106882 (Музична творчість Степового), страница 2

Починається романс не з тоніки, а з VI ступеня. Специфічну барву вносять септакордові структури, плагальні звороти. Завершується перша фраза на тоніці, яка з'являється на слабій долі. У фортепіанній партії звучить канонічна імітація. Отже, складність образу, його психологічна насиченість створюється комплексом засобів. У такому ж ключі витримується весь романс – мелодія розгортається невеликими за амплітудою побудовами, в гармонії зустрічаємо ряд септакордів, плагальних зворотів, незмінним залишається і фактурний, акомпануючий пульс (синкопами) та канонічна імітація в приму.

Зосередимо увагу ще на кількох гармонічних штрихах: дезальтерації (див. такти 7-8 та ін.), відхиленні в тональність мінорної домінанти, «скраданні» автентичного кадансу в першому реченні й у кінці твору.

Романс «Не беріть із зеленого лугу верби» є однією з найяскравіших ліричних мініатюр Степового. Тонкий лірико-психологічний образ надає творові чарівної неповторності.

З дожовтневої вокальної лірики Степового виділяються «Три вірші М. Рильського» (1911). В цих творах композитор знаходить нові музичні засоби. Мелодія набуває рис аріозності, окремі інтонації індивідуалізуються. У «Трьох віршах...» Степовий досяг ще більшого злиття вокальної та фортепіанної партій, які стали більш самостійними і водночас доповнюють одна одну. На противагу «Пісням настрою» тут наявні контрасти в межах одного, хоч і невеликого, твору (до 20 тактів). «Три вірші М. Рильського» засвідчують цікаві пошуки композитора, еволюцію його музичного стилю.

Фортепіанна творчість Степового – інша важлива сторінка його композиторського доробку. Ранні його опуси зазнали впливу музики А. Лядова, М. Лисенка і раннього О. Скрябіна. Майже вся фортепіанна музика Степового створена до 1914 року. Це кілька творів великих форм (соната і два рондо) та понад два десятки фортепіанних мініатюр – прелюди, танці, твори з програмною назвою тощо. Вони згруповані в опусах №5, 7, 9, 10-14.

Народно-жанрові танцювальні сцени втілено у таких п'єсах: Танець до мажор (ор.5, №4); Танець соль мінор (ср.7. №2); Вальс (ср.7, №7); Танець ля мажор (ор.14, №3)тощо.

Чи не найбільший інтерес викликають прелюди Степового ор.7,. №4; ор.10, №3; ор. 11, №2; ор.12, №1; ор.13 і «Пісня» ор.14, №2, в яких найповніше виявились характерні риси його фортепіанної музики. Кожний твір – це переважно один ліричний настрій, своєрідна замальовка, що тонко передає внутрішній стан людини. За формою це період або проста три частинна форма.

Музична мова фортепіанних творів композитора поступово збагачується, музична фактура відточується. В одних випадках мелодія і гармонічні засоби близькі до фольклору, в інших, навпаки, вони стають вишуканими, ладово-ускладненими. Прикладами першої групи мініатюр Степового є Прелюд ор.7, №4 з його яскравою співучою мелодією і схвильованою серединою (Додаток 8) або «Пісня» ор.14, №2. Прелюд ор.12, №1 передає складну гаму людських почуттів. Тут застосовано складні гармонічні структури, ладово-насичені звороти. Мінливою є фактура викладу, ритмічна організація матеріалу (Додаток 9).

1.3 Фортепіанна творчість Степового

Фортепіанна творчість Степового, зокрема його мініатюри, значно збагатила українську дожовтневу камерно-інструментальну музику. Разом з С. Людкевичем, В. Барвінським, Д. Ревуцьким та В. Косенком Я. Степовий вагомо доповнив те, що було зроблено М. Лисенком.

З 1914 по 1917 рік Степовий був мобілізований до армії і відправлений на фронт. Він служив санітаром у поїзді, який вивозив поранених. Звичайно, не могло бути й мови про творчість. За клопотанням дирекції Київської консерваторії композитора було демобілізовано, і він переїхав до Києва й зайняв посаду викладача консерваторії. Це сталося на початку 1917 року.

У грудні 1917 року на Україні було встановлено Радянську владу, і Яків Степанович, як і сотні прогресивних інтелігентів, включився у будівництво нової, радянської, культури. Він працює з потроєною енергією. У 1919 році Степовий займає посаду завідуючого секцією підвідділу мистецтв Київського губернського відділу наросвіти, а з червня цього ж року завідує секцією національної музики у Всеукраїнському комітеті мистецтв при Наркомосі УРСР. Тут також працювали М. Леонтович, Л. Собінов та інші діячі української та російської культур. Він організовує концерти у робітничих клубах, на фабриках, у військових частинах. Степовий бере участь в організації українського оперного театру «Музична драма», струнного квартету, вокального ансамблю тощо. Кожний його день насичений до краю.

Не менш інтенсивною була і композиторська праця Степового. В радянський період митець звертається головним чином до романсової, вокально-ансамблевої музики. Він обробляє також велику кількість революційних та українських народних пісень. Важливо згадати про першу публікацію революційних пісень, підготовлену Я. Степовим (1921), та друкування дитячих збірників народних пісень, яких вийшло три випуски під загальною назвою «Проліски». Тут є репертуар для дошкільного, молодшого шкільного та старшого шкільного віку. Поряд з народними піснями у «Пролісках» вміщено й авторські твори.

Більшість обробок народних пісень, написаних Степовим протягом 1917-1921 років, свого часу активно виконувалися солістами, тріо, квартетом тощо. З вокальним квартетом композитор досить інтенсивно концертував не тільки в Києві, а й за його межами. Важливу сторінку творчості композитора радянського періоду представляють романси (близько 25-ти) на слова різних поетів – Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, М. Вороного, С. Черкасенка.

Після перемоги Жовтня композитори прагнуть осмислити в художніх образах революційні події, зміст нового життя, виявити риси характеру нової людини. Такі теми характерні для творчості К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Степового.

У романсі «Земле моя, всеплодющая мати» (сл. І. Франка) оспівано радість праці. Музика його світла, мажорна. Проста мелодія упевнено розгортається по звуках мажорного тонічного акорду (Додаток 10). Звернення до землі як до джерела щастя і радості характерне і для народних пісень, і для творчості українських митців. Лаконізмом позначена й фортепіанна партія; вузькооб'ємні акорди створюють гармонічну основу для вільного розвитку мелодії. Мажорного тонусу надають романсові септакорди (наприклад, І, VI та ін. ступенів), маршовий ритм мелодії.

На противагу крайнім розділам у серединному епізоді підкреслено м'якість і більшу наспівність мелодії та пульсуючу ритміку фортепіанної партії.

У романсі «Гетьте, думи, ви хмари осінні» на вірші Лесі Українки композитор створив образ мужньої людини, що гордо перемагає смуток і негоди. Крайнім частинам твору властива маршовість. Пунктирний ритм мелодії вокальної партії, надаючи, музиці рішучості й сили, підтримується синкопованими акордами фортепіано (Додаток 11).

Образ героя створюється напруженістю гармонічного розвитку, маршовістю мелодії, своєрідним фактурним малюнком.

Середня частина романсу (Росо rneno mosso) вносить певний контраст. Тут розгортання музичної тканини стає спокійнішим, мелодія – плавністю, фортепіанна партія характеризується заколисуючим рухом, властивим ноктюрнові чи колисковій. Однак гострота залишається через дисонантність гармонії.

Як і в першій частині, в середині басовий голос дається у терцово-секстовому співвідношенні до мелодії, що сприяє співучості й наповненості фактури. Обидва речення середини завершуються на дисонантних гармоніях.

Третя частина романсу повністю повторює першу. Зокрема в музиці втілено такі поетичні рядки: «Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть, думи сумні!»

У творах Степового радянського періоду знаходимо ще немало мужніх, героїчних, епічних образів («У долині село лежить», «Каменярі», «До моря», «Хмара»), тонкої лірики («Зіронька вечірня», «Рубіни», «Дихають тихо акації нижні») тощо.

2. Відомості про автора

Яків Степанович Степовий належить до когорти українських композиторів початку XX ст., які гідно представляють демократичну вітчизняну культуру. Музика Степового увійшла в золотий фонд національної музичної класики.

Коротким було його творче життя (розпочавшись у 1905 році, воно обірвалося у 1921 році – Степовий помер від тифу). Але його самовіддана мистецька праця ставить композитора в ряд фундаторів радянського музичного мистецтва.

У своїй творчості Степовий обмежився кількома жанрами. Він писав головно романси, фортепіанні твори, обробки революційних та народних пісень. Йому вдалося створити свій індивідуальний стиль, сказати своє оригінальне слово. Спадщина композитора належить як дожовтневій, так і радянській музичній культурі.

Народився Яків Степанович Степовий (справжнє прізвище – Якименко) у селі Пісках біля Харкова 20 жовтня 1883 року в сім'ї колишнього військового і селянки. Батько – Степан Йосипович Якименко, демобілізувавшись з царської армії з підірваним здоров'ям, заробляв на життя співом у церковних хорах. Він, як і його дружина Наталя Никифорівна, любив музику. Схильність до музики проявляли і їхні сини – Федір, Степан і Яків. Усі вони в різний час навчались у Петербурзі: спочатку у Придворній співацькій капелі, пізніше – в консерваторії. Федір Якименко (в російській транскрипції – Акименко) був педагогом Петербурзької консерваторії, відомим композитором; про Степана Якименка відомо, що він навчався в консерваторії по класу віолончелі.

До Придворної співацької капели був зарахований і 12-річний Яків. Потім він навчався гри на кларнеті та фортепіано. У 1902 році Яків склав екзамени і став студентом композиторського факультету Петербурзької консерваторії. Його навчали М. Римський-Корсаков, А. Лядов, О. Глазунов, І. Вітол.

Світогляд Якова Степового формувався під впливом суспільних подій 1905 року. Страйки і демонстрації робітників, їхня відкрита боротьба з царизмом і капіталістами, забастовка студентів Петербурзької консерватори і т. ін. прискорили ідейне змужніння митця, його симпатії були на боці трудового народу. Відомо, що прогресивно настроєна професура консерваторії підтримала рішення страйкуючих студентів. За це було звільнено найавторитетнішого російського композитора – М. Римського-Корсакова. На знак протесту залишили роботу ще два професори – А. Лядов і О. Глазунов. Керівництво було змушене переглянути свою позицію. На вченій раді ректором Петербурзької консерваторії було обрано О. Глазунова, повернуто до викладацької роботи А. Лядова.

Я. Степовий закінчив консерваторію у 1909 році, але для отримання диплому вільного художника він повинен був ще скласти іспити з поліфонії, музичної форми та інструментовки, як того вимагало нове положення. Офіційний випуск відбувся 1914 року. Всі ці роки (1909-1914) Яків Степанович працює педагогом загальної школи на Василевському острові в Петербурзі. Він також займається рецензентською роботою, організовує концерти української музики в Москві та Петербурзі, в яких виконуються його твори, а влітку 1911 року здійснює поїздку на Україну. Тут, на Вінниччині, у Тиврові він записує народні пісні, зустрічається з К. Стеценком. У Києві публікуються його твори.

Композиторська творчість Степового починається з 1905 року, коли він, студент III курсу, розгортає роботу над серією вокальних творів під назвою «Барвінки», яка триває два роки. До серії увійшли 13 солоспівів і 3 хори на вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Чернявського та інших українських авторів.

Музика «Барвінків» яскраво образна і глибоко народна. Національний характер її виявляється в мелодиці, ритміці, гармонії, тісно пов'язаних з українським фольклором.

Барвисті народні сцени, сповнені веселощів, танцювальної стихії, створені в романсах «Утоптала стежечку», «Стрічечка до стрічечки», «Колискова». Ці твори близькі до жартівливих і танцювальних мелодій.

Висновки

У процесі навчання ставлення школярів до музичного мистецтва повинне набувати якомога більшої естетичної орієнтації. Дуже важливо, щоб кожний твір, який звучатиме на уроці, став для дітей важливим, залишив слід у їхніх серцях. Для цього потрібні сприятливі умови, а особливо – обережне ставлення вчителя до музичної діяльності дітей, доброзичлива увага до них.

Якою конкретно має бути методика викладання музики у початковій школі? Які наукові принципи мають лежати в її основі? Чи здатне музичне навчання впливати на музичний розвиток учнів? Якщо здатне, то яким воно має бути? На ці питання відповісти непросто, оскільки вони мають теоретичний характер. Очевидно, що для їх розгляду необхідний дієвий підхід, який є провідним для сучасної педагогіки та психології. Саме діяльність учня і педагога, їх власна активність мають стати основою музичної освіти. При цьому учні не повинні виступати як об'єкти педагогічних впливів, а як активні суб'єкти навчального процесу, які у власній діяльності, відповідно до своїх вікових та індивідуальних особливостей, зі своїм, хоча й невеликим, але унікальним досвідом, відкривають дійсність, відтворену в музиці, по-своєму сприймаючи і переживаючи її. В активності самих дітей полягає величезний потенціал розвитку їх музично-творчих здібностей. Сприятливі для цього умови створює життєрадісна атмосфера на уроці музики, яка досягається завдяки доброзичливому спілкуванню, яскравим враженням, відкриттям і звершенням.