Доведено, що дія алкоголю на мозок знаходиться в прямої залежності від його концентрації в крові. На початку сп'яніння страждають структури кори великих півкуль; активність центрів мозку, керуючих поводженням, придушується: утрачається розумний контроль над учинками, знижується критичне відношення до себе. У міру того як концентрація алкоголю в крові наростає, відбувається подальше гноблення гальмових процесів у корі головного мозку. Центри її приходять у хаотичне порушення, з-під їхнього регулюючого впливу вивільняються нижчележачі підкіркові відділи, що супроводжується розкутістю нижчих форм поводження й інстинктів. І. П. Павлов називав такий стан "буйством підкірки".

При дуже великому вмісті алкоголю в крові гнітиться активність рухових центрів мозку, головним чином страждає функція мозочка - людина цілком втрачає орієнтацію.

Численні експерименти і спостереження показали, що навіть одноразовий прийом міцних спиртних напоїв викликає хоча і тимчасові, але досить серйозні порушення роботи усіх відділів головного мозку. Не станемо "опускатися" на молекулярний рівень і стосуватися тих складних процесів, що відбуваються в нервових клітках під дією алкоголю (хоча саме патологічні зміни обміну речовин у нейтроні - першопричина розладу і його функцій і функції мозку в цілому). Звернемося до фактів, що лежать на поверхні.

Алкогольна диплопия (двоїння в очах) - явище, добре усім відоме. Скільки існує жартів і анекдотів з цього приводу! А сутність цього явища полягає в тім, що в результаті токсического дії алкоголю в окоруховому центрі мозку створюється вогнище гальмування. М'язи очей скорочуються повільніше, їхня погоджена робота порушується. Зорові осі зміщаються відносно один одного, і зображення потрапляє на несиметричні місця сітківки - у людини починає двоїтися в очах.

Після прийому алкоголю помітно знижується гострота зору, і, щоб розрізнити дрібні предмети, людині необхідно більш сильне висвітлення. Деякі фахівці порівнюють дію алкоголю на зір з ефектом чорних окулярів у сумерках чи темряві.

Негативно позначається дії алкоголю на слуховом сприйнятті; спотворюються смакові відчуття; знижуються реакції на зовнішні подразники; збільшується число помилок при рішенні найпростіших арифметичних прикладів.

Алкоголь украй несприятливо впливає на судини головного мозку. На початку сп'яніння вони розширюються, кровоток у них сповільнюється, що приводить до застійних явищ у головному мозку. Потім, коли в крові крім алкоголю починають накопичуватися шкідливі продукти його неповного розпаду, настає різкий спазм, звуження судин. Тому в стані сп'яніння досить часто (і особливо в людей літніх) розвиваються такі небезпечні ускладнення, як мозкові інсульти, що приводять до важкої інвалідності і навіть смерті.

Настільки важкі іспити, випадаючі на частку нервових кліток питущої людини, приводять до їхнього передчасного зносу і дегенерації (переродженню); спостерігається їхня масова загибель. Розпадаються і зникають нервові волокна: виходять з ладу кілометри нервових комунікацій. Правда, мозок нараховує більш 10 мільярдів нейтронів, нервова тканина високо пластична і має великий запас компенсаторних можливостей. Але усьому є межа. А якщо врахувати, що нервові клітки на відміну від всіх інших нездатні до регенерації, а "алкогольні залпи" знищують їх тисячами, то стає зрозумілим, чому в людей, що зловживають спиртними напоями, відзначаються зміни структури головного мозку. Зморщуються і зменшуються в розмірах великі півкулі, звивини кори истончаются.

Зміни структури мозку, викликані багаторічною алкогольною інтоксикацією, майже необоротні, і навіть після тривалого стримування від уживання спиртних напоїв вони зберігаються. Якщо ж людина не може зупинитися, то органічні і, отже, психічні відхилення від норми йдуть по наростаючій. Практика свідчить: зловживання алкоголем є джерелом і першопричиною багатьох психічних розладів.

Алкогольна хвороба може виявлятися безліччю неврологічних симптомів, в основі яких лежать описані метаболічні порушення мозку, що ведуть крім іншого до дистрофії і некрозу нервових кліток: підвищена секреція рідини під впливом алкоголю судинними сплетеннями шлуночків мозку й у результаті збільшення внутрічерепного тиску.

