112401 (Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярів)

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

"Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник

формування художнього смаку школярів"

Зміст

Вступ…………………………………………………….........….…..с. 3

Розділ І. Значення вивчення творів декоративно-вжиткового мистецтва для школярів…......….............................…..…с. 5

1.1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник

формування художнього смаку….......................................…с. 5

1.2. Види декоративно-вжиткового мистецтва. Вишивка

(рушники), писанка…………….....……………..........….….…с. 6

Розділ ІІ. Методичні аспекти вивчення національно-мистецьких традицій у позакласній виховній роботі…………....…..с. 14

2.1. Екскурсія як складова навчально-виховної позакласної роботи..........................................................................................с. 14

2.2. Методика проведення екскурсій……………...............…...…..с. 16

Висновки……………............………………......………………...…с. 20

Список використаної літератури………..........………………...….с. 21

Додаток

Вступ

Незамінним засобом впливу на фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток особистості школяра є продумана і цілеспрямована організація виховної роботи у поза навчальний час, таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота – це різноманітна освітня і виховнв робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Важливим аспектом позакласної роботи є екскурсія. Вона має визначену мету поглиблення та конкретизації знань і вмінь з різних предметів, в нашому випадку – знань про художню культуру та національні мистецькі традиції України. Зараз в шкільній програмі є багато тем, вивчення яких включає в себе знання творів декоративно-вжиткового мистецтва: "Декоративно-вжиткове мистецтво та народні промисли", "Народне мистецтво та основні центри художніх промислів". Таким чином, екскурсія має величезне практичне та виховне значення в знайомстві учнів з декоративно-вжитковим мистецтвом.

Дана курсова робота висвітлює основні питання знайомства учнів з національно-мистецькими традиціями України, що зараз є включеними до шкільної програми, шляхом спеціально організованої виховній роботі у поза навчальний час. В цьому полягає актуальність теми.

Мета роботи – визначити методичні аспекти використання екскурсій як виховного засобу ознайомлення учнів з національно-мистецькими традиціями.

Мета роботи визначає такі завдання:

1. ознайомлення зі зразками декоративно-вжиткового мистецтва;

2. дослідження типів та тематики екскурсій, як виду позакласної виховної діяльності;

3. складання плану зразкової екскурсії з метою ознайомлення школярів з творами національного декоративно-вжиткового мистецтва.

Об'єкт дослідження – процес знайомства школярів з національно-мистецькими традиціями шляхом позакласної діяльності.

Предмет – зміст екскурсії з вивченням творів декоративно-вжиткового мистецтва як виховного засобу.

Практична значущість дослідження полягає в сприянні поглибленню та узагальненню естетичних, мистецтвознавчих і культурологічних знань учнів, залучення школярів до світової культури, в сприянні розвитку інтелектуальності. Дослідження може бути використано студентами педвузів, учителями шкіл, ліцеїв, гімназій.

Меті дослідження відповідає структура роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатка. Робота викладена на двадцяти чотирьох сторінках.

Розділ І. Значення вивчення творів декоративно-вжиткового мистецтва для школярів

1.1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку

Педагогічна цінність пізнання декоративно-вжиткового мистецтва пояснюється наступними важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомагають глибше пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Предметний світ, оточуючий людину, змінюється незвичайно швидко: виробництво товарів у різних країнах подвоюється приблизно кожні п'ятнадцять років, але необхідно розкривати естетичне значення творів декоративно-вжиткового мистецтва не лише сучасного часу, а й минулих епох. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні майстрів естетично осмислювати природу.

Значення творів декоративно-вжиткового мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва – живопису, графіки, скульптури, архітектури. В деяких видах декоративно-вжиткового мистецтва – кераміці, художній обробці дерева, каменю, кістки та рогу – переважають скульптурні якості (наприклад, всесвітньо відома богородська дерев'яна іграшка). Вчителі повинні допомагати дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-вжиткового мистецтва, яке виявляється по-перше в необхідності взаємозв'язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні форми та матеріалу, і по-третє – форми та прикрас.

Людина, з розвиненим художнім смаком здатна зрозуміти і цінити стильову єдність предмету, відчувати зв'язок декоративного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох.

2. Види декоративно-вжиткового мистецтва.

Вишивка (рушники), писанка

Основними видами декоративно-вжиткового мистецтва є: кераміка, вишивка, художнє ткацтво, килимарство, писанкарство, декоративний розпис, створення народного одягу, іграшок, витинанок, художня обробка дерева, металу, каменю, шкіри, скла, народне малярство тощо.

Українська вишивка як вид декоративно-вжиткового мистецтва існує з незапам'ятних часів, її історія сягає своїм корінням у глибину віків, що доводиться даними археологічних розкопок. Вишивкою, за свідченням Геродота був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються п'ятим сторіччям, при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма 18-19 сторіч. Арабський мандрівник 10-го сторіччя нашої ери у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту трипільської культури. Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів. Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космогонічних символів у народі створена своя система назв. Це "баранячі роги", "кучері", "гребінчики", "кривульки", "сосонка", "перерва" тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу "дерево життя", який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орна­ментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як "виноград" – символ добробуту, щасливого одруження, "барвінок" – сим­вол кохання тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси "дерева життя". Інколи вишивальниці викорис­товують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб'яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу­таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сі­рими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич­ний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо­ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван­ням, гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив "кривуля" у різних техніках виконання. Переважає техніка "заволікання" і вишивання хрестиком, часто викорис­товується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як бі­лі, так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушни­кам – старовинним оберегам дому, родини. У давни­ну рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос­танню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функ­цій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук – утирач, посуди і стола – стирок, для прикрашення образів – покутник, для шлюбних церемоній – весільний, для похорон – поховальний, для пов'язування сватів – плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по­чатку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках пускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна­чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак­терні регіональним особливостям, за якими розріз­няються "подільські", "поліські", "київські", "гуцульські", "галицькі" і "буковинські".

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка. Своїм походжен­ням вона пов'язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробуджен­ню природи і початку сільськогосподарських ро­біт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зо­браження життєдайного сонця. Але якими б ар­хаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мис­тецтво минулого. По писанках можна простежи­ти дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнамен­ту (іл. 40—56).

Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому пе­редувала «крашанка» — яйце, пофарбоване в один колір. Далі з'явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск схо­дить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різно­го розміру та форми, розкиданих по кольорово­му тлу.

Ця ж техніка воскового письма застосовуєть­ся і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромле­ною у розщеплену тріску — «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнамен­ту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Поряд з писанками у кінці XIX — на початку XX ст. переважно у містечках та приміських се­лах почали виготовляти «дряпанки» і «мальован­ки». «Дряпанка» — це «крашанка», на якій орна­мент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» — яйце, розписане фар­бами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «ма­льованки» збереглися до нашого часу. На Віннич­чині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одно­часне використання двох прийомів розпису — поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього пля­мистого тла наноситься чіткий лінійний геомет­ричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галу­ном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.

Всі писанки, незалежно від техніки їх вико­нання, фарбуються рослинними фарбами, для ви­готовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеле­ного та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної кон­кретної місцевості.

На початку XX ст., коли на село стали потрап­ляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «краша­нок», а також «дряпанок», де білий рисунок доб­ре контрастує з хімічною фарбою.

Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню похо­дженням) складає орнамент геометричний, другу — рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зі святом або ім'я автора розпи­су та ім'я особи, для якої писанку виготовлено.

За своєю схемою геометричний орнамент до­сить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники за­повнюються елементами геометричного або рос­линного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.