101503 (Особливості управління в організаційних формуваннях АПК)

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«Боярський коледж екології і природних ресурсів»

Циклова комісія економічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з менеджменту на тему:

«Особливості управління в організаційних формуваннях АПК»

Виконав: студент

групи М-41

Андрійко Юрій

Викладач:

Зайченко Наталя Петрівна

Боярка – 2007

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК

1. Організація управління в державних

сільськогосподарських підприємствах

1. Організація управління в підприємствах малого бізнесу

2. Особливості управління біржовою діяльністю

3. Організація управління в сільськогосподарських

виробничих кооперативах (СВК) і товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

1. Організація управління на підприємствах інфраструктури аграрного ринку

2. Організація управління в акціонерних формуваннях

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТОВ «НОВА НАДІЯ»

2.1 Місце розташування, природно-кліматичні умови та комунікації

ТОВ «Нова надія»

2.2 Динаміка показників розміру ТОВ «Нова надія»

2.3 Склад і структура валової продукції ТОВ «Нова Надія»

2.4 Динаміка і структура земельних угідь ТОВ «Нова надія»

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ВСТУП

Назва моєї курсової роботи – ««Особливості управління в організаційних формуваннях АПК». Написання даної роботи пов’язане з тим, щоб краще систематизувати організаційні утворення в агропромисловому комплексі, а також виявити їхні основні напрямки діяльності в межах їх компетенції, дослідити види управління у організаційних формуваннях різноманітних форм власності.

Актуальність даної теми. Становлення ринкових відносин, формування нових конкурентоспроможних підприємницьких організаційних структур з різними формами власності, загострення конкуренції обумовили сучасний стан розвитку агропромислового комплексу України, пріоритети та напрями його діяльності.

Ринкова трансформація вітчизняної економіки передбачає вирішення нових завдань, з якими раніше сільськогосподарські підприємства не стикалися, але розв’язання яких необхідне для успішного їх функціонування. Суттєвим чинником становлення ефективних сільськогосподарських підприємств є формування нової стратегії управління розвитком. Ця потреба обумовлена недосконалою організацією діяльності сільськогосподарських підприємств, їх неадаптованістю до змін у зовнішньому середовищі, невідповідністю якості продукції світовим стандартам, високими витратами виробництва. Лише ті підприємства, у яких стратегія управління розвитком побудована відповідно до сучасних вимог управління, мають можливість вижити та ефективно працювати. Тому проблема вибору стратегії діяльності підприємства є актуальною для економіки України.

Проблемі формування стратегій розвитку АПК України, зокрема сільськогосподарських підприємств, присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені: П.Гайдуцький, М.Дем’яненко, М.Долішній, О.Крисальний, М.Малік, В.Месель-Веселяк, І.Михасюк, О.Онищенко, Б.Пасхавер, П.Саблук, О.Шпичак, В.Юрчишин та ін.

В умовах нестійкості та невизначеності важливим інструментом ефективного дослідження діяльності сільськогосподарських підприємств є використання сучасного математичного апарату, що ґрунтується на економіко-математичних моделях. Різноманітні теоретичні та практичні аспекти моделювання економічних процесів розглядаються у працях Д.Блекуела, Н.Воробйова, В.Геєця, Ю.Іванілова, А.Крушевського, А.Лотова, І.Ляшенка, О.Моргенштерна, Є.Мулена, Дж. фон Неймана, М.Сявавка та ін. Впровадження пропозицій та практичних рекомендацій реалізації стратегії управління, розроблених із врахуванням економіко-математичного моделювання, дає змогу підвищити результативність діяльності сільськогосподарських підприємств.

Незважаючи на значний науковий доробок учених, охоплено далеко не всю сукупність проблем формування стратегії управління розвитком сільськогосподарських підприємств. Унаслідок цього виникає необхідність поглиблення наукового дослідження цієї проблеми, використовуючи економіко-математичний інструментарій.

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК

1.1 Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

В народному господарстві відбулися процеси роздержавлення і приватизації підприємств згідно з законодавством України. Із приватизацією передусім пов'язаний процес трансформації частини державних господарств у сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства. Таким чином, державний сектор економіки АПК за останні роки помітно скоротився. На сьогодні не змінили свого статусу лише держгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства, які не підлягають приватизації.

Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в законі України «Про підприємства в Україні». Керівництво підприємством здійснюється відповідно до його статуту, який затверджується органами державного Управління сільським господарством.

Держгоспи – державні сільськогосподарські підприємства, які відокремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку і самофінансування.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

Держгоспи користуються правами юридичної особи, виконують обов'язки, пов'язані з їх діяльністю, мають свої баланси і самостійно вступають у господарські відносини з іншими підприємствами та організаціями, з власної ініціативи приймають рішення, які не повинні суперечити чинному законодавству.

Підприємство створюється згідно з рішенням міністерства та інших органів виконавчої влади.

Діяльність держгоспів здійснюється на підставі Господарського кодексу України. Вони можуть займатися будь-якими видами діяльності,не забороненими чинним законодавством, самостійно планувати свою діяльність з обліком попиту на продукцію, продавати і здавати в оренду засоби виробництва, випускати і реалізовувати цінні папери.

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи – цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгоспи визнає самостійно.

Держгоспи можуть створювати спільні підприємства з вітчизняними підприємствами та організаціями або іноземними юридичними особами і громадянами, на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним або іншими принципами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Нині законодавство розширює право держгоспів у господарській, соціально-економічній та управлінській діяльності.

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисельність управлінського процесу на підставі штатних нормативів. Прийнято виділяти такі нормо утворюючі фактори для введення відповідних посад керівних працівників, спеціалістів і обслуговуючого персоналу держгоспів: наявність об’єктів диспетчеризації (директор, диспетчер); план реалізації продукції сільського господарства (головний або старший економіст, заступник директора з комерційної роботи); кількість структурних підрозділів (керуючий відділом, фермою, начальник цеху); розміри умовної збиральної площі (агрономічна служба); поголів’я тварин (зоотехнічна і ветеринарна служба); кількість одиниць техніки (служба авто гаража і ремонтної майстерні); чисельність середньорічних працівників (бухгалтери, завідуючий господарством); обсяг будівельно-монтажних і ремонтних робіт (служба капітального будівництва і ремонту).

Очолює держгосп директор, який наймається власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт. У контракті визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів трудового колективу.

Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує всі питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо).

Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового колективу, які розв’язують основні питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства, заслуховує звіти про їх діяльність.

Основні питання організації щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку. Правила включають сім розділів, в яких відображені питання, починаючи від прийому на роботу працівників та службовців і закінчуючи відповідальністю за порушення трудової дисципліни. Розділи типових правил внутрішнього розпорядку включають:

• Загальна частина;

• Порядок прийняття та звільнення робітників і службовців;

• Основні обов’язки робітників і службовців;

• Робочий час і його використання;

• Стимулювання за успіхи в роботі;

• Відповідальність за порушення трудової діяльності.

Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. У колективному договорі передбачаються взаємні обов’язки сторін, пов’язані з використанням плану соціально-економічного розвитку, культурою обслуговування, підвищенням кваліфікації працівників тощо.

У колективний договір можуть вноситися нормативні положення, які не передбачені законом, але не суперечать йому або які передбачені законом, але деталізуються залежно від умов діяльності держгоспі.

Після обговорення робітниками і службовцями на загальних зборах колективний договір підписують директор держгоспі і голова профспілкового комітету. Адміністрація держгоспі разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку, які регламентують внутрішньогосподарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов’язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.

Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінні державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінські повноваження, трудовий колектив має такі права:

- розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;

- разом із засновником визначати умови найму керівника

підприємства;

- брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

- разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств.

Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу.

1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу

Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний капітал, велика оперативність і чіткість.