113331 (Особливості спілкування в молодшому шкільному віці), страница 3

Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

Установка – це стійка схильність людини до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.

Вона спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі й діяти послідовно щодо всіх об’єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості, на основі взаємодії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки. Установка може бути основним чинником, який опосередковує активну взаємодію людини та соціального середовища. Завдяки багаторазовому повторенню так званих установочних ситуацій поступово формуються «фіксовані установки людини», які непомітно для неї самої впливають на її життєву позицію. Установки можуть бути як позитивними (поведінка школяра, основана на позитивному ставленні його до вчителя), так і негативними, упередженими (ставлення вчителя до невстигаючих учнів, які ще й порушують поведінку).

Роль установки в педагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, який увійшов у історію педагогіки, як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Розенталь і Джекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення рівня їх розумового розвитку повідомили вчителів, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, назвавши їх прізвища. При цьому були названі діти, які насправді мали різні успіхи й здібності. Через деякий час психологи виявили найпомітніші успіхи в розвитку тих дітей, які були названі серед кращих, але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про неабиякі здібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми невисокий, учитель почав уважніше придивлятися до неї, а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків загалом. Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги і піклування у класі, доброзичливої вимогливості і любові створював умови для ефективного розвитку дитини. А найголовніше – він дивився на дитину, як на талановиту і робив усе для того, щоб розвинути цей талант. Тому установка завжди повинна бути тільки позитивною, оптимістичною. [2].

Для того, щоб учень став активним учасником педагогічного процесу, необхідно забезпечити суб’єкт-суб’єктний характер педагогічних стосунків, який полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до прийняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб’єкт-суб’єктному рівні є: особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти співрозмовника), рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування педагога у спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника.

Відомий педагог-гуманіст Ш. Амонашвілі в одній зі своїх праць визначив назву розділу: «Життя учня на уроці». За цим звичним і таким «недидактичним» словом (адже урок – поняття дидактичне) стоять дуже важливі речі: психологічне самопочуття учня на уроці, задоволення його пізнавальних потреб – у спілкуванні, визнанні, самоутвердженні тощо.

Особливості організації дидактичного спілкування обумовлюються методами, способами і формами проведення уроку: постановка мети (для учнів), зацікавленість і відповідна залежність у загальному русі до неї; дії вчителя учнів спрямовані на забезпечення порядку й дисципліни на уроці, єдність і постійність вимог, уміння створити атмосферу співробітництва.

3. Експериментальне дослідження та його результативність

3.1 Дослідження проблеми спілкування в учнів початкових класів

Досвід показує, що необхідною умовою організації активного спілкування на уроці є його виражене особистісне спрямування, вміння вчителя будувати діалог.

Ця умова потребує від учителя як організатора й керівник навчального процесу відповідей на питання: «Як досягти, щоб визначена мною мета уроку, стала метою і для моїх учнів; як допомогти їм знайти свій, особистісний смисл у вивченні теми уроку; як збудити у школярів потребу в самовихованні, саморозвитку; яку перспективу особистісного розвитку учнів я вбачаю в моєму завданні і над завданні уроку?».

Особистісний компонент виявляється і в умінні вчителя задовольнити потребу учнів у персоналізації, суспільному визнанні їхніх досягнень. Адже потреба бути значущим для інших є джерелом розвитку особистості учня. Шкільний урок, за умови коректної регуляції учителем спілкування, продуманої системи дидактичного забезпечення, дає можливість учневі відчути себе особистістю, утвердитися як особистість. Учитель добирає таку методику роботи, яка дає дитині змогу виявити себе як індивідуальність. Зусилля учнів заохочуються, дістають позитивну оцінку як учителя, так і однокласників. Учням створюється можливість досягти успіху в навчанні.

Досвід вчителів та наші спостереження підтверджують, що характер контактів з учнями залежить від індивідуально-психологічних якостей учителя, що стосуються комунікації, вміння слухати, спостерігати, реагувати на приязнь, симпатію й антипатію, висловлювати накази, доручення, прохання. Запитання й оцінювання, від експресивних умінь (вираження емоцій за допомогою жестів, міміки, відтінків голосу), імпресивних (розуміння психологічних станів дітей) та ін.

Спілкування слід здійснювати на трьох рівнях: пізнавальному (когнітивному), поведінковому та емоційному. Найоптимальнішим є спілкування, яке охоплює всі три рівні.

