73914 (Кларнетизм ранньої поезії П. Тичини), страница 3

У танцi я, ритмiчний рух

В безсмертнiм – всi планети. [26, 9]

Людина, поет у цiй свiтовiй музицi – лиш частка, лиш звук неусвiдомлений. Як людина усвiдомлює себе, своє мiсце у свiтовiй музицi – так i сама стає творцем i диригентом її. I якщо ранiше вона не думала про своє “я”, а лише про Боже, надлюдське “ти”, то зараз вона бачить своє мiсце у всьому свiтовому оркестрi.

Я був не Я. Лиш мрiя, сон.

Навколо – дзвоннi згуки,

I пiтьми творчої хiтон,

I благовiснi руки.

Прокинусь я – i я вже Ти:

Над мною, пiдо мною

Горять свiти, бiжать свiти

Музичною рiкою [26, 9]

У цьому вiршi – ключ до самих основ свiторозумiння поета, його свiтобачення i до загальної картини Всесвiту в його уявi. Новiтнiй мiф про всезагальний свiтлозвук, свiтлоритм, що творить музику «Сонячних кларнетів».

Мотиви свiтла у творчостi Павла Тичини неможливо вiдiрвати вiд музичних мотивiв. Вони одне – єдине. Це єдиний свiтлозвук, який не можна розкласти на складовi. Iнколи навiть важко зрозумiти, де закiнчується музика i починається звук. Вони всюди: їм немає нi кiнця, нi початку.

Коливалася флейтами

Там, де сонце зайшло… [26, 37]

Моя пiсне, вогниста, шалена

(Креше небо i котить свiй гнiв),

Ах, розбийся на свiтлi акорди,

Розридайсь – i затихни, як грiм…[26, 21]

Поезiя, творчiсть повинна бути безкорисною, iти вiд серця, дарувати людям тепло, зiгрiвати їхнi замерзлi душi. Але не вiдчуває в їхнiх очах поет енергiї сонця, енергiї вiдродження. А без цього сонячного духу не прийняв би, мабуть, спасiння з рук самого Христа “Я – сонцеприхильник, я вогнепоклонник…”, бо вiрив у його всеочищаючу силу. Лише сонце здатне запалити людськi серця до нового життя ,“лиш Сонячнi Кларнети”.

І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово і музику. Його твори зазвучали бетховенськими акордами могутнього "Плуга", і леонтовичівською співучістю лірики, і шопенівськими Ритмами "Похорону друга", і всією нескінченною симфонією, яка в історії людської поезії названа поезією Тичини.

Та найбільша нагорода - вдячна пам'ять нащадків…

2.3 Рання лірика Павла Тичини – неповторний скарб творчості поета

Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її у виразі — "музична ріка", що "Тичина і пісня — брат і сестра", що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом "співцями", то для Павла Григоровича слово "співець" — найприродніший епітет. Підтвердити цю думку можна вже прикладами з ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки "Сонячні кларнети".

Усе в нього (П.Тичини) співає і звучить: земля - орган, співає стежка на городі, і весь город - суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика; прихід красуні весни ліси зустрічають голосними самодзвонними арфами; верба над дорогою вбирає дзвінкі струни дощу; душа самого поета немов та самотня верба, що перебирає "струни вічності", вона дзвенить, мов струни степу, хмар і вітру, в ній — "і бурі, і грози, й рокотання ридання бандур".

Основне, чим приваблюють поезії збірки, — це юна, весняна свіжість, легкокрила радість у поєднанні з молодим завзяттям і бадьорістю. І лише іноді в цей світлорайдужний мажорний тон вливаються журливі нотки.

У вірші "Гаї шумлять" переважають життєрадісні, оптимістичні мотиви. Вчитуючись у поезію, чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голос закоханого героя. Інтонація вірша м'яка, милозвучна, відповідає настроєві ліричного героя.

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся — дивуюся,

Чого душі моїй

так весело…[26,11]

У ранній поезії П.Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, філософськими роздумами. Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість — найпривабливіші мотиви ранньої лірики Павла Тичини.

Спiвочий талант поєднався з винятковими музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю, символiкою та оригiнальнiстю віршування.

Висновки

Внаслідок проведеного дослідження ми можемо зробити висновок, що:

Павло Тичина - український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Син простого селянина з Чернігівщини піднісся до висот людського духу. І йому відкрилися прості й вічні істини історії: будь-яке насильство згубне, особливо те, яке прикривається демагогічними гаслами. Юний Тичина писав унікальною, єдиною у світі мовою свого серця. Він був від Бога наділений дивовижною здатністю чути і Музику Космічної Безмежності, і тихі, невідомі іншим, голоси Природи, яка була для нього єдиним цілим; він не ділив її на живу і неживу. Павла Тичина – автор поетичних збірок «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі», «Вітер з ураїни».

Павло Тичина мав свої джерела. Поліфонізм своїх поезій митець запозичив з давньоукраїнського та церковного багатоголосся, зокрема на твори Д.Бортнянського та М.Березовського, які вразили поета на співанках у Троїцькому хорі. То ж не дивно, що його лірика будувалася за принципом музичних п’єс, актуалізувала хорові партії. Досить вагомо впливала українська народна пісенність та рідна мова.

Кларнетизм — стильова якість синтетичної лірики раннього Павла Тичини, яка походить від назви його збірки «Сонячні кларнети». Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В., вказує на активно ренесансну одушевленість життя, перейняту енергійними світло ритмами. Особливе місце в синкретичному кларнетизмі посідає панмузична стихія, котра приборкує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмислений досвід народної пісні та символізму. Кларнетизм здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи.

Музичність Тичинина — особливого типу. Музичність для нього — не прикраса, а принцип світобачення. Винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найунівер-сальнішому її значенні.

Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її у виразі — "музична ріка", що "Тичина і пісня — брат і сестра", що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом "співцями", то для Павла Григоровича слово "співець" — найприродніший епітет. Підтвердити цю думку можна вже прикладами з ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки "Сонячні кларнети".

Поезія тичини – це суцільний спів та музика, де кожна частина цього світу має вагоме значення у музичній композиції землі. Основне, чим приваблюють поезії збірки, — це юна, весняна свіжість, легкокрила радість у поєднанні з молодим завзяттям і бадьорістю. І лише іноді в цей світлорайдужний мажорний тон вливаються журливі нотки.

Рядки “Сонячних кларнетiв” сповненi музикою, ритмикою, рухом, що вiдображається у самiй побудовi строф з чергуванням голосних, наголосiв та рiзноманiтних ритмiв.

Отже, поставлена мета досягнута, завдання виконані.курсова робота заслуговує на увагу в подальших дослідженнях даної теми.

Додаток

У ході роботи над даною темою був проведений дослід, мета якого – спостерігати та проаналізувати асоціації та емоції читача, що супроводжують читача під час читання поезії Павла Тичини.

Ось результати, які ми отримали.

«Танцюють згуки на дзвіниці,

І плаче дзвін…» [26, 22] – асоціації: звучить мелодія органу.Сум, самотній цвіт яблуні. Плач скрипки.

«Гей над дорогою стоїть верба,

Дзвінкі дощові струни ловить,

Все вітами хитає, наче сумно мовить:

Журба, журба…

Отак роки, отак без краю

На струнах Вічності перебираю

Я, одинокая верба.» [26, 24] - асоціації: фортепіано. Журлива, повільна і легка мелодія. Гармонійне поєднання елементів природи з внутрішнім станом автора. Філософські роздуми над життям.

«Ми дзвіночки,

Лісові дзвіночки,

Славим день.

Ми співаєм

Дзвоном зустрічаєм:

День!

День.» [26, 51] – асоціації: музичний трикутник. Звуки легкості, милозвучності. Срібні передзвони. Трелі.

«Гаї шумлять -

Я слухаю.

Хмарки біжать –

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй так весело.» [26, 11] – асоціації: сопілка. Легке і сонячне навіювання. Піднесення настрою. Літо. Радість.

«Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.» [26, 13] – асоціації: мальовничість, весна, все молоде, запашне, переливається звуками співучої арфи. Тонкість і чарівність весни – тонкість струн арфи.

Висновок: музичність поезій Павла Тичини викликала захоплення не лише в часи їх творіння, але й майже через дві сотні років. Це свідчить про те, що сучасний читач може не лише прочитати твір мистецтва, але й «почути», відчути його в собі. Тому це ще раз доводить майстерність Павла Тичини не лише на поетичній ниві, але й як обдарованого музиканта. Слова в поезіях – це не просто слова, а ноти, звуки музичних інструментів.

Література

1. Білецький О. Павло Тичина. – У кн. П.Тичина, твори в 6т., Т.1. – К.: Рад.письменник, 1961. – 391с.

2. Бойко В. Поетичне слово народу і літературний процес. – К.:Наук.думка, 1965. – 336с.

3. Гальченко С.А. Грані великого таланту: До 100-річчя від дня народження П.Г.Тичини. – К.: Знання, 1990. – 48с.

4. Гальченко С.А. Текстологія поетичних творів П.Г.Тичини. – К.: Наук.думка, 1990. – 130с.

5. Гельнюк С. Павло Тычина. Очерк поэтического творчества. – М.: Худож.лит., 1974. – 280с.

6. Губар О.І. Павло Тичина. Літературно-критичний нарис. – К.:Рад.письм., 1981. – 258с.

7. Гуменюк В. Творчість П.Тичини в контексті мистецьких віянь його доби// Дивослово. – 2005. - №5. – С.56-60.

8. Донець Г. Славень Україні. З нагоди 80-річчя виходу в світ «Сонячних кларнетів» П.Тичини// Освіта. – 1989. - №44-45. – С.10 – 11.

9. Дроздовський Д. Під знаком саморозп´яття. Роздуми про феномен Тичини – поета і людини// Українська мова. – 2006. – 7 лютого. – С.13.

10. Дунай П. Павло Тичина – знакова постать розчахнутої доби// Українська мова та література. – 2004. - №19. – С.3 – 9.

11. Клочек Г. «Душа моя сонця намріяла…»: Поетика «Сонячних кларнетів» Павла Тичини. – К.: Дніпро, 1986. – 367 с.

12. Клочек Г. Художній світ поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…»// Дивослово. – 2007. - №11. – С.53 – 60.

13. Ковалів Ю. Кларнетизм Павла Тичини – нереалізована естетична концепція// Слово і час. – 2003. - №1. – С.3 – 8.

14. Коцюбинська М. З любов´ю і болем. Спогади про П.Тичину// Українська мова та література. – 2001. - №4. – С.1 -3.

15. Коцюбинська М. Мої обрії. В 2 т., Т.1. – К.: Дух і література, 2004. – 336с.

16. Логвіненко Н. Вивчення фольклорних джерел ранніх творів Павла Тичини. 5 клас// Українська література в ЗОШ. – 2006. - №3. – С.21 – 32.

17. Новиченко Л. Поезія і революція. – К.: Дніпро, 1968. – 279с.

18. Оліфіренко С.М., Оліфіренко В.В., Оліфіренко Л.В. Універсальний літературний словник-довідник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 432с.

19. Опанасюк І. Павло Тичина – незламний співець краси рідної природи і народу// Українська література в ЗОШ. – 2006. - №12. – С.29 – 31.

20. Павло Тичина. Життя і творчість в документах, фотографіях, ілюстраціях/ Упор. В.І.Грунічев, С.М. Шаховський. – К.: Рад.школа, 1974. – 263с.

21. Сипливець С. Ідея вселенської гармонії у збірці Павла Тичини «Сонячні кларнети»// Дивослово. – 2007. - №11. – С.61 – 63.

22. Співець єдиної родини: статті, есе, спогади, худ.твори про П.Тичину. – К.: Рад.письменник, 1981. – 303с.

23. Старченко Н.І. П.Тичина. Пейзажна лірика// Все для вчителя. – 2000. - №3. – С. 34 – 36.

24. Стус В. Феномен доби (Сходження на Голгофу слави). – К., 1993. – 96с.

25. Тичина П. Про мистецтво і літературу. Збірник. – К.: Мистецтво. – 1981. – 286с.

26. Тичина П.Г. Сонячні кларнети: Поезії/ Упоряд., підгот. текстів, примітки С.А.Гальченка. – К.:Дніпро, 1990. – 399с.

27. Фасоля А. Поезія Павла Тичини крізь призму світобачення поета//Рідна школа. – 2001. – №2. – С. 53 – 55.

28. Шаховський С.В. В майстерні поетичного слова. Лірика Павла Тичини.– К.: Худ.літ., 1958. – 250с.