97380 (Діяльність підприємств на світовому ринку технології)

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

З КУРСУ “ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ“

На тему: “ Діяльність підприємств на світовому ринку технології ”

Виконала

ст. гр. 404

Назар Марта

Львів 2009

План

Вступ

1.Світовий ринок технології: суть і структура.

1) Структура світового ринку технології

2) Форми міжнародного трансферу технологій

2.Ліцензійна торгівля в міжнародній економіці.

3.Специфіка економічних розрахунків при купівлі прода жу ліцензій. 4.Франчайзинг як сучасна форма міжнародного руху технологій.

5.Державне та міждержавне регулювання передачі технології.

Висновок

Вступ

Поняття міжнародного технологічного трансферу, як правило, трактується двояко: у широкому розумінні — як проникнення будь-яких науково-технічних знань і обмін виробничим досвідом між країнами, а у вузькому — як передача науково-технічних знань і досвіду, що стосуються конкретних технологічних процесів.

На сучасному світовому ринку технології функціонують суб´єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки. У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ці інструменти включають в себе поняття "інтелектуальна власність".

Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому випадку право власності на винахід або інший об´єкт промислової власності переходить до нового па-тентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником. Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання об´єкта ліцензії за плату, на певний строк і у визначених межах.

Якщо в більшості промислово розвинутих країн порядок передачі технології значною мірою лібералізований, а законодавче регулювання спрямоване в основному на охорону прав промислової власності, припинення несумлінної конкуренції і запобігання безконтрольного вивезення технологій, то в законодавстві країн, що розвиваються, орієнтованих на купівлю закордонної технології, увага зосереджується на контролі за технічним рівнем, актуальністю придбаних технологій для економіки країни, витратою валютних коштів, а також на захист місцевих товаровиробників від закордонних монополій і вирішення проблем зайнятості.

В усіх країнах основними засобами державного регулювання науково-технічної діяльності на зовнішньому і внутрішньому ринках є міжнародна договірна практика і національна законодавчо-нормативна база.

1. Світовий ринок технології: суть і структура

Прискорення НТР привело до утворення в другій половині XX ст. нового світового ринку — технологічного, що функціонує поряд зі світовими ринками товарів, праці й капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технології, тобто історично сформоване або набуте зосередження цього фактора виробництва в окремих країнах. У міжнародній економіці технології зазвичай розглядаються як розвинутий фактор виробництва, що має міжнародну мобільність, а саме поняття "технологія" трактується як сукупність науково-технічних знань, котрі можна використовувати при виробництві товарів та послуг.

Усі форми технологічного трансферу обумовлені змістом технології і відображають діалектичний процес її зародження, розквіту, старіння і заміни новою. Етапам циклу життя технології відповідають такі її види:

1-й етап — унікальна;

2-й етап — прогресивна;

3-й етап — традиційна;

4-й етап — морально застаріла.

До унікальних технологій відносять винаходи й інші науково-технічні розробки, захищені патентами або такі, які містять ноу-хау, що унеможливлює їх використання конкуруючими організаціями. Основні риси унікальної технології:

— має новизну, найвищий технічний рівень, і може бути використана у виробництві на умовах виняткової монополії;

— створюється в результаті НДДКР і винахідницької діяльності фахівців;

— при визначенні ціни такої технології на ринку враховується її спроможність створювати максимальний додатковий прибуток.

До прогресивної технології належать розробки, що мають новизну і техніко-економічні переваги порівняно з технологі-ями-аналогами, що використовуються потенційними покупцями нової технології і їхніми конкурентами. Основні риси прогресивної технології:

— на відміну від унікальної технології, що має абсолютну перевагу над будь-якою технологією у відповідній галузі, переваги прогресивної технології є відносними;

— прогресивність тієї або іншої технології може виявлятися в межах окремих країн, різних підприємств, у різних умовах її застосування;

— зазначені технології не захищаються патентами і не мають яскраво виражених ноу-хау, але забезпечують досить високі виробничі переваги, що гарантують їх покупцям одержання додаткового прибутку;

— такі технології можуть бути створені в результаті не тільки науково-технічної і винахідницької діяльності вчених та інженерів, але й "еволюції" унікальних нововведень, що поступово втрачають свою новизну.

