100075 (Дослідження ділової кар’єри менеджера), страница 2

підвищення якості процесу планування кар’єри;

формування наочних та сприймаємих критерієв службового зростання, які використовуються в конкретних кар’єрних рішеннях;

вивчення кар’єрного потенціалу працівників;

забезпечення обгрунтованої оцінки кар’єрного потенціалу працівників з метою скорочення невирогідних очикувань;

визначення шляхів службового зростання, використання яких могло задовільнити кількісну та якісну потребу в персоналі в потрібний момент часу і в потрібному місці.

Як показує практика, часто працівники не знають своїх перспектив в даному колективі, що свідчить про погану постановку роботи з персоналом, відсутність планування і контролю кар’єри в організації. Планування і контроль ділової кар’єри містяться в тому, що, починаючи з моменту прийняття працівника до організації і закінчуючи ймовірним звільненням з роботи, необхідно організувати планомірне горизонтальне та вертикальне його просування за системою посад чи робочих місць. Працівник повинен знати не тільки свої перспективи на короткотерміновий і довготерміновий період, але і те, яких показників він повинен досягти, щоб розраховувати на підвищення. Наведемо приклад: однією із фірм планування кар’єри є система пожиттєвого найму, поширена в Японії. Ця система виникла після Другої світової війни і довела свою життєздатність й ефективність. Суть системи в тому, що людина, отримавши освіту, вступає на роботу в компанію і працює там до виходу на пенсію. За цей час працівник може змінити декілька місць, змінити сферу діяльності, просунутись по службі і все це в рамках однієї компанії. Переваги пожиттєвого найму в тому, що кожний працівник подумки напряму пов’язує себе з компанією, на яку він працю, розуміє що його власне процвітання залежить від процвітання його компанії. Система створює впевненість у завтрашньому дні, працівник майже гарантований від звільнення. Разом з тим пожиттєвий найм має серйозні обмеження: ця система в Японії поширюється тільки на 25-30% працівників в крупних компаніях; у випадку погіршення фінансового стану компанії все одно проводять звільнення: узгодження про гарантію зайнятості не записані в офіційних документах. Японська система пожиттєвого найму – це одна із форм гарантованої зайнятості. В наш час у світі зростає інтерес до гарантій збереження роботи. Для цього існують й інші, крім вже зазначених причин:

страх бути звільненим створює нервовий стан й знижує продуктивність праці;

страх, що застосування нового обладнання призведе до скорочення робочих місць, призводить до гальмування технічного розвитку виробництва;

висока плинність працівників обходиться організації дуже дорого, особливо організації з висококваліфікованим персоналом.
Забезпечення гарантій зайнятості – одна з найбільш важких проблем управління роботою з персоналом в організаціях. Деякі керівники навіть не бажають розглядати цю проблему, вважаючи, що в умовах ринку підприємець сам здатен вирішувати, коли і кого звільнити. Однак якщо керівники організації очикують від працівників готовності підвищувати продуктивність праці, її якість та ефективність, то вони повинні надавати їм деякі гарантії збереження роботи. Японці притримуються думки, що керівник повинен бути спеціалістом, здатним працювати на будь-якій ділянці компанії,а не виконувати якусь окрему функцію. Піднімаючись службовою драбиною, людина повинна мати можливість поглянути на компанію з різних боків, не затримуючись на одній посаді більш ніж на три роки. Так, вважається цілком нормальним, якщо керівник віддділу збуту міняється місцями з керівником відділу постачання. Багато японських керівників на ранніх етапах кар’єри працювали в профспілках. В результаті такої політики японський керівник володіє значно меншим обсягом спеціалізованих знань (які в будь-якому випадку втратять свою цінність через 5 років) і одночасно володіє цілостним уявленням про організацію, підкріпленим до того ж власним досвідом [9].

Етапи кар’єри

На різних етапах кар’єри людина задовільняє різні потреби:

Попередній етап включає навчання в школі, середню та вищу освіту (триває до 25 років). За цей період людина може змінити декілька різних робіт в пошуках роду діяльності, що задовільняє і відповідає його можливостям. Якщо він одразу відшукує такий вид діяльності, починається процес самозатвердження його особистості, він турбується про безпеку існування.
Далі настає етап становлення, який триває приблизно п’ять років від 25 до 30 років. В цей період працівник освоює обрану професію, придбає необхідні навички, формується його кваліфікація, відбувається самозатвердження і з’являється потреба до встановлення незалежності. Його продовжує турбувати безпека існування, власне здоров’я. Звичайно в такому віці створюються і формуються сім'ї, тому з’являється бажання отримати заробітну платню, рівень якої був би більший за прожитковий мінімум.

Етап просунення зазвичай триває від 30 до 45 років. В цей період відбувається процес росту кваліфікації, працівник просувається службовою драбиною. Накопичується багатий практичний досвід, зростає потреба в самозатвердженні, досягненні більш високого статусу і ще більшої незалежності, починається сомовираження працівника як особистості. В цей період значно менше уваги приділяється задоволенню потреб в безпеці, зусилля працівника зосереджуються на питаннях, що стосуються розмірів оплати праці та стану здоров’я.
Етап збереження характеризується діями по закріпленню досягнутих результатів і триває від 45 до 60 років. Наступає пік вдосконалення кваліфікації і відбувається її підвищення в результаті активної діяльності і спеціального навчання. Працівник зацікавлений передати свої знання молоді. Цей період характеризується творчим сомовираженням, можливий підйом на нові службові сходинки. Людина досягає вершин незалежності і самовираження. З’являється заслужена увага до себе, до оточуючих, досягнувшим свого положення чесною працею, і до себе зі сторони оточуючих. Хоча багато потреб працівника в цей період задоволені,його продовжує цікавити рівень оплати праці, проявляється все більший інтерес до інших джерел доходу (наприклад, участь в прибутках, капіталі своєї та інших організацій, купівля акцій, облігацій).

Етап завершення триває від 60 до 65 років. Працівник починає готуватися до виходу на пенсію. В цей період йдуть активні пошуки достойної заміни та навчання кандидата на посаду, що звільняється. Хоча цей період характеризується кризою кар’єри (працівник отримує менше задоволення від роботи та відчуває стан психічного та фізіологічного дискомфорту), самовираження та повага до себе та до інших подібних із його оточення людям досягають найвищої точки за весь період кар’єри. Працівник зацікавлений в збереженні рівня оплати праці. Але прагне збільшити інші джерела доходу, які б замінили заробітню платню при виході на пенсію і були б гарною надбавкою до пенсіонної суми.
На останньому пенсійному етапі кар’єра в данній організації (виду діяльності) завершена. З’являється можливість для самовираження в інших видах діяльності, які були неможливі в період роботи в організації чи виступали у вигляді хоббі (живопис, садівництво, робота в суспільних організаціях та інше). Стабілізується повага до себе і таким же товарищам по пенсії. Але фінансовий стан і стан здоров’я можуть стати причиною постійного переживання про інші джерела доходу.

Для того, щоб управляти кар’єрою, необхідний більш повний опис того, що відбувається із людьми на різних етапах кар’єри. Будь-яка людина планує своє майбутнє, основуючись на власних потребах і враховуючи соціально-економічні умови, що склалися. Немає нічого дивного в тому, що вона хоче мати детальну інформацію про перспективи свого службового росту і можливостях підвищення кваліфікації в даній організації, а також умовах, які вона повинна для цього виконувати. В іншому випадку мотивація поведінки стає слабкою, людина працює не в повну силу, не намагається підвищувати кваліфікацію і розглядає організацію як місце, де можна перечекати деякий час перед переходом на іншу більш перспективну роботу.При вступі на роботу людина ставить перед собою визначені цілі, але так як і організація, приймаючи його на роботу, також ставить визначені цілі, то тому, хто наймається необхідно вміти реально оцінювати свої ділові якості. Він повинен вміти співставити свої ділові якості з тими вимогами, які ставить перед ним організація, його робота.

Від цього залежить успіх всієї кар’єри. Наймаючись на роботу, людина повинна знати ринок праці. Не знаючи ринку праці, вона може зробити неправильний вибір роботи. І тоді починається пошук нової роботи [5, с.109].

Цілі кар’єри

Припустимо, людина добре знає ринок праці, шукає перспективні галузі застосування своїх сил та дізнається, що для його знань та навичок роботу знайти важко, так як дуже багато охочих працювати саме в цій галузі, в результаті чого тут має місце сильна конкуренція. Володіючи здатністю до самооцінки і знаючи ринок праці, вона може успішно знайти область та регіон, де хотіла б жити та працювати. Правильна самооцінка своїх навичок і ділових якостей вимагає знання себе, своїх сил, слабкостей та недоліків. Тільки при цій умові можна правильно поставити цілі кар’єри. Метою кар’єри не можна назвати область діяльності, визначену роботу, посаду, місце на службовій драбині. Вона має більш глибокий зміст. Цілі кар’єри проявляються в причині, з якої людина хотіла би мати конкретну роботу, займати визначену щаблинку на ієрархічній драбині посад.
Деякі цілі кар’єри:

