73690 (Тема "втрачених ілюзій" в творах Оноре де Бальзака. "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів"), страница 2

Тему втрачених ілюзій неозброєним оком можна прочитати навіть у назвах романів. Хоча тут автори пішли різними шляхами. Один, відкрито виніс дану тему на розгляд читача. Другий же, зробив це завуальовано, надіючись на сприйняття останнього. Адже, на перший погляд, назва “Виховання почуттів” мало може сказати про втрату ілюзій. Але це про тих людей, “які мають очі і не бачать” або ж просто не хочуть побачити. Оскільки, навіть прекрасна дівчина, яка прийшла на бал накидає на своє лице вуаль, щоб ніхто його не побачив, але ж певні риси її обличчя все таки проступають. І спостережливий юнак врешті-решт помітить її красу, хоча і старанно приховану.

Так поступив Флобер із своїм романом: він накинув на нього притемнену вуаль, і якщо привідкрити її, то можна побачити всю його приховану сутність.

Але тоді виникає цілком логічне запитання: Чому ця тема набула такого розмаху?

Це явище, напевне, можна пояснити тим, що втрата ілюзій в той час, була притаманна не лише письменникам, але й звичайним людям із народу. А ми з вами знаємо, що душа письменника ні за що так сильно не болить, як за страждання народу. Тому, тему втрачених ілюзій не слід розглядати, тільки як проблему декількох окремих людей. Це тема, яка також висвічує розчарування цілої тогочасної Франції[3; 381]:

1. падіння ілюзій бідноти - смерть Дюссардьє з криком “Vive la Rйpublique - Хай живе республіка!”, відлунює у голові як передсмертний хрип цілого народу, в якого вирвали з рук меч - його надію;

1. певні, хоча і не такі значні розчарування багатої частини населення та вельмож - смерть Дамбреза “Car il avait acclamй Napolйon, les Cosaques, Louis 18, 1830, les ouvriers, tous les rйgimes, chйrissant le Pouvoir d'un tel amour, qu'il aurait payй pour se vendre - Він вітав будь-яку владу, так ніжно люблячи її, що сам готовий був платити, тільки щоб його купили”.

Проте, розуміючи, що зображенням краху ілюзій багато не доб’єшся, Бальзак вирішив копнути глибше і пошукати той корінь зла, який згубно діяв на духовну культури всіх людей без винятку. І таким коренем він назвав жадобу вигоди й збагачення, з яких і виросли такі негативні паростки, як різноманітні прояви хижацького буржуазного егоїзму[14; 47]. “Mon pиre, vous m'йgorgez! - Та ви ж мене живцем ріжете, тату!” - кричав Давид до свого батька. Але як можна думати про сина, коли у батька корисливість давно вже вбила всі почуття.

Зрозуміло, що переживання героїв не відходять на другий план. Вони просто органічно переплітаються із загальнонародними подіями, вплітаються в них і починають взаємодіяти чітко та органічно, як одне ціле.

Поєднуючись і доповнюючи одне одного, образи героїв та країни загалом подекуди розходяться як кораблі у морі, а деколи навіть зливаються в одне ціле. Ницість та приземленість характеру, життєвих цілей, ідей Фредеріка - усе це створює не лише психологічний тип. Це центр цілого роману, в цьому образі - стан Франції в ту епоху, яким автор бачить його[15; 209].

В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки Флобера і певним чином доповнює їх: “Mon Dieu! de l'or а tout prix! - se disait Lucien, l'or est la seule puissance devant laquelle ce monde s'agenouille - Боже мій! Золота - будь-якою ціною! - сказав сам собі Люсьєн. - Золото - єдина сила перед якою схиляється світ”.

Ось воно - це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців.

Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних чи б пак, народних ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема.

Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.

Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.

Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це:

1. хибне сприйняття реальності;

1. хибна думка чи уявлення;

1. щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття;

1. стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.

Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появи легкого морського бризу.

Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.

Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це:

А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;

Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.

2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці

Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи.

Але, щоб не створювати лишньої плутанини з цитатами, ми вирішили розглядати кожен роман окремо. А почнемо ми з “Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака.

Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними, чи б пак, життєвими насолодами.

Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купівлі й продажу Лусто, як і майже кожен журналіст того часу, плекав ілюзії щодо свого матеріального становища та способу життя. Обманюючи самого себе думками про своє майбутнє благополуччя, він щоразу терпів крах своїх ілюзій, коли після того, як: “l'argent entre а flots dans mon gousset, je rйgale alors mes amis. Pas d'affaires en librairie, je dоne chez Flicoteaux (ce temple de la faim et de la misиre) - золото потоком тече у мою кишеню, і тоді я влаштовую учту для друзів. Затишшя у книжковій торгівлі - і я обідаю у Флікото (храм голоду й злиднів).” Але слід відмітити і той факт, що він так і не зрікся своїх ілюзій. Чи то через переконання, чи то через впертість.

Далі, напевне, до цієї категорії слід віднести вельмож. Тут представників можна навести багато, але давайте візьмемо тільки одного, тобто одну представницю цього класу Луїзу де Баржетон. Зрозуміло, що всі вельможі завдяки своєму статусу повинні мати тілесні ілюзії, але дехто їх надбав собі ще у досить юному віці “Puis, aprиs avoir reconnu que la vie de Paris, а laquelle elle aspirait, lui йtait interdite par la mйdiocritй de sa fortune. . . зрозумівши, що життя в Парижі, по якому вона зітхала, недоступне за браком коштів. . .” А в даному випадку необхідно відмітити те, що на відміну від журналістів вона реальніше поставилася до ілюзій і вирішила шукати їм відповідну заміну.

До душевних, ми відносимо ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне. Найфатальнішими ілюзіями цієї категорії є ілюзії родин щодо нащадків, а також нащадків щодо родин[6; 318]. І звичайно ж, втрата таких ілюзій залишає набагато болючіший відбиток у душі. З такими ранами у душах залишилися, перш за все, Єва, Давид та пані де Рюбампре. “A la croyance, tu as fait succйder en nous la dйfiance. Ми вірили в тебе - ти розбив нашу віру” - сказала Люсьєнові його мати, таким чином виразивши думку й дочки, і зятя.

А другим прикладом є жорстока втрата останніх крихт ілюзій Давида щодо батька: “ Peut-кtre me devez-vous des secours! Можливо вам усе-таки слід би допомогти мені!..”

Також, сюди слід віднести і нещасну Коралі, яка постраждала внаслідок сліпої віри у свої ілюзії та людської жорстокості: “Elle йtait comme si de trйs haute penseй а son talent. Elle a prйsumй trop de ses capacitйs. - Вона, мовляв, була надто високої думки про свій талант. Вона переоцінила свої здібності.” А насправді вона просто пала жертвою своєї віри у справедливість. Несправедливо, чи не так?

І досить унікальним залишився ще один приклад: Даніель д’Артез - герой, який плекає ілюзії, що відносяться до двох категорій, проте поєднані в одному - книзі. Це ілюзія душевна, адже вона становить сенс його життя. Проте, водночас вона є і матеріальною ілюзією, бо саме за допомогою книги поет хотів заробити грошей. “J'ai facilitй son crime а votre frиre, j'ai corrigй moi-mкme cet article libellicide - Я поставився поблажливо до злочину Вашого брата, я сам виправив ту його статтю-книговбивцю”. Ось так зазнала краху ще одна ілюзія.

Отже, розглянувши основні тілесні та душевні ілюзії головних героїв, перейдемо до другого типу ілюзій реальних та примарних.

Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв. А примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися.

Першим ми знову розглянемо журналіста Лусто. Його ілюзії були чисто примарними “il est tombй dans la dйpendance d'un jeune homme sans moralitй, mais dont l'adresse et l'expйrience au milieu des difficultйs de la vie littйraire l'ont йbloui - він попав під вплив одного вкрай розпущеного молодика, котрий зумів зачарувати Вашого брата своїм аморальним досвідом. . .” Це звичайно ж про Лусто. І стає зрозумілим, що з таким характером і способом життя примарні журналістські ілюзії ніколи не стануть реальними. Сюди варто занести й ілюзії Давида, Єви та пані Рюбампре щодо Люсьєна. Адже останній - “ Votre Lucien est un homme de poйsie et non un poиte, il rкve et ne pense pas, il s'agite et ne crйe pas - Ваш Люсьєн людина, схильна до поезії, але не поет; він мріє, але не мислить, він збуджується, але не творить”. А такий не доб’ється свого.

Ілюзії інших героїв цілком реальні. Луїза де Баржетон справді потрапила в Париж і високе суспільство: “ Elle йtait redevenue ce qu'elle eыt йtй sans son sйjour en province, grande dame - Її аристократичне походження давало їй право бути світською дамою - і вона стала нею, тільки-но виїхала з провінції”.

Коралі мала справжній талант “Coralie est arriveй au grand succйs - Коралі домоглась великого успіху.” і на заваді їй стало лише фатальне невезіння.

Даніель д’Артез був геній, “ Ton livre est sublime. Еt ils m'ont commandй de l'attaquer. - Твоя книга чудова. А вони звеліли мені її зарізати!”, але все повстало проти нього, навіть друг.

Отже, ми розглянули один роман і тепер сміливо можемо перейти до ілюзій героїв із “Виховання почуттів” Гюстава Флобера.

Напевне, одної з найбільших втрат ілюзій у даному романі зазнав Шарль Делор’є. У його житті крах розпочався ще з його юності, коли він плекав у своїй душі плани щодо спільного майбутнього із Фредеріком. “D'abord, ils entreprendraient un grand voyage; puis ils reviendraient а Paris, ils travailleraient ensemble, ils ne se quitteraient pas; - et, comme dйlassement а leurs travaux, ils auraient des amours de princesses dans des boudoirs de satin, ou de fulgurantes orgies avec des courtisanes illustres. - Передусім вони здійснять велику подорож; працюватимуть разом, ніколи не розлучаючись, а після праці відпочиватимуть. . .” Зрозуміло, що краху ті плани почали зазнавати поступово, коли хлопці почали дорослішати. Так, час розбив їх ілюзії, які були все ж таки тілесними і ми вважаємо реальними. Але це ще не все “падіння”, якого зазнав Делор’є. І чим далі, тим ставало гірше. Згодом настало розчарування щодо людей загалом, та Фредеріка зокрема. А особливо болісний удар прийшов зі сторони звідки його він зовсім не чекав - від свого честолюбства. “... un homme couvert d'un vieux paletot ,archait la tete basse, et avec un tel air d'accablement, que Frederic se retourna, pour le voir... Comme il prechait la fraternitй aux conservateurs et le respect des lois aux socialistes, les uns lui avaient tirй des coups de fusil, les autres apportй une corde pour le pendre. - . . . понуривши голову, йшов якийсь чоловік у старому пальті, у нього був такий засмучений вигляд, що Фредерік озирнувся; його усунули; влаштувався юрисконсультом” Ще одна розвіяна життям тілесна, реальна ілюзія. Єдиним позитивним є те, що Делор’є не плекав ілюзій щодо жінок та кохання, що і врятувало його від ще болючішого краху.

Жінкам ілюзії втрачати куди болючіше ніж багатьом чоловікам. Можливо це тому, що жінки - більші мрійниці, а може тому, що ілюзії у них переважно душевного характеру. Пані Моро не була виключенням. Як і кожна мати вона будувала грандіозні ілюзії щодо сина та його майбутнього “Mme Moreau nourissait une haute ambition pour son fils. - Пані Моро покладала на сина честолюбні надії”. Ми не вважаємо за потрібне тут уточнювати усі її ілюзії, адже всім це і так зрозуміло. Але про їх крах не згадати неможливо “Quand а Frйdйric, ayant mangй les deux tiers de sa fortune, il vivait en petit bourgeois. - Що ж до Фредеріка, то, витративши дві третини своїх статків, він жив тепер як скромний буржуа”.

Але, наприклад, пані Дамбрез була зовсім інакшою жінкою більшість її ілюзій складали тілесні, проте реальні. Втрата статків таки підкосила нещасну жінку “Une mиre en deuil n'est pas plus la,entable prиs d'un berceau vide que ne l'йtait Mme Dambreuse devant les coffres-forts bйants. - Мати в скорботі за померлою дитиною не так побивається над порожньою колискою, як горювала пані Дамбрез перед опустілими шафами”.

Ще одним зразком згубних тілесних ілюзій є журналіст Юссоне. Крах його ілюзій привів його до певних ницих вчинків, як ото, образа друзів “C'йtait, sans le moindre doute une vengeance d'Hussonnet contre Frйdйric, pour son refus des cinq milles francs. - Це, без найменшого сумніву, була помста Юссоне Фредерікові, за його відмову в п'яти тисячах франків”.

Але невже ми не зможемо знайти у Флобера хоча б невеличкий відтінок душевних ілюзій. Ні, він все ж таки присутній у Дюссардьє та Луїзи. В першого була, напевно, одна з найчистіших, хоч і примарних ілюзій серед всіх “Je ne voudrais aimer qu’une - Я б хотів кохати тільки одну”.

А Луїза пала жертвою ілюзій, які вона плекала в силу своєї молодості та недосвідченості “Jure-moi que tu n'en aimes aucune? Il jura. - Заприсягни, що ти жодної з них не любиш! Він поклявся”. Він поклявся й забив перший гвіздок у труну Луїзиних ілюзій, щодо чистого кохання. Але потрібно бути відвертими, її ілюзії ніколи б не стали реальними, через невпевненість Фредерікового характеру[10; 37].

Отже, загалом можна зробити висновок, що у обох письменників герої мали як честолюбиві, так і щиросердні ілюзії. І не завжди це була їхня вина, що часом, ілюзії розбивалися з такою невблаганною жорстокістю.