“4” – 11;

"5" — 13.

Дані результати доводять зацікавленість учнів у використанні даної технології.

Висновок

Таким чином, розглянувши в двох розділах комплекс проблем та питань, поставлені у вступі цілі та задачі, можна підвести підсумки та зробити висновки в рамках теми курсової роботи “Ігрові прийоми навчання на уроках хімії”.

Практика показала, що уроки хімії з використанням ігрових прийомів, які роблять захоплюючим учбовий процес, сприяють появі активного пізнавального інтересу школярів. “На таких заняттях складається особлива атмосфера, де є елементи творчості та вільного вибору. Розвивається вміння працювати в групі: її перемога залежить віл особистих зусиль кожного. Достатньо часто це вимагає від учня подолання власної соромливості та нерішучості, невіри в свої сили.⁹ Таким чином, реалізується розвиток, який виражається не лише в розвитку інтелекту, але і в збагаченні емоційної сфери та становленні вольових якостей особистості, формуванні адекватної самооцінки.

Авжеж, така задача вимагає від учня мобілізації всіх вмінь, спонукає засвоювати нові та поглиблювати отримані знання, розширяти кругозір, а найголовніше, примушує володіти цілим комплексом важливих, “дорослих” вмінь, в першу чергу – комунікативних. Також ігри розвивають здібності школярів до критичного сприйняття навколишньої дійсності та переживанню.

“Хімічні ігри повнофункціональні. Вони дуже гармонійно поєднують фактичний та теоретичний матеріал, звичайне сприйняття інформації та творчу роботу, емоційний та логічний засіб сприйняття – словом, примушують активно функціонувати різні рівні пізнавальної діяльності учнів”.

“Гра заволікає до активної роботи на уроці кожного учня. Гра – форма роботи, що протистоїть пасивному слуханню. В процесі гри інтелектуально пасивні діти звичайно виконують такий обсяг учбової діяльності, який їм недосяжний в звичайній учбовій ситуації”.

Практика показує, що успішне вивчення хімії в школі практично неможливе без розвитку пізнавального інтересу учнів, а це, в свою чергу, вимагає зволікання фактів та, головне, зволікання активних форм проведення уроків.¹⁰

Робота вчителя за даною методикою дозволяє вирішити проблему сумісності в одному класі учнів з різними темпераментами. Не секрет, що при швидкому темпі ведення уроку флегматики та меланхоліки розгублюються, не поспішають слідкувати за думкою вчителя та виконувати всі завдання. Сповільнений темп уроку, навпаки, примушує нудьгувати холериків. Вони починають відволікатися, порушувати дисципліну, їм просто нецікаво на уроці. Коливання уваги та темпу уроку, різна ступінь узагальнення матеріалу, неодноразове його пророблення, дозволяє засвоїти практично весь учбовий матеріал на уроці, при мінімумі самостійної роботи у позаурочний час”.

Список використаної літератури

1. Абросимов А., Абросимова М. Проверь себя, юный химик! Тесты для учащихся 8 -11 классов. “Первое сентября”. Химия. : №5 - 38, 1998.

2. Алексинский В.Н. Занимательные опыты по химии. М. “Просвещение”, 1995.

3. Аликберова Л.Ю. Занимательная химия. М. “Аст- Пресс”, 1999.

4. Белинская Т.В. О развитии познавательного интереса на уроках –соревнованиях.//Химия в школе С.43.

5. Вивюрский В. Учись приобретать и применять знания по химии. Пособие для школьников. М.: ВЛАДОС, 1999.

6. Гаврусейко Н.П. Химические викторины, изд. “Народная асвета”, Минск, 1972.

7. Гроссе Э. Химия для любознательных Ленинград “Химия”, 1985.

8. Гройсман Інна Аркадіївна. Г 86 Хімія. Закони, схеми, формули, рівняння. Довідкове видання. – Київ: ТОВ “Логос”, 1997. – 128 с. (Серія “Бібліотека школяра”); Укр..

9. Збірник задач і вправ з хімії: Навчальний посібник для учнів 8-11 кл. середн. шк. / Я.Л. Гольдфарб, Ю.В.Ходаков, Ю.Д.Додонов, - 6-те вид. перероб. – К.: Рад. шк., 1991 – 176 с.

10. Исаев С.Д. Об использовании дидактических игр.// Химия в школе.//Химия в школе №6, 2002, С.50.

11. Малышкина В. Занимательная химия (серия “Нескучный учебник”). Григон, С.- Петербург, 1998.

12. Пичугина Г.А., Штремплер Г.И. Игры-минутки в обучении химии //Химия в школе С.57.

13. Степин Б.Д., Аликберова Л.Ю. Занимательные задания и эффективные опыты по химии.-М.: “Дрофа”.2002 год.

14. танцов В.В. Обыкновенное вещество. М.: Химия, 1981.

15. Степин Б.Д., Аликберова Л.Ю. Книга по химии для домашнего чтения. М.: Химия, 1994.

16. Туринська Н.М., Величко Л.П. Б 91 Хімія, 10 кл.: Підручник для серед. загальноосвітніх шк. – Київ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2000. – 176 с.

17. Хомченко Г.П. Х 76. Хімія для вступників до вузів: [Навч. посібник] / Пер. з рос. Н.Д.Рогоза. – К.: Вища шк., 1991. – 424 с.: іл.

18. Хомченко Г.П. Пособие по химии для поступающих в ВУЗы. 3-е издание., испр. и доп. М.: Новоя Волна, 1997.

19. Царьова Ніна Ц Неорганічна хімія. Дидактичні матеріали для 8-10 класів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 104 с. Гольдфарб Я.Л. та ін.

20. Шульпин Г.Б. Это увлекательная химия. М.: Химия, 1984.

21. Шабаршин В.М. Проектирование и организация химико-педагогических игр на основе принципа интеграции субкультур / Фестиваль педагогических идей «Открытый урок». Cб. тезисов. 2003-2004 учебн. год. М.: ООО «Изд-во «Первое сентября», ООО «Чистые пруды», 2004. - С. 345.

22. Энциклопедический словарь юного химика /Сост. В.А. Крицман, В.В. Станцо/. М.: Педагогика, 1982.

1 Эльконин Д. Б. Психология игры. М., 1999. С. 8.

2 Эльконин Д. Б. Психология игры. С. 45.

3 Букатов В. М. Педагогические таинства дидактических игр // Преподавание истории в школе. 1997. № 3. С. 38.

4 Занько С. Ф., Тюнников Ю. С., Тюнникова С.М. Игра и учение. Теория, практика и перспективы игрового общения. В 2 т. М., 1992. Т 1. С. 6.

5 Занько С. Ф., Тюнников Ю. С., Тюнникова С. М. Игра и учение. Теория, практика и перспективы игрового общения. В 2 т. Т 2. С. 130.

6 Белинская Т.В. О развитии познавательного интереса на уроках –соревнованиях.//Химия в школе С.43.

7 Пичугина Г.А., Штремплер Г.И. Игры-минутки в обучении химии //Химия в школе С.57.

8 Исаев С.Д. Об использовании дидактических игр.// Химия в школе.//Химия в школе №6, 2002, С.50.

9 Беспалько В. П. Слагаемые педагогических технологий. М.: Владос, 1998. С. 47.

10 Занько С. Ф., Тюников Ю. С., Тюникова С. М. Игра и учение. Теория, практика и перспективы игрового общения. В 2 т. М., 1992. Т 1. С. 49.

21