Традиційна (звичайна) технологія — це розробки, що відображають середній рівень виробництва, досягнутий більшістю виробників продукції в якійсь галузі. Основні риси традиційної технології:

— така технологія не забезпечує її покупцю значних техніко-економічних переваг і якість продукції порівняно з аналогічною продукцією головних виробників, і розраховувати на додатковий (понад середній) прибуток у такому випадку не доводиться;

— її перевагами для покупця є порівняно невисока вартість і можливість придбання перевіреної у виробничих умовах технології;

— традиційна технологія створюється, як правило, у результаті старіння і широкого поширення прогресивної технології;

— продаж такої технології зазвичай здійснюється за цінами, що компенсують продавцю витрати на її розробку і одержання середнього прибутку.

Морально застаріла технологія належить до розробок, що не забезпечують виробництво продукції середньої якості і з техніко-економічними показниками, яких досягають більшість виробників аналогічної продукції. Використання таких розробок закріплює технологічну відсталість її власників.

1) Структура світового ринку технології

Світовий ринок технології (СРТ) — це сукупність міжнародних економічних відносин з приводу прибуткового використання прав власності на його об´єкти: технології продуктів, процесів та управління. Об´єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд. До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі. Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп´ютери, електроніка, ліки;

середньотехнологічномісткими

— автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими

— будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.

Об´єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління.

Класифікувати їх за внутрішньою цілісністю можна лише умовно на позаринкові:

інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань;

знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;

потенційно ринкові: патенти, "ноу-хау", науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо;

ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуги у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.

На сучасному світовому ринку технології функціонують суб´єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:

— на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;

— на мезорівні — транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;

— на макрорівні — держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;

— на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологиугруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;

— на метарівні — міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомер-ційна дифузія технологій).

2) Форми міжнародного трансферу технологій

Міжкраїнний рух технології має дві основні форми: комерційну (міжнародна торгівля товарами і послугами та трансфер неуречевлених технологій) і некомерційну (науково-технічні публікації, проведення виставок, ярмарків, симпозіумів, міграція фахівців, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в області науки та техніки тощо).

У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ці інструменти включають в себе поняття "інтелектуальна власність", яке поділяється на дві складові:

1. Промислова власність — патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, що підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування. Все це охороняється Паризькою конвенцією 1883 р.

2. Авторське право — поширюється на будь-які творчі твори незалежно від форми, призначення і достоїнств твору (лекції, доповіді, статті, брошури, книги, технічні описи, інструкції з експлуатації, ілюстрації будь-якого виду, малюнки, плакати, фотографії і т. п.) і означає, що без згоди автора або його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або будь-яким іншим способом використовувати об´єкти, і що охороняються цим правом.

Авторські права охороняються національними законами, а на міжнародному рівні — Бернською конвенцією 1886 р. і Всесвітньою конвенцією 1952 р. Розглянемо більш детально окремі інструменти.

Патент — це документ, що видається компетентним державним органом винахіднику, і засвідчує його авторство та І пріоритет, а також дає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного часу (звичайно 15—20 років) на території певної країни.

Ліцензія — дозвіл, що видається власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу і за певну плату.

Ноу-хау — це технічний досвід і секрети виробництва, інформація, які мають комерційну цінність. Ноу-хау може бути представлене у вигляді програмного забезпечення, прийомів і навиків виробництва, схем, креслень, описів, рецептів тощо.

Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора ; твору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури — 1 книги, фільми, радіопередачі, аудіо-, відеопродукцію тощо. Однак часто копірайт поширюється і на знання у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень, що використовуються у виробництві.

Промисловим зразком називається нове художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент) продуктів праці. На промислові зразки, так само як і на винаходи, видаються патенти.

Товарна марка (товарний знак) — символ певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і ! який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Зазвичай це малюнок, графічне зображення, сполучення літер, ім´я засновника або власника підприємства. У країні походження товарний знак може використовуватись діяльність підприємств на світовому ринку технологій, якщо його приналежність ніким не оскаржена протягом установленого законодавством терміну. У випадку експорту товару товарна марка зазвичай реєструється в країнах експорту.

Міжнародна передача технології здійснюється в таких формах: