114506 (Технологія формування учнівського колективу)

Вступ

Провідна роль в удосконалюванні системи освіти й прискоренні навчально-виховного процесу належить вихователям. Характерні риси більшості з них – компетентність і високий професіоналізм, відповідальність за доручену справу, здатність навчати й виховувати учнів, вести за собою учнівський колектив. Вихователям груп надто важливо й корисно систематично звертатися до наукової літератури по педагогіці, психології.

Перехід на якісно новий етап роботи школи спричиняється необхідність не тільки глибокого осмислення традиційних способів навчання й себе в них, але й бачення перспектив, конкретних шляхів і умов переходу до розвиваючих процедур навчання, призначених для розвитку найважливішої характеристики людини-інтелекту.

Методика колективного навчання – це система якісно нових знань, що пропонують принципово іншу побудову навчальної діяльності, нічого загального не має з непродуктивним, заснованим на натаскуванні й зубрінні, навчанні в консервативній педагогічній свідомості. Суть концепції колективного навчання полягає в створенні умов, коли розвиток школяра перетворюється в головне завдання як для вчителя, так і для учня.

Вихователь багато в чому вирішує питання створення працездатного й згуртованого учнівського колективу, що характеризується здоровим психологічним кліматом, високим моральним рівнем, колективістськими суспільними відносинами.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є навчально-виховний процес.

Предмет дослідження – методи вивчень колективних явищ.

Мета дослідження: виявити й теоретично обґрунтувати фактори, що впливають на процес формування учнівського колективу в навчальній групі.

Гіпотеза: правильно обрані засоби й методи формування учнівського колективу сприяють всебічному розвитку особистості, підвищують процес навчання.

Відповідно до цілі дослідження й висунутою гіпотезою були визначені наступні завдання:

• вивчити психолого-педагогічну літературу по формуванню учнівського колективу;

• розкрити сутність колективу;

• обумовити вплив вихователя на колектив.

1. Технологія формування колективної діяльності учнів

1.1 Технології, їх значення в навчально-виховному процесі

За роки незалежності в Україні визначились нові пріоритети розвитку освіти, і, відповідно, розпочався складний процес її модернізації з урахуванням потреб сучасного інформаційно-технологічного суспільства. Інтеграція України в Європейський, світовий простір актуалізує завдання підготовки нової генерації вчителів, які добре володіють сучасними педагогічними технологіями, яке міцно увійшло в педагогічний лексикон. Саме це поняття ще не відстоялося, не набуло наукової завершеності, воно ще не має вичерпного визначення. Різні автори дають різні визначення:

• Педагогічна технологія – це сфера знання, яка включає методи, засоби і теорію їх використання для досягнення цілей освіти [6, с. 73–85].

• Педагогічна технологія – це сукупність педагогічних прийомів, що забезпечують досягнення педагогічних цілей [7, с. 33]

• Педагогічна технологія – це спільна галузь педагогічного знання, яка включає в себе дві групи питань, перша з яких пов’язана із застосуванням у навчальному процесі технічних засобів, друга – з його організацією та багато інших. [8, с. 29]

Значне розходження в поглядах на нове педагогічне явище багато в чому пояснюється його складністю і недостатньою вивченістю, значною відмінністю вихідних позицій у різних дослідників. Але майже всіх об’єднує визнання специфіки педагогічної технології, яка полягає в тому, що в ній намічається і здійснюється такий навчальний і виховний процес, який повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

На нашу думку, технологія навчання – це система науково обґрунтованих дій і взаємодій елементів навчального процесу, здійснення яких гарантує досягнення поставлених цілей навчання.

Будь-яка педагогічна технологія спирається на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітніх цілей.

Відомо, що з часів Я.А. Коменського було багато спроб зробити навчання схожим на добре відлагоджений механізм. Разом з тим добре відомо і те, що після трьох століть ми не наблизились до ідеалу. Нинішня педагогічна технологія навчання у школі зорієнтована на викладання наукових знань, з одного боку, їх засвоєння – з іншого. Ця технологія навчання, яка отримала назву традиційної, виходить з того, що зовнішнє безпосередньо формує внутрішнє. Учень підпадає під поняття «об’єкт», яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів, забезпечуючи формування пізнавальних процесів і якостей, спрогнозованих вчителем. Але учень сприймає лише те, що може і хоче.

