112972 (Музично-ритмічне виховання молодших школярів), страница 4

Почуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно-психічні стани, збуджує безпосередню цікавість до життя, загострює допитливість, мислення, пам’ять. В ранньому дитинстві малюки живуть безпосереднім, глибоко емоційним життям. Сильні емоційні переживання надовго зберігаються в пам’яті, часто перетворюються в мотиви та стимули поведінки, полегшують процес вироблення переконань, навичок та звичок поведінки. «Краса відточує людяність. Якщо людина з дитинства виховується на красі, насамперед на хороших книжках, якщо в неї розвивається здатність до переживань, почуття замилування, захоплення перед красою, то навряд чи можливо, щоб вона стала бездушною, паскудною, розпусною. Краса, насамперед духовні цінності, виховує витонченість натури, а чим тонша натура, - наголошує В. Сухомлинський, - тим гостріше людина сприймає світ і тим більше вона може дати світові…» [74, с. 613].

Естетичні явища дійсності та мистецтва, які людина глибоко сприйняла, здатні викликати багатий емоційний відгук. Емоційний відгук, на думку Д. Б. Лихачова, є основою естетичного почуття. Залежно від змісту, естетичні явища можуть викликати у людини почуття духовної насолоди або відрази, страх або сміх тощо. Якщо людина переживає такі емоції багаторазово, то у неї формується художньо-естетична потреба. Емоційно-естетична оцінка ідей, принципів як найважливіший елемент ідейного виховання залежить від того, наскільки глибоко здатна людина переживати в зв’язку з пізнанням навколишнього світу такі почуття, як радість, захоплення, подив, сум, тривогу, сором, гнів, обурення та ін.[91].

У своїй праці Н. І. Кіященко зазначає, що педагогічне використання емоційного ставлення дитини до світу – це один з важливих шляхів проникнення в дитячу свідомість, її розширення, поглиблення, зміцнення та конструювання. Він також відзначає, що емоційні реакції та стани дитини є критерієм дієвості естетичного виховання [91].

Рудницька вважає, що до основних критеріїв належать художні потреби особистості, місце мистецтва у структурі вільного часу, інтенсивність контактів з творами, характер смакових уподобань, активність пошуку джерел мистецьких вражень, галузі спілкування з різновидами мистецтва, доступність для розуміння особистістю художніх творів, культура їх сприйняття тощо.

«Узагальнюючи запропоновані критерії діагностики, можна виділити три основні параметри вивчення рівнів художнього розвитку особистості. Це – динаміка становлення емоційно-захопленого ставлення суб’єкта до мистецтва, наявність відповідних знань та вмінь, творчих характер художньої діяльності. Адже тільки в органічному взаємозв’язку почуттів, знань і творчої самостійності стає можливим вплив мистецтва на внутрішній світ людини» [64, с.281].

Таким чином, молодший шкільний вік – це особливий вік для естетичного виховання, де головну роль в житті школяра відіграє вчитель. Користуючись цим, вмілі педагоги здатні не тільки закласти міцний фундамент естетично розвинутої особистості, але і за допомогою естетичного виховання закласти справжній світогляд людини, адже саме в цьому віці формується ставлення дитини до світу і відбувається розвиток сутнісних естетичних якостей майбутньої особистості.

1.3 Шляхи і засоби художньо-естетичного виховання молодших школярів

Ефективність художньо-естетичного виховання учнів залежить також від форм та методів його організації. Основною формою організації дитячої життєдіяльності для реалізації завдань художньо-естетичного розвитку є заняття з образотворчого мистецтва, художньої праці та музики. На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. В їхній організації мають враховуватись різноманітні фактори: рівень розвитку учнів, можливості їхнього сприйняття, забезпеченість ілюстративним матеріалом, місце проведення, кількість учасників тощо. Заняття художньо-естетичного циклу проводяться фронтально – з усім класом. Можливе виконання завдань підгрупами, парами чи індивідуально при колективній організації дітей.

На розв'язання завдань художньо-естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в художньо-естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

В позакласній виховній роботі задовольняються потреби в спілкуванні, відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають більше можливості для самопрояву.

Великий практичний досвід у справі художньо-естетичного виховання в процесі позакласної та позашкільної роботи належить А. С. Макаренку та С. Т. Шацькому. В організованих ними виховних закладах діти приймали активну участь в підготовці самодіяльних спектаклів, творчих драматичних імпровізацій. Вихованці часто слухали художні твори та музику, відвідували й обговорювали театральні спектаклі та кінофільми, працювали в гуртках і студіях, проявляли себе в різноманітних видах літературної творчості. Все це було дієвим стимулом розвитку кращих якостей особистості [46].

У процесі художньо-естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу, підкреслює В. Сухомлинський. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне. «Нехай дитина відчує красу й захоплюється нею, нехай в її серці й пам’яті назавжди збережуться образи, в яких втілюється Батьківщина. Краса – це плоть і кров людяності, добрих почуттів, сердечних стосунків» [74, с.38].

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання – створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі художньо-естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

В житті дитини виховне значення має практично все: інтер’єр приміщення, акуратність одягу, форма особистих стосунків та спілкування, умови праці та відпочинку – все це або приваблює дітей, або відштовхує. Завдання не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу оточуючого середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей до активної діяльності у створенні та збереженні краси. Кожна дитина не тільки сприймає, а й малює, творить. Дитяче бачення світу – своєрідна художня творчість. Образ, сприйнятий і в той же час створений дитиною, несе в собі яскраве емоційне забарвлення. Діти переживають бурхливу радість, сприймаючи образ навколишнього світу і додаючи в них щось від фантазії. Емоційна насиченість сприйняття – духовний заряд дитячої творчості.

Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі художньо-естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що спонукають та розвивають в школяра естетичне ставлення до життя, до літератури та мистецтва.

Одним з таких факторів є естетизація середовища, вказана в роботі Г. С. Лабковської. Головне завдання естетизації середовища перебування на її думку – це досягнення гармонії між природою, яку створює людина і натуральною природою [94].

Наступний фактор естетизації розвитку особистості – естетизація побуту – виділяється в роботах А. С. Макаренка, Г. С. Лабковської, К. В. Гавриловець.

А. С. Макаренко в своїй педагогічній роботі надавав великого значення цьому фактору: «Коллектив надо украшать и внешним образом. Поэтому я даже тогда, когда коллектив наш был очень беден, первым делом всегда строил оранжерею. И обязательно розы, не какие-нибудь дрянные цветочки, а хризантемы, розы» [46, с. 218].

Особливе значення естетики побуту в естетичному вихованні відзначає і К. В. Гавриловець в своїй праці «Нравственно-естетическое воспитание школьников». «Эстетика школьного быта - это обстановка классов, кабинетов, залов, коридоров и т.д. Убранство вестибюля, оформление отрядного уголка, стендов - все это либо молчаливые помощники педагога в эстетическом, а, следовательно, и в нравственном воспитании школьников, либо его враги» [18, с. 14]. Якщо дитину з першого класу і до закінчення школи оточують речі красиві, доцільні, прості, то в її життя підсвідомо входять такі критерії, як доцільність, впорядкованість, почуття міри, тобто критерії, які пізніше визначать її смаки та потреби.

Естетика поведінки та зовнішності, – не менш значний фактор естетичного виховання. Тут суттєвий вплив на дітей здійснює безпосередньо особистість вчителя. Вчитель впливає на вихованців своїм зовнішнім виглядом. В його одязі, зачісці проявляється естетичний смак, ставлення до моди. Модний і одночасно діловий стиль в одязі, почуття міри в косметиці, виборі прикрас допомагають формувати в учнів правильний погляд на співвідношення зовнішнього та внутрішнього в людині, визначати морально-естетичний критерій гідності людини.

А. С. Макаренко також приділяв велику увагу зовнішньому вигляду і стверджував, що в учнів «ботинки должны быть всегда почищены, без этого какое может быть воспитание? Не только зубы, но и ботинки. На костюме не должно быть никакой пыли. И требование прически … серьезные требования надо предъявлять к каждому пустяку, на каждом шагу – к учебнику, к ручке, к карандашу» [46, с. 218].

Про естетику (культуру) поведінки багато говорив В. А. Сухомлинський. В культуру поведінки він включає і «культуру общения: общение между взрослыми и детьми, а также общение в детском коллективе». «Сила воспитательного воздействия внутриколлективных отношений на эстетическое развитие личности заключается в том, что опыт общения, даже если он недостаточно осознается, глубоко переживается человеком. Это переживание «себя среди людей», стремление занять желаемое положение среди них является мощным внутренним стимулом формирования личности» [73, с. 196]. Сприятливе емоційне самопочуття, стан захищеності, як його називав А. С. Макаренко, стимулює найбільш повне самовираження особистості в колективі, створює сприятливу атмосферу для розвитку творчих здібностей школярів, підкреслює красу чуйного ставлення один до одного. Прикладом естетичних відношень можуть бути такі як дружба, взаємодопомога, порядність, вірність, доброта, чуйність, увага.

Важливим джерелом емоційного досвіду школярів є сімейні стосунки. Формуюче та розвиваюче значення сім’ї очевидне. Але не всі сім’ї звертають увагу на художньо-естетичний розвиток дитини. В таких сім’ях не часто відбуваються розмови про красу оточуючих предметів, природи, а про відвідування театрів, музеїв нема навіть мови. Завданням класного керівника є проведення бесід, лекцій з батьками з питань художньо-естетичного виховання підростаючого покоління.

Крім впливу на дитину засобів оточуючої дійсності, художньо-естетичне виховання цілеспрямовано здійснюється в школі. Будь-який предмет, чи то математика, фізкультура, природознавство викликає у школярів певні емоції через свій матеріал. Щоб стати засобом художньо-естетичного виховання вчителю достатньо творчо підійти до предмету своєї науки, пробудити творчий інтерес до нього школярів. «Емоційні переживання (емоції, почуття, настрої, афекти, стреси, пристрасті) супроводжують не тільки художні, але й усі пізнавальні акти, активізують або гальмують сприймання, пам’ять, мислення, уяву, впливають на особистісні прояви ( інтереси, потреби, мотиви тощо)» [64, с. 94].

В художньо-естетичному вихованні школярів використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва, під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу, так як головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література – важливий засіб розвитку інтелекту учнів;

г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк, - цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);

ґ) поведінку і діяльність школярів, - достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;

д) природу - її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

е) факти, події суспільного життя, - героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями;

є) оформлення побуту, - залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі.

Зміст художньо-естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно - і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва. Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.