займатися видом діяльності чи мати посаду, які співпадають з самооцінкою і тому доставляють моральне задоволення;

отримати роботу чи посаду, які відповідають самооцінці в місцевості, природні умови якої сприятливо діють на стан здоров’я і дозволяють організувати гарний відпочинок;

займати посаду чи роботу, які підвищують ваші можливості і розвивають їх;

мати роботу чи посаду, які носять творчий характер;

працювати за фахом чи обіймати посаду, які дозволяють досягти певного ступеня незалежності;

мати роботу чи посаду, добре оплачувані або дозволяючи одночасно отримувати великі побічні доходи;

мати роботу чи посаду, які дозволяють продовжувати активне навчання;

мати роботу чи посаду, які дозволяють займатися вихованням дітей чи домашнім господарством.

Цілі кар’єри змінюються з віком, а також по мірі того, як змінюємося ми самі, з ростом нашої кваліфікації і т.д. Формування цілей кар’єри – це за суттю справи процес постійний. Управління кар’єрою варто починати вже при прийманні на роботу. Коли Вас приймають на роботу, Вам задають питання, в яких викладені вимоги організації – роботодавця. Вам же слід задавати питання, які відповідають Вашим цілям, які формують Ваші вимоги. Перерахую деякі схожі питання, які задають поступаючі на роботу роботодавцю:

Яка філософія організації по відношенню до молодих спеціалістів?

Які шанси на отримання житла?

Чи є знижки при купівлі працівниками продукції, яка випускається організацією?

Чи практикуються в організації понаднормові роботи?

Які системи оплати праці використовуються в організації?

Чи має організація свої дитячі, лікувально-оздоровчі установи?

Чи будуть створені умови для навчання, підвищення кваліфікації чи перепідготовки?

У випадку скорочення працюючих чи зможу я розраховувати на допомогу організації в працевлаштуванні?

Які принципи формування пенсійного фонду, можливі розміри пенсії?

Управляючи кар’єрою в процессі роботи, необхідно пам’ятати наступні правила:

не витрачай часу на роботу з безініціативним, неперспективним начальником, робися потрібним оперативними керівнику;

розширюй свої знання, набувай нових навичок;

готуй себе зайняти більш високо оплачуване місце, яке стає (чи скоро стане) вакантним;

пізнай та оціни інших людей, які можуть впливати на твою кар’єру;

складай план на добу і на весь тиждень, в якому резервуй місце для улюблених занять;

пам’ятай, що все в житті змінюється: ти, твої знання і навички, ринок, організації, навколишнє середовище... вміти оцінити ці зміни – це важлива якість для кар’єри;

твої рішення в галузі кар’єри практично завжди є компромісом між бажаннями та дійсністю, між твоїми цікавостями ті цікавостями організації;

ніколи не живи лише минулим;

не дозволяй щоб твоя кар’єра розвивалася значно швидше ніж у інших;

звільняйся як тільки впевнишся, що це необхідно;

думай про організацію як про ринок праці, не забувай про зовнішній ринок праці;

не відмовляйся від допомоги організації в працевлаштуванні, але у пошуках нової роботи перед усім розраховуй на себе [5, с.110-111].

1. Кар’єра і мотивація

Мотивація працівників завжди є одним із найголовніших питань керівників і менеджерів поважаючих себе компаній. Що спонукає до дії людей, які прийшли до компанії?

Які цілі – особисті чи професійні вони переслідують? Чим можна їх зацікавити?

Компанія може запропонувати гідну заробітну платню, солідний соціальний пакет і привілеї, які додаються до посади (мобільні телефони, особистий секретар, службовий автомобіль і т. д.). Але все більше менш успішні компанії проявляють до своїх працівників таку заботу, а висококласний персонал, рідкий спеціаліст чи успішний топ-менеджер з великим досвідом і в період кризи без роботи не залишається. Його можуть зацікавити інші більш успішні на ринку компанії чи переманути конкуренти. Однак крім матеріальних інтересів, для професійних людей є ще щось. Це "щось" у кожного своє і, як правило, не лежить на поверхні. Люди хочуть свідомо будувати свою кар’єру, займатися улюбленою справою, отримувати реальні результати, вчитися новому, розширювати свої можливості та обов’язки, займати визначений стан в соціальному професійному середовищі. Часто, проводячі на фірмі оцінку персоналу, керівництво цікавиться саме індивідуальною мотивацією працівників. В кінцевому звіті вимагається не просто намалювати портрет людини, а зобразити його наміри та побажання, їх співпадання з реальним потенціалом.