71670 (Еволюційний шлях розвитку книги), страница 3

Могутній імпульс в подальшому розвитку книговиробництва дав винахід фотографії. В 1839 р. француз Л.Ж.М.Дагер запропонував спосіб одержання фотозображень, названий їм дагерротипією. Цей спосіб був удосконалений Ж.Н.Ньєпсом і одержав назву фотоцинкографія. Застосовується він і в сучасній поліграфії. В 80-ті роки американський винахідник Отмар Мергенталлер запропонував практичний і порівняно простий агрегат, що він назвав лінотип, тобто строкоотливну машину, що з'єднує в собі операції набору матричних форм для кожної літери за допомогою клавіатури виключення рядків, що набираються, нарешті, виливка набраного тексту. В