Спільним елементом усіх методів і прийомів навчання є зіткнення думки учня з новим для нього питанням. Як розумове явище – це особлива форма думки, що стоїть на рубежі між знаннями та незнанням і являє собою перехід від часткового і нечіткого знання до повнішого і точнішого. Доки питання не вирішене, людина перебуває у стані розумового напруження, бо виявлена суперечність стає рушійною силою продуктивної діяльності.

В будь-якому матеріалі «приховані» запитання. Якщо прологом до знань є запитання, які стимулюють пізнавальну діяльність, то цілком природно вважати, що ефект засвоєння матеріалу багато в чому залежить від того, наскільки вони захоплюють учнів.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині «знайти» запитання у виучуваному матеріалі, а потім і відповіді на них. Особливо важливо це у початкових класах загальноосвітніх шкіл. На уроках школярі звикли відповідати на запитання вчителя, бо самостійного формулювання їх майже не вчили. Тому у постановці запитань до тексту: первинних здогадок, передбачень, пов’язаних з критичним оцінюванням змісту навчального матеріалу діти відчувають значні труднощі.

У молодших школярів становище ускладнюється ще й тим, що вони не вміють визначити, що саме незрозуміло.

В процесі експериментального дослідження було проведено анкетування учнів 3 класу тернопільської СЗОШ для виявлення спрямованості їх пізнавальних інтересів, ставлення їх до навчання та окремих навчальних предметів (див. Додаток А). На запитання про те, яких уроків чекають учні, на які йдуть охоче, вони відповідають: на ті, на яких цікаво, на яких вони разом із учителем відкривають щось нове, відчувають себе шукачами, дістають насолоду від досягнутого. Ці відповіді можуть бути для вчителя своєрідним орієнтиром під час розробки і побудови уроку. За даними нашого анкетування 72% дітей за головний критерій для вибору улюбленого предмета обирають ступінь його цікавості, 24% – рівень власної успішності при вивченні даного предмету, 4% – легкість засвоєння навчального матеріалу.

При цьому цікавою 58% дітей вважають математику. Зауважимо, що саме математика є одним з тих навчальних предметів, які вимагають особливої активності думки й спілкування та оперативного розв’язання навчальних завдань. Адже кожна задача містить у собі щось невідоме, що необхідно віднайти, вирішити. 18% учнів обирають математику тому, що їм легко вивчати цей предмет.

Менш популярними є такі навчальні предмети, як «Я і Україна» (12,5%), основи здоров’я (17%), українська мова (21%). При цьому перші два предмети близько 87% учнів, що їх обрали, визначають як улюблені тому, що їм легко їх вивчати і на цих уроках у дітей хороші оцінки. З цієї ж причини українську мову обрали 37% учнів, решта вважає її цікавою.

Невелику, порівняно з математикою, кількість виборів даних предметів пояснюємо тим, що зміст уроків «Я і Україна» та основи здоров’я значною мірою знайомі дітям, а вчителі не завжди вміють підібрати такі форми роботи, які б стимулювали пізнавальні інтереси учнів, обмежуючись вивченням матеріалу в підручнику, роботою в зошиті та надаючи перевагу репродуктивним методам навчання.

Відносно невеликий вибір української мови пов'язаний з тим, що даний предмет не завжди легко вдається дітям.

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

Спробуймо перекласти щирі і безпосередні учнівські відповіді на професійну мову діяльності вчителя. Яким критеріям має відповідати сучасний урок?

Урок повинен цікавити учня, бути орієнтованим на забезпечення його природних пізнавальних потреб, з одного боку, і стимулювати нові пізнавальні інтереси, поглиблювати їх – з іншого. Учень на уроці має реалізувати власний творчий потенціал – знання, здібності, вміння, відчувати себе в ситуації успіху, вірити у свою спроможність розв’язувати пізнавальні завдання. Для дітей важливо відчувати на уроці зацікавленість учителя у спільній з ними діяльності (не дарма 64% учнів обирають як улюблені ті предмети, які найбільше подобається викладати їхнім вчителям).

Саме тому нами була розроблена і експериментально перевірялася система умов, які б сприяли організації активного дидактичного спілкування на уроці.

