102832 (Типологія соціально-трудової мобільності населення), страница 2

• зміна соціального оточення, що передбачає встановлення контактів з індивідами тієї статусної верстви, в якій соціалізується мобільний індивід,

• шлюб з представником більш високої статусної верстви (мабуть всі пам'ятають про швидку вертикальну мобільність Попелюшки в найвищі верстви суспільства).

Отже, поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою характеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. д.

Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно зв'язано з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами. Інший можливий результат - витіснення найбільш здібних членів суспільства з процесу мобільності або ж за межі даного суспільства як такого, що з неминучістю віддзеркалюється негативно і на долі самого суспільства. Від тієї чи іншої реакції суспільства на наслідки мобільності залежить можливість або неможливість подолання нестабільності, яку вона викликає

Роздiл 2. Типологія соціально-трудової мобільності населення

2.1 Сутність соціально-трудових відносин, їх типи

Соціологічні категорії "соціальна дія", "соціальна взаємодія" і "соціальні відносини" займають не тільки особливе місце в понятійно-категоріальному апараті соціологічної науки, але й пояснюють динаміку людського суспільства, його функціонування, зміни і розвиток.

Соціальна дія – спосіб розв’язання соціальних проблем та суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів та потреб головних соціальних сил суспільства. Кожна соціальна дія має визначену структуру, до сукупності елементів якої входять: діюча особа, соціальна ситуація і умови, які включають у себе ціль дії та нормативні розпорядження.

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших. Під соціальною взаємодією розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних груп (спільнот), або індивіда і соціальної групи.

Механізм соціальної взаємодії , який відіграє особливу роль у життєдіяльності суспільства включає в себе:

а) індивідів, що здійснюють ті або інші дії;

б) зміни у зовнішньому середовищі, що викликані цими діями;

в) вплив цих змін на інших індивідів;

г) зворотною реакцією індивідів, на яких було вчинено певний вплив.

В соціології існує безліч теорій соціальної взаємодії, першою з яких є теорія соціального обміну Дж. Хоманса, яка побудована за наступними принципами:

1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися;

2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від якихось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови;

3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її одержання;

4) коли потреби людини близькі до насичення, та вона у меншому ступені готова до взаємодій заради їхнього задоволення.

Взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до встановлення соціальних відносин, під якими розуміються відносно стійкі зв’язки між людьми (внаслідок чого вони інституалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійними носіями різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і соціальними ролями (функціями) у суспільних структурах.

Соціальні відносини – це специфічний і відносно самостійний вид системи суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних тощо), що відображає діяльність соціальних суб’єктів з приводу їх неоднакового, різного соціального положення в суспільстві і тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті.

Соціально-трудові відносини – відносини, які виникають безпосередньо у сфері трудової діяльності та інших пов’язаних з нею сферах; відносини між індивідами і групами людей, що займають різне соціальне положення у процесі праці, відрізняються рівнем та формою отриманих доходів.

Виділяють різні типи соціально-трудових відносин:

1)за обсягом власних повноважень:

- відносини по вертикалі,

- відносини по горизонталі;

2)за ступенем регламентації:

- формальні (офіційно оформленні),

- неформальні;

3)за способом спілкування індивідів:

- безособистісні,

- міжособистісні;

4) за суб’єктом діяльності:

- міжорганізаційні,

- внутрішньо організаційні;

5) за рівнем справедливості:

- справедливі,

- несправедливі.

2.2 Сутність і типи соціально-трудових процесів

В соціологічній системі практично немає „елементів", об’єктів і суб’єктів, які не змінюються. Соціальні відносини, інститути, що існують в суспільстві, зокрема в сфері праці, постійно знаходяться у динаміці.

Соціальні зміни – це перехід соціальних систем, об’єктів, явищ, їх елементів і структур, зв’язків, взаємодій і відносин з одного стану в інший, зокрема виникнення або зникнення тих чи інших соціальних явищ, їх елементів.

Соціальні зміни у суспільстві відбуваються в результаті цілеспрямованих дій і взаємодій. Такі дії людей можуть бути підсвідомими, завдяки наявності в них однакових мотивів і орієнтацій. Такі соціальні зміни і називають соціальними процесам, де важливим різновидом яких виступають соціально-трудові процеси.

Соціально-трудові процеси – різновид соціальних змін, які є результатом послідовної зміни стану соціальних систем і об’єктів; акти, серії взаємодій між людьми і соціальними групами, результатом яких є зміни у відносинах між індивідами, соціальними групами, а також зміни їх ставлення до праці.

Типи соціально-трудових процесів:

1) інтеграційні і дезінтеграційні (в т.ч. співробітництво, суперництво, конфлікти);

2) процеси соціальної мобільності (в т.ч. соціальна адаптація, соціальні переміщення;

3) ціннісно-орієнтуючі процеси (в т.ч. формування цінностей, норм);

4) процеси соціального управління.

Співробітництво – соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети незалежно від її характеру.

Суперництво – соціальний процес, що полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси.

2.3 Трудова мобільність

Трудова мобільність (трудові переміщення) – одна з форм соціальних переміщень – являє собою процес зміни місця застосування праці, що змінює місце працівника в системі суспільного поділу праці. В основі трудової мобільностілежать закони розподілу і зміни праці, відтворення робочої сили, зростання потреб, а також такі закономірності громадської і суспільної свідомості, як норми й цінності, мотиви поведінки і потреби.

