73319 (Особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей")
Описание файла
Документ из архива "Особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей"", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "зарубежная литература" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "литература : зарубежная" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "73319"
Текст из документа "73319"
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Факультет іноземних мов
Кафедра світової літератури
Курсова робота
ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОГО СВІТОСПРИЙНЯТТЯ У РОМАНІ
ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ "МІСІС ДЕЛОУЕЙ"
студентки ІНА-34
факультет іноземних мов
Білик І.В.
Науковий керівник:
асистент кафедри
світової літератури
к. ф. н. Поліщук Н.Ю.
Львів-2006
Зміст
Вступ
Основна частина
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Модернізм - сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл ХХ століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних способів, антиреалістична спрямованість. 1
Модернізм - це мистецтво, що втратило людину, відмовившись від розкриття її характеру і долі в їх умовності конкретно-історичних особливостей соціальної дійсності. 2 Відмінні риси модернізму пов’язані з відмовою від соціальної проблематики, національних традицій, від встановлення логічних зв’язків між явищами навколишнього світу.
В англійській літературі модернізм став переважаючим напрямом у 20-х роках. У першому десятиліття лідирувала група письменників, представники якої називали своє мистецтво "сучасним" (modern); звідси і виникають терміни "модернізм" і "модерністи". Всі ці митці шукають різних форм втечі від дійсності та її актуальних питань, замикаються у вузькому світі інтимних переживань, приватних проблем. Для них в тій чи іншій мірі характерним є песимістичний погляд на людину, абсолютизація світу її внутрішнього стану і емоцій. Світосприйняття модерністів спирається на теорії сучасних філософів - ідеалістів і вчення Фрейда. Своїм попередником і вчителем багато з них вважають Лоуренса. Багато спільного також є і в творчості Хакслі - його скепсис і невіра в людину. Але більшість письменників цього напрямку декларують свою увагу до проблем зовнішнього світу і заглиблюються в художнє дослідження та відображення внутрішнього світу окремої особистості.
Найбільш типовим представником англійського модернізму 20-х років і водночас найбільш значним із письменників цього напрямку був Джойс, але його теоретиком виступала Вірджинія Вулф (Virginia Woolf, 1882-1941), голова "групи Блумсбері" і одна з представників літературної школи, що отримала назву "психологічної".
Творчість Вулф, одного з класиків світової літератури ХХ століття багатогранна: романи, есе, літературна критика, біографії, історико-культурні нариси. Творчим кредо письменниці було подолання умовних меж жанрів і створення нових модифікацій і художніх форм. У цьому змісті Вулф є знаковою фігурою для культури ХХ та ХХІ століть.
В. Вулф об’явила себе противницею реалізму. В ряді літературних статей вона відверто висловлюється проти реалізму та реалістів свого часу. "Вулф звинуватила художників-реалістів у сліпоті по відношенню до "головного" і "справжнього" у житті людини і в манері зображати "швидкоплинне" та "тривіальне". "Справжнє" в уявленні Вулф - учениці Бергсона і переконаної ідеалістки - було те, що таїться в глибинах свідомості та підсвідомості людини, "тривіальним" - суспільні зв’язки і відносини, так як вони не мають "вічної" цінності". 3
У статті "Сучасна художня проза" Вулф, протиставляючи творчість Уелса, Голсуорсі та інших відомих англійських прозаїків-реалістів творчості "молодих" на чолі з Джойсом, писала: "Всі вони матеріалісти, і тому, що вони переймаються матеріальним життям людей, а не духовним, вони нас не лише розчаровують, але й приводять до висновку, що, чим швидше англійська проза чемно повернеться до них спиною і руше вперед - нехай навіть в пустелю, - тим краще для нашої душі". Матеріалісти неприйнятні для неї тому, що "пишуть про неважливі речі". Вони "витрачають велику майстерність і не менші зусилля на те, щоб передати тривіальне та швидкоплинне як істинне та вічне".
Про ворожість "сучасного" (модерністського) мистецтва творчості критичних реалістів (котрих Вулф називає матеріалістами) письменниця говорила з самого початку 20-х років. Вона закликала митців слова звільнитися від умовностей, яких зазвичай дотримуються романісти, і створити витвір, що розкриває таємниці душі. "Давайте, - писала вона, звертаючись до сучасних авторів, - фіксувати кожен атом в тому порядку, в якому вони виникають в нашій свідомості. Давайте малювати візерунки, які залишають у свідомості навіть мимолітні враження і незначні події, якими б неясними вони не здавались".
Слідуючи своїм естетичним принципам, Вулф відмовилася від характерів у тому розумінні, в якому їх уявляли реалісти. Її книги позбавлені сюжету, навіть якої-небудь інтриги, що зв’язувала б розповідь. Вони розпадаються на окремі виконані в імпресіоністичній манері замальовки внутрішніх станів різних людей, складаються із більш чи менш тривалої передачі потоку їх свідомості.
Варто зауважити, що термін "потік свідомості" вперше був використаний Вулф і письменниками "психологічної школи". Письменниця нанизує ланцюжок тонких емоцій і переживань персонажа, що виникають в той чи інший момент реальності або ж напливають з минулого. Меж часу для Вулф не існує, минуле таке ж реальне для неї, як і сьогодення. За її переконанням, минуле, зберігаючись в пам’яті, продовжує жити разом із сьогоденням, і має однакове право на художнє вираження в потоці свідомості того чи іншого персонажа.
В романах Вулф немає ні зав’язок, ні розв’язок, ні послідовної дії. Головне в них не є відокремленим від другорядного, більше того, другорядне для читача часто є головним для автора. Найменші деталі душевних змін, радісні чи сумні спогади, що виникають в силу несподіваних асоціацій, напливають один на одного, фіксуються, і визначають зміст книги.
У своїй манері, так само як і в літературних поглядах, Вулф багато чим зобов’язана Марселю Прусту. Вона, навіть, наслідувала його керуючись його технікою, що вироблена в книгах циклу "У пошуках втраченого часу". Письменниця намагається відтворити суб’єктивне сприйняття світу за взірцем "незадовільної пам’яті" Пруста, і так само як Пруст, говорить про неповторність кожного суб’єктивного сприйняття. У своєму погляді на світ і окрему особистість Вулф спиралась на ту ж філософію Бергсона, що і Пруст, і поділяла з ним уявлення про силу інтуїції над розумом. Була, проте, суттєва різниця: в той час як Пруст відтворював характери верхівки буржуазно-аристократичного французького суспільства на певному етапі, англійська письменниця обмежувалась зображенням внутрішнього світу своїх персонажів, навмисно не зазначаючи їх соціального статусу. Навколишній світ для героїв Вулф практично не існує. Всі її книги позбавлені логічного зв’язку і послідовності дії.
Вулф постійно говорила про те, що намагається передати життя в процесі його постійного руху, про бажання вловити мінливість і нетривалість людських емоцій.
Час дії у романах Вулф іноді обмежений одним днем ("Місіс Делоуей"), іноді декількома роками ("На маяк") іноді десятиліттями ("Роки"). Але для автора час не має значення. Місце дії також є мало суттєвим: дія може відбуватися в будь-якому місті Англії і, навіть, Західної Європи, як в столиці, так і в провінції. Про те, що місце дії роману "Місіс Делоуей" - Лондон, читач дізнається лише з того, що персонажі чують бій годинника Біг Бена, а потім із вікон бачуть королівський кортеж, що проїжджає повз героїв. Дія роману "Місіс Делоуей" відбувається протягом декількох годин, і значення має не те, що відбувається, а те, що думають і відчувають водночас різні люди. Фіксуються їх різні стани (в термінології Вулф moments of being): відбувається прийом в будинку світської леді (місіс Делоуей); одночасно повертається з Індії чоловік, котрий любив її; в той же час покінчує життя самогубством молодий чоловік, що страждає на невроз, отриманий під час війни.
Актуальність роботи. Жіноча література - це художні твори, створені жінками. Отже, жіноча література вміщає різні за стилем, жанром, ступенем і мірою таланту та впливу на літературний процес тексти, що поєднані за одним чинником - статтю автора. Подібна дефініція поняття "жіноча література" збігається з визначенням терміну "національна література" (ще більш проблемного за визначенням) як література, створена на певній території певною мовою. І так само, як не кожен твір будь-якої національної літератури слугує вираженню національної ідеї чи національного характеру, так і репрезентації жіночої суб’єктивності - не є обов’язковим надзавданням будь-якого тексту в межах жіночої літератури.
Про жіночу літературу Вірджинія Вулф писала: "Твір жінки є завжди жіночим, він не може бути не жіночим, із найкращого боку він є жіночим, тільки проблема полягає у визначенні того, що ми розуміємо під жіночим". 4 А саме на визначенні того, що є жіночим, і ґрунтується жіноча проза. Вона - насамперед соціокультурний феномен (а не жанрове визначення), що полягає у створенні жінками-письменницями текстів, які мають на меті передати специфічне жіноче світосприйняття.
Розглядаючи явище "жінка і література", на думку Вірджинії Вулф, мова повинна йти про соціальний стан жінки в "чоловічому" суспільстві.
Письменниця поетично воскресила у своїй книзі "Місіс Делоуей" ідею Будинку, теплого жіночого начала, проте прекрасно усвідомлювала те, що дні Будинку закінчуються, що на зміну феям домашнього вогнища йдуть кутасті емансиповані феміністки. І вже інша, відцентрова сила керує вчинками цих жінок - геть від будинку, у великий світ. Їхній ідеал уже не родина, не діти.
Як діє на свідомість людини убогість? Як впливає на її розвиток статок? Чому одна стать процвітає, а інша злиденна і невпевнена у завтрашньому дні? Чому в одних - традиція, а за іншими - порожнеча, і як це може позначитися на розвитку письменника? - от питання, що задає собі Вірджинія Вулф і намагається на них відповісти.
Гендерна нерівність не дає спокою письменниці. Вірджинія Вулф дійшла висновку, що у літературі переважають книги про жінок, написані чоловіками. В її творчості романи займають особливе місце ще й тому, що в них у найбільш концентрованій формі поставлені питання, що здавалися письменниці важливими і які, здається, не втратили своєї злободенності і сьогодні, - проблеми жіночої долі, осмислені в соціальному і філософському контексті, пошуки жінкою свого місця в родині, суспільстві, проблеми шлюбу, виховання дітей, взаємини з чоловіком, вічного єдиноборства і бажаного, але такого важкого союзу з ним, прагнення самовираження і перешкоди на цьому шляху.
Власне специфічне жіноче сприйняття яскраво виражене у романі Вулф "Місіс Делоуей". Письменниця змінила уявлення сучасників про жінку в літературі, тому вивчення даної теми є актуальним.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених проблем окрім аналізу роману "Місіс Делоуей" використовувались дослідження наукових праць.
Творчість Вулф вивчали багато дослідників. У даній роботі були використані праці В. Івашової, Е. Ганієвої, Н. Михальської, У. Аллена, П. Муратова, Д. Жантиєвої, В. Бикова та інших.
Мета роботи - проаналізувати особливості жіночого світосприйняття у романі Вірджинії Вулф "Місіс Делоуей".
Завдання роботи - визначити специфіку жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей".
Предмет дослідження - особливості жіночого світосприйняття у романі "Місіс Делоуей". Дана робота складається із вступу, розділу теоретичної частини, висновків і списку використаної літератури.
В основній частині дана характеристика роману "Місіс Делоуей" в контексті художніх особливостей, стилю, аналізуються характери жіночих персонажів, особливості їх світосприйняття. У висновках підводяться підсумки, наведені основні положення та результати курсової роботи.
Основна частина
Експериментальна проза Вірджинії Вулф - частина класичної спадщини літератури ХХ століття. Письменниця, що так багато думала про традиції, сама чимало зробила для створення традиції сучасного психологічного письма. Вона дала письменникам, які йшли слідом за нею, цілий арсенал прийомів, а головне - кути бачення, без яких неможливо уявити зображення психологічного і морального світу людини в європейській прозі ХХ століття.
Творчість Вірджинії Вулф (1882-1941) сприяла розвиткові модерністського роману в Англії в період між двома світовими війнами. Вулф бачила своє завдання у зображенні відчуттів, скороминущих вражень і почуттів, витлумачуючи їх як справжню реальність.
Вірджинія Вулф ввійшла у "велику літературу" завдяки експериментальним романам двадцятих років. Як відомо, творчий експеримент - далеко не завжди синонім літературного успіху. У літературі, як і в мистецтві взагалі, будь-які експерименти можуть бути витлумачені як прикрі зриви смаку і порушення почуття художнього такту і міри. До того ж експериментальні опуси мають дивну властивість раптово старіти, у кращому випадку перетворюватись в експонати літературного музею, що не викликають у нечисленних відвідувачів нічого, крім шанобливої нудьги.
Для Вірджинії Вулф мистецтво - це світ емоцій, багатої уяви, нескінченних асоціацій, це вміння тонко передавати миттєве враження і біг часу, нескінченна різноманітність відчуттів. Для Вулф передати реальність - означає зобразити світ почуттів, примусити читача проникнути у настрої героїв. Об’єктивний світ цікавить її лише в тій мірі, в якій він перетинається у свідомості її героїв. Вулф переконана в неможливості пізнання внутрішнього світу людини. Він залишається для неї ірраціональною величиною. Е.М. Форстер дуже точно визначив характер її творчості: "вона ні про що, вона сама - ніщо".
Модерністське осмислення прийомів психологічного аналізу пов’язане з пошуками композиційних форм роману, в основі яких відтворення потоку почуттів героїв, їх переживання, емоції. Звідси - вільна форма внутрішніх монологів. В кожному творі Вулф ставить конкретну задачу-експеримент: передати плин часу, зобразити розвиток почуттів героїв у часі - від дитинства до юності і до старості; показати, на скільки неподібною є реакція різних людей на одну і ту ж подію. Вулф прагне крізь призму одного дня показати все життя героя.