73178 (Нарисова публіцистика), страница 4

Кілька абзаців – суміш тверджень про те, що «…кожна дівчина хоче бути найкращою, вродливою, гарно зодягнутою…», а потім автор чомусь переходить до викладу біографії Віри і, нарешті, згадує про сюжет:

«– Ну що воно, Таню, сохне?

– Та ніби сохне., – відказала кароока подружка».

Після цього йде розповіді про побоювання Віри, що вона осоромиться – не виконає зобов'язання. Потім: «А раптом Вірі не пощастить…» І, без усякого зв'язку, за цими словами:

«– Сохне, Віро? – радо вигукнула Таня. – Помацай…

– Таки сохне, відклавши ножиці і маску сказала Віра. – Все! Ми, здається, не запізнимось…

– Не дуже пророкуй, бо он уже смеркає».

Потім автор розповідає про вирощування льону, про спеку, про посіви, які згоріли. І далі:

«– Ой, Таню, темніє… А воно мокре…

– Ще трошки, – заспокоює подругу дівчина. – Потерпимо іще трошки…»

Терплять герої, змушені терпіти і читачі. Автор подає далі урок агротехніки вирощування картоплі, захоплюється тим, що «врешті-решт пішов дощ, який льону не врятував, а для картоплі самий раз».

Нарешті – «кульмінація»:

«– Годі, Таню, я більше не можу, – нетерпляче сказала Віра, знімаючи з печі своє марлеве плаття. – Одягаймося та підемо. Там уже і так усі, напевне, зібрались».

Потім знов про дощі, картоплю, про Новий рік, зустріти який збираються в клубі подруги, про те, що «…колгоспу ж так потрібні фосфорні добрива – поліська земля вимагає фосфору».

Стривайте, знизує плечима читач. Яке взагалі відношення має до всього цього сушіння марлевих суконь і де ж він, отой обіцяний автором п'єдестал? Виявляється, він є. Він – в розв'язці нарису: «…вони – люди. То зараз вони веселяться, танцюють. І серед них дві подруги… Вони – з людьми, завжди з людьми. Без людей Віра не стояла б нині на п'єдесталі пошани, а вона стоїть, твердо стоїть на найвищій сходинці в районі. Ланка її взяла по 266 центнерів картоплі з гектара. Ніхто нині в районі не може похвалитись такими успіхами, тільки вона…»

Але читач не вірить. Не вірить, бо напочатку нарису автор писав: «Все обіцяло багатий врожай. Лише одного супротивника мали колгоспниці – спеку. Проти спеки вони були безсилі. Картоплю мала спіткати така ж доля, як і льон. Бувало, прибіжить Віра до Тані, сядуть та посумують, розрають горе, бо зробила ланка все, що могла…» Хто ж тоді, за висловом автора, «на найвищій сходинці в районі»? Люди чи спека?

Порівняймо тепер авторський рефрен Романа Федоріва в нарисі «Реквієм» з розповіддю про сушіння суконь в нарисі «П'єдестал». Сюжетний прийом – один. Але тільки прийом. В Романа Федоріва це – біль і стогін душі, що передається читачам, у «П'єдесталі» – зайва, ні до чога не зобов'язуюча деталь. При розробці сюжету надуманість і неправдивість недопустимі. З цього приводу О. Толстой сказав, що справжній художник ніколи не поведе читача «неправдивим шляхом, де йому довелося б замість переживань долі героя… підмінити збагачуючі душі переживання дешевим інтересом здогадок».

Завдання нарису – збагачувати душі. Для цього, передусім, треба мати багату на фарби палітру. Інакше марно витратиш час і не сколихнеш людських почуттів.

Висновок

Загальновідомо, що написанню нарису, як і кореспонденції, статті чи інформації, передує процес добору, а вірніше, добування переконливих і цікавих фактів. Нарисовець з побаченого й почутого сьогодні, вчора або й чимало років тому відбирав спостереження, групує, переосмислює їх, відкидає зайві, непотрібні, залишаючи найяскравіші, найцікавіші і найбільш характерні.

Олексій Максимович Горький вважав, що нарис лежить десь між дослідженням і оповіданням. Коли б, таким чином, од першого до другого провести уявну пряму, то в центрі її, користуючись математичною термінологією, мав би знаходитись, так би мовити, межовий нарис. Та математики тут, напевне, замало. Вже хоча б нарис – краплинка буття. Але в краплині відбивається Сонце.

Література

1. Ю. Лазебник, Проблеми літературної майстерності в журналістиці, с. 137. «Дніпровська правда», 5 січня 1995 р.

3. Л.В. Шепилова, Введение в литературоведение, Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, М. 1986, с. 82. «Прикарпатська правда», 17 листопада 1993 р.

5. Л.В. Шепилоеа, Введение в литературоведение, с. 97. «Радянське слово», 31 липня 1985 р.