104419 (Методи управління, актуальні в ринкових умовах), страница 2

- виробництво видів продукції (послуг), які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

- постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів із меншими витратами;

- господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тим, хто відповідає за кінцеві результати організації, її підрозділів;

- постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

- встановлення остаточного результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;

- необхідність використання сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень [24, ст. 25].

Управління підприємством розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою іншої - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій.

Процес управління - це є загальна сума всіх функцій, а саме:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль;

- регулювання [18, ст. 221].

Планування — конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Планування як діяльність охоплює:

- деталізацію цілей у формі завдань, вирішення яких необхідне для досягнення загальних цілей;

- визначення засобів і способів вирішення завдань;

- забезпечення виконання завдань необхідними ресурсами — пошук їх джерел і способів оптимального розподілу в часі, між сферами (галузями) діяльності організації та між виконавцями.

Планування є виявом свідомої діяльності, оскільки спонтанні дії характеризуються передусім відсутністю плану [24, ст. 223].

Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання, обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організування — вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);

- встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.

Мотивування — вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання — вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень [13, ст. 185].

Регулюючий вплив на об'єкт управління робить будь-яке прийняте і реалізоване управлінське рішення. Процес регулювання являє собою заключну стадію ухвалення управлінського рішення - акт спонукально-практичної діяльності керівника, який здійснюється по заздалегідь розробленому і свідомо обраному варіанті.

Регулювання - це вид діяльності, що являє собою вплив керівника на підлеглих таким чином, щоб вони виконували роботу для досягнення цілей організації. У цьому випадку функція регулювання пов'язана із широко використовуваним терміном "управління". Таке поняття керівництва розглядає лише одну сторону процесу управління - вплив однієї особи (керівника) на підлеглих. Інша сторона полягає в тому, що управління - це процес впливу керівника на підлеглих за допомогою різних методів регулювання, а саме вплив, який здійснюється за допомогою влади і лідерських якостей керівника. Таким чином, функція регулювання - це процес управління, який здійснюється за допомогою методів формального впливу і підсиленого (владою і лідерством) [18, ст. 432].

Ці п'ять первинних функцій управління об'єднані зв'язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Розділ 3. Теоретичні аспекти поняття, сутності та класифікації методів управління діяльністю підприємства

3.1 Сутність і класифікація методів управління

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Важливою складовою управління є пошук найефективніших способів впливу на людей, які б забезпечили досягнення поставлених цілей, виконання планів і рішень, зумовлених загальною чи локальною метою діяльності організації. Це досягається завдяки методам управління, які в теоретичному плані є способами і прийомами впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). На практиці методи менеджменту виступають сукупністю способів і прийомів, спрямованих на забезпечення високої ефективності діяльності колективу, максимальної мобілізації творчої активності кожного працівника для здійснення місії організації та її цілей.

Обрання менеджерами методів управління зумовлено змістом і силою вияву мотивів — спонукальної причини дій і вчинків людей. Саме мотиви визначають засади класифікації методів управління. Методи повинні мати мотиваційну характеристику, яка спрямовує напрям їх дії та дає змогу їх класифікувати. Завдяки методам менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність виробничого процесу в організаціях та органічне поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів. У літературних джерелах пропонується низка класифікацій методів менеджменту. Проте будь-який поділ є досить умовний [28, ст. 30].

Методи менеджменту класифікують за різними ознаками:

1. За напрямком впливу на керований об'єкт:

- методи прямого впливу — безпосередньо впливають на керовану систему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

- методи непрямого впливу — створюють умови для впливу на керовану систему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).

2. За способом врахування інтересів працівників:

- методи матеріального впливу — враховують майнові та фінансові інтереси працівників; включають різноманітні економічні стимули;

- методи владного впливу — націлені на впорядкування функцій, обов'язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо);

- методи морального впливу — спрямовані на підвищення соціально-господарської активності; включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення добрих взаємин між керівником і підлеглими тощо.

3. За формою впливу:

- кількісні методи (калькуляції, ціни, бюджет, матеріальні стимули;

- якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами тощо) [13, ст. 192].

4. За характером впливу: економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні.

Методи менеджменту є результатом реалізації функцій менеджменту, тобто апарат управління будь-якої організації у процесі своєї діяльності повинен створити усі необхідні способи впливу на керовану систему.

3.2 Економічні методи управління та їх аналіз

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

До економічних методів належать планування господарської діяльності, комплексні цільові програми, бізнес-планування в управлінні організацією, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів.

Планування господарської діяльності посідає провідне місце серед економічних методів, оскільки спрямоване на розроблення стратегії й тактики управлінської та виробничої діяльності з метою досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів. Завдяки плануванню формується система визначальних показників для всіх сфер діяльності організацій, які охоплюють виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, робочу силу тощо [28, ст. 30].

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1) цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

За тривалістю дії розрізняють планування перспективне, середньострокове і поточне.

Перспективне планування відповідно до цілей і методології розроблення може бути стратегічним і довгостроковим.

Стратегічне планування передбачає цілісне, комплексне визначення проблем, на які повинна бути зосереджена діяльність організації у наступному періоді, із зазначенням показників її розвитку. Розроблення стратегічних планів ґрунтується на таких діях:

- осмисленні перспектив розвитку організаційної структури;

- з’ясуванні головних позитивних тенденцій і факторів, що забезпечуватимуть її функціонування;

- аналізі чинників, що підтримують відповідні позиції організації у конкурентній боротьбі на різних ринках;

- опрацюванні заходів, які вона повинна здійснити для поліпшення роботи на конкретних напрямах;

- обранні стратегічної поведінки організації та визначенні її пріоритетів у різних видах діяльності з позицій максимальної ефективності та забезпеченості ресурсами [12, ст. 56].

Довгострокове (на 10–15 років) планування як вид перспективного здійснюється на основі застосування результатів минулого періоду для формування дещо завищених показників на майбутнє. Стратегічні цілі цього виду планування на практиці реалізуються через програми дій, бюджети, плани прибутків, які розробляються для кожного з головних підрозділів організації.

Середньострокове планування охоплює період в 3–5 років — найоптимальніший час оновлення виробничого апарату й асортименту продукції чи послуг. У системі середньострокового планування передбачаються заходи щодо втілення виробничої, збутової та фінансової стратегії, кадрової політики та інші.

Поточне планування передбачає формування календарних оперативних планів як для організації в цілому, так і для її окремих підрозділів, у яких деталізуються конкретні цілі й завдання, визначені у перспективних і середньострокових планах. Ці календарні плани з певним терміном дії розробляються на підставі даних щодо замовлення та забезпеченості їх матеріальними ресурсами, ступеня завантаженості виробничих потужностей тощо, а втілюються в життя завдяки системі бюджетів (фінансових планів), які складаються здебільшого на рік або на коротший період для кожного окремого підрозділу.

Бюджет є документом, що відображає збалансованість надходжень і видатків економічного суб’єкта за певний період. Головними завданнями його є: створення об’єктивної основи для оцінки результатів діяльності організації загалом та її підрозділів; визначення обсягів, структури витрат і джерел їх покриття; виявлення напрямів економії витрат і збільшення надходжень; координація діяльності різних підрозділів організації, спрямованої на досягнення загальних результатів; ефективне цільове використання коштів; розвиток внутрішнього постійного спостереження за формуванням ресурсів організації та їх розподілом [28, ст. 31].

Метод комплексних цільових програм належить до дієвих економічних методів, спрямованих на вирішення проблем, що потребують спеціальних планових програм їх розв’язання, концентрування засобів і зусиль, окремого координаційного апарату. Становить собою комплекс взаємопов’язаних завдань, конкретних соціально-економічних, науково-технічних і організаційних заходів, сформованих на основі єдиної мети та зорієнтованих на певні терміни.

Відправним пунктом планування при використанні цього методу є ціль чи група цілей, які конкретизуються у завданнях, і під реалізацію яких виділяються необхідні ресурси [28, ст. 32].