97401 (Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу), страница 3

Проведений Р. Манделлом аналіз ґрунтувався на досить простій моделі, у межах якої розглядалися дві країни, які постійно знаходяться в ситуації повної зайнятості і рівноваги платіжного балансу. Припускалась повна немобільність робочої сили між країнами. Наступним припущенням моделі було те, що номінальна заробітна плата і ціни в короткостроковому періоді не могли змінюватися без виникнення безробіття. Зміни реального курсу, а отже, конкурентноздатності економіки цілком визначаються коливаннями номінального обмінного курсу. Крім того, політика центрального банку була спрямована на стримування інфляції. В основі моделі лежав ефект зрушення попиту, який проявлявся у переході регіону від споживання товару, що виробляла країна А на споживання товару, що виробляла країна В (див.рис.1.1). Спочатку розглядалася ситуація, коли країни А і В мають власні валюти. Зрушення попиту приводить до безробіття і падіння рівня ВВП в країні А та зростання ВВП й інфляційного тиску в країні В, а також до негативного сальдо країни А і позитивного сальдо торгового балансу країни В. У моделі можна прослідкувати, що виконується закон єдиної ціни, тобто, коли ріст попиту на продукцію країни В приводить до появи інфляційного тиску на ціни продукції усередині країни В, а також до подальшого росту пропозиції продукції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення попиту на працю в країні В й у короткостроковому періоді до підвищення рівня заробітної плати, що також сприяє росту цін. Аналогічним чином у країні А буде спостерігатися зниження цін на вироблену продукцію і рівня зайнятості. Якщо дві країни мають різні валюти, то цього можна досягти зміною обмінного курсу. Країна А мусить провести номінальну девальвацію її валюти по відношенню до валюти країни В з метою зменшення експортних цін країни А для відновлення попиту на її продукцію. Альтернативно, за умов відсутності дій країн А, країна В для стримування цін повинна провести номінальну ревальвацію своєї валюти. При цьому країна В бере на себе частину тягаря адаптації в регіоні за рахунок зміцнення реального обмінного курсу. У випадку, коли практикується фіксований обмінний курс, весь тягар, викликаний впливом шоку, цілком ляже на країну А, у якій будуть спостерігатися падіння виробництва і ріст безробіття. Отже, в цьому випадку оптимальною валютною політикою для розглянутих країн буде відхід від фіксованого обмінного курсу, що дозволяє нейтралізувати вплив шоку.

Рис. 1.1 Зміна попиту, що спричинена зміною в уподобаннях: перехід на споживання від товару, що виробляється в країні А на товар, що виробляється в країні В. (Асиметричний шок) .

Якщо обидві країни мають спільну валюту, або продовжують застосовувати фіксований обмінний курс між їхніми національними валютами – виробництво і зайнятість в країні А можуть бути відновлені за допомогою інших методів:

зниження номінальної заробітної плати, а отже, цін;

зміщення вверх кривої пропозиції товарів, вироблених всередині країни А через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В (див. рис.1.2);

експансіоністська фіскальна політика в країні А.

Рис.1.2. Досягнення рівноваги без зміни рівня цін, через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В.

В контексті наведеної моделі Р. Манделла необхідність забезпечення мобільності капіталу можна пояснити таким чином. Припустимо, що за умов фіксованого обмінного курсу внаслідок зменшення попиту на товар країни А відбувається заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В. При цьому необхідно забезпечувати відтік тої частини фізичного капіталу в країну В, яка відповідає за обсяги виробництва товару країни А, на який зменшився попит.

У випадку, коли відбулось зменшення ціни в країні А внаслідок зменшення обсягів в ній виробництва, а країна не застосовує стабілізаційної політики в умовах фіксованого обмінного курсу (робоча сила не мігрує), виникає необхідність зниження номінальної процентної ставки в країні А і це вимагає переміщення фінансового капіталу з країни А в країну В, де процентна ставка буде вищою. Якщо є обмеження на рух як фізичного, так і фінансового капіталу, тоді в країні А поряд з безробіттям виникає проблема погіршення позицій капіталіста, який неефективно використовує капітал. Коли ж обмеження на міжнародний рух капіталу між країнами А і В зняті, то внаслідок відтоку фінансового капіталу з країни А виникає порушення рівноваги на фінансовому ринку і в умовах режиму фіксованого обмінного курсу це вимагає від країни В аналогічне зменшення процентної ставки, що призводить до інфляційних очікувань в ній. Тому, щоб не провокувати зменшення цін в країні А (а внаслідок цього зменшення процентної ставки в обох країнах) і не створювати асиметричний шок, країна А вимушена заохочувати міграцію робочої сили і відтік прямого капіталу в країну В.

Якщо б країни інтеграційного утворення вирішили використовувати гнучкий обмінний курс для згладжування ефектів змін попиту, то це б давало можливість застосовувати депресивній країні А експансіоністську монетарну політику, яка б призводила в довготерміновому періоді до зростання цін і інфляційних процесів. Це б вимагало від країни А стабілізації через ревальвацію національної валюти, що б означало знецінення національної валюти країни В. Такі процеси здатні поглиблювати асиметричні шоки.

Із вищевказаного можна зробити висновок, що якщо застосовується режим фіксованого обмінного курсу між країнами або ними запроваджується єдина спільна валюта, тоді це нівелює роль валютного курсу як механізму для короткотермінового пристосування до змін відносного попиту на товари регіонів. Країни підпадають в цьому випадку під вплив хронічних дисбалансів в оплаті праці або проблем, пов’язаних з безробіттям та міграцією робочої сили, або ж посиленням зовнішньої державної заборгованості внаслідок активізації державних закупок. Однак, якщо має місце міграція робочої сили в межах регіону, то вона здатна приводити в довготерміновому періоді до вирівнювання макроекономічних систем країн регіону, що вважається більш оптимальним виходом з ситуації. Альтернативно, використовуючи індивідуальні валюти і режим гнучкого обмінного курсу (курс визначається ринком), резиденти обох країн при купівлі товарів іншого регіону стикаються з ризиками, які випливають з руху валютного курсу (ревальвації і девальвації). Однак, країни захищені від міграції їхнього населення в інший регіон з чужою мовою і культурою та проблеми утворення «центру» і «периферії» економічної активності в регіоні. Приведені Р. Манделлом аргументи не заперечують використання системи гнучких валютних курсів, як таких, однак серйозно підривають її репутацію у відношенні національних валют з огляду на нестабільність грошового і валютного ринку, а отже, макроекономічної асиметричності в інтеграційному утворенні.

Приведені вище аргументи свідчили про необхідність забезпечення в Європейській Співдружності мобільності факторів виробництва (в т.ч. робочої сили), що дозволяє компенсувати вплив асиметричних шоків на економіку при використанні режиму фіксованого валютного курсу чи єдиної валюти в середині інтеграційного утворення і гнучкого обмінного курсу їхніх валют (спільної валюти) щодо третіх країн.

Відкритість економіки. Інший економічний показник, на основі якого пропонувалося визначати територіальні межі оптимальної валютної зони, був зазначений у роботі Р. Маккіннона, в якій досліджувалась роль відкритості економіки. При цьому в якості критерію відкритості використовувалося співвідношення торгових і неторгових товарів. Під терміном «оптимальна валютна зона» у роботі розумілася зона з єдиною валютою, на території якої існує загальна для всіх грошово-кредитна політика і більш гнучкий обмінний курс стосовно зовнішніх валют. Це дозволяє якнайкраще досягти наступних трьох цілей:

підтримка повної зайнятості;

підтримка рівноваги платіжного балансу;

підтримка стабільного рівня внутрішніх цін.

У випадку, коли торгівля між країнами А і В є вільною, їхні ціни будуть однаковими (конкуренція здатна вирівнювати ціни торгових товарів), а отже, зміна обмінного курсу не буде впливати на відносні ціни країни А і В. На основі цього міркування, Р.Маккіннон запропонував таке формулювання:

«Країни, які характеризуються високою торговою відкритістю і їхня міжнародна торгівля здебільшого пояснюється торгівлею одна з одною, здатні формувати оптимальну валютну зону».

Розглянемо випадок, коли дві країни А і В не мають спільної валюти, а отже, кожна з них має взаємний обмінний курс SAВ, але водночас двосторонні обмінні курси по відношенню до третіх країн – SA і SB.. Треті країни є додатковими торговими партнерами для країн А та В, причому країна А є провідним торговим партнером країни В, і навпаки. З огляду на те, що країни А і В є досить відкритими і торгівля між ними відбувається інтенсивно, то стирається відмінність між їхніми цінами на торгові товари: PASAB = РВ. Припустимо, що країна А змінює свій номінальний валютний курс до третіх країн SA. Це автоматично змінює внутрішню ціну та торгові товари країни А – PA, при тому, що рівень світової ціни залишається незмінним SAР*. Для того, щоб не виникло асиметричних цінових шоків в межах інтеграційного утворення для важливого торгового партнера країни А– країни В, остання повинна теж на таку ж величину змінити свій валютний курс до третіх країн SВ. Тоді, реальний обмінний курс обох країн щодо третіх країн буде теж однаковим: SA PA/P* = SB PB/P*. За цих умов, країнам А та В можна відмовитись від двостороннього обмінного курсу між собою і виходити на зовнішні ринки зі спільним валютним курсом щодо третіх країн.

