114380 (Сучасні технології навчання у викладанні історії), страница 5

Поряд з цим технологія включає ряд універсальних дій учителя: планування уроку (системи); технологію добору форм навчання; доцільність зміни видів діяльності й ін.

Лекційно-семинарсько-залікова технологія - це системний комплекс дидактичних умов, що включає оптимальні форми, методи і засоби, що забезпечують раціональні шляхи навчання і розвитку школярів. Це модульна технологія. Лекція, семінар, залік у єдності і взаємозв'язку реалізують задачі навчання і розвитку. Застосування даної технології дозволяє швидкими темпами якісно, на рівні осмислення вивчити великі блоки навчального матеріалу. Як показує досвід, тривалість лекції не більш 1-2 уроків.

Шкільна лекція - це форма організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, на засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань, що будуть перераховані пізніше). Припускає широку демонстрацію особистого ставлення вчителя й учнів до навчального матеріалу. Передбачається великоблочне, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу - різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в тексті підручника. Особливість шкільної лекції у використанні елементів бесіди, проблемних і розвиваючих ситуацій, відпрацьовування понять з метою активізації учнів, залученні їх у співробітництво.

Після шкільної лекції вчителем планується семінар, як форма творчого пошуку знань, їхнє осмислення і закріплення. Питання до семінару вчитель пропонує наприкінці лекції, призначає його терміни (від 3 до 10 днів), додаткову літературу. По необхідності визначаються доповідачі і співдоповідачі.

Шкільний семінар - форма заняття, що представляє собою групове співробітництво учнів і вчителя по обговоренню проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання, здійснити самоконтроль самостійно придбаних знань. Виступу на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення в учнів, формуються загально-навчальні інтелектуальні уміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т.п.). Неприпустиме перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром, включати в дану технологію практичні заняття. У дидактику немає єдиної класифікації семінарів. Проте їх можна підрозділити на наступні:

вивчення нового матеріалу;

інтегрований;

комбінований;

повторювально-узагальнюючий;

контролюючий.

Учителю важливо визначити місце і значимість планованого семінару в досліджуваній темі; у розвитку учнів і відповідно до цього визначати його тип і зміст.

Перевірка якості знань учнів при лекційно-семінарській системі занять здійснюється на залікових уроках. Залік - форма перевірки знань і навичок, отриманих на семінарських і практичних заняттях. Це один з рівнозначних компонентів лекційно-семінарсько-залікової технології. Залік - форма розвитку учнів, їхньої самоосвіти і самонавчання, перевірки і контролю знань і умінь, передбачених програмою. На жаль, дані форми засвоєння матеріалу не знайшли ще належного застосування в практиці викладання суспільних дисциплін старшої школи. Тим часом, досвід педагогічної практики багатьох учителів показує їхню надзвичайну ефективність і раціональність використання.

По змісту заліки класифікуються:

розвиваючі (різноманітні питання і завдання дослідницького характеру);

коригувальні;

контролюючі.

У залежності від педагогічних задач, визначається тип заліку. За формою організації заліки класифікуються в такий спосіб:

усні, письмові, письмово-усні, комп'ютерні, диференційовані.

У результаті застосування лекційно-семінарської системи занять у загальноосвітній школі, в учнів формуються основні організаційно-практичні уміння і навички. Потім у практику навчання вводяться колоквіуми, залікові уроки, що припускають уміння вільно орієнтуватися в засвоєному матеріалі, системно викладати його, висловлювати свою думку на основі аналізу різнопланової інформації.

2.4 Консультація як технологія навчання на уроках історії

Консультація (у перекладі з латинського "нарада") - "додаткова допомога викладача в засвоєнні предмета". Уроки, позаурочні заняття даного типу необхідно проводити перед підсумковим (колоквіумом, заліком, „контрольним зрізом”, самостійною роботою) з метою роз'яснення найбільш складних питань навчальної теми. Консультація може бути елементом будь-якої модульної технології, але може бути на її основі створена самостійна педагогічна технологія.

Як показує практика, консультацій потребують як окремі учні, так і цілі класи. Ці уроки сприяють розвитку самооцінки учнів, аналізу, глибини, міцності засвоєння знань. Консультацію варто розглядати як методичну технологію, що припускає сукупність методів і засобів, що сприяють засвоєнню конкретного навчального змісту визначеним контингентом учнів. Теми консультацій визначаються вчителем, відповідно до інтересів і потреб учнів. Причому, консультації можуть бути як змістовного плану так і по способах формування загально-навчальних інтелектуальних умінь (спостереження, слухання, читання, класифікації, самоконтролю) .

Колоквіум

Колоквіум (у перекладі з латинського "бесіда, розмова") - форма навчального заняття, що розуміється як бесіда викладача з учнями з метою перевірки знань. Як і консультація, колоквіум може розглядатися частиною модульної технології, так само існувати у виді окремої педагогічної технології.

На відміну від вузів, де на проведення колоквіумів приділяється не менш 2-3 годин, шкільна система обмежує вчителя 40-45 хвилинами. У цих умовах заняття проводяться в щільному темпі, використовуючи швидку зміну видів діяльності учнів, спираючи на гарну організаційну підготовку роботи. При всій удаваній складності проведення цієї форми занять, колоквіуми успішно застосовуються в 9-11 класах. Як показує практика, вже в 5-8 класах виправдане використання елементів колоквіуму, але з застосуванням ігрових моментів: жартівливих завдань, ігор "гарячий м'яч", "питання-відповідь", текстів з помилками, змагальних вправ. Для фронтальної роботи наприкінці уроку можливо використовувати словниковий (понятійний) диктант, або тестові завдання. Тим часом, досвід роботи показує, що часте застосування колоквіумів недоцільно. Подібні форми перевірки і контролю знань можливо використовувати як підсумкове узагальнення наприкінці вивчення великої за обсягом теми.

Фрагментарне включення уроків-лекцій, колоквіумів, семінарів, заліків у практику викладання суспільних дисциплін логічно переростає в модульну систему викладання в старших (9-11) класах.

Приклади уроків-колоквіумів (у рамках курсу "Росія і світ" під ред. О.В. Волобуєва):

1. Своєрідність мистецтва Древнього Єгипту і Древньої Греції.

2. Основні тенденції формування середньовічного суспільства і Древня Русь.

3. Чи можлива єдина всесвітня цивілізація?

4. "Століття Освіти і змін" для Європи і Росії.

5. Земський собор іноді називають "Московським парламентом". Доведіть, чи правомірно таке порівняння.

Висновок

Таким чином, виокремленні педагогічні чинники сприяють оптимізації навчального процесу, який побудовано на базі сучасних технологій навчання.

Впровадження сучасних технологій навчання викликає суттєві динамічні зміни у викладацькій діяльності, збільшується роль педагогічної культури викладача як суб'єкта управління в навчальному процесі. Ці зміни носять циклічний характер, тісно пов'язаний з життєвим циклом нововведення та залежать від дії особистісних поглядів вчителя.

Основними чинниками ефективного впровадження сучасних технологій навчання впливають не тільки на збереження вже наявного досвіду, а на його трансформацію й перехід в іншу якість. Тут неминучими є ризик не оптимальності або навіть нежиттєздатності запропонованого, необхідність ревізії застарілих норм і ролей, а доволі часто - кардинальна їх зміна. Для виявлення останніх необхідне впровадження експертних систем (оцінок) на кожному з етапів сучасних технологій навчальної діяльності.

Застосування активних та інтерактивних технологій навчання сприяє розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів.

На уроках історії, де використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесу.

В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань.

Саме за таких умов можливе виховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв’язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Отже на сучасному етапі формування суспільства виникає нагальна потреба використання сучасних технологій навчання в освітній діяльності.

Список літератури

1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса – М.: Искусство, 1982.

2. Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. - Запоріжжя: Просвiта, 2000.

3. Баханов К. Современная методика. //История Украины, №40. 2002.

4. Богин В.Г. Новые технологии: возможности и результаты.- М.: Педагогика, 2002.

5. Болотина Р.Л. Педагогика. - М.: Просвещение, 1987.

6. Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. – М.: Просвещение, 1984.

7. Вяземский Е.Е., Стрелова О.Ю. Теория и методика преподавания истории: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2003.

8. Гончаренко С.У. Інтеграція наукових знань і проблема змісту освіти // ПОСТМЕТОДІКА. – 1994. - № 2 (б).

9. Гора П. В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. - М.: Просвещение, 1988.

10. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: АКАДЕМВИДАВ, 2004.

11. Кирилов Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах розвиваючого навчання. - М.: Педагогика, 1980. - 208 с.

12. Колосков А.Г. Актуальные вопросы методики обучения истории в средней школе. – М.: Просвещение, 1984

13. Красовицкий М.Ю. От педагогической науки к практике. - К.: Наукова думка, 1990.

14. Станкевич В.А. Методика преподавания истории в средней школе // Преподавание истории в школе – 1987 - №4.