91701 (Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем), страница 5

Програми музикотерапії враховують психоемоційні особливості конкретної дитини і мають на меті створити позитивне підтримуюче середовище, в якому дитина може бути активним учасником відповідно до свого рівня розвитку. Це допомагає формуванню позитивної самооцінки в дитини, мотивує її до активного залучення в реабілітаційний процес і сприяє виконанню поставлених цілей.

Вищевказані завдання музикотерапії здійснюються протягом реалізації основних реабілітаційних компонентів СІНР. Під час масажу та мобілізації периферичних суглобів застосовуються музичні програми, які добираються з урахуванням віку пацієнта, рівня його інтелектуального розвитку, наявності емоційних відхилень та етнокультурного середовища, в якому він виріс. Переважно застосовується спокійна музика.

Дещо інші підходи використовуються при застосуванні музикотерапії на заняттях мобілізуючої гімнастики та механотерапії. Основним завданням тут є не релаксація пацієнта, а стимуляція його до оволодіння новими руховими навичками. Тому, перевага надається енергійній, жвавій, мажорній музиці.

Велике значення має застосування музики з чітко вираженим ритмом. Частіше застосовуємо музику помірно швидкого та швидкого, маршового темпу з частотою від 80 до 100 сильних долей або ударів на хвилину. Музика такого темпу підвищує загальний тонус організму, активує пацієнта до швидшого входження в реабілітаційну програму.

Під час занять ритмічною гімнастикою застосування музикотерапії не обмежується простим пасивним прослуховуванням музики. В поєднанні з танцеруховою терапією вона є одним із основних лікувальних чинників.

Таким чином, музикотерапія як метод корекції психоемоційних, рухових, дихальних, комунікативних та поведінкових порушень є важливим складником СІНР. Застосування музикотерапії в комплексній програмі неврологічної реабілітації сприяє як релаксації пацієнта та усуненню можливих стресів під час лікування, так і освоєнню нових моторних навичок, поліпшенню дихальних та мовленнєвих функцій, а також стимулює хворого до активного залучення в реабілітаційну програму.

Згідно з визначенням танцерухова терапія це психотерапевтичне використання руху як процесу, який сприяє інтеграції емоційної та фізичної сфери особистості.

Ритмічна гімнастика в СІНР об’єднує нескладні гімнастичні вправи з музикою, танцями, стрибками та бігом. Вона сприяє розвитку фізичних якостей та поліпшує психоемоційний стан дитини. Виконання простих гімнастичних вправ в оптимальному пульсовому режимі позитивно впливає на весь організм пацієнта, сприяючи збагаченню організму киснем, поглибленню вентиляції легенів, підвищенню резервних можливостей серцевого м’яза, посиленню кровообігу вінцевих і периферичних судин, тренуванню нових рухових функцій та навичок.

Заняття ритмічною гімнастикою також розширюють соціальні контакти дитини, посилюють її мотивації до одужання, створюють позитивний емоційний фон, що в кінцевому результаті сприяє процесу соціалізації.

Групи для занять формуються за принципом однорідності з урахуванням віку, діагнозу, ступеня важкості хворого та рівня фізичного розвитку. Заняття відбуваються 2–3 рази на тиждень тривалістю по 30–45 хвилин. Основою методики є дитяча гра з використанням музики і танців. У процес виконання ритмічної гімнастики активно залучаються батьки пацієнтів. Вони спостерігають за діями методиста, навчаючись його методиці організації заняття. Часто батьки знімають відеофільми або фотографують окремі ланки ритмічної гімнастики для подальшого повторення їх у домашніх умовах.

Усі вправи під час заняття виконуються під музику з чітким ритмом. Яскраво виражені акцентовані звуки спрощують виконання вправ, інколи можуть заміняти прийнятий у гімнастиці рахунок «1–2–3», а з іншого боку виховують почуття ритму, музикальність, уміння узгоджувати свої рухи з музикою. Виконання рухів під музику перетворює заняття з виконанням потрібних хворому вправ у веселу гру. Застосовуються як прості танцювальні рухи – наприклад, плескання в долоні, притопування, ритмічні рухи руками, так і елементи приспівування, які поєднуються з дихальними вправами, що є важливим компонентом формування ритмічного дихання.

Методист задає ритм правильного вдиху та видиху в супроводі музики чи ритмічного рахунку (вдих-затримка – видих-затримка). У подальшому цей заданий ритм утверджується шляхом повторень цих вправ вдома. Тренування допомагають формувати активну затримку дихання на вдиху і видиху, а також обирати відповідний темп дихання. Ці навички потрібні для формування диференційованого дихання – важливого складника мовленнєвого розвитку. Вони також тренують функцію відкашлювання, очищення носа від слизу.

Сеанс ритмічної гімнастики складається з трьох частин: розминки, основної та завершальної частини, кожна з яких має свої завдання, техніку виконання та музичний супровід.

