101503 (Особливості управління в організаційних формуваннях АПК), страница 2

Організаційною формою малого бізнесу в Україні є малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства. До малих підприємств належать ті, в яких чисельність працюючих не перевищує: у промисловості і будівництві – 200 осіб, у науці і науковому обслуговуванні – 100, в інших галузях виробничої сфери – 50, у галузях невиробничої сфери – 25, у роздрібній торгівлі – 15 осіб.

Малий бізнес поширений у галузях. Для яких невластиві фондо-, науко-, енергоємні технологічні процеси. Малий бізнес оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до ринків обмежених і тих, де вирішальну роль відіграють інновації та персональні взаємовідносини. Надає економіці незалежної гнучкості, сприяє формуванню конкурентного середовища, швидко реагує на можливості, потребує невеликого початкового капіталу, користується державними пільгами. Але водночас малому бізнесу властиві певні недоліки. Він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а незначні масштаби діяльності не дають змоги успішно вирішувати питання внутрішньої спеціалізації. Це зумовлює високий рівень банкрутства серед підприємств малого бізнесу.

Малому бізнесу нині приділяється велика увага.

Мале підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користуватися яким є винятково правом підприємства і підлягає юридичному захисту.

У своїй роботі мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його власниками, і засновницьким договором.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу.

Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.

Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обирають директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підприємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.

Рада підприємства визначає загальні напрямки економічного і соціального розвитку; вирішує питання про припинення діяльності; розглядає і затверджує проект трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці та ін..

Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.

Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.

Досить поширеною організаційною формою підприємства в сільському господарстві України стали фермерські господарства.

Фермерське господарство – це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власності і переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, само стіно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, переробляє і реалізує продукцію. Фермерські господарства створюються однією або групою осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи, які спільно ведуть господарство.

Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, назві, печатку, рахунок у банку. Законом України «Про фермерське господарство» передбачено виділення фермам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.

Фермерське господарство працює на повному госпрозрахунку. Порядок сплати с.-г. податку здійснює у тих самих розмірах як і для держгоспі та інших підприємств аграрного сектору. Протягом перших трьох років після створення фермерське господарство звільняється від сплати сільськогосподарського податку взагалі.

Головою фермерського господарства є засновник або його правонаступник, який представляє інтереси господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами. На ім'я голови видається Державний акт на право довічного успадкування володіння землею або приватної власності.

Об’єктами власності фермерського господарства є жилі будинки, господарські будівлі. Насадження на земельній ділянці, продуктивна і робоча худоба, птиця. Сільськогосподарська техніка та інвентар, транспортні засоби, продукція та інше майно. Земля селянського господарства є об’єктом постійного і безстрокового володіння та використання, не підлягає купівлі. Продажу, віддачі під заставу.

Забороняється втручання державних, інших органів та посадових осіб у виробничу діяльність фермерського господарства. Фермерське господарство і його власність успадковуються за законом і заповітом. Спадкоємець, що продовжує діяльність господарства, звільняється від сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадкування.

Розміри земельної ділянки, що надається фермерському господарству можуть бути змінені лише за згодою селянина. Господар, який відмовився продовжувати діяльність, має право призначити з числа членів господарства спадкоємця, який набуває переважно права на подальше ведення господарства.

Земля може вилучатися за постановою Кабінету міністрів України. Суперечки про припинення права селянського господарства на володіння і користуватися землею вирішуються в судовому порядку.

Фермерське господарство відшкодовує витрати за рахунок прибутку. Розподіл доходів здійснюється за домовленістю.

Господарство має право відкривати рахунки в банку для ведення касових операцій і зберігання коштів.

Продукція фермерського господарства реалізується за договірними цінами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Господарство має право реалізувати вирощену і виготовлену сільськогосподарську та іншу продукцію заготівельним і переробним організаціям, підприємствам аграрного сектору, держгоспам, а також безпосередньо магазинам і на ринок.

Банківські установи на підставі договорів надають фермерському господарству довгострокові й короткострокові кредити. Майно селянського господарства підлягає добровільному страхуванню.

Фермерські господарства можуть об'єднуватися на добровільних засадах у кооперативи, товариства, спілки або брати участь у їх діяльності і одержувати відповідну суму доходів.

Діяльність фермерського господарства припиняється, якщо не залишається жодного члена господарства, спадкоємця чи іншої особи, що бажає продовжувати його діяльність, а також у разі припинення права володіння землею.

З припиненням права володіння фермерського господарства землею за сім'єю селянина залишається право на житловий будинок та інше майно, а також використання частини ділянки, розташованої поряд з будинком.

1.3 Особливості управління біржовою діяльністю

Біржа – ринок, на якому через біржових посередників відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торговельних угод чи купівля-продаж іноземної валюти.

