Взагалі все життя Марії можна поділити на чотири частини: до одруження з Гнатом, подружнє життя з Гнатом, подружнє життя з Корнієм, після подружнього життя з Корнієм. Можна помітити деяку повторюваність подій у цих частинах. Так, перша подібна до четвертої, друга – до третьої.

Перша частина (дитинство і молодість Марії) розпочинається з втрати матері та батька. Марія залишається сама – вона одинока, відкинута, нікому не потрібна. Цей період життя жінки завершується приходом в нікуди: шлюб з нелюбом.

Четверта частина (старість Марії) у свою чергу розпочинається з втрати коханої людини – Корнія і усіх дітей. Вона залишилася у цьому світі сама, без близьких і рідних. Марія помирає, йде в пустоту.

Друга частина починається з шлюбу Марії з Гнатом, важкою працею. У жінки народжується дитина, згодом помирає. Потім знову народжується нежива дитина. Третьою дитиною стала дівчинка Надійка, що також померла. Ця частина завершується розлученням Гната і Марії.

Третя частина починається з одруження Корнія і Марії, такою ж важкою працею. Перша дитина – нежива, другим народився хлопчик, потім близнята Надія і Максим, потім син Лаврін. Усі вони по черзі помирають. Останньою вмирає Надія. Завершується частина розлученням Корнія і Марії.

Однаково сильно побивалася Марія за своїми первістками від Корнія та Гната, однаково любила дітей, однаково вони й вмирали.

Ознайомившись з текстом «Марії» Уласа Самчука, можна провести деяку паралель між героїнею цього твору і Марією Богоматір’ю. Для порівняльної характеристики пропонується характеристика образу Богородиці.

ІІ. Образ Марії Богоматері

По-перше, Марія – діва: «до діви, що заручена з мужем була…, а ім’я діві Марія» (Луки 1:27).

Вона благословенна: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» (Луки 1:28).

Марія обережна, роздумлива: «Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило його привітання» (Луки 1:29).

Марія ляклива: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!» (Луки 1:30).

Вона ще не знала чоловіка: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?..» (Луки 1:34).

Смиренна: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»

Марія привітна, товариська: «і ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету» (Луки 1:40).

Марія благословенна: «Благословення Ти між жонами, і благословенний плід утроби твоєї!» (Луки 1:42).

Жінка славить Бога: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм» (Луки 1:46,47).

Богоматір вдячна за те, що вона стане матір’ю Божою сина: «бо велике вчинив мені Потужний!» (Луки 1:49).

Марія заручена з Йосипом: «щоб йому записатись з Марією, із ним зарученою» (Луки 2:5).

Марія роздумлива: «А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Луки 2:19).

Таке було пророцтво про смерть Марії: «І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох» (Луки 2:35). Ця жінка була народжена для великого.

Марія постійна, не змінює своїх принципів: «А батьки Його щорічно ходили на свято Пасхи» (Луки 2:41).

Вона любила Ісуса; хвилювалася за Нього: «Ось твій батько та я із журбою шукали Тебе…» (Луки 2:48).

Марія – Назаретянка (Луки 1:26,27).

Жінка законопослушна: «А як виконали за Законом Божим усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Лазарету» (Луки 2:39).

Марія неперебірлива до житла, одягу: «І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді не стало місця для них…» (Луки 2:7).

Вона поміркована: «А Марія зберігала оці всі слова в своїм серці» (Луки 2:51).

Марія вважає себе блаженною, щасливою: «… бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть…» (Луки 1:48).

Жінка богобоязна: «І щоб жертву скласти, як у Закону Господньому сказано…» (Луки 2:24). Також Марія з чоловіком щорічно ходили до храму на свято Пасхи (Луки 2:41).

Вона слухняна своєму чоловікові. Це проявляється в епізоді, коли ангел велить Йосипові увісні йти до Єгипту. Той вночі будить жінку, щоб вона збиралася, брала дитину – вони йдуть в Єгипет. І Марія слухняно виконує вказівки чоловіка, хоча, на перший погляд, його наказ – абсурд. Такі ж дії жінки спостерігаються і в Єгипті, коли ангел говорить Йосипові йти з Єгипту.

