72997 (Другий вимір у творчості Селінджера)

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Кафедра української мови, літератури та культури

Курсова (Наукова) робота на тему:

Другий вимір у творчості Селінджера

Студентки 2-го курсу філологічного факультету

Бондаренко Ірини Віталіївни

Науковий керівник

Асистент кафедри української мови,

літератури та культури

Щур Наталія Олександрівна

Київ 2003

Зміст

Вступ .......................................................................................................................3

Розділ 1. Творчість Дж. Д. Селінджера.

1. Життєвий і творчий шлях письменника..................................................4

2. Герой Селінджера.......................................................................................6

3. Перші спроби Селінджера в індійській поетиці. Оповідання

“Перегорнутий ліс”....................................................................................9

Розділ 2. Загадка Селінджера. Збірка “Дев'ять оповідань”.

1. Символіка чисел. Збірка “Дев’ять оповідань”......................................11

2. Прихований (сугестивний) зміст “Дев’яти оповідань”........................15

3. Уособлення філософської проблематики збірки. Оповідання “Тедді”.......................................................................................................28

Висновки..............................................................................................................32

Примітки...............................................................................................................33

Список літератури...............................................................................................34

Вступ.

В даній роботі пропонується розглянути творчість відомого американського письменника Джерома Девіда Селінджера, який заявив про себе в середині ХХ століття, а світове визнання прийшло до нього після виходу в світ його повісті “Ловець у житі”.

Слід зазначити, що надзвичайну популярність Селінджер мав серед підлітків, і це не дивно, адже у своїх творах він змальовував життя саме молодого покоління Америки. Також слід звернути увагу на те, що письменник розумівся на психології й у своїх творах надзвичайно точно зображував проблеми юних представників суспільства, а останні надзвичайно добре відрізняють правду від брехні. З плином часу змінюється все довкола, та, нажаль, проблеми залишаються, а це значить, що твори Селінджера будуть актуальними ще довго.

Працюючи над розкриттям питання про двовимірність селінджерівської поетики, за мету було поставлено дослідити творчість письменника і виявити, що ж спричинило появу другого виміру в його творах. Предметом дослідження послужила зацікавленість Селінджера староіндійською філософією, а об’єктом виступила відома збірка “Дев'ять оповідань”.

Завданням же даної роботи є аналіз поетики Дж. Д. Селінджера, визначення джерел його філософських й естетичних поглядів, протиріч між містико-ідеалістичним напрямом його світосприйняття та його реалістичною художньою майстерністю, дослідження неминучого в таких випадках розриву між хибним висновком і високою обдарованістю художника, нарешті, “розшифровка” цілого ряду умовних знаків, що мають місце у творчості письменника.

Творчість Дж. Д. Селінджера досліджувало багато літературознавців, як американських так і вітчизняних, та, нажаль, питання про другий вимір у його творчості майже не розглядалося.

Опрацювавши тему своєї роботи, я переосмислила зміст селінджерівських творів. Крім того, я ознайомилася з основами староіндійської поетики, бо саме її знання дає можливість знаходити другий вимір у поетиці Селінджера, прихований зміст його творів. Тут також слід відмітити, що в творах письменника існує не тільки видиме значення, яке автор сам подає читачу, але й приховане, усвідомити яке читач повинен самостійно.

Отже, перейдемо безпосередньо до змісту роботи.

Розділ 1. Селінджер письменник.

З того часу як творчість Селінджера зацікавила критиків, у США й за кордоном було висловлено немало думок про його творчість, іноді дуже суперечливих. Перша критична література про Селінджера з’явилася ще в 1957 р., її автором був шкільний вчитель Дональд Фіні. В 1963 р. у картотеці Фіні значилося близько 1500 назв праць про творчість Селінджера, що вийшли 20 мовами [1, 109 - 149].

Перше монографічне дослідження творчості Селінджера відноситься до 1958 р. Це книга Ф. Гвінна й Дж. Блотнера “Проза Дж. Д. Селінджера”, в якій розглянуто всі опубліковані до того часу твори письменника. Робота еклектична, має очевидні методологічні помилки. Розділивши творчість Селінджера на три періоди: “учнівський”(1940-1948 рр.), “класичний” (1948- 1951 рр.) й період “занепаду” (що розпочався, як вважають Гвінн і Блотнер, після виходу в світ роману “Ловець у житі”), критики досліджують кожний з періодів, поєднуючи метод формально-структурного підходу з традицією фрейдистського психоаналізу.

Через 5 років після виходу праці Гвінна та Блотнера з’явилась монографія У.Френча “Дж. Д. Селінджер”. Праця виконана в дусі формального аналізу творів письменника, пошуків “міфологічних моделей”, розгляду творчості як продукту різноманітних літературних впливів. Аналіз творчості письменника Френч веде в руслі пошуків “опозиційних пар”, відшукуючи в структурі оповідання елементи, що містять протиставлення “світу добра” та “світу фальші”.

У 1965 р. Вийшла монографія професора Чиказького університету

Дж. Міллера - “Дж. Д. Селінджер”, де автор розглядає творчість письменника в руслі соціально-психологічної прози.

З 1962 по 1963 р. у США побачив світ ряд антологій, в яких зібрано статті про творчість письменника.

У 1963 р. критична література про Селінджера поповнилася антологією літературно-критичних матеріалів, присвячених “Ловцю у житі”, що була зіставлена Г. Сімонсоном та Ф. Хейгером й розрахована на студентів. В зібрання включено документи про кампанію, що проводилася у США в середині 50-х років проти цього роману й тих викладачів, які радили своїм учням прочитати історію Холдена Колфілда.

У 1963 р. під редакцією М. Лейзера та Н. Фрумена побачила світ антологія “Дослідження творчості Дж. Д. Селінджера . Ревю, есе і критика “Ловця у житі” й інших творів”, яка включає більше 35 матеріалів. Літературознавці спробували проілюструвати різні підходи до творчості письменника в американському літературознавстві – “міфологічний”, соціологічний, психологічний, фрейдистсько-юнгіанський, лінгвістичний, структуролістичний.

У 1966 р. журнал “Modern fiction studies” присвятив цілий номер творчості Селінджера.

У 1969 р. в Москві вийшла праця Т. Морозової “Образ молодого американця в літературі США”, де творчість Селінджера розглянуто в контексті боротьби народів за свободу.

Крім Морозової питанням Селінджера цікавилась також І. Галінська. Вона видала дві монографії, присвячені творчості американського письменника: “Естетичні основи поетики Селінджера” (1969 р.) та “Загадки відомих книг” (1985 р.).

1.1. Життєвий і творчий шлях письменника.

Коли влітку 1951 р. роман 32-х літнього Селінджера “Ловець в житі” вийшов у світ, ім’я його автора було вже відоме в літературних колах США. Перше оповідання Селінджера “Молоді люди” було надруковано ще в 1940 р., а до того часу коли вийшов роман “Ловець в житі”, у різних періодичних виданнях з’явилося двадцять шість його творів, у тому числі й сім з дев’яти новел, що в 1953 р. склали окрему книгу “Дев’ять оповідань”.

Джером Девід Селінджер народився 1 січня 1919 р. в Нью-Йорку, в родині оптового торговця копченостями й сирами Сола Селінджера, єврея за національністю. Його мати Міріам (Мері Джилік) – шотландсько-ірландського походження. Єдина сестра Доріс старша за письменника на 8 років. У дитинстві Санні (так називали його в родині) навчався в Нью-Йорку. На вступній співбесіді в школі Мак-Берні (Манхеттен), куди хлопчик вступив у 1932 р., він заявив, що більш за все цікавиться драматичним мистецтвом й тропічними рибами. Через рік його було виключено зі школи за неуспішність. У 1934 р. його було відправлено до військової школи у Веллі-Форджі (Пенсільванія). В червні 1936 р. Джері (так вже називали його однокурсники) отримав свідоцтво про закінчення школи. Там він був літературним редактором учнівського щорічника й вважався автором шкільного гімну, який традиційно виконується під час випускних свят й до сьогодні. Саме там, у Веллі-Форджі, Джері Селінджер вигадував свої перші оповідання. Влітку 1937 вісімнадцятилітній Селінджер слухав лекції в Нью-Йоркському університеті, в тому ж році був в Австрії й Польщі, вивчаючи у Бидгощі, за волею батька, процес виготовлення місцевих ковбас. Повернувшись до США, Селінджер відвідував лекції в Урсинус-коледжі (Пенсільванія). До 1938 року відноситься перша літературна публікація – фейлетон у щорічнику “Ursines-weеklу”, де майбутній письменник вів сторінку гумору.

У 1939 р. Селінджер вступив до Колумбійського університету, щоб прослухати курс лекцій про новелу. Курс читав редактор журналу “Story”

У. Бернетт. Саме він і надрукував перше оповідання Селінджера “Молоді люди”. В 1941 р. письменника було поставлено на військовий облік, а у 1942 – призвано в армію, де він пройшов підготовку в офіцерсько-сержантській школі військ зв’язку. В 1943 р. у званні сержанта штабної служби його було переведено в контррозвідку й направлено у м. Нашвіл (Теннессі). З 1940 по 1944 рр. в журналах “Story”, “Saturday Evening Post” та ін. друкуються оповідання “Побач Едді”, “Суть незакінченої історії”, “ Брати Варіоні”.