Абстинентний синдром. Дезрегулююча дія алкоголю виявляється в тім, що в організмі накопичується надлишок норадреналина і дофамина. Іншим проявом порушення метаболізму є затримка продукції гальмівного медіатора — γ-аміномасляної кислоти (ГАМК), зниження рівня ацетилхоліну і порушення інших важливих медіаторів. Вихід зі стану сп'яніння в умовах дуже великого дефіциту ГАМК із втратою в цей час компенсуючої дії самого етанола веде до розвитку порушення багатьох структур, що виявляється важкою вегетативною дисфункцією, а в більш важких випадках - безсонням, галюцинаціями, судорогами.

Синдром лобової атрофії. Атрофічний процес захоплює всю кору головного мозку. Поступово зменшується кількість нервових кліток. Лобова кора найбільш ранима. Розвитку атрофических процесів сприяє підвищення внутрічерепного тиску. Атрофія кліток лобових часток виявляється «лобовим синдромом» — алкогольною деградацією особистості.

Синдром мозжечковой деградації. Атрофічні процеси розвиваються й у мозочку. У ньому теж є область, у якій найбільшою мірою прогресує процес дегенерації і загибелі нервових кліток. Це стовбур і прилягаючі частини півкуль мозочка. Унаслідок такої топографії ураження мозочка розвивається хитлива хода із широко розставленими ногами, часті падіння, атаксія.

Миопатический синдром. Дистрофічні процеси в м'язах після прийому надмірних доз алкоголю можуть приводити до розвитку гострих некрозів. При хронічній алкогольній інтоксикації дистрофічні зміни в м'язах наростають поступово. З ними зв'язаний розвиток набряків, а потім і атрофії. Головним чином страждають м'язи плечового пояса, тулуба і таза, іноді дистальних областей кінцівок.

Сполучення перерахованих синдромів, що розрізняються виразністю складових їхніх симптомів, створює на практиці величезна розмаїтість проявів алкогольного ураження центральної нервової системи.

Алкогольне ураження інших органів вивчено ще недостатньо. Прояву їхніх порушень знаходять пояснення чи в зв'язку з універсальними змінами метаболізму всього організму, що виникають під впливом обміну етанола, чи в зв'язку з ураженням інших органів. Зведення про більш тонкі механізми, що охоплює особливості прояву впливу алкоголю на процеси, зв'язані зі специфічною функцією цих органів, у даний час дуже часткові.

10. Алкогольна хвороба печінки

Top of Form

ЕпідеміологіяЗв'язок вживання алкоголю з розвитком цирозу печінки уперше встановлена M. Baillie у 1793 р. Незважаючи на відкриття в останні десятиліття різноманітних етіологічних факторів ураження печінки, по сьогоднішній день одним з ведучих серед них залишається алкоголь. За даними G.A. Zeldin і A.M. Diehl, у 1988 р. серед померлих від цирозу, у 44% випадків причиною захворювання печінки з'явився алкоголь. Варто враховувати, що не у всіх облич, що зловживають спиртними напоями, розвивається ураження печінки: серед даної групи частота виявлення цирозу на розтині не перевищує 10-15%, у той час як у 30% зміни печінки узагалі відсутні.

Критична доза алкоголю. Більшість дослідників сходиться в думці, що ризик ураження печінки значно збільшується при вживанні більш 80 г чистого етанола в день протягом не менш 5 років. У той же час дана доза може розглядатися як критична, переважно стосовно чоловіків. Для жінок, незважаючи на очевидно велику чутливість до алкоголю, подібні дані звичайно не приводяться, хоча деякі автори вказують як безпечну дозу 20 г етанола в день.

Розвиток алкогольної хвороби печінки (АБП) не залежить від типу спиртних напоїв, отже, при розрахунку добової дози алкоголю в конкретного хворого необхідно враховувати тільки загальну концентрацію етанола.

Постійне вживання алкоголю найбільше небезпечно, тому ризик АБП нижче в облич, що вживають спиртні напої з перервами не менш двох днів у тиждень.

Терміни “АБП” і “алкоголізм” не є синонімами, останній застосовується в наркології для позначення стану, що характеризується психічною і фізичною залежністю від алкоголю. Більш того, за даними A.D. Wodak і співавторів (1983 г), у більшості хворих АБП спостерігається слабко виражена залежність від алкоголю. У них рідко виникає важкий похмільний синдром, що дозволяє їм уживати спиртні напої у великих кількостях протягом багатьох років.

Харчування. Етанол порушує кишкову абсорбцію і депонування живильних речовин, а також приводить до зниження апетиту за рахунок високої власної калорійності. У результаті виникає хронічний дефіцит білка, вітамінів і мінералів.

Метаболізм алкоголю. Основним місцем метаболізму етанола є печінка. До 85% етанола окисляється цитозольним ферментом алкогольдегідрогеназою (АДГ) до ацетальдегіду.

Ацетальдегід, у свою чергу, за допомогою мітохондріального ферменту альдегідегідрогенази (АлДГ) піддається подальшому окислюванню до ацетату через стадію ацетил-СоА.

В обох реакціях як кофермент бере участь нікотинаміддинуклеотид (НАД), що, приєднуючи протон, відновлюється до НАД·Н.

Розходження у швидкості елімінації алкоголю значною мірою обумовлені генетичним поліморфізмом ферментних систем. АДГ кодується п'ятьма різними локусами на хромосомі 4. Перевага найбільш активного ізофермента АДГ 2, що найчастіше зустрічається в представників монголоїдної раси, обумовлює підвищену чутливість до спиртних напоїв, що виявляється тахікардією, пітливістю, гіперемією обличчя. У випадку продовження вживання алкоголю ризик розвитку ураження печінки в них вище внаслідок посиленого утворення ацетальдегіду.

АлДГ кодується чотирма локусами на чотирьох різних хромосомах. У 50% китайців і японців основний ізофермент АлДГ 2 знаходиться в неактивному стані, що служить причиною нагромадження ацетальдегіду і підвищення ризику ураження печінки.

Близько 10-15% етанола метаболизируется в мікросомах гладкого ендоплазматического ретикулума мікросомальної етанол-окисної системи (МЕОС). Вхідний у систему цитохром Р450 2Е1 бере участь у метаболізмі не тільки алкоголю, але і ряду лікарських препаратів, у тому числі парацетамола (ацетамінофена). При підвищенні навантаження МЕОС виявляє властивості самоіндукції, що в значній мірі обумовлює підвищення толерантності до алкоголю на визначеному етапі хронічного зловживання спиртними напоями. Посилена робота МЕОС веде до підвищеного утворення токсичних метаболітів ліків, що може з'явитися причиною ураження печінки при застосуванні навіть терапевтичних доз медикаментів.

Роль каталазной системи, локалізованої в пероксисомах цитоплазми і мітохондріях, у метаболізмі етанола в людини незначна.

Патогенез. Токсична дія ацетальдегіду. Ацетальдегід, що утворюється в печінці під впливом АлДГ і МЕОС, обумовлює значну частину токсических ефектів етанола. Основними з них є:

• посилення перекісного окислювання ліпідів,

• порушення електронно-транспортного ланцюга в мітохондріях,

• придушення репарації ДНК,

• порушення функції мікротрубочок,

• утворення комплексів з білками,

• стимуляція продукції супероксиду нейтрофілами,

• активація комплементу,

• стимуляція синтезу колагену.

Одним з найважливіших гепатотоксичних ефектів ацетальдегіду, що виявляється в результаті посилення перекісного окислювання ліпідів і формування стійких комплексних з'єднань з білками, є порушення функції основного структурного компонента клітинних мембран - фосфоліпідів. Це веде до підвищення проникності мембран, порушенню трансмембранного транспорту, змінам функціонування клітинних рецепторів і мембранозв’язаних ферментів.

Утворення ацетальдегід-білкових комплексів порушує полімеризацію тубуліна мікротрубочок, що знаходить висвітлення в патоморфологічном феномені, що носить назву алкогольного гіаліна чи телець Меллорі. Через те, що мікротрубочки беруть участь у внутрішньоклітинному транспорті і секреції білків, порушення їхньої функції веде до затримки білків і води з формуванням балонної дистрофії гепатоцитов.

На експериментальних моделях показано, що придушення репарації ДНК при хронічному вживанні етанола веде до посилення апоптоза - програмованої смерті кліток.

Порушення ліпідного обміну. Окислювання етанола обумовлює підвищена витрата коферменту НАД⁺ і збільшення співвідношення НАД·Н/НАД. Це приводить до зрушення вправо реакції:

Дегідроксиацетонфосфат + НАД·Н + Н⁺ → глицеро-3-фосфат + НАД⁺