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін і за змістом. Термінові угоди обов'язкові для виконання, тверді або умовні надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні та ф’ючерсні угоди, і до умовних – опціонні.

Форвардний контракт – це угода між контрагентами про майбутнє постачання товару. Він використовується відповідно до умов контракту в зазначений термін. Угоди, що передбачають негайне постачання товару, називаються касовими або спотовими (наявними), а ринок таких угод – касовим чи спотовим.

Ф’ючерсний контракт істотно відрізняється від форвардного. Насамперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання. Ф’ючерсний контракт ліквідний, для нього існує широкий вторинний ринок. Такий контракт є більш гарантованим. На момент його укладання ф’ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має дорівнювати ціні спот.

Опціон – біржовий контракт (угода), в якому передбачено право продавати або придбати протягом певного терміну товар на біржі за домовленою ціною з попередньою виплатою премії.

Основною метою створення бірж є організований процес переміщення (просування) товарів від постачальників до споживачів. Біржова торгівля дає змогу концентрувати попит і пропозицію на товари в певних географічних пунктах без обов’язкового завозу туди товарів.

На біржах біржові товари продаються та купуються без огляду за зразком чи на підставі якісних характеристик, відомих покупцю чи продавцю. Тому в результаті товарних угод відбувається перехід із рук в руки не товару, а документа, що підтверджує власність на товар, тобто контракту.

Діяльність бірж здійснюється відповідно до Статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Засновники біржі в обов’язковому порядку розробляють і узгоджують Статут біржі, в якому вказується:

• Найменування і місцезнаходження біржі;

• Склад засновників;

• Предмет і цілі діяльності;

• Види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;

• Органи управління біржею, порядок їх утворення і компетенція;

• Організаційна структура біржі;

• Порядок прийняття до членів біржі і припинення членства;

• Права і обов’язки членів перед біржею і біржі перед членами;

• Порядок і умови застосування санкцій;

• Майнова відповідальність членів;

• Порядок припинення діяльності біржі.

У розпорядженні товарної біржі є майно, яке формується за рахунок пайових, вступних і періодичних внесків та надходжень від біржових операцій і надання послуг підрозділами біржі.

Свою діяльність товарна біржа здійснює за принципами рівноправності учасників біржових торгів, застосування вільних цін, публічного проведення торгів.

Для стратегічного управління біржами створено національну асоціацію бірж України, основне завдання якої полягає в розбудові біржової інфраструктури, організації ефективної торгівлі переважно сировинними і продовольчими товарами.

Вищим органом управління біржової діяльності переміщення (просування) товарів є збори засновників і членів біржі. На них вирішуються питання біржової діяльності, затверджується статут, обирається Біржовий комітет, контрольна комісія, затверджується положення про роботу Біржового комітету, вирішуються питання представництв на біржі, а також кількості «біржових місць», розглядаються скарги членів і клієнтів на біржовий комітет, погоджується і затверджується звіт фінансової та іншої діяльності, оголошуються висновки контрольної комісії про роботу Біржового комітету, розглядаються інші питання.

На період між зборами членів біржі загальне керівництво її діяльністю здійснює Біржовий комітет, який призначає президента біржі і затверджує склад правління.

За рекомендацію Біржового комітету правління створює спеціальні підрозділи біржі, зокрема дирекцію, комітет з правил біржової торгівлі, комітет стандартів і якості товарів, котирувальну комісію, інформаційний біржовий канал, торгівельні секції, бюро реєстрації біржових угод, розрахункову палату, арбітражну комісію.

Необхідні для біржової діяльності підрозділи біржі функціонують на підставі положень, які затверджуються зборами.

Правління біржі затверджує чисельність і склад працівників усіх підрозділів та визначає права і обов’язки посадових осіб

Комітет з правил біржової торгівлі розробляє тимчасові і постійні правила проведення відкритих і закритих торгів, здійснює контроль за дотриманням на торгах ділової етики і притягує до відповідальності учасників торгів у разі порушення ними режиму та правил біржової торгівлі.

Комітет стандартів і якості товарів призначений для перевірки товарів, представлених їх власником на продаж чи обмін на інші товари. Комітет розробляє типові форми біржових контрактів і доводить їх до відома бюро реєстрації біржових угод.

Котирувальна комісія здійснює облік різних цін – договірних, попиту та пропозиції, початкових і заключних, завищених чи занижених при укладенні біржових угод. На підставі цих цін передбачаються котирувальні (довідкові) ціни.

Інформаційно-довідковий відділ (біржовий канал) зосереджує всі відомості про товари, що виставляються на торги, пропонуються на продаж, друкує у вигляді біржових бюлетенів і поширює їх.

Торгівельні секції спеціалізуються на конкретних видах товарів і форм діяльності. Вони несуть відповідальність перед клієнтами біржі за кількість і якість товарів, реальність їх існування продавців.