73640 (Творча спадщина Леся Мартовича), страница 4

Отже, на фоні великих епічних форм сатирична повість «Забобон» Л. Мартовича своєю формою, змістом, сутністю створених характерів і способом їх змалювання, колоритом і мовою вирізняється новаторським характером, виражаючи філософію народу, його соціальні, політичні, етичні й естетичні устремління.

Висновки

Таким чином, за недовгі роки своєї письменницької праці Лесь Мартович створив чимало цінних творів, якими засвідчив свою глибоку любов до трудового люду, з одного боку, і презирство до панівних класів – з другого. Вся його творчість іде в руслі української реалістичної прози, вся вона сповнена животрепетними питаннями, що хвилювали прогресивну громадськість Галичини й Буковини кінця XIX – початку XX ст. Він працював для свого народу, збагачував його культуру, твердо вірив, що його творчість потрібна людям, що вона знайде серед них своє визнання.

Центральною проблемою його творів є проблема піднесення соціальної й національної самосвідомості народних мас, їх згуртування в боротьбі проти австро-угорського поневолення, викриття антинародної суті буржуазно-поміщицьких інституцій, зокрема правових, паразитизму попівсько-клерикальної інтелігенції. Лесь Мартович – один з найкращих у нашій літературі знавців життя села, побуту й психології трудівника-селянина. У своїй сукупності його твори дають широку й глибоку картину життя різних верств галицького села на межі двох століть, розкривають соціальні процеси й культурно-освітні зрушення, що в той час в ньому відбувалися. У ставленні до села письменник, як і його побратими В. Стефаник і Марко Черемшина, був безкомпромісним: всім серцем люблячи тих, хто «ллє свій піт і кров, кого гнетуть окови» (Франко), піднімаючи на їх захист своє полум'яне слово, Мартович нещадно висміював індивідуалізм певної частини селянства, їх рабську покірливість і пасивність. Він намагався збудити в них почуття людської гідності, вселяв у їх серця віру в свої сили. Звідси в його творах стільки душевного тепла до людини-трудівника, яка шукає шляхів скинути з себе кайдани соціального й духовного поневолення, звідси такий рішучий осуд тих, хто покірно гне свою спину. Село для Мартовича – і болюча рана, і світла надія. І такі його твори, як «Мужицька смерть», «Хитрий Панько», «Смертельна справа», «Війт», «Забобон» та багато інших – цьому яскраве свідчення.

Якщо мужицький світ письменник мав за що любити, мав і за що осуджувати, то панський світ, тих, хто жив з народної кривди, він тільки ненавидів, викривав їх своїм пристрасним сатиричним словом. Мартович протиставляв їх один одному, розкривав той непримиренний антагонізм, що існував між пригнобленими й пригноблювачами. Тому твори Мартовича, крім ідейно-художньої вартості, мають ще й важливе значення як документи часу, соціального стану трудящих верств галицького села кінця XIX – початку XX ст.

Як прозаїк Лесь Мартович має самобутнє творче обличчя, власну манеру письма. Серед письменників покутської групи (В. Стефаник, Марко Черемшина та інші) він дуже яскрава і колоритна постать. Мартович був справді талановитим гумористом і сатириком, який умів сміятися крізь сльози, сміятися тим здавленим у горлі мужицьким сміхом, від якого стає моторошно, бо це сміх – болючий, трагічний. Письменник рідко коли вдавався до розважального безпредметного гумору. Сміх, іронія, сарказм у Леся Мартовича – соціально значимі, політично вагомі, вони для письменника є гострою зброєю в боротьбі зі злом і несправедливістю. Сатира Леся Мартовича в її найгостріших виявах має виразно політичний характер, своїм вістрям спрямована проти основ буржуазного устрою, австро-угорської системи виборів, проти поневолювачів народних мас.

Особливістю гумору й сатири Леся Мартовича є їх щиро народний характер, велика різноманітність образотворчих засобів і прийомів. Народність гумору й сатири письменника полягає насамперед у тому, що у своїх творах він відбиває народні погляди на ті чи інші суспільні явища, події родинного життя. Крім того, прекрасно знаючи усну поетичну творчість, Лесь Мартович широко використовує фольклорні сюжети, народний гумор, що б'є в його творах живим джерелом. Дійовими особами багатьох оповідань письменника є народні оповідачі, від імені яких ведеться розповідь. Лесь Мартович був великим майстром відтворювати в дусі народного гумору побутові сцени з народного життя. Вони вражають прекрасним знанням звичаїв, поведінки, психіки трудової людини.

Лесь Мартович володів мистецтвом творення художніх образів, індивідуалізації мови своїх героїв. Галерея змальованих ним образів з селянського та інтелігентського оточення – багата й різноманітна. Це суто мартовичівські образи (згадаймо «Мужицьку смерть», «Хитрого Панька» та інші твори, в своєму роді неповторні).

Отже, вся громадсько-культурна діяльність письменника, вся його творчість були підпорядковані служінню інтересам рідного народу. Крізь тяжкі роки австро-угорського поневолення, коли наш народ був розмежований кордонами двох монархій, письменник проніс віру в світле майбутнє своєї вітчизни.

Список використаних джерел

1. Бандурак В.Ю. Лесь Мартович зблизька. Повість. – Ужгород: Карпати, 1971.

2. Бандурак В.Ю. Оповідання про Леся Мартовича. – Ужгород: Карпати, 1977.

3. Білецький Ф.М. Лесь Мартович. – Київ: Молодь, 1961.

4. Будзиновський В. Некар’єрович: Із споминів про Леся Мартовича: Вступне слово Ф. Погребенника // Слово і час. – 1993. – № 2. – С. 13-17.

5. Горак Р. Лесь Мартович. Роман – есе. – Київ: Молодь, 1990.

6. Горак Р. Так де ж насправді помер Лесь Мартович? // Дзвін. – 2007. –№ 4. – С. 122-124.

7. Гузар З.П. Огляд творчості Леся Мартовича // Українська мова і література в школі. – 1974. – № 3. – С. 52-59.

8. Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.:
   У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Д. Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – 624 с.

9. Засенко О. Лесь Мартович. Життя і творчість. – Київ: Молодь, 1951.

10. Лесин В. Лесь Мартович. Літературний портрет. – Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963. – 63 с.

11. Марчук Г.В. «Забобон» Леся Мартовича. – Київ: Либідь, 2001.

12. Мельничук А. Лесь Мартович і Ольга Кобилянська у світі нових соціонічних досліджень // Українська мова та література. – 2005. – № 9. – С. 17-18.

13. Мартович Л. Твори: у 3 т. – Краків; Львів, 1943. – Т1. – 625 с.

14. Мишанич О.В. Лесь Мартович – Київ: Молодь, 1987.

15. Погребенник Ф. Лесь Мартович. Життя і творчість. – Київ: Дніпро, 1971.

16. Риков О.В. своєрідність трагікомічного у творах Леся Мартовича: Дипл. роб. – Суми: СумДПУ, 2004.

17. Рудницький М. Письменники зблизька: Спогади. – Львів, 1958.

18. Токань Г. Сміймося разом з Лесем Мартовичем (Проблемний семінар за новелістикою сатирика) // Дивослово. – 1997. – № 1. – с. 30–32

19. Токмань Г. Сміймося з Лесем Мартовичем (Семінар заняття за сатиричною новелістикою письменника) // Урок української. – 2003. – № 10. – С. 36-38.

20. Хоцянівька І. Мистецтво сатири Леся Мартовича. – Київ: Либідь, 1999.

21. Чередниченко В.Н. Лесь Мартович (До 60-річчя з дня смерті) // Українська мова і література в школі. –1966. – № 1. – С. 91-93

22. Чопик О. Диптих про «Покутську трійцю» // Дзвін. – 1997. – № 5-6. – С. 113.

23. Шаховський С. Муза полум’яної сатири // Мартович Л. Твори. – Київ, 1963. – С. 16.

24. Яцків М. Вибрані оповідання. – Львів, 1953. – 438 с.

25. Євшан М. Куди ми прийшли?.. // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – Київ, 1998. – С. 248.