Інша модель Р. Маккіннона вказує про недоцільність використання між країнами інтеграційного утворення гнучкого обмінного курсу з огляду на порушення стабільності внутрішніх цін. Розглядаються дві країни А і В з власною валютою, причому країна А є малою економікою у порівнянні з країною В. Усі товари в економіці поділяються на дві групи. Перша група товарів – це торгові товари (товари, що можуть експортуватися (експортуються) та імпортуються), тоді як друга – неторгові товари. Причому більшість товарів в інтеграційному утворенні складають торгові товари. Припускається, що при розгляді країни А з малою економікою ціни торгових товарів країни В не змінюються в ситуації, коли можуть змінюватись обмінний курс і ціни на торгові товари країни А. В тому випадку, коли частка торгових товарів у загальному обсязі благ, спожитих усередині країни А, велика, режим гнучкого обмінного курсу виявляється несумісним зі стабільністю внутрішніх цін в країні А.

Диверсифікованість виробництва. Асиметричні шоки виникають в країнах, які мають вузьку виробничу та торгову спеціалізацію. Країни, що мають широку товарну спеціалізацію меншою мірою підпадають під вплив змін попиту або пропозиції певної товарної групи, яка є однією з численних товарних груп у виробничій (торговій) структурі країни. Цей критерій оптимальної валютної зони запропонував відомий вчений П. Кенен.

При цьому стверджується наступне :

– досить диверсифікована економіка не є чутливою до змін в умовах торгівлі;

– в умовах падіння попиту на певний вид торгових товарів в диверсифікованій економіці не буде спостерігатися значний ріст безробіття в порівнянні з моногалузевою економікою;

– диверсифікованість економіки сприяє стабільності у процесі капіталоутворення.

П. Кенен стверджував, що країни, які є членами валютної зони, повинні мати диверсифіковану виробничу та торгову структуру і водночас їхні виробничі структури повинні бути схожими. Країнам з високодиверсифікованою економікою більш вигідно дотримуватись системи фіксованого курсу в межах валютної зони, тоді як слабко диверсифікованим національним економікам варто використовувати режим гнучкого обмінного курсу, оскільки він відіграє роль корегуючого механізму в ситуації впливу на економіку різних шоків. Тоді така валютна зона буде оптимальною.

Подібність темпів інфляції. На початку 1970-х рр. з'явилась низка праць (зокрема, праця Дж. Флемінга), де як критерій оптимальності валютної зони пропонувалося використовувати подібність темпів інфляції. Необхідно відзначити, що даний критерій розглядає проблему ОВЗ із монетарної точки зору на відміну від більш ранніх критеріїв, основу яких складали реальні характеристики економіки. При цьому Дж. Флемінг виділяв кілька умов, що сприяють встановленню схожих темпів інфляції, – наприклад, подібність політики в області зайнятості, подібність темпів економічного росту і позицій профспілок. Проблемою при забезпеченні синхронного розвитку темпів інфляції можуть стати різні циклічні фази економічної активності, а також відмінності у ситуації з платіжним балансом. Умови фіксованого обмінного курсу будуть загострювати проблему, яка описується кривою «безробіття – інфляція» Філіпса, а також проблему використання валютного механізму та регулювання номінальної процентної ставки для стабілізації платіжного балансу за умов фіксованого обмінного курсу. При цьому експансіоністські чи рестрикційні монетарні маневри здатні спричиняти розбіжності в темпах інфляції і можуть автоматично приводити до колапсу режиму фіксованого обмінного курсу. Наявність активної країни-лідера в валютній зоні у питаннях забезпечення синхронності динаміки інфляції, здатна підвищити ймовірність життєздатності системи з фіксованим режимом обмінного курсу в інтеграційному утворенні. Введення єдиної валюти між країнами інтеграційного утворення означає втрату монетарної і валютної незалежності країн-членів створеного валютного союзу і знімає проблему виникнення відмінностей у темпах інфляції.

Економічна інтеграція. Різні характеристики економічної інтеграції між країнами також розглядалися як потенційні критерії оптимальності валютної зони. Ще Р. Манделл у своїй праці (1961 р.) відзначив, що схожа структура виробництва в двох потенційних учасників валютного союзу знижує ймовірність впливу на них асиметричних шоків. У підсумку гнучкий обмінний курс у меншому ступені буде необхідний для країн зі схожою структурою виробництва з метою протидії асиметричним шокам. Дж. Інграм в якості критерію оптимальності валютної зони запропонував використовувати інтеграцію фінансових ринків і, зокрема, наявність на ринках країн довгострокових фінансових активів. Він підкреслював, що у випадку високої інтеграції фінансових ринків на території розглянутого регіону немає необхідності переходити до системи плаваючих курсів. Якщо ж міжнародна фінансова інтеграція в межах інтеграційного утворення слабка, то розходження в процентних ставках сильніше виявляється в довгостроковому періоді, що призводить до зрушення основної маси операцій на фінансовому ринку убік короткострокових активів. Зміна довгострокових процентних ставок призводить до дестабілізації міжнародних потоків капіталу, а також до асиметричних шоків на кредитному, грошовому, а потім на решта ринках і країни ставлять під сумнів систему з фіксованим режимом обмінних курсів.