113327 (Особливості навчання дітей підліткового віку), страница 5

Деяким учителям здається, що в цьому методі немає нічого незвичайного, адже зараз дискутують усі. Однак аналіз семінарів-дискусій показує, що нерідко зміст таких занять полягає у відомому, але трохи перефразованому вираженні: «Багато шуму і… нічого».

У перекладі із грецького дискусія – це розгляд, дослідження. В українській мові термін має кілька визначень:

• «публічне обговорення якогось спірного питання, проблеми»;

• «усна (рідше письмова) форма організації публічної промови, у процесі якої зіштовхуються різні, як правило, протилежні точки зору».

Тип дискусії залежить від цілей, певних учителем на конкретне заняття.

Імперативний тип дискусії (потребуючий безумовної згоди), в умовах якої учасники семінару приходять до загальної позиції, загальної точки зору на предмет обговорення.

Даний тип дискусії оцінюється як результативний: від декількох точок зору учасники семінару підійшли до однієї; єдина точка зору аргументована й докладно доведена всіма учнями й зрозуміла ними.

Конфронтаційний тип дискусії (зіткнення думок), у процесі якої учасники семінару не приходять до єдиної точки зору, займаючи протилежні позиції. Він одержав назву «нічийний» оскільки учасники семінару (мікрогрупи з учасників семінару) залишилися кожний при своїй думці.

Інформативний тип дискусії. Учні одержують у першу чергу від ведучого такий матеріал, що дозволяє лише вникнути в сутність винесеної проблеми. Така дискусія одержала назву «невизначеної», оскільки її головне питання так і залишається невирішеним, або переходить на ще більш складний рівень.

Всі три типи дискусій на семінарах мають право на життя в школах. Однак у шкільній практиці переважніше імперативний тип дискусії, тому що вимоги до, наприклад, історичної освіти в освітніх навчальних закладах, час відведений на вивчення історії, рівні знань учнів, їхні навички й уміння вести дискусію часто не дозволяють використати два інших типи [3, 41].

Виділяються принципи дискусії на семінарі.

Рівність учасників дискусії означає повну рівноправність всіх учасників семінару. Ніхто з дискутуючи не піддається психологічному тиску. Усі мають право на слово, свою точку зору, свою думку.

Стійка спрямованість дискусії, тобто шлях розвитку дискусії витриманий, стабільний. Знання учнів і час, відведений на семінар, спрямовані на пошук загальної позиції найбільш оптимальним шляхом.

Адекватність сприйняття. Висловлені точки зору одними учасниками дискусії сприймаються відповідно рівноцінно іншими учасниками дискусії, і навпаки.

Тема дискусії повинна носити актуальний і солідний характер. Актуальність визначається тією користю, що принесуть учням отримані в ході дискусії знання, а також навички й уміння їхнього добування. Солідність теми припускає її високу значимість у вивченні історії. Дрібні питання на дискусію не виносяться.

Повинен бути визначений порядок ведення дискусії.

План семінарського заняття складається завчасно викладачем.

З темою семінару викладач знайомить учнів на початку вивчення розділу, а за 10 – 15 днів з питаннями й джерелами для роботи.

План дискусії включає:

1. вступне слово: ведучий формулює дискусійну тему, обґрунтовує її; особливо виділяється теза, тобто положення, істинність якого повинна бути доведена, і антитезис, тобто судження, протипоставлене тезі;

2. виступи й можливі репліки учасників: ведучий стежить за тим, щоб ніхто не порушував правил дискусії, оперативно й уміло гасить виникаючі конфліктні ситуації, забезпечує властиву навчальній дискусії тональність і т.д.;

3. формування альтернативних груп. Це повинне стати правилом дискусії – формування груп однодумців;

4) поступове підведення дискусії до загальної точки зору. Оскільки дискусії мають навчальні цілі, вони повинні, як правило завершуватися позитивним результатом, тобто всі або більшість учасників повинні встати на єдину або близьку до неї точку зору. У ході цієї роботи ведучий як би відтинає надлишкову інформацію у виступах учнів, тим самим групує важливу інформацію й зближає точки зору дискутуючих [3, 42].

Даний етап заняття припускає дотримання ряду правил (на семінарі говори, а не читай матеріал підготовленої відповіді; відповідь будуй чітко й обґрунтовано; слухай й оцінюй відповідь товариша; швидко включайся в обговорення піднятих питань і т.д.) дозволяє розвивати мову, формує в учнів уміння самостійно працювати (готовити виступ, відбирати джерела інформації) [5, 29];

4) висновок. У ньому підводять підсумки дискусії:

• формулюється основна точка зору, до якої прийшли учасники семінару;

• оголошуються питання теми, які вимагають додаткової обробки;

• визначаються практичні заняття з метою реалізації теоретичних наробітків;

• дається завдання для підготовки до вивчення нової теми.

Недоліки дискусії. Вони мають місце в умовах слабкої підготовки дискусії й недосвідченості педагога. Найбільш характерним пороком є виступ частини учнів як руйнівників, які все заперечують і т. п. Розмова виливається в «погано те, погано це, потрібні зміни».

Важливим недоліком дискусії є розмови, що не мають безпосереднього відношення до теми. Так, проблема ринкових відносин в Україні виливається в розмову про несвоєчасність видачі заробітної плати, проблема зміцнення міжнародних зв'язків України підмінюється обговоренням питання про причини поїздок за кордон разом з керівниками держави їхніх дружин і т.д. Такі виступи йдуть звичайно на шкоду дискусії.

Третій недолік дискусії – використання у виступах тверджень у плані: «От якби…».

Семінар у школі – ефективний засіб підвищення якості знань, активізації пізнавальної діяльності учнів. Сполучаючи самостійну й пізнавальну діяльність учнів із широким використанням засвоєних знань й умінь, вони стимулюють розумову активність, прагнення до самостійного набуття знань, стійкий пізнавальний інтерес, формують уміння й навички самоосвітньої діяльності учнів.

Роблячи висновок про семінар як засіб активізації пізнавальної діяльності, можна відзначити, що лише при дотриманні методичних правил організації даного виду нестандартних уроків учителем й учнями, як учасниками двостороннього процесу навчання, буде досягнутий потрібний результат: міцне й глибоке засвоєння знань по темі уроку.

Висновки

Підлітковий вік – це період статевого дозрівання. Цими процесами обумовлюється багато феноменів різних проявів підлітка. Зокрема, спостерігаються підвищена збудливість нервової системи, нестійкість і суперечливість емоцій, підвищена тривожність, пов'язана зі спілкуванням з однолітками.

Що стосується інтелектуального розвитку, то в підлітковому віці завершується формування когнітивних процесів. Думка остаточно поєднується зі словом, й утворюється внутрішня мова як основний засіб мислення та організації пізнавальних процесів. Інтелект стає мовним, а мова інтелектуалізованою. Виникає повноцінне теоретичне мислення і йде процес активного формування наукових понять.

Підлітковий вік – сприятливий період для формування й розвитку «практичного інтелекту», атрибутами якого прийнято вважати здоровий глузд, кмітливість, інтуїцію та «золоті руки».

Структура практичного інтелекту включає:

• запопадливість як здатність людини у складних життєвих ситуаціях знаходити кілька варіантів рішення проблеми;

• ощадливість (людина у стані знайти такий спосіб дії, що у сформованій ситуації з найменшими витратами призведе до потрібного результату);

• ощадливість як уміння заглядати вперед, передбачаючи наслідки тих чи інших дій, точно визначати результат та оцінювати, чого він може бути вартий;

• уміння швидко й оперативно вирішувати задачі (це динамічна характеристика практичного інтелекту, що виявляється в кількості часу, який проходить з моменту виникнення задачі до її практичного рішення).

Уміння вирішувати практичні задачі багато в чому визначається темпераментом дитини, особливостями її нервової системи й уже придбаним життєвим досвідом. Важливо навчити дитину одного правила: як тільки проблема виникла, необхідно відразу приступати до її рішення.

Можливості для формування в дітей практичного інтелекту у школі: учнівське самоврядування, участь у громадських організаціях і комерційній праці, а також надання самостійності в домашніх справах.

При організації навчального процесу в середніх класах важливо пам'ятати, що головне для дитини в цей період – це спілкування з однолітками. Тому, наприклад, домашні завдання можна давати у групах із 2–3 осіб, що дозволяє враховувати та використовувати дану провідну потребу. Заборона «колективних» домашніх завдань призводить до поголовного списування на перервах. У цей період, звичайно, краще використовувати групові форми роботи на уроках.

Із загальним ростом свідомого відношення до дійсності в підлітків помітно підсилюється свідоме відношення до навчання. У своїй навчальній діяльності вони поступово переходять на новий, більш високий рівень, пов'язаний з новим відношенням до сьогодення, глибокими знаннями, які набувають особистісного сенсу.

Дослідження психологів встановили, що мотиви навчання в підлітків являють собою складну структуру, у якій воєдино злиті широкі соціальні мотиви (свідомість суспільної важливості набуття знань, необхідність навчання для підготовки до самостійного життя й праці), властиво пізнавальні мотиви й особисті мотиви (прагнення мати авторитет і відігравати керівну роль у дитячому колективі), пов'язані із прагненням до успіху, із самолюбством.

Саме в підлітковому віці під впливом навчально-виховної роботи школи й позашкільних установ, під впливом вивчення основ наук починають формуватися і яскраво проявлятися здатності підлітків до тих або інших видів діяльності. Зазвичай, прояви здатностей спостерігаються й у молодшому шкільному віці й навіть у дошкільному, але по-справжньому починають вони розвиватися (мається на увазі відносно швидке й легке оволодіння відповідними вміннями й навичками, досягнення об'єктивно високих результатів) саме в підлітковому віці. Це пояснюється тим, що саме в підлітковому віці виникають глибокі, діючі, стійкі інтереси, формується свідоме, активне відношення до навколишньої реальності, розвивається творче мислення.

У першу чергу починають яскраво проявлятися музичні, художньо-образотворчі, літературно-творчі здатності. У зв'язку з початком серйозного й систематичного навчання математиці формуються математичні здатності. На основі вивчення математики й фізики дуже помітний формування в підлітків-хлопчиків конструктивно-технічних здатностей.

Кожен школяр володіє тільки одному йому властивими особливостями пізнавальної діяльності, характером, поведінкою, емоціями. Учитель повинен знати, що таке пізнавальна активність, які особливості й умови її розвитку в школярів, якими прийомами варто активізувати пізнання дітей у процесі навчання.

Вчені визначають пізнавальну активність як «якість діяльності учня, що проявляється в його відношенні до сутності й процесу навчання, у прагненні до ефективного оволодіння знаннями й способами діяльності за оптимальний час, у мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-виховної мети». Але одного визначення не досить, щоб дати характеристику цієї якості особистості для тієї або іншої групи дітей. Необхідно знати конкретні ознаки прояву пізнавальної активності. Одним із засобів пізнавальної активності є показ значимості й цінності змісту навчального матеріалу. Цього можна домогтися, використовуючи на уроках різноманітні форми роботи, а також різні методи навчання.

У підлітковому віці інтелектуальний розвиток можна прискорювати в таких напрямах:

1. Розвивати понятійний шар мислення й мовний інтелект. Цьому сприяє вивчення риторики, що формує вміння планувати та складати публічні промови, вести дискусію та відповідати на запитання.

2. Удосконалювати внутрішній план дій, становленню якого допомагають спеціальні вправи, спрямовані на те, щоб одні й ті самі реальні дії якнайчастіше відбувались не з предметами, а в розумі. Наприклад, уважати «про себе», а не на папері; знаходити шляхи рішення задачі «у розумі». Можна ввести таке правило: «Поки рішення не продумане «у розумі», поки не складений план включених у нього дій і поки він не вивірений на логічність, до практичного рішення приступати не слід. Якщо цим правилом користуватись у стосунку до всіх предметів, то внутрішній план дій буде формуватися значно швидше».

У середній і старшій школі не слід вимагати від учнів механічного запам'ятовування «застиглих» визначень наукових понять. Нехай діти самі знаходять визначення для них або хоча би передають зміст поняття своїми словами. Наскільки учень може відхилитись від визначення, даного вчителем, – непоганий прийом діагностики його інтелектуального розвитку.

Підводячи підсумки виконаної роботи, можна зробити наступні висновки:

– для успішного викладання матеріалу учням підліткового віку необхідне знання психологічних особливостей учнів, оскільки саме це дозволяє успішно вибрати правильні методи й прийоми викладання;

– підлітків залучають самостійні форми організації занять на уроці, складний навчальний матеріал, можливість самому будувати свою пізнавальну діяльність;

– важливе завдання вчителя – навчити підлітків способам виконання нових форм навчальної діяльності, не дати згаснути інтересу до них;

– одним з резервів підвищення ефективності навчання підлітків є цілеспрямоване формування мотивів навчання;

– істотне значення при позитивному відношенні підлітків до навчання має розуміння значимості знань;

– з метою якісного викладання вчитель повинен опиратися на пізнавальний інтерес школярів, і, з метою розвитку пізнавального інтересу, учитель використає у своїй діяльності інноваційні технології, які позитивно впливають на засвоєння навчального матеріалу й формують стійкий інтерес до предмета;

– найважливіший критерій виниклого пізнавального інтересу – поява питань в учнів у процесі навчальної діяльності;

– залучення на уроках сучасного матеріалу є засобом досягнення свідомого відношення підлітків до навчання, що надає навчанню актуальність;