З одного боку, дія законів і закономірностей проявляється в змінах у суспільному виробництві, вимогах до якостей працівників, а з іншого - змінюються соціальні умови життя і відповідно структура потреб і мотивів поведінки працівників. Отже, відбувається безперервна зміна як характеристики окремого працівника і трудових ресурсів у цілому, так і параметрів системи місць застосування праці, що порушує відповідність між працівником та робочим місцем і створює передумови трудових переміщень.

Чинники трудової мобільності - усі об’єктивні і суб’єктивні обставини, що впливають на переміщення, змушують до них чи роблять їх неможливими, сприяють чи перешкоджають їм. Вирізняють такі основні чинники.

1. Загальні соціально-економічні причини і мотиви:

а) екстремальний мотив (переміщення відбуваються внаслідок або реальної кризи певної сфери зайнятості, або „передбачення" неперспективності робочих місць самими працівниками);

б) мотив максимального чи мінімального досягнення і збереження (в одних випадках переміщення відбувається тільки заради особливо значних доходів, у других – заради найменшого виграшу, збільшення в заробітку, у третіх – при переміщеннях з нематеріальних причин людей цікавить хоча б збереження колишнього рівня оплати правці);

в) майновий мотив ( вирішальне значення має можливість або стати власником, або вигідно й безболісно „позбутися" конкретних засобів виробництва з метою бажаної зміни зайнятості);

г) непрямий мотив (формально переміщення відбуваються заради якихось нематеріальних цілей – відповідності роботи спеціальності і кваліфікації, кращих організаційних умов праці, які дають людині можливість ефективніше працювати й більше заробляти).

2. Соціально-культурні моделі та особливості професійних орієнтацій:

а) перша модель – усі професії відносно рівноцінні в соціально-економічному плані; індивіди ж орієнтують себе на різні види праці з урахуванням своїх схильностей, бажань і здібностей;

б) друга модель – суспільство розрізняє за відомо „гарні" і „погані" в соціально-економічному плані види праці, ц усі, природно, орієнтуються на „гарні". Схильності мають при цьому мізерне значення.

3. Освіта і її доступність, рівень кваліфікації (профіль освіти і кваліфікації в економічній ситуації визначає амплітуду можливостей професійно-трудової мобільності, диверсифікованості діяльності).

4. Вік і стаж роботи (вік розглядається здебільшого як перешкода для горизонтальних переміщень, оскільки з ним знижуються адаптивні здібності, посилюються інертність і консерватизм; подібна оцінка привалює при прийомі на роботу; вік і стаж роботи можуть також сприяти вертикальним переміщенням).

5. Родинний стан і обставини ( зі створенням сім'ї чи збільшенням кількості дітей працівник може поміняти роботу заради вищої оплати, водночас через сімейні обставини вона може шукати таку роботу, що надасть їй більше вільного часу або забезпечить зручнішу структуру робочого дня ).

6. Ставлення до конкуренції і професійно-трудова самооцінка( у професійно-трудових переміщеннях одні орієнтуються тільки на максимально доступні робочі місця (уникають конкуренції), для інших важкодоступність, навпаки, приваблює, стимулює).

7. Інформованість( люди приймають рішення про переміщення у професійно-трудовій сфері, погоджуються чи не погоджуються на них з урахуванням і під впливом тієї інформації, якою вони володіють та яка їм доступна).

8. Принципове ставлення до роботи і прихильність до колективу.

Роль трудової мобільності в суспільстві зумовлена трьома основними функціями:

а) економічна ( полягає в сприянні забезпеченню народного господарства робочою силою і тим самим підвищенню ефективності виробництва);

б) соціальна (реалізується через удосконалення соціальної структури суспільства, повніше задоволення потреб працівників у трудовій сфері, створення умов для самореалізації і розвитку особистості працівника);

в) соціально-психологічна (полягає в змінах соціально-психологічного клімату в трудових колективах, зменшенні соціально-психологічної напруженості в суспільстві, погодженні соціально-психологічних механізмів взаємодії працівника з малою групою, трудовим колективом, суспільством у цілому).

Розрізняють такі основні види трудової мобільності:

1) соціально-трудові переміщення, зумовлені змінами соціальних позицій індивідів у зв’язку зі змінами того місця, яке вони посідають у системі суспільного поділу праці (професійно-кваліфікаційні, між професійні, галузеві й міжгалузеві, територіальні та інші переміщення працівників);

2) соціально-трудові переміщення, зумовлені наслідками НТП;

3) стихійні трудові переміщення працівників, пов’язані зі специфічними соціально-економічними, технологічними, організаційними умовами на конкретних підприємствах зумовлені власними побажаннями працівників чи ініціативою адміністрації;

4) стихійні переміщення працівників у сфері суспільного виробництва, зумовлені дією об’єктивних ринкових законів і пов’язані з загальними проблемами зайнятості населення в ринковому суспільстві, наявністю безробіття;

5) між- і внутрішньо поколінні переміщення (до першого належить переміщення людей між поколіннями, професійно-трудові зміни в їхньому житті порівняно з батьками; до другого – професійно-трудові переміщення людей протягом їхнього індивідуального життя і кар’єри. Сукупність цих переміщень утворює так званий життєвий шлях людини, що характеризується кількістю, структурою і якістю професійно-трудових змін, а також їхнім значенням і наслідками для конкретного працівника);

6) горизонтальні і вертикальні переміщення (незмінність або змінність статусу);

7) одиничні і групові переміщення;

8) разові і перманентні переміщення.

Розрізняють також форми трудових переміщень.

1) якщо переміщення відбуваються всередині підприємства, то можуть здійснюватися: