91701 (Кінезіотерапія дітей с церебральним паралічем), страница 2

Реабілітаційна програма представляє організаційно-методичну основу реабілітаційного процесу для досягнення найбільшого ефекту в максимально короткі терміни.

Для побудови програми необхідні дані про хворого в той період, коли хворому призначаються реабілітаційні заходи. Для цього збираються наступні дані:

• дані історії хвороби;

• дані об'єктивного обстеження хворого;

• уточнюються діагнози основного і супутніх захворювань;

• відбиваються давність і фаза захворювання.

Ці дані дозволяють визначити можливість органічних відхилень в організмі хворого. Окрім цього, проводиться обстеження і аналіз функціонального стану сердцевосудинної, дихальної, травної, нервової і інших систем організму хворого. Найбільш детальному функціональному обстеженню піддаються системи, уражені патологічним процесом. Отримані лікарем дані аналізуються, і створюються чітко сформовані конкретні завдання, які необхідні для етапів розділів реабілітації. Наприклад, при гострій пневмонії нормалізація функції зовнішнього дихання вирішується наступним дорогою: компенсація дихальній недостатності, нормалізація окремих параметрів дихання, адаптації функції дихання до навантажень, що підвищуються, нормалізуючих функцій дихання відповідно до конкретних особливостей діяльності хворого в умовах домашнього режиму, специфіки роботи.

Поставлені завдання мають бути реальними, відповідно до їх міняється програма дій на кожному етапі реабілітації в процесі лікування. При цьому визначається реабілітаційний потенціал на рівні сучасних знань для відновлення здоров'я пацієнта. Встановлюються можливість хворого організму і повнота можливого відновлення функції уражених органів і систем. На підставі функціональних проб з дозованим навантаженням встановлюється досяжний рівень функціонального відновлення органів і систем і працездатності пацієнта.

Реабілітаційна програма, її завдання з їх поетапним підрозділом дають можливість підійти до основного розділу реабілітаційної програми – підбору засобів реабілітації для досягнення поставленої мети. Для вирішення реабілітаційних завдань і відбору засобів реабілітації проводиться їх реальна оцінка по відповідності вибраних фізіологічним, індивідуальним і віковим особливостям пацієнтів, наявності абсолютних або тимчасових протипоказань для вживання окремих засобів.

Закінчується реабілітаційна програма призначенням лікувальних засобів з необхідними методичними вказівками.

Провідним документом реабілітаційної програми є карта реабілітації, яка містить паспортні дані, результати обстеження, спостереження, розгорнуту реабілітаційну програму, призначення кожного із засобів. У реабілітаційній карті фіксуються дані контрольних досліджень і терміни проходження етапів реабілітації. Під час переходу хворого з однієї установи в інше медичний документ передається на наступні етапи.

2. Кінезіотерапія

2.1 Поняття кінезіотерапії

Кінезіотерапія – лікування рухом хворої людини. Поняття кінезіотерапія або лікування рухом входить в загальне поняття «Фізичне виховання» в широкому сенсі. Це означає, що, фізичне виховання є процесом вирішення певних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу або здійснюється в порядку самовиховання.

Кінезіотерапія – природний метод відновлення роботи організму при виникненні проблем опорно-рухового апарату дією на систему м'язів, в'язок, суглобів. Включає: комплекс лікувальної фізкультури в динамічному режимі; заняття на тренажерах; спортивно – прикладні вправи; ігри; дихальну гімнастику.

Кінезіотерапія – це лікування рухом (пацієнт багато разів повторює одні і ті ж рухи і доводить їх до досконалості), тим самим впливає на систему м'язів, в'язок, суглобів. Всі системи організму пов'язані з м'язами у вигляді м'язових рефлексів. Метод побудований на здатності м'язів організму реагувати на щонайменші зміни настрою людини і його думки. Наше тіло грає інтегруючу роль у всіх інтелектуальних процесах, починаючи з найранішого дитинства і до глибокої старості. Саме тілесні відчуття «підгодовують» мозок інформацією, що йде від довкілля, формуючи, таким чином, розуміння світу і створюють основу для розвитку інтелектуальних можливостей.

Кінезіотерапія – це унікальний метод, що дозволяє виявити і усунути психоемоційну причину практично будь-якого психосоматичного захворювання, швидко і ефективно позбавити організм від наслідків пережитого стресу.

Кінезіологія – наука, що вивчає механізми формування руху і причини його порушення. М'яз – індикатор порушення здоров'я і його благополуччя.

Кінезіологія – вчення про рухову функцію організму людини. Кінезіологія є синтетичною наукою, у якій з різних точок зору із системних позицій вивчається єдиний об’єкт – рухова функція організму людини. Вона розглядається інтегрально з фізичної, біологічної й дидактичної точок зору. При цьому синхронно вивчаються макроскопічні, мікроскопічні й ультрамікроскопічні закономірності її організації.

Методи кінезіотерапії абсолютно безпечні, тому їх можна застосовувати навіть дітям з найранішого віку, вагітним, годуючим жінкам і літнім людям.

У кінезіотерапії ж розрізняють дві специфічні сторони: відновлення рухових можливостей організму і навчання пацієнта рухам (руховим діям).

Навчання рухам має своїм основним вмістом фізичну освіту, тобто системне освоєння людиною в процесі спеціального навчання раціональних способів управління рухами, придбання таким шляхом необхідного в житті фонду рухових умінь, навиків і пов'язаних з ними знань.

Освітня сторона кінезіотерапії має первинне значення для раціонального використання пацієнтом своїх рухових можливостей в життєвій практиці.

За допомогою рухової діяльності, організованої відповідним чином (фізичних вправ), і інших засобів фізичного виховання можна в широкому діапазоні змінювати функціональний стан організму, напрямлено регулювати нею і тим самим викликати прогресивні пристосовні зміни в нім, у тому числі, і властивостей статури (зрозуміло, в тій мірі, в якій це допускають генетично закріплені особливості конституції людського організму).

Відомо, що впродовж життя індивіда послідовно змінялися різні періоди розвитку: пренатальний (внутріутробний), ранній постнатальний (перші роки життя), дитячий, підлітковий, юнацький, періоди зрілості і старіння. Найбільш значні прогресивні зміни форм і функціональних можливостей організму відбуваються в перші періоди, потім настають періоди відносної стабілізації форм і функцій, змінювані у міру старіння періодами вікової інволюції, коли певні морфофункціональні властивості організму поступово регресують.

Цей життєвий цикл фізичного розвитку відтворюється від покоління до покоління, повторюючись в певних рисах і в той же час набуваючи нових рис, залежно від всієї сукупності природних і суспільних умов існування людей. Хоча біологічна еволюція сучасної людини, мабуть, в основному завершена, нові покоління істотно відрізняються від попередніх не лише своїми функціональними можливостями, але і морфологічно. Одне з наочних свідоцтв тому – акселерація у фізичному розвитку підростаючих поколінь (наприклад, зростання сучасних підлітків у ряді країн світу перевищує зростання їх однолітків в попередніх поколіннях на 10–15 см, вага – на 5–10 кг).

Для розуміння ролі фізичного виховання у фізичному розвитку людини надзвичайно істотно, що фізичний розвиток не лише природний, але і соціально обумовлений процес. Це природний процес, оскільки він розгортається на природній основі, передаваній по спадку, і підкоряється природним законам.

До них відносяться закон взаємодії спадкових тенденцій розвитку і тенденцій, визначуваних умовами життя; закони взаємообумовленості функціональних і структурних змін (їх єдність і провідна роль функціональних змін по відношенню до морфологічних); поступовість і вікова змінюваність періодів розвитку (періоди поступального розвитку змінялися періодами відносної стабілізації форм і функцій, потім настають періоди інволюційних змін) і ін.

Знаючи, і уміло використовуючи об'єктивні закономірності фізичного розвитку людини, можна, в принципі, так впливати на нього, аби додати йому напрям, оптимальний для індивіда і суспільства, забезпечити гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищити працездатність, необхідну для творчої праці і інших суспільно корисних форм діяльності, і навіть «відсунути» терміни природного старіння, збільшивши тим самим творче довголіття людини.

Ці можливості доцільного управління фізичним розвитком реалізуються за відомих умов в процесі фізичного виховання. Наукове розуміння ролі фізичного виховання у фізичному розвитку людини виходить саме з того, що процес фізичного розвитку в принципі керований; у доцільно направляючій дії на цей процес, перш за все і полягає специфічна соціальна функція (призначення) фізичного виховання.

Як вже наголошувалося, кінезіологія є синтетичною наукою. Вона об'єднує в системній єдності такі науки, як морфологія, фізіологія, біомеханіка, біохімія, соматомоторіка і дидактика. Причому, основним предметом всіх цих наук є, як правило, рухова функція організму людини.

Всі системи організму пов'язані з м'язами через м'язові рефлекси. М'язи організму чуйно реагують на щонайменші зміни настрою людини і його думки. Саме тілесні відчуття передають в мозок інформацію від довкілля, формуючи, таким чином, розуміння світу і створюючи основу для розвитку інтелектуальних можливостей. Отже через м'язи можна впливати на стан всього організму в цілому.

Лікар-кінезіотерапевт за допомогою так званого м'язового тестування безпомилково визначає, коли людина пережила ту або іншу стресову ситуацію, що поклала початок його хвороби. Якоюсь мірою роботу кінезіотерапевта можна порівняти з роботою психолога – по наявності м'язових блоків і затисків він визначає ту, що породила їх негативну емоцію і, знімаючи ці блоки, коректує психоемоційний стан людини.

Так, у однієї пацієнтки після декількох сеансів кінезітерапії пройшов страх перед водінням машини, який з'явився у неї після того, як вона попала в аварію. Іншому хворому кінезіотерапія допомогла усвідомити, що непокоїла його міжхребцева грижа – результат багатолітніх психоемоційних перевантажень, пов'язаних з його роботою. Коректування свого способу життя у поєднанні з проведеним в нашому центрі лікуванням допомогло йому назавжди позбавитися від його болів, що мучили, в спині.

За допомогою певної техніки кінезіотерапії «стирається» вся негативна інформація (м'язові і енергетичні блоки, затиски і ін.), залишена дією травмуючого чинника з рівня клітинної пам'яті і підсвідомості.

Основний метод кінезіотерапії – це багатократні повторення спеціально підібраних рухів, що впливають на м'язи, в'язки і суглоби, в яких виявлені блоки і затиски.

Методи кінезотерапії абсолютно безпечні і личать всім. Особливо доцільна кінезіотерапія в тих випадках, коли неможливі сильніші дії (виражений больовий синдром, післяопераційний період). Оскільки кінезіотерапія надає лікувальну дію не лише на опорно-руховий апарат, але і грає роль коректора порушень функцій всіх внутрішніх органів, то можна сказати, що в тій або іншій мірі методи кінезотерапії застосовні практично при будь-яких захворюваннях.

2.2 Метод кінезіотерапії

В цілому, дитяча кінезіотерапія, є програмою розвитку, яка відповідає наступним завданням:

• розвиток чутливості;

• нормалізація тонусу;

• формування адекватних уявлень про власне тіло;

• автоматизація простих рухових актів;

• стабілізація функції рівноваги;

• поліпшення контролю над власними рухами;

• розвиток сенсор моторної координації;

• навчання дитяти виконанню точних рухів;

• формування навиків уваги.

Кінезіотерапія рекомендована дітям з самими різними формами порушення розвитку. Це можуть бути як важкі стани (ДЦП, синдром раннього дитячого аутизму, органічні і генетичні патології), так і пограничні розлади (порушення уваги, сприйняття, трудності в навчанні). Метод кінезіотерапії, як показує практика, є важливою ланкою при організації повноцінної коректувальної роботи з дитям.

Заняття проходять в спеціально обладнаному приміщенні, тривалість заняття, в середньому, складає 50 хвилин. Окрім цього на кожному етапі роботи даються батькам рекомендації, які дозволяють організувати з дитям адекватну роботу в домашніх умовах. Форма, в якій проходять заняття, і конкретні завдання залежать від стану дитяти і рівня його розвитку.

Головна умова проведення кінезіотерапії – психофізична синхронізація станів ведучого і пацієнтів. Критерії ефективності: психоемоційне розслаблення і задовільна фізична активність при можливому зменшенні дози психотропних препаратів.

Для хворих з психічними порушеннями характерні порушення м'язової активності (гіпер- і гіпоактивність), які посилюються унаслідок побічних ефектів психотропних препаратів. Хронічна детренуваність підсилює ці порушення і вимагає такий же істотній корекції, як власне психічні розлади, що привели до її виникнення. Тому окрім адекватної фармакологічної корекції у таких хворих необхідне поліпшення м'язової активності: стимуляція в разі її зниження і поступове зменшення – в разі гіперактивності.

У індивідуальній бесіді уточнюється психосоматичний стан пацієнта, його звички. Враховується загальний стан хворого в процесі виконання фізичних вправ (біль в серці і грудній клітці, серцебиття, запаморочення, головний біль, нудота, слабкість, пітливість, відчуття тягаря і оніміння верхніх і нижніх кінцівках і ін.). При мониторінгу артеріального тиску і частоти сердечних скорочень визначається реакція сердцевосудинної системи на статичні і динамічні фізичні навантаження різного рівня складності.