91701 (Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем), страница 4

Малюнок 3. – Динаміка м’язового тонусу при спастичних формах ДЦП

Одним з основних клінічних синдромів дитячого церебрального паралічу є порушення м’язового тонусу, яке найчастіше проявляється у вигляді спастичності. Для оцінки ступеня підвищення м’язового тонусу застосовувалася модифікована шкала Ашворса. Результати вимірювання м’язового тонусу у групи з 10.793 пацієнтів зі спастичними формами дитячого церебрального паралічу показали, що в процесі проведення інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації пониження м’язового тонусу відмічається у 94% випадків. У 6% випадків м’язовий тонус залишався на попередньому рівні, підвищення тонусу і пацієнтів із спастикою не відмічалося.

Малюнок 4. – Об’єм рухів у великих суглобах

Класично одним з основних критеріїв функціонального стану пацієнтів із руховими порушеннями є оцінка об’єму активних та пасивних рухів.

На графіку приведені дані динаміки об’єму активних та пасивних рухів за результатами аналізу даних 10793 пацієнтів з обмеженим об’ємом рухів, які пройшли курс інтенсивної реабілітації. Підвищення об’єму активних рухів відмічалося в 91% випадків. Об’єм пасивних рухів підвищився у 84% випадків. Об’єм активних і пасивних рухів залишився без змін у відповідно 8 та 15 відсотках випадків, і тільки в 1% пацієнтів відмічалося пониження амплітуди активних та пасивних рухів в суглобах у процесі реабілітації.

Малюнок 5. – Розвиток нових моторних функцій

Для оцінки рівня моторного розвитку пацієнтів з дитячим церебральним паралічем застосовується розроблена нами методика відео контролю великих моторних функцій.

Тут представлені результати аналізу великих моторних функцій в групі з 12.256 пацієнтів, які пройшли курс реабілітації за СІНР. Для більшої наочності цифрові дані змін моторики приведені у процентному відношенні до тих пацієнтів, у яких ця функція до початку лікування була несформованою.

Контроль голови в лежачому положенні покращився у 75% пацієнтів з відсутнім до лікування контролем голови; 62% пацієнтів, що не могли раніше сидіти, освоїли цю навичку, поява повзання відмічалась у 28% пацієнтів; самостійно стояти навчилося 41% пацієнтів; формування навичок самостійної ходи зафіксовано у 19% раніше не ходячих пацієнтів.

Малюнок 6. – Динаміка функції кісті

Відновлення функцій руки і кисті займає одне з основних місць у реабілітації пацієнтів з ДЦП. Тому в нашій реабілітаційній системі кисті приділяються особливе значення, як в реабілітаційному та і в діагностичному процесах.

Найчастіше використовуваними рухами рук і кисті в повсякденному житті є «схоплення предмета + дія + випускання предмета». В дітей, які хворіють на ДЦП, порушені всі ці три складові рухового акту. В діагностичному плані найінформативнішою для нас є перша функція – функція хапання. Для її оцінки ми застосовується модифікована методика обстеження захоплення предметів за С. Sollerman.

Малюнок 7. – Стан пацієнтів в період між курсами

Аналіз наших даних показав, що покращення тонкої моторики кисті відмічалося у 87 відсотках з групи тих пацієнтів, у яких були порушення хапання. Покращення хапання не спостерігалося у 13% пацієнтів, а погіршення хапальної функції у процесі реабілітації не відмічалося у жодного пацієнта.

Важливим аспектом проведеного дослідження було вияснення стабільності отриманих результатів після закінчення курсу інтенсивної реабілітації, в період продовження лікування хворого в домашніх умовах.

За нашими даними, подальший швидкий розвиток великих моторних функцій був відмічений у 45% випадків, а у 47% отримані результати зберігались. Незначний регрес досягнень було відмічено лише у 8% пацієнтів, переважно після перенесених інфекційних, чи соматичних захворювань чи травм.

Малюнок 8. – Мультимодальна реабілітаційна концепція

Методика Козявкіна (Система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації СІНР) – високоефективна технологія лікування пацієнтів з дитячим церебральним паралічем, остеохондрозом, наслідками травм і органічного ураження нервової системи.

В основі системи реабілітації лежить полімодальний підхід із застосуванням різнобічних методів впливу на пацієнта. Основним компонентом методики є біомеханічна корекція хребта та великих суглобів, у поєднанні з комплексом лікувальних заходів: рефлексотерапією, лікувальною фізкультурою, системою масажу, ритмічною гімнастикою, механотерапією та апітерапією.

Для формування правильного стереотипу рухів використовується розроблена програма біодинамічної корекції рухів з застосуванням костюму «Спіраль».

Шляхом стимуляції компенсаторних можливостей дитячого організму та активування пластичності мозку ця система створює в організмі дитини новий функціональний стан, який відкриває можливості для швидшого моторного та психічного розвитку дитини.

Різносторонні лікувальні впливи цього методу, які взаємно доповнюють та посилюють один одного, спрямовані на досягнення основної мети реабілітації – на покращення якості життя пацієнтів.

Важливо вказати, що ця система не є альтернативною до існуючих методів реабілітації, вона лише доповнює та суттєво розширює ефективність застосування існуючих методів відновного лікування. Створений в результаті застосування СІНР, новий функціональний стан, на фоні нормалізації м’язового тонусу, відновлення рухливості суглобів, покращення трофіки та циркуляції крові, відкриває принципово нові можливості для розвитку дитини та підвищує результативність застосування інших методик реабілітації.

Метод Козявкіна був розроблений в Україні понад 15 років тому, і з того часу понад 15 тисяч пацієнтів, включаючи коло 7 тисяч хворих з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції та багатьох інших країн світу пройшли курс реабілітації за цією системою.

Ще в 1993 році ця система реабілітації була офіційно визнана в Україні і, завдяки своїй ефективності, здобула широкий міжнародний авторитет. В енциклопедичному виданні з дитячої ортопедії під редакцією німецького проф. Ніетарда, ще в 1997 році Методика Козявкіна була включена в четвірку найефективніших консервативних методів реабілітації пацієнтів з ДЦП.

Статистичний аналіз медичних даних групи 12256 пацієнтів, які пройшли курс реабілітації за Методом Козявкіна, підтвердив високу ефективність цієї системи.

Нормалізація м’язового тонусу була відмічена у 94% пацієнтів, навики контролю голови в лежачому положенні у 75% пацієнтів, 62% пацієнтів, що не могли раніше сидіти, освоїли цю навичку, формування навичок самостійної ходи зафіксовано у 19% раніше не ходячих пацієнтів, а 87% пацієнтів після курсу реабілітації змогли відкрити спастично стиснену в кулак кисть.

Покази до лікування за СІНР

1. Дитячий церебральний параліч (всі форми, в тому числі спастична диплегія, подвійна геміплегія, геміплегія, геміпарез, парапарез, атонічно – астатична, змішана, гіперкінетична форма та ін)

2. Затримка моторного розвитку дітей раннього віку

3. Наслідки перенесених черепно – мозкових травм, порушень мозкового кровообігу та нейроінфекцій в період залишкових явищ

4. Головний біль, мігрень

5. Остеохондроз, спондильоз з вираженими м’язово тонічними синдромами, больовими, руховими, чутливими та судинними порушеннями

6. Вторинні вертеброгенні вісцеропатії (кардіалгії, бронхіальна астма, хронічний бронхіт, дискінезії шлунково – кишкового тракту та ін)

7. Захворювання периферичних суглобів незапального характеру (артропатії, артрози) в негострий період

8. Сколіотична постава у дітей, сколіози І – ІІ ст.

9. Захворювання периферичної нервової системи (плексити, поліневропатії, невропатії різної етіології) в негострий період.

Протипокази

1. Пухлини нервової системи та внутрішніх органів.

2. Специфічні та неспецифічні інфекційні захворювання хребта та суглобів (туберкульоз, бруцельоз, туляремія, ревматичні захворювання, остеоміеліт, виражений остеопороз).

3. Остео-, спондилопатії різної етіології (гормональні, обмінні).

4. Гострі та підгострі запальні захворювання спинного мозку та його оболонок.

5. Пошкодження хребта, костей та суглобів в гострому періоді.

6. Стан після операції на хребта (давністю до одного року).

7. Спонділолістез вище ІІ ст.

8. Кила міжхребцевого диску з секвестрацією пульпозного ядра, компресією спинного мозку.

9. Гідроцефалія в стадії декомпенсації.

10. Епілепсія з частими, важкими приступами та зміною особистості.

11. Виражені сколіотичні деформації хребта, вище ІІ ст.

12. Синдром набутого імунодефіциту.

За 4 роки у нашому центрі одержали лікування 57 дітей з нервово-м'язовими захворюваннями у віці від 2‑х до 15 років. В тому числі із 36 хворих на м’язові дистрофії форма Дюшена була встановлена у 15 дітей, форма Ландузі-Дежеріна – у 3 дітей, форма Ерба-Рота – у 3 дітей, форма Говерса-Веландер – 4 дітей, форма Давіденкова – у 6 дітей, форма Емері-Дрейфуса – у 3 дітей, форма Бетлема – у 1 дитини, форма Бекера – у 2 дітей, офтальмобульбарна форма – у 1 дитини; із 14 хворих на спінальну аміотрофію форма Вердніга-Гофмана була виявлена у 8 дітей, форма Кугельберга-Веландер – у 6 дітей та невральна аміотрофія Шарко-Марі – у 8 пацієнтів.

Поліпшення стану у вигляді збільшення м’язової сили, рухової активності, зменшення гіперферментемії, покращення результатів ЕМГ було зареєстровано у 85% хворих (19 дітей) на доброякісні форми нервово-м’язових захворювань, в тому числі у 3 дітей з формою Говерcа-Веландера, у 3 пацієнтів з формою Емері-Дрейфуса, у 1 дитини з формою Бетлема, у 1 дитини з формою Бекера, у 5 хворих зі спінальною аміотрофією Кугельберга-Веландера, у 6 дітей з невральною аміотрофією Шарко-Марі-Тута. У 15% хворих (4 дітей) стан остався без змін, в тому числі у 1 дитини з ПМД Говерса-Веландера, у 1 дитини зі спіральною аміотрофією Кугельберга-Веландера, у 2 дітей з невральною аміотрофією Шарко-Марі-Тута. У хворих на злоякісні форми нервово-м’язових захворювань поліпшення стану було зареєстровано у 31,4% дітей (11 чоловік), у 51,4% хворих (18 дітей) було досягнуто затримання подальшого прогресування патологічного процесу, у 17,2% хворих (6 дітей) було відмічено подальше прогресування, незважаючи на лікування.

Таким чином, для досягнення найбільшого позитивного ефекту в лікуванні хворих на нервово-м’язові захворювання необхідна правильна діагностика та відбір доброякісних форм, при яких можливо затримати прогресування, підібравши адекватну терапію для кожного конкретного випадку. При злоякісних формах ми можемо лише підтримати за допомогою лікувальних засобів функції серцевої та дихальної систем та на недовгий час затримати подальше прогресування патологічного процесу.

Музикотерапія – це методика, яка використовує спеціально розроблені музичні програми, спрямовані на корекцію емоційних відхилень, рухових та мовленнєвих розладів, психосоматичних захворювань, а також комунікативних та поведінкових порушень. Музикотерапія існує в двох основних формах: активна і пасивна.

Активна музикотерапія – це терапевтично скерована, активна музична діяльність, а саме відтворення, фантазування, імпровізація з допомогою людського голосу або вибраних музичних інструментів. Пасивна або рецептивна музикотерапія передбачає процес сприйняття музики з терапевтичною метою.

У лікуванні за методом проф. В.І. Козявкіна музикотерапія є важливим компонентом цілісної системи впливу на пацієнта і існує в двох її формах. До активної музикотерапії належить звукова гімнастика, яка діє за принципом вібраційного масажу. Вона полягає у вимовлянні звуків під час активного видиху з особливим акцентом на голосні звуки. Для підвищення ефективності звукова гімнастика поєднується з вокалотерапією. Спочатку хворі прослуховують мелодії, які або наспівують медичні працівники, або відтворюють аудіопристрої (застосовуються спеціальні музичні програми, дитячі касети). Надалі пацієнти залучаються до співу, намагаючись повторити вокальний елемент, чи пісню. Відповідно підібрана музика сприяє швидшому контакту з пацієнтом, поліпшенню його настрою, полегшує виконання поставленого завдання і тим самим підвищує ефективність лікування. Наприкінці курсу реабілітації чимало пацієнтів на завершальному вечорі виконують вивчені пісні перед аудиторією, яка складається з інших пацієнтів, батьків та членів реабілітаційної команди (рис. 26). Це сприяє не лише поліпшенню мовленнєвих та дихальних функцій, але й підвищує віру пацієнта в свої сили.

Для закріплення досягнутого ми рекомендуємо хворому для тренувань вдома застосування музичних іграшок, дитячих музичних інструментів (наприклад, дудочок, свистульок, гармонік, трубочок), заняття музикою, вокалом, караоке.

На практиці для посилення впливу на хворого та підвищення ефективності реабілітації використовується також рецептивна музикотерапія. Вона застосовується не як ізольований лікувальний метод, а, переважно, у вигляді доповнення музичним супроводом інших корекційних прийомів. Спеціально підібраний репертуар музичних творів супроводжує більшість реабілітаційних процедур, таких, як мобілізація периферичних суглобів, масаж, мобілізуюча гімнастика, механотерапія, ритмічна гімнастика та ін.