Марія не образлива. Навіть коли Син звертається до неї, як до глухої; вона не звертає на це уваги: «Що тобі, жоно, до мене?..» (Івана 2:4). Ця ж риса проявляється тоді, коли Марія з синами приходить до Ісуса, а він відрікається від неї: «Моя Мати і брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово і виконує» (Луки 8:21).

Епізод в Кані Галілейській, на весіллі, коли Марія звертається до Ісуса з проханням зарадити нестачі вина, а Він їй відмовив, вона не звернула на це уваги і наказала слугам слухатися наказів Ісуса, свідчить про її наполегливість і навіть впертість.

Марія не розуміла Божих планів: «Та не розуміли вони того слова, що Він їм говорив» (Луки 2:50).

Жонка помирає згідно з пророцтвом: вона була вбита мечем: «І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох» (Луки 2:35).

ІІІ. Порівняльна характеристика Марії Перепутько і Марії Богоматері

Для порівняння Богоматері і Марії Перепутько пропонується така таблиця:

Висновок

Проаналізувавши глобальні події з життя обох Марій, не знаходимо багато спільного. Проте, варто звернути увагу на внутрішній світ героїнь, на їхні характери.

В дівоцтві, першому заміжжі Марії Перепутько немає спільних рис з Богоматір’ю. Вони повністю протилежні. Перепутько – розгульна, капризна дівчина. Богородиця ж, навпаки, тиха, смиренна, поміркована.

Проте з часом волею долі характер Марії Перепутько змінюється. Одразу ж після одруження з Корнієм попередні риси Марії зникають. З’являються спільні риси з Богоматір’ю – смиренність, поміркованість, роздумливість.

До речі, упродовж всього життя з Марії Уласа Самчука притаманні терплячість і працьовитість. Ті ж риси спостерігаємо і у Богородиці.

Проте найбільшою спільною рисою у внутрішньому світі героїнь, у їхніх долях, є трагізм. Навіть першим реченням роману «Марія» є «Коли не рахувати останніх трьох, Марія зустріла і провела 26 258 днів» [122; 5]. Вже це наводить читача на думку про неминучу трагічну розв’язку.

Те ж саме бачимо в Новому Заповіті, коли вже Богородиця чує пророцтво про свою загибель. І хоча це лише початок Євангелія, читачі знають про трагічну смерть Матері Ісуса.

І ще одна художня деталь підносить події останньої частини роману до рівня трагедійного національного епосу. У Марії та Корнія троє синів. Усі вони помирають жахливою смертю ще за життя матері. Отже, Улас Самчук виносить особисту трагедію життя жінки-матері на високий п’єдестал української історії і надає їй образу Святої Діви.

Марія ж Богоматір також зазнає втрати Сина. Її мовчазна покора, смирення і водночас таке бажання бачити Ісуса живим – наскільки це трагічно! Знати про смерть Дитини і не мати змоги щось вдіяти! Більше того, Марія знала про призначення Ісуса ще до його народження. Знала, коли він народився. І ось вона тримає це крихітне дитятко і розуміє, що прийде час і воно повинне померти, померти на хресті. Бачити чудове, прекрасне личко немовляти, дитини, хлопчика, юнака, любити його усім серцем, радіти його успіхам, дивуватись його мудрості і завжди розуміти, що воно, це дитя, мучить померти. Важко знайти щось болючіше.

«– І тобі самій меч пройде серце…» Вона переживала цей біль усе своє життя.

Отож, бачимо, що спільними між двома Маріями стали риси характеру і неминуче трагічна доля. І цього вистачить, щоб можна було вважати Марію Богоматір прототипом Марії Перепутько.

Список використаної літератури

1. Самчук У.О. Марія. Хроніка одного життя: Роман / Підгот. Тексту та післямова С.П.Пінчука. – К.: Укр. письменник, 2000. – 189 с.