Визначається оптимальний режим фізичних навантажень і відпочинку залежно від циркадних ритмів фізичної активності («жайворонок», «сова»): пробудження, медитація, уранішня гімнастика, пік денної активності, вечірня гімнастика, перехід до сну, сон. Проводиться підбір ритмічних і аритмічних вправ для розробки різних м'язових груп за уніфікованою схемою: 1. Грона рук. 2. Плечовий пояс. 3. Шия. 4. Голова. 5. Передпліччя. 6. Спина. 7. Черевна стінка. 8. Таз. 9. Стегна. 10. Гомілки. 11. Стопи. З поверненням до грон рук. Вправи з елементами масажу і самомасажа проводяться з врахуванням фаз дихання: вдих – видих (режим пульсації).

Потім розробляються індивідуальний і груповий режими рухової активності, що враховують особливості протікання захворювання і психологічні пріоритети пацієнта.

Власне кінезіотерапія проводиться з або без музичного супроводу, включаючи танцювальні пластичні рухи, що завершуються імпровізованим індивідуальним і груповим танцем. Неодмінна умова – включення всіх груп м'язів за вищезгаданою схемою, повільного або швидкого темпів (допускається лише швидкий або повільний темпи), ритмічні-неритмічні рухи. Бажано проводити заняття на відкритому повітрі. Можливе використання ароматерапії.

2.3 Вживання активних методів лікування

Учені вивели наступну закономірність: життя організму, його зростання і розвиток залежать від рухової активності, що дозволяє реалізувати спадкову програму. І саме завдяки руху організм заповнює не лише витрачене, але і створює запас для подальшого розвитку. Що ж до пасивності, то вона знижує пристосовні можливості організму і робить його беззахисним перед несприятливими умовами середовища, перед захворюваннями. Активність же, на думку професора Аршавського, виступає як посередник, що зв'язав генетичну програму з інформацією ззовні. Без такого посередника еволюція була б неможлива.

Спорт – це здоров'я, це гасло відоме всім. І якщо сьогодні вже відомо, що професійний спорт із здоров'ям не має нічого спільного, то за любительським все-таки визнавали оздоровлюючий ефект. Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. В результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що наводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної і інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.). Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. В зв'язку з цим виникає питання об так званої звичної рухової активності, тобто діяльності, що виконується в процесі повсякденної, професійної праці і в побуті.

Найбільш адекватним вираженням кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. У економічно розвинених країнах за останніх 100 років питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність. У зв'язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат в процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи. За даними Беккера, в даний час лише 20% населення економічно розвинених країн займаються досить інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат. Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Таким чином, в більшої частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії.

Синдром, або гіпокінетична хвороба, є комплекс функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті розузгодження діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. У основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все в м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений в генетичному коді людського організму.

Скелетні м'язи, що в середньому становлять 40% мас тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до основних чинників, що визначають рівень змінних процесів організму і стан його кісткової, м’язової і сердцевосудинної систем», – писав академік С. Парін. М'язи людини є потужним генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримання оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця («м'язовий насос»), створює необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно «енергетичному правилу скелетних м'язів» І.А. Аршавського, енергетичний потенціал організму і функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів. Чим інтенсивніше рухова діяльність у межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма, і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя. Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на чинники риски.

Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Велике значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: стресових ситуацій. високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. В результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань. Проте використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення «піку» спортивної форми, незрідка наводить до протилежного ефекту – пригноблення імунітету і підвищення сприйнятливості до інфекційних захворювань. Аналогічний негативний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження. До такого карколомного виводу прийшли, незалежно одна від одної, декілька груп дослідників, що вивчали реакцію організму спортсмена на посилені тренування перед відповідальними змаганнями. Ще в 1990 році експеримент, в якому брала участь група американських марафонців, показав: у течію, щонайменше, тижні після двогодинного забігу їх захворюваність простудними хворобами була в п'ять разів вище.

Журнал «Медицина і наука в спорті», видаваний Американським коледжем спортивної медицини, опублікував статтю, в якій на основі проведених спостережень висунуто припущення, що тренування, що вимагають великої напруги організму, сприяють не лише виникненню простудних і інших вірусних захворювань, але і можуть відкрити дорогу до серйозніших хвороб, наприклад раку. У одному з таких досліджень обернена увага на те, що дуже багато видатних атлетів померли від різних хвороб в розквіті сил в результаті ослабіння імунної системи.

І ще про одне цікаве дослідження. Учені, що його проводили, стверджують, що сильні фізичні навантаження заставляють організм споживати більше кисню, що підсилює окислювальні процеси, іншими словами, активізується процес старіння.

При спостереженні за 30-річними чоловіками, протягом двох років що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічено підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст., зниження життєвого індексу (в результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мл/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв. (Ю.М. Данько, 1974). При виконанні функціональної проби навантаження кількість реакцій атипій на навантаження збільшилася від 2 до 16, час відновлення пульсу – від 2,9 до 3,7 хв. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлено перенапруження міокарду в що 12% займаються. У природі немає жодного прикладу, коли тварина без необхідності здійснювала б тривалі забіги. Краще всього зберігати золоту середину, присвятивши тренуванням два-три дні в тиждень. Помірна активність не дасть атрофуватися лімфатичній системі і збереже вам молодість і красу шкіри, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу).

В цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і вміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується приплив лімфи до суглобових хрящів і міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу і остеохондрозу. Всі ці дані свідчать про неоцінимий позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.

2.4 Вживання пасивних методів лікування

Суглоби – одна з форм з'єднання кісток. Основна частина суглоба, в якій, відбувається зчленування двох кісток, називається суглобовою сумкою. Суглобова сумка має два шаруючи: внутрішній і зовнішній. Синовіальна рідина, що виділяється внутрішнім шаром, зменшує тертя і підтримує живлення хрящової тканини, яка покриває суглобові поверхні кісток. Під впливом масажу, у поєднанні з пасивними рухами в суглобі покращується постачання суглоба і довколишніх тканин кров'ю, прискорюється освіта і рух синовіальної рідини, і в результаті в'язки стають еластичнішими.

Вчасно проведена кінезіотерапія попереджає пошкодження хрящової тканини, що веде до виникнення артрозу. Під впливом кінезіотерапії можна збільшити амплітуду рухів в тазостегновому, плечовому, ліктьовому, міжхребцевих суглобах.

Кінезіотерапія надає дію на периферичну і на центральну нервову систему. При дії на суглоби хребта нервова система перша реагує на механічне роздратування. При цьому в центральну нервову систему прямує цілий потік імпульсів від багаточисельних нервово-кінцевих органів, що сприймають тиск, тактильні і різні температурні роздратування.

Під впливом кінезіотерапії в м'язах і суглобах виникають імпульси, збуджуючі рухові клітини кори головного мозку і стимулюючі діяльність відповідних центрів.

Згідно досвіду роботи багатьох приватних клінік, впродовж шести років з'ясовано, що найбільший ефект в лікуванні багатьох захворювань, особливо опорно-рухового апарату, дає поєднання методів загальної дії на організм пацієнта (акупунктура, магнітотерапія, інфрачервона сауна, масаж) і кінезіотерапії (пасивні методи і активні заняття пацієнтів в період ремісії).

На підставі всього вищевикладеного можна зробити вивід, що на сучасному етапі розвитку медицини, найбільший ефект в лікуванні пацієнтів досягається при поєднанні методів традиційної і нетрадиційної медицини. Якщо медицина нетрадиційна найбільш сильна в лікуванні хірургічних, інфекційних і деяких гострих захворювань, то альтернативна медицина все ж грає значну роль при лікуванні хвороб хронічних.

3. Оцінка ефективності медичної реабілітації

3.1 Досвід лікування дітей з ДЦП по методиці В. Козявкіна

Основною метою відновного лікування за методикою В. Козявкіна є підвищення якості життя пацієнтів та їх максимальна соціально побутова адаптація. Одним з важливих напрямків роботи є оцінка ефективності лікування.

Малюнок 1. – Розподіл пацієнтів за віком і статтю

В 2002 році був завершений поглиблений аналіз медичної документації групи 12256 пацієнтів, які проходили реабілітацію за методикою Козявкіна протягом останніх 12 років. Проведення цього аналізу було можливим завдяки оригінальному програмному забезпеченню, розробленому спеціально для інформаційної підтримки системи інтенсивної нейрореабілітації.

В проаналізованій групі 89% складали пацієнти з різними формами дитячого церебрального паралічу, 6% – з вертеброгенною патологією, 3% із наслідками органічних уражень нервової системи (інсульти, травми), та 2% – з іншими захворюваннями. Серед пацієнтів з ДЦП 73% хворих мали спастичний тетрапарез, 16% – спастичний дипарез, у 7% – геміпарез, у 2% діагностовіно атонічно-астатична, та ще у 2% – гіперкінетична форма хвороби.

Малюнок 2. – методи реабілітації до поступлення в клініку

Серед пролікованих найбільшу групу склали пацієнти у віці від 7 до 14 років – 36%. На жаль лише 3% пацієнтів було у віці до 4 років.

До початку реабілітації за Методом Козявкіна пацієнти застосовували різні інші методи реабілітації: 73% – метод Бобат, 59% – метод Войта, 18% – кондуктивна педагогіка Петьо, 22% – інші методи реабілітації.

Одним з важливих параметрів аналізу є тривалість продовження реабілітації за системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. З проаналізованого масиву даних тільки для 37 відсотків курс реабілітації був первинним, у 26% випадків це був другий курс. У 14% – третій, у 9% – четвертий, а ще 14% проходили лікування в п’ятий і більше раз.