Для того, щоб організувати активне дидактичне спілкування на рівні «вчитель-учень» вчителеві необхідно:

1. вміло поєднувати різноманітні продуктивні методи навчання;

2. використовувати у навчальному процесі проблемні ситуації, завдання, запитання;

3. при вивченні нового матеріалу опиратись на досвід, здобутий учнями на попередніх уроках чи в позаурочний час;

4. впроваджувати нестандартні уроки;

5. використовувати яскраву динамічну наочність з метою організувати колективну учбову діяльність;

6. вести облік учнівських досягнень, залучаючи до цієї роботи самих учнів;

7. бути зорієнтованим на активну дидактичну взаємодію;

8. будувати урок так, щоб він забезпечував розвиток пізнавальних інтересів учнів.

Таке спілкування обов’язково відбувається на суб’єкт-суб’єктному рівні, тобто є особистісно зорієнтованим.

Молодший шкільний вік – це вік «чомучок». Учні продовжують відкривати світ і знаходити у ньому нове і цікаве. Вчитель повинен заохочувати їх до цього пошуку. Здійснити це завдання можна, зокрема, через створення проблемних ситуацій, проблемні завданням і запитання. Проте навіть ці прийоми не будуть ефективними, якщо вчитель за допомогою інтонації, міміки, жестів не покаже, що йому не байдуже, яким чином вирішиться дана проблема.

На уроках, тема яких близька, знайома чи частково знайома учням доречно звертатись до думки дітей: «Чи є припущення, яким чином можна вирішити це завдання? Чи зустрічались вам подібні ситуації? Як, на вашу думку, слід поводитись у такій ситуації? А як зробили б ви?». Діти із ще більшим задоволенням висловлюватимуть свою думку, якщо це необхідно для того, щоб допомогти «гостеві» уроку: Буратіно, Незнайкові і ін.

Часто вчителі роблять помилку, коли не дозволяють дітям розповідати різноманітні історії, що траплялись у їхньому житті, мотивуючи це тим, що ще не опрацьований матеріал підручника. На нашу думку більш ефективним, зокрема на таких уроках як «Я і Україна», «Основи здоров’я», буде вислухати і узагальнити життєвий досвід дітей, допомогти їм зробити відповідні висновки (за умови, що тема розповіді учня відповідає темі уроку). Тому вчитель повинен не лише не забороняти, а й заохочувати дітей до подібних повідомлень та їх обговорення. Зокрема, це можна зробити запропонувавши свою історію.

Організації активного дидактичного спілкування сприятиме нестандартна побудова уроку: урок-казка, урок-подорож, урок-КВК і ін. На таких уроках дітей приваблює їх незвичайність, наближеність до гри. Ефективним буде використання кросвордів, ребусів, загадок, шляхом залучення дітей до колективної діяльності.

Засобом керування пізнавальною діяльністю учнів можуть бути і різні форми власних реакцій вчителя на відповіді учнів: «Молодець! Мені подобається твоя думка… Ти дуже уважний і точно підмітив, що… Так, думка цікава, але хотілося б більшої глибини… Поміркуй ще, і ми отримаємо цікаве рішення… Ще трошки слід поміркувати, ти на шляху до правильної відповіді… Чи є ще в когось думки з приводу сказаного? Хотілося б більшої доказовості і аргументації відповіді…»

На останньому етапі дослідження проводилися узагальнення, математична обробка й аналіз одержаних на формувальному етапі даних. Система впроваджуваних нами педагогічних умов посприяла організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у початковій школі та підвищенню інтересу учнів до окремих предметів.

Таблиця 1.1. Порівняльний аналіз динаміки рівня зацікавленості учнів окремими навчальними предметами в процесі експериментальної роботи.

Порівняльний аналіз результатів на початку та наприкінці дослідження дозволяє зробити висновок, що підтверджує припущення про те, що впроваджувана система умов організації навчання стимулює пізнавальну активність учнів на уроці та підвищує їх інтерес до тих навчальних предметів, на яких вона доцільно використовується.

3.3 Методичні рекомендації

У спілкуванні з молодшими школярами завжди треба пам’ятати про їхній вік, силу актуальних потреб, невеликий досвід, прагнення до похвали, нових вражень, несподіванок. Не ламати цих природних особливостей, а навпаки, спираючись на них, зробити життя учнів на уроці насиченим різноманітними позитивними емоціями.

К. Платонов звертає увагу педагогів на негативний, невротизуючий вплив недоречно кинутого слова як причину виникнення своєрідного «шкільного» неврозу, в основі якого лежить психічна травма, нанесена вчителем. [6].

Бар’єри спілкування – це перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника [2].

Вони виникають непомітно, і спершу вчитель може не усвідомлювати їх. Али примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар’єри у спілкуванні.