У 1944 р. сержант штабної служби 4-ї піхотної дивізії Селінджер, пройшовши додаткову підготовку, очікував відкриття другого фронту. 6 червня він у числі перших солдат союзницьких військ брав участь у висадці в Нормандії. У контррозвідці 12-го піхотного полку Селінджер займався пошуками агентів гестапо й допитами полонених. На війні він не розлучався з друкарською машинкою й вигадував оповідання. До цього періоду відносяться новели “Останній день останньої відпустки”, “Обидві зацікавлені сторони”, “Елін”, “Парубок із Франції”, “Цей сандвіч без майонезу”, “Чужий”, “Зійти з розуму”, “Раз на тиждень тобі не зашкодить”.

Демобілізувавшись, Селінджер деякий час жив у Франції, а потім, у 1946 р., повернувся в Нью-Йорк, оселився у батьків на Парк-авеню, часто бував у Грінвіч-віліджі, де збиралися представники нью-йоркського світу мистецтв. У 1948 р. після публікації в “New-Yorker” оповідання “Чудовий день для бананових оселедців” уклав договір з журналом і надалі друкувався виключно в ньому. У 1951 – 1952 рр. подорожував Європою та Мексикою, в 1952 р. купив велику ділянку на березі річки Коннектикут у місті Корнюші (Нью-Гемпшир) й оселився тут. У цьому місті були написані повісті з циклу про родину Гласів.

У 1965 році Селінджер замовкає.

1.2. Герой Селінджера.

Говорячи про творчість Дж. Д. Селінджера, не можна не звернути увагу на героя його творів, адже він зовсім не схожий на інші літературні образи.

Герой Селінджера почуває себе повністю відיєднаним від оточуючого його суспільства. У ньому надто багато незвичайного, чужого для цього суспільства. Тому його нагороджують не досить приємними епітетами: “ненормальний”, “дивак”, “непристосований”. Його вирізняє складна духовна організація, глибока вразливість і загострена чутливість, при якій навіть незначні подразнення ззовні здатні викликати бурну реакцію. Надмірність у любові й ненависті (риса, взагалі характерна для підлітків й вірно змальована в образі Холдена Колфілда) супроводжує героя Селінджера через усе його життя. Мати Зуї говорить йому: “З такими сильними симпатіями та антипатіями ти не можеш жити серед людей” [25, 64].

Героям Селінджера ненависні будь-які колективні зусилля. Вони намагаються самостійно знайти вихід. Холден вибухає прокляттями на адресу ”усіх цих дурнуватих суспільств”: у кожного своя компанія, якась огидна мала шайка. У баскетбольних гравців – своя шайка, в католиків –своя, у цих триклятих інтелектуалів – своя, в гравців у бридж – своя компанія” [17 ,59].

На відміну від людей свого кола, герой Селінджера відчуває щиру зневагу до наживи, грошей, успіху. Жоден з вундеркіндів Гласів не схотів зробити собі кар’єру. Всі знайомі старшого брата Холдена заздрять його роботі в Голівуді. Один лише Холден та містер Антоліні вважають, що Д. Б. продався.

Герой Селінджера живе напруженим внутрішнім життям. Він або поет (як Симор), або письменник (як Бадді Глас та сержант Х), або ж він просто віддає перевагу читанню, в той час як його друзі дивляться в кіно якусь липу. Холден вважає себе тупицею (він взагалі досить безжалісний до самого себе: “Правду кажучи, я один в нашій сім’ї такий дурний”) [17, 64]. Насправді ж він дуже добре знає й розуміє ті речі, які він любить, наприклад, літературу. Свідомий, а частіше не свідомий антиінтелектуалізм – дуже розповсюджений у Сполучених Штатах. На нього нарікають письменники, публіцисти, журналісти, соціологи. Р. Бредбері створив похмуру утопію: в США майбутнього спалено усі книжки, а їх читання карається як один з найтяжчих злочинів.

Холден Колфілд часто говорить про свою так звану брехливість. Деякі критики навіть називають його “побрехун Колфілд”. Звісно, ніякий він не брехун, просто в нього дуже багата уява. Героя Селінджера тягне видумувати, фантазувати, морочити комусь голову, перетворювати життя на гру. Симор Глас розповідає маленькій Сибілі про бананових риб; Френклін, дивлячись з вікна на вулицю, серйозно запевняє свою співбесідницю, що усі старі чоловіки Нью-Йорка поспішають на призовний пункт, тому що оголошено війну з ескімосами, на яку призивають усіх шестидесятилітніх і тільки їх.

З самого незначного приводу герой Селінджера може вибухнути якоюсь абсолютно неймовірною, фантастичною історією. Серед дітей він почуває себе набагато легше й вільніше, ніж серед дорослих. Діти фантазують з таким же захопленням, як і він сам; вони вірять усьому, що він каже, з бажанням вступають у гру й грають серйозно (Сибіла негайно готова побачити бананову рибу, вона навіть встигла порахувати скільки у неї в роті бананів).