проханнями допомогти, щось підказати, підрахувати, пригадати і т.п.

Стимул інтересу – надання можливості задоволення пізнавальних потреб. Інтерес може бути викликаний:

• цікавою проблемною ситуацією, пов’язаною з захопленнями учня, його особистими проблемами;

• цікавими історичними відомостями;

• інформацією про актуальні події;

• наочною демонстрацією цікавого факту;

• розповіддю нового про відомі факти, особисте життя відомих осіб;

• створенням атмосфери очікування незвичайного, оригінального, нового.

Стимул пріоритету полягає у наданні можливості учням проявити себе краще за інших. Викликається ігровими ситуаціями, змаганнями. Може бути підсилений ще й оцінками, коли викладач ставить п’ятірку першому, хто виконав завдання.

Стимул важливості – підкреслення важливості якоїсь події, формули, теорії тощо.

Стимул професії – вказування на професійну необхідність знання.

Стимул часу і швидкості – обмеження дій учня часом. Може бути також скомбінований з оцінкою. Наприклад, зниження оцінки на бал у випадку несвоєчасного виконання завдання.

Стимул контролю – створення загрозливої ситуації – непередбаченість проведення контрольної роботи, вибору питання, білету. Систематичне використання такого стимулу може викликати негативне ставлення учнів.

Стимул оцінки – заохочення оцінкою .

Стимул посильної важкості – диференційований розподіл завдань для сильних і слабких студентів.

Стимул відповідальності – спонукання відповідального ставлення до навчання взагалі, покладання певних обов’язків на студентів (почергове) – допомога викладачу у підготовці і розподілі роздаткових матеріалів, наочних засобів. Добре поєднувати із стимулом довіри.

Роль стимулів у діяльності і навчанні настільки значна, що на заході існує навіть спеціальний психологічний напрямок – біхевіоризм, який зводить будь-яку діяльність до формули “стимул-реакція”. Тобто будь-яка дія це лише реакція на зовнішній подразник, ситуацію – стимул, і достатньо лише чітко встановити, яку реакцію викликає той чи інший стимул, щоб можна було ефективно управляти людиною, пред’являючи їй стимули у необхідній послідовності.

Завдання: Надайте відповідь на запитання: чи потрібна у навчанні власна мотивація учнів чи досить обмежитись лише стимулюванням?

У роботах біхевіористів підкреслюється, що в основі успішного навчання і виховання повинне бути закладене позитивне підкріплення, а негативне підкріплення повинне бути мінімізоване.

3. ПРОЦЕС МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мотивацію особистості можна розглядати не тільки як сукупність певних спонукальних причин наших дій, але і як процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення. Схематично процес мотивації можна представити наступним чином:

мотив 1

мотив 2

мотив 3

Боротьба

потреба

пріоритетні мотиви

ціль

завдання 1 завдання 2

Результат -

задоволення чи незадоволення потреби

дія 1 дія 2

В основі процесу мотивації полягають потреби. Потреби – це стан деякої нестачі чогось, яку організм прагне компенсувати, це внутрішня напруга, яка динамізує і спрямовує активність на отримання того, що необхідне для нормального функціонування організму і особистості в цілому.

Потреба – це необхідна умова будь-якої діяльності. Однак само по собі потреба не здатна надати діяльності чіткого напрямку. Основна відмінність процесу і мотиву: потреба збуджує активність, а мотив – спрямовує діяльність по її задоволенню. Одна і таж потреба може обумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликати однаковий мотив.

Потреба у соціальному визнанні може викликати і мотив служіння суспільству, і мотив пригнічення іншої людини. У першому випадку людина може створити чудовий твір мистецтва, у другому – піти на злочин.

Звичайно нами рушить декілька потреб і мотивів. Для здійснення діяльності певний мотив повинен актуалізуватись, “перемогти” у боротьбі з іншими мотивами, і визначити появу цілі діяльності і відповідних дій. В результаті спостерігається або задоволення потреби і підсилення відповідного мотиву, або незадоволення потреби і підсилення іншого мотиву.

Наприклад, маленька дитина 4-5 років, коли хоче їсти звичайно реалізовує декілька мотивів: самоствердження (бажає їсти лише з певної посуди), влади (перебирає продуктами, примушуючи маму нескінченно пропонувати їй різні варіанти), аффіліації (вимагає, щоб її годували, хоч може їсти сама, розповідали казку), прагне улюблену страву і т.п.. Тим самим дитина випробовує дію різних мотивів. Перемога того чи іншого мотиву у даній ситуації може закріпитись із часом і визначати мотивацію дитини і в інших видах діяльності.

Процес стимулювання здійснюється трохи по-іншому. Як правило, людина зразу ж підштовхується до виконання необхідних дій, що повинні забезпечуватись необхідним мотивом. Якщо цей мотив у людини присутній і актуалізований, виконувана діяльність отримає підкріплення у необхідній мотивації. Якщо ні – дії будуть, вимушені, неприродні. Процес забезпечення активності при цьому як би змінює свій напрямок – від дій до цілі, мотиву, потреби. Зовнішній характер стимулювання і обумовлює меншу ефективність процесу стимулювання у випадку відсутності відповідної мотивації.

У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, дисципліни – для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового відрізку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відрізку на вищому рівні. У схематичному вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певному етапі навчання можна представити так.

4. ПРИЙОМИ І МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАННЯ

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Забігаючи вперед, скажемо, що метод - це спосіб викладацької роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учня з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиною або окремою стороною методу. Назвемо основні методи і прийоми мотивації і стимулювання навчання, які вдалося виділити на основі вивчення різноманітної літератури, власного досвіду викладання.

1. Комунікативна атака – це метод швидкого включення, мобілізації аудиторії до навчання; зацікавлення, дія якого ґрунтується на активізація емоційної сфери учня - викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватись на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найбільший ефект вона дає на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, заняття). Найбільший ефект цей метод надає серед емоційних, допитливих слухачів, з переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від викладача потребуються творчі здібності і артистизм. Прийоми комунікативної атаки:

• ефектна цитата;

• незвичайна дія;

• розповідь казки, анекдоту, притчі;

• цікаве запитання;

• особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);

• приклад, опис ситуації з власного життя викладача

1. Доведення та переконання - активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільність уваги. Нема сенсу доводити щось людини, яка байдужа до свого майбутнього, постійно відволікається від логіки міркувань викладача (наприклад, підлітку). Цей метод особливо продуктивний у дорослій аудиторії, при появі сумнівів слухачів стосовно якогось питання, висунення критичних зауважень. Від викладача потребує впевненості у поведінки, логічності і доказовості його міркувань, володіння відповідними прийомами:

• посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;

• використання індукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність) та дедукції (навпаки);

• посилання на несуперечливі факти та відомості;

• посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній галузі;

• використання аналогій та порівнянь;

• підкреслення актуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засіб вирішення особистих проблем; складова професійності, компонент ділової кар’єри);

• виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;

• прийом "так, але…" (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням до думки викладача);

• прийом "бумерангу" - відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент

1. Сугестія (навіювання) – цей метод полягає у опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомили того впливу, що здійснюється, тому викладач повинен слідкувати за невимушеністю своєї поведінки його поведінки, динамізмом свого впливу на аудиторію. Навіювання досягається за рахунок таких прийомів:

• періодичне повторення однієї і тієї ж думки;

• висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною, що…);

• інтонаційного підкреслення важливіших моментів виступу;

• автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.

1. Метод долання перешкод - обумовлює активізацію розумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості і зрілості учнів, їх здатності до долання спеціально висунених перешкод. Прийоми застосування цього методу:

• завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, які неможливе виконати без вивчення матеріалів теми;

• стимулювання часом (обмеженість в часі, чи нагорода за швидкість);

• удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання).

1. Метод делегування - залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, їх здатності до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача.

• особистісно-довірливе звертання до аудиторії;

• договір з аудиторією;

• звертання за радою до аудиторії;

• формування почуття “ми”;

• сумісне планування навчання (відбір змісту; форм та методів навчання, контролю).

• взаємоперевіряння;

• взаємовикладання (“метод змінних пар”)

1. Метод закріплення позитивного враження – спосіб мотивації і стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їх позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу. Можливі прийоми:

• узагальнення основних думок, підведення підсумків, резюме.

• заклик до дії (“запрошення” до подальшого вивчення теми).

• комплімент слухачам, подяка

• викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;

• ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);

• нагнітання та кульмінації – розрядження (на кінець залишається найважливіше);

• встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування).

• “навчальне коло” – повторення початку заняття, але на більш глибокому рівні (наприклад, те ж питання, але слухачі самі знаходять відповідь).

• “ефект Шахеризади” чи відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).

5. АКТИВНІСТЬ І ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