Тому стає все більш зрозумілим, що традиційне навчання потрібно трансформувати в інше, при якому учень стає суб’єктом навчання

Заміна концепції освіти приведе не тільки до появи нових навчальних дисциплін, але й до оновлення викладання вже існуючих курсів. На сьогодні в теорії і практиці існує дуже велика кількість варіантів навчального процесу. Кожен автор і виконавець вносить щось своє, індивідуальне, у зв’язку з чим можна говорити про авторські технології навчання. Такими можна назвати добре відомі технології Ш.О. Амонашвілі, Л.В. Занкова, В.Ф. Шаталова та ін..

Але чи тільки вчитель може бути головною фігурою на уроці? Чи можна його замінити? Адже, наряду з авторськими методиками і технологіями слід виділити і такий глобальний процес, як інформатизація, іншими словами впровадження нових ІТ (інформаційних технологій) в систему освіти.

Інформатизація суспільства – це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності є отримання, накопичення, обробка, зберігання, передача і використання інформації, що виконуються на основі сучасних засобів, мікропроцесорної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну. Інформатизація суспільства забезпечує:

• активне використання інтелектуального потенціалу суспільства, сконцентрованого в печатному фонді, и науковій, виробничій та інших видах діяльності його членів.

• інтеграцію інформаційних технологій з науковими, виробничими, що ініціює розвиток всіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію трудової діяльності;

• високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь-якого члена суспільства до джерел достовірної інформації, візуалізацію інформації, істотність даних, що використовуються [8, с. 40–41].

Таким чином, використання відкритих інформаційних систем, розрахованих на використання всього масиву інформації, що доступна на даний момент суспільству в певній сфері, дозволяє удосконалити механізми керівництва суспільним устроєм, сприяє гуманізації і демократизації суспільства. Одним із пріоритетних напрямів процесу інформатизації сучасного суспільства є впровадження нових інформаційних технологій в систему освіти.

1.2 Поняття «колектив» і його вплив на формування особистості

У сучасній психолого-педагогічній літературі вживається два значення поняття колектив. Перше: під колективом розуміється будь-яка організація, група людей (на заводі, у цеху, бригаді, студентській групі й т.д.); друге: під колективом розуміється високий рівень розвитку групи. У цьому випадку мова йде про її якісні характеристики: цілеспрямованості, згуртованості, духовній єдності.

Термін «колектив» закріплений у латинській мові як «збірний». Відомо, що джерелом об'єднання людей є наявність загальної мети, для досягнення якої організується спільна діяльність, а єдність цілей сприяє формуванню нових поглядів, спільності, моральних оцінок. Однак не всякі цілі впливають на формування стосунків, що характеризують колектив. Наявність навіть справжніх зв'язків, деяких загальних цілей і переживань не є основою колективу.

Колектив – це група людей, яких поєднують загальні цілі, що мають спільний смисл, і спільна діяльність, у процесі якої її учасники вступають у певні відносини, що характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності й залежності, при постійній взаємній підтримці й товариській взаємодопомозі. Саме поняття «колектив учнів» є якоюсь мірою умовним, тому що в діяльності будь-якого учнівського колективу завжди беруть участь дорослі.

Без цілеспрямованого керівництва з боку дорослих учнівський колектив функціонувати не може.

Виховання, що готує людину жити в колективі й для колективу, не може бути організоване інакше, як тільки шляхом створення згуртованих, впливових колективів, що характеризуються, по вченню А.С. Макаренко, певними ознаками:

а) постійною бадьорістю, готовністю до організованих дій;

б) дружнім єднанням членів колективу;

в) твердою здійснюваною ідеєю захищеності кожної особистості: «У колективі повинне бути міцним законом, що ніхто не тільки не має права, але й не має й можливості безкарно знущатися, куражитися або насильничати над найслабшим членом колективу»;

г) активністю, що виражається в тому, що член колективу протягом дня розумно зайнятий корисною діяльністю;

д) звичкою гальмування, умінням учня бути стриманим у поведінці, слові.

Відносини в згуртованому учнівському колективі характеризуються єдністю інтересів і взаємодопомогою, взаємною відповідальністю, турботою один про одного, повагою гідності товаришів, умінням підпорядкування членів колективу вповноваженим, відповідальним за певні ділянки роботи, установленням ділових контактів учнів із суспільними й виробничими колективами, зміцненням дружби й інтернаціональних відносин з учнями інших союзних республік. Все це сприяє всебічному розвитку особистості в колективі учнів.

Існують різні типи колективів: навчально-виховні різного типу навчальних закладів; по інтересах учнів, вільного спілкування; перевиховання в спеціальних установах.

Як правило, учень одночасно бере участь у діяльності кількох колективів; він і учень у певній групі, і член профспілкової організації, і учасник гуртка, і член клубу й т.д. Природно, що в різних колективах учень буде виконувати й різні функції, виступати в різних ролях, цим самим, здобуваючи життєвий досвід і формуючись як особистість[].

Основою навчальної діяльності органів навчально-виховного колективу є опора на внутрішню його організацію, тобто на сильні первинні колективи, спеціально організовані в педагогічних цілях.

У первинному колективі найбільш інтенсивно формується суспільна думка; адже всі гарні й небажані вчинки кожного члена первинного колективу відбуваються на очах товаришів і при правильній організації колективу мимоволі викликають адекватний відгук, оцінку з боку товаришів.

Первинний колектив є провідником впливу на кожного вхідного в нього учня. А.С. Макаренко вважав первинні колективи інструментом дотику до особистості учня й усіляко підкреслював необхідність цієї сполучної ланки. Порушення його, на думку А.С. Макаренко, спричиняє реальну небезпеку замикання первинного колективу в колі вузьких інтересів, перетворення цього колективу у звичайну дружню компанію.

Особистість у колективі пов'язана з іншими особистостями й разом з ними виражає спрямованість даної спільності; через колектив особистість співвідноситься з іншими колективами й суспільством у цілому. Оскільки колектив – частка суспільства, то колектив несе в собі неминуче політичні, естетичні, моральні й інші ідеї. Особистість розділяє ці ідеї, керується ними в справах і поводженні.

На питання про те, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їхніх відповідей, а частіше у розбіжності їхніх думок на цей рахунок, проявляється складність самого феномена особистості.

У ході взаємодії з матеріальним світом і спілкування з людьми особистість не тільки здобуває індивідуальний досвід, на основі якого формуються індивідуальні риси, властивості, але й привласнює суспільний досвід, що стає найважливішою складовою частиною її духовного багатства. Ідейна моральна спільність найближчого й більш широкого соціального середовища створює умови для розвитку й формування цільної гармонійної особистості [].

На наш погляд, найбільш повне поняття особистості дав Г. Олякфт: особистістю є сформована за життя індивідуально-своєрідна сукупність, психофізіологічних систем – груп особистості, якими визначається своєрідне для однієї людини мислення й поводження.

Людина як особистість розвивається й формується під впливом об'єктивних суспільних відносин, які визначають основу й структуру суспільства, членом якого він є.

Поза суспільством, поза колективом, що є сполучною ланкою між особистістю й суспільством, людина не може придбати властивостей особистості, тобто світогляду, моральних і інших соціальних властивостей і якостей.

В обґрунтуванні проблеми колективу й особистості педагогічна наука враховує відомий загально соціологічний закон спілкування й відокремлення особистості, сутність якого полягає в тім, що з одного боку, у сучасному суспільстві під впливом науково-технічного прогресу, розвитку засобів масової комунікації й ін. спостерігається тенденція до посилення спілкування між людьми, зміцненню колективних зв'язків. З іншого боку, спостерігається зовсім протилежна тенденція, сутність якої полягає в тім, що людина має тяжіння не тільки до спілкування із собі подібними, але й до відокремлення, до прояву своєї індивідуальності, до самоствердження себе як особистості.

Таким чином, суспільство, колектив є необхідною умовою розвитку особистості.

Для особистості учня учнівський колектив – це своєрідна модель суспільства. Він необхідний суспільству як інструмент виховання, щоб з його допомогою «помістити» в учні «держава», та сама держава, якій властиві певні принципи, соціальні норми, у якому педагоги готовлять своїх вихованців.

Учнівський колектив як модель суспільства характеризується властивими суспільству відносинами, атмосферою людських ціннісних орієнтацій. Тому учнівський колектив є органічним осередком суспільства.