Розминка триває п’ять-десять хвилин і використовується для адаптації дитини до початку ритміки. На першому занятті всі учасники знайомляться між собою. Дітям і батькам роз’яснюють методику виконання заняття, демонструють основні елементи танцювальних вправ. На початку роботи з групою методисту важливо привернути увагу дітей, налаштувати на згуртування їх у єдиний колектив. Під час розминки виконуються прості вправи для розігріву м’язів. Для нормалізації дихання застосовуються вищезгадані дихальні вправи.

Основна частина заняття триває 20–25 хвилин, протягом яких виконується комплекс гімнастичних вправ і танцювальних елементів. Всі вони об’єднані спільним ігровим сценарієм і відбуваються під спеціально підібрану музику. При доборі музичного репертуару в різних групах враховується вік дітей, стан їх психічного розвитку, а також смаки та побажання пацієнтів. Застосування танцювальних елементів надає заняттям позитивного емоційного настрою, який сприяє опануванню пацієнтами нових моторних та комунікативних навичок. Надзвичайно важливою для ефективності заняття є психологічна спрямованість дітей та батьків на досягнення поставлених завдань. Методист своїми діями і словами намагається посилити віру дітей у власні сили та можливості. Активні учасники заняття – батьки та родичі пацієнтів – психологічно готують дитину до виконання всіх вимог методиста, допомагають їм при виконанні вправ та своєчасно коригують поведінку дитини.

Протягом 5–10 хвилин завершальної частини відбувається поступове сповільнення ритму вправ та зниження фізичного навантаження.

Наприкінці заняття методист відзначає позитивні досягнення кожного з учасників, заохочує їх до повторення елементів занять удома, а також коротко вказує батькам на допущені дитиною помилки та дає рекомендації щодо їх подолання.

Як показує наш досвід, групові заняття ритмічною гімнастикою, базуючись на ігрових методах з використанням музики і танців, сприяють опануванню пацієнтами нових моторних, психомовленнєвих та комунікативних навичок. Позитивний емоційний фон заняття в колективі однолітків стимулює розвиток соціальної поведінки дитини, активує мотивацію до одужання та зміцнює віру пацієнта у власні сили.

3.2 Проведення експерименту згідно методики В. Козявкіна

Даний експеримент був проведений на базі клініки. В ході цього експерименту були сформовані 2 групи дітей з ДЦП.

Мета даного дослідження – підтвердити ефективність методу В. Козявкіна в лікуванні дітей, хворих ДЦП.

Гіпотеза дослідження – метод В. Козявкіна набагато ефективніше, ніж вживані в клініці методики.

На початку для експерименту було відібрано 30 дітей і поділені на 2 групи методом випадкового відбору по 15 чоловік в кожній.

Одна група займалася по старій методиці, а друга – по методиці В. Козявкіна.

Через місяць було вироблено порівняння результатів лікування і виявлені наступні результати.

По динаміці функції кисті в експериментальній групі покращала моторика кисті в середньому на 60%, а в контрольній групі – на 8%.

Отже, метод В. Козявкіна показав кращий результат.

Проведемо дослідження на достовірність отриманого результату. Для цього використаємо t‑критерій Стюдента і виробимо розрахунки.

Таблиця 1. – Результати експериментальної групи дітей з ДЦП

Середнє значення – 60%, тобто моторика покращала на 60%.

Таблиця 2. – Результати контрольної групи дітей з ДЦП

Середнє значення – 8%, тобто моторика покращала всього на 8%.

Знайдемо середньоквадратичне відхилення по формулі:

(1)

де R – різниця між максимальним і мінімальним значенням показника;

А – табличне значення, в даному випадку рівне 3,47.

Знайдемо помилку середньою по формулі:

(2)

де δ – середнє квадратичне відхилення;

n – кількість людей в групі.

Знайдемо t‑критерій Стюдента по формулі:

(3)

де x₁ и x₂ – середні арифметичні;

m₁ и m₂ – помилки середньої арифметичної.

Після розрахунку значення t залишається встановити – достовірна або недостовірна різниця у величині показника між контрольною і експериментальною групами. Для цього розрахуємо міру свободи по формулі:

f = (n_конт + n_експ) – 2 (4)

де n – кількість людей в контрольній і експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення міри свободи, і значення t‑критерия Стьюдента, визначимо достовірність відмінностей. Для цього порівняємо значення з табличними.

По таблиці знаходимо значення 2,75 при P =0,01. Отже, 10,23>2,75 і означає інформація достовірна.

Висновок

У даній курсовій роботі було розкрито поняття фізичної реабілітації, а також описаний метод кінезіотерапії і його практичне вживання.

Викладений метод В. Козявкіна по лікуванню дітей хворих ДЦП і проведений експеримент по даній методиці.

Виконані розрахунки по t‑критерію Стюдента на достовірність проведених досліджень.

Список літератури

1. Бонев Д., Слывчева Я., Баннев С.Т. Руководство по кинезотерапии. – 1978. – С. 198–302.

2. Лечебная и физическая культура. Справочник для врачей // Под ред. В.А. Епифанова, Изд. 2‑е, переработанное и дополненное. – М.: Медицина, 2001. – 587 с.

3. Лунь Г.П. Комплекс дихальної гімнастики та вокалотерапії в СІНР. // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003. – С. 216–217.

4. Козявкіна Н.В., Козявкіна О.В. Музикотерапія в СІНР. // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003. – С. 192–193.

5. Качмар О.О., Лунь Г.П. Гордієвич С.М. Танцерухова терапія в медичній реабілітації. // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003. – С. 188–189.

6. Волошин Б.Д. Система комплексного обстеження функцій руки та кисті у дітей, хворих на церебральний параліч // Матеріали III‑го Українсько-Баварського симпозіуму «Медико-соціальна реабілітація дітей із органічною патологією центральної нервової системи». – Трускавець, 1997.

7. Козявкіна Н.В., Козявкіна О.В., Огородник Р.Б., Грабарчук Н.Є. Малюнки пацієнтів, хворих на дитячий церебральний параліч: клініко-діагностичне значення і динаміка змін у процесі відновного лікування. // В кн.: Система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. – Львів-Трускавець, 2001. – С. 94–99.

8. Волошин Б.Д., Качмар О.О., Лисович В.І. Програма біодинамічної корекції рухів в СІНР. // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003 – С. 147.

9. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина. За ред. проф. Клапчука В.В. проф. Дзяка Г.В. – Київ: Здоров’я, 1995.

10. Бонев Л., Слынчев П., Банков С. Руководство по кинезиотерапии. – София: Медицина и физкультура, 1978.

11. 6. Козявкин В.И., Шевага В.Н., Потабенко Т.Ф. Состояние тонуса периферических сосудов при мануальных воздействиях на позвоночник у больных с детским церебральным параличом (ДЦП). // Мануальная терапия при висцеральной патологии. Тез. докл. – Кисловодск, 1992. – С. 76–77.

12. Справочник по детской лечебной физкультуре. Под ред. к.м.н. Фонарева М.И. – Ленинград: Медицина, 1983. – 360 с.

13. Козявкин В.И. Концепция метода нейрофизиологической терапии детского церебрального паралича. // Материалы международного конгресса «Новые технологии в реабилитации детского церебрального паралича». Донецк, 1994 г. – С. 202.

14. Козявкін В.І. Структурно-функціональні порушення церебральних та спінальних утворень при дитячому церебральному паралічі та система реабілітації цих хворих. // Автореф. дис. доктора мед. наук. – Харків, 1996. – 26 с.

15. Шевага В., Козявкин В., Лисович В., Лунь Г. Особенности мануальной терапии, физиотерапии и акупунктурной рефлексотерапии при детском церебральном параличе. // Первый международный конгресс вертеброневрологов. Тез. докл. Казань, 1991. – С. 169–171.

16. Козявкин В.И. Мануальная терапия в реабилитации больных детским церебральным параличом. // Автореф. дис. канд. мед. наук. – Харьков, 1992. – 22 с.

17. Падко В.О. Класифікація ДЦП в системі інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія, 1998. – №2. – С. 39–43.

18. Н.Г Гойда. Проблема інвалідизації дитячого населення та шляхи їх вирішення // Охорона здоров’я України, 2003. – №1 (8). – C. 36–40.

19. Р.О. Мойсеєнко, В.Ю. Мартинюк. Медико-організаційні технології в удосконаленні допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров’я // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003, C. 4–11.

20. Козявкин В.И., Бабадаглы М.А., Ткаченко С.К., Качмар О.А. Детские церебральные параличи. Основы клинической реабилитационной диагностики. – Львів: Медицина світу, 1999. – 312 c.

21. Бадалян Л.О., Журба О.В., Тимонина О.В. Детские церебральные параличи. – Киев: Здоров‘я, 1988. – 228 с.

22. Євтушенко С.К. Новый взгляд на этиологию, патогенез и реабилитацию церебрального паралича у детей (факты и гипотезы). // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003. – С. 36–41.

23. Козявкин В.И. Новые подходы в лечении детского церебрального паралича // Український вісник психоневрології, 1993. – Вип.2. – С. 6–9.

24. Козявкин В.И. Мануальная терапия в реабилитации больных детским церебральным параличом. // Автореф. дис. канд. мед. наук. – Харьков, 1992. – 22 с.

25. Губертус фон Фосс. Церебральний параліч, як виклик діагностиці, терапії та реабілітації. Нейроінтенсивна реабілітація за методом Козявкіна. // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. – Київ: Інтермед, 2003, C. 15–18.

26. Волошин П.В. Національні науково-практичні розробки з проблеми органічних уражень нервової системи у дітей // Український вісник психоневрології, 2000. – Т.8. – Вип. 2 (24) – С. 7–9.