104101 (Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд)
Описание файла
Документ из архива "Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "менеджмент" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "менеджмент" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "104101"
Текст из документа "104101"
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра правового
регулювання економіки
КУРСОВА РОБОТА
„СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТРУД”
Керівник роботи
Викладач М. В. Грузд
Студентка 2 курсу 6 групи
ф-ту економіки і права С. С. Мартиросян
Харків – 2006
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.
МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 4
2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8
2.1. Загальні положення трудових відносин 8
2.2. Індивідуальні трудові відносини 11
2.3. Колективні трудові відносини 13
3. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО
ТРУДОВОГО ПРАВА 18
3.1. Основні законодавчі акти України, які регулюють трудові відносини 18
3.2. Гарантії дотримання законодавчих акті 24
ВИСНОВОК 27
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28
ВСТУП
Акт проголошення незалежності України, прийняття Конституції обумовили необхідність подальшого зміцнення правової основи державного й громадського життя в умовах переходу до ринкових відносин. Невід'ємною частиною цієї основи є заходи щодо вдосконалювання законодавства, практики його застосування, підвищенню рівня правової культури громадян і посадових осіб.
Трудове законодавство є найважливішою складовою частиною системи законодавства України, воно складається із численних нормативних актів різних рівнів - як законодавчих, так і підзаконних. Своєрідність методу правового регулювання трудових відносин проявляється й у широкому договірному регулюванні соціально-економічних відносин, що виникають при організації праці й створенні належних умов праці й побуту. Такі відносини мають безліч особливостей на галузевому й регіональному рівнях, де діють угоди по соціально-економічних питаннях, а також на виробничому рівні, де приймаються колективні договори. Ці акти не тільки сприяють реалізації основних трудових прав і воль, але й дозволяють урахувати інтереси конкретних колективів трудящих.
У системі нормативних актів, що регулюють трудові відносини, головним, безумовно, є Кодекс Законів про працю. Він закладає основи реалізації конституційних положень про права й волі людини в області праці, установлює гарантії трудових прав в області робочого часу й часу відпочинку, охорони праці й створення безпечних умов праці, охорони заробітної плати, визначає особливості правового регулювання для окремих категорій трудящих (неповнолітні, жінки, інваліди й ін.). Роль його в регулюванні трудових відносин важко переоцінити, так само як і неможливо допустити, щоб Кодекс не виконував своє основне призначення - бути основою системи регулювання відносин у сфері праці. Коментований Кодекс був прийнятий більше тридцяти років тому, і за ці роки в нього були внесені численні зміни й доповнення.
1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА. МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ
Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні права. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.
Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:
1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;
2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «анти робітниче законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених поступок.
Соціальний і анти робітничий види законодавства не становлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають анти робітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.
Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.
У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом послуг, розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.
Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства, і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається хазяїнові.
Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, а й людей розумової праці.
В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.
Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання праці.
Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.
Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»).
Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).
Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розумовою.
Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.
Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.
Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.
Трудове право тісно пов'язане з Іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.
2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
2.1. Загальні положення трудових відносин
Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права України становить структуру взаємозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, створює певну систему правових норм.
Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми на практиці.
Трудове право України поділяється на дві частини: загальну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб'єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові.
Функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.
Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає на виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.
Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.
Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччини оголошено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу».
До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.
Норми трудового права містять правила належної поведінці працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.
Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта кримінального, житлового, сімейного, трудового права.
Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнадцяти років.
Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Закону України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Україну для працевлаштування.