73322 (Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша "Homo Faber"), страница 3

Ще одна важлива проблема, яку розкриває Фріш у своєму романі - це взаємовідносини чоловіка та жінки. „Du bist ein Mann, ich eine Frau, das ist der Unterschied“. (Hanna, S.150)

Як вже зазначалося вище, герой негативно та вороже ставиться до жінок. Фабер вбачає жінку як продовжувачку роду, як прикрасу чоловіка, як його логічне доповнення, але ні в якому разі не як раціонально мислячу істоту. Він сам звик усе вираховувати, наводити статистику того чи іншого явища, користуючись теорією імовірності. "Ты раньше знала, что смертность от укуса змей не превышает трёх-десяти процентов? [] Операция навсегда излечит меня от моей болезни, операция эта, по данным статистики, в 94,6 процента кончается удачно, и я нервничаю не из-за предстоящей операции, а только оттого, что её со дня на день откладывают. " (стр.169)

На його думку жінка не здатна мислити розсудливо та раціонально. Він просто терпіти не може всілякі жіночі штучки та причандалля, його бісять усі ці флакончики, лаки, помади і тому подібне. До жінок, як ми вже зазначали, він ставиться чисто функціонально, що виклика́ло багато суперечок між ним та ними. Та до Ганни і до Сабет він ставиться із трепетом у душі, чого не можна заперечити.

Автор і в цьому плані грає із контрастами, протиставляючи Іві Ганну та Сабет. Іві - манірниця, типова представниця американського способу життя, а Ганна та Сапет - жінки з простішим ставленням до життя. Контраст проявляється тут і в тому, як вони відносяться до чоловіків. Для Іві чоловік - це гаманець із грошима, а Ганна взагалі вважає, що вони не потрібні, хіба що для того щоб завагітніти, ну а Сабет - юна, сповнена мрій та фантазій дівчина котра дивиться на світ рожевими окулярами.

І в той же час Фабер чітко усвідомлює та свідомо сприймає жіноче начало, що легко відслідити безпосередньо у самому творі: "Марсель сказал мне: "Tu sais que la mort est femme". [] "Et que la terre est femme" (стр.76), що перекладається із французької таким чином:

1) Знаєш, а смерть - жінка.

2) І земля - також жінка. Тут варто зазначити, що в українській мові ці слова також жіночого роду, як і в французькій. Та спробуймо провести паралелі із ще деякими мовами: наприклад, російська - смерть и земля - жіночий рід; італійська - la morte e la terra - жіночий рід; в той час як у німецькій мові земля - die Erde - жіночий рід, а смерть - der Tod - чоловічий рід. Це є свого роду також контраст.

Отже, автор яскраво зобразив протилежність жінки і чоловіка та їхню нерозривність. Варто також наголосити, що автор таким чином наполягає на думці, що жіноче начало є беззаперечним, тому також у контраст до цього зображає проблему заподіяння аборту як такого, що є в свою чергу символом „розвиненого” суспільства. Автор, неначе кричить до нас: Навіщо таке суспільство, де свідомо вбивають ще ненароджених, проте дітей? Вони також мають право жити.

Проте повернемося власне до самого перетворення Фабера. Як ми вже зазначали воно починається на фоні зміни обстановки. Та по-справжньому він починає дивитися на світ по-іншому вже після зустрічі із Сабет. Вона вражає його своє безтурботністю, жагою до життя, природністю та безпосередністю. Герою перебуваючи поряд із нею, частково передаються усі вище перераховані якості. І, здається він вже не зможе жити без неї, у чому він зізнається собі пізніше. Він також припинив знімати на камеру, оскільки вони мають ґрунтуватися на його власних душевних спогадах, які раніше він мусив тримати у вигляді картинок у своїй камері. Під час показу фільму у Дюссельдорфі він щиро усвідомлює усі почуття, які він має до Сабет. "… я не плачу, мне просто хочется больше не быть, не существовать, исчезнуть… Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196)

Нарешті, Фабер помічає, що „технічний” погляд на світ ніколи не стане справедливим щодо нього самого, тобто світу, і не зможе повністю його охопити та виправдати. ("Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь." стр. 202)

В кінці свого життя він дає деякі настанови, які фактично стають його заповітом, тим, хто читатиме його щоденник у випадку смертельного результату. Та, мабуть, він тоді не просто не усвідомлював, що може умерти - він у це не вірив. Він був переконаний, що не потрапить у число того проценту людей, які помирають від цієї хвороби. І знову ж таки за іронією долі Homo Фабер помирає. Ми хочемо наголосити, що тут проявляється той факт, що герой неповністю змінився. Його смерть символізує незакінчений процес катарсису. Та, читаючи далі, нам хочеться сподіватися, що у разі вдалої операції він ще раз переглянув би свої цінності та світогляд.

"Быть на земле - значит быть на свету. Где-нибудь (как тот старик из Коринфа) погонять осла - это тоже профессия, важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; видеть дрок, асфальт, море, крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. Быть вечным - значит прожить свою жизнь". (там само)

Хоча Фабер змінює своє життя і через це змінюється, власне, і він сам, проте ядро його особистості залишилось незмінним. Адже він завжди був сповнений почуттями. Тут варто підкреслити і наголосити, що його холодність можна пояснити через його раптовий розрив з Ганною, який дуже вразив його і спонукав до того, щоб більше не відкриватися жодній жінці. Події призвели до того врешті-решт, що зруйнувався його захисний механізм і проявилось його справжнє „я”.

Варто зазначити, що Фріш розкриває у творі велику низку питань, і розглянути їх усі в даному дослідженні практично неможливо, а тому ми деякі, з нерозглянутих просто перелічимо:

Менталітет, як характеристика певної нації, чи спосіб мислення?

Мистецтво і техніка, що необхідніше людині?

„Die Jugend ist immer anders“. (S.124)

Брехня в ім’я справедливості?

Конфлікт між людиною та машиною.

Хірургічне втручання: лікування чи загибель?

Та багато-багато інших.

3. Роль спогадів у нашому житті

3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману

У цьому розділі ми повторимо та розповімо про деталі, розвиток та усі особливості розкриття сюжету даного роману. Власне щоденник Фабера і є не що інше як його спогади, які розростаються на фоні складного сюжету в роман. Отже, що ж таке сюжет?

Сюжет - це і складні конфлікти, і взаємини між персонажами, і події, розгортаючи які письменник розкриває характери персонажів, своє ставлення до них, і весь зміст твору. Це показ персонажів художнього твору в дії: в праці, в подоланні перешкод на шляху до поставленої мети, в боротьбі, в суперечках. (Іспит з української літератури, 2003 - ст.382)

Розповідач, власне сам автор передає слово безпосередньо Вальтеру Фаберу, про що ми дізнаємося щойно прочитавши заголовок роману: „Homo faber. Ein Bericht. Das Tagebuch“. І такий незвичайний для роману заголовок одразу ж зацікавлює нас. По-перше, виразом - „Homo faber”. Що він може означати? Адже це не дуже схоже на ім’я героя. Про що ітиме мова? Проте автор дає героєві саме таке ім’я, хоча, щоб бути точними його так називає Ганна - його юнацьке кохання. Вище ми вже наводили переклад цього виразу з латини, що означає: людина робляча, тобто та, що працює. Чому Фріш зосереджує нашу увагу на цьому? Він зображає типового представника розвиненого світу, світу науково-технічної революції, щоб застерегти нас. Фріш запитує нас: до яких наслідків такий швидкоплинний розвиток може призвести? Далі ми бачимо перший підзаголовок: „Ein Bericht”, який неймовірно дивує нас - як у романі можна доповідати? Адже, як ми всі знаємо, роман - це:

Роман - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та всебічно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна. (там само)

Проте цим підзаголовком автор підкреслює педантичність героя, що є залежним від чисел. Здається, навіть, що Фабер бачить усе своє життя крізь призму матриці. Другий підзаголовок: „Das Tagebuch” вказує нам на те, що розповідь ведеться від першої особи, власне від „очевидця” подій. А перший підзаголовок свідчить про те, що ця розповідь буде тривіальною. Та звичайний початок (Вальтер Фабер летить на літаку та робить вимушену посадку) роману розгортається у складний та цікавий твір, де незвичайним способом розкривається низка життєвих проблем, що повсякчас постають перед кожним із нас.

3.2 Частини роману

Роман поділений на дві частини: „Перша Зупинка” та „Друга Зупинка”, що також символізує залежність героя цифрами, числами та сучасними технологіями. Ці „дві зупинки” символізують два періоди життя героя, де перша - це життя Фабера до його прозріння, а друга - чітке рішення кардинально змінити своє життя, що, нажаль, вже не вдасться йому. Звернемося безпосередньо до самого сюжету:

Події в романі зображаються не послідовно. У першій частині роману Фабер „доповідає” про навколишні події дуже чітко та послідовно, намагаючись бути якомога точнішим у своєму звіті та паралельно оповідає про свої спогади, ба, навіть, інколи почуття. Друга частина розповідає нам про подальші подорожі героя, його душевні переживання та паралельно про перебування в лікарні. Зазначимо також, що перебування в лікарні Фабер виділив курсивом, аби підкреслити те, що це написано від руки. Ми, можливо, повторимося та тут варто зауважити, що головний герой увесь час датує свої записи із точністю аж до хвилин і зазначає своє місце перебування.

Як ми вже зазначали у романі ми чітко відстежуємо передісторію та основну історію. У передісторії, котра із окремих уривків крізь увесь роман червоними нитками поєднується у власне історію, читачі дізнаються важливу інформацію про Ганну та Елізабет, у той час як відомості про Фабера - досить стислі. Хронологічно у передісторії описано період 1933-1956 рр. Читаючи далі ми дізнаємося, що з 1956 року Фабер працює інженером машинобудування, а приблизно із 1946 живе у Нью-Йорку. Повторюючись, Фріш надає право Вальтеру Фаберу у ретроспективі доповісти про дивовижні збіги обставин за останні п’ять місяців свого життя, що на фоні передісторії є власне основною історією.

Роман Фріша дуже нагадує нам схожий за побудовою твір Ґете - „Щоденник юного Вертера”, де сюжет також розгортається на сторінках чийогось щоденника.

"Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь". (стр. 202)

Хоча Фабер і „заповідає” знищити його записи, ми можемо припустити, що хтось, можливо Ганна, знайшов їх та опублікував. Звичайно це символічне висловлення. Та на нашу думку автор хотів справити саме таке враження, враження, неначе, Фабер - реальна особа, а сам твір написано на історичній основі, тобто такій, що мала місце в реальному житті. Це також підтверджує і його останній запис: „08.05 Sie kommen“. (S.234)

Проте таке закінчення можна зрозуміти двояко, а саме - як відкритий кінець твору. За Фолькером Шльондорфом Макс Фріш таким чином інтерпретував смерть Фабера.

Розповідь Фабера своєю непослідовністю та паралелями частково нагадує також такий напрям літератури ХХ століття як „потік свідомості”. Те, як Фабер вставляє у свою розповідь свої спогади та душевні страждання робить його схожим із Джакомо Джойсом.

Та, не дивлячись на усі Фаберові негаразди, ми від щирого серця можемо порадуватися за нього, адже хоч декілька моментів у його житті він був щасливим:

"У меня решительно не было ни какой причины быть счастливым, но я был счастлив. Я знал, что всё, что я вижу, я покину навсегда, но не забуду: аркаду ночью, где я сижу в качалке, гляжу и слушаю ржанье лошади проезжающего мимо извозчика, испанский фасад напротив с жёлтыми занавесками, которые ветер вырывает из чёрных окон, скрежет гофрированного железа - звук, пронизывающий до мозга костей, мою радость, когда я слышу этот звук, моё наслаждение, ветер, один только ветер, который не сгоняет туч [] Я люблю жизнь! ”. (стр.185)

Отже, на прикладі Фабера ми можемо з упевненістю сказати, що спогади відіграють в нашому житті неабияке значення. Вони є невід’ємною частиною нашого життя, супроводжуючи нас повсюди. Можна, навіть, сказати, що спогади допомагають нам жити, даючи наснагу жити далі, адже, саме в спогадах рідні завжди залишаються з нами, в наших серцях.

Наприкінці нашого дослідження ми можемо стверджувати, що у даному романі привілеюють засоби-символи для інтерпретації явищ, для глибшого розуміння твору, зокрема „спогади” та заголовок є такими символами.

Висновки

Виходячи з першого розділу даного дослідження ми з’ясували, що Вальтер Фабер:

• реаліст;

• противник природи;

• одержимий технікою та числами;

• через смертність людини вважає її недосконалою;

• жінконенависник;

• трудоголік.

З другого розділу ми дізналися, що Фріш у своєму романі зачепив чимало моральних питань, зокрема:

Незворотність Долі.

Проблема кровозмішення.

Мотив виправдання та самовиправдання.

Егоїзм, що проявляється через страх.

Відчуття провини.

Відносини батьків та дітей.

Прозріння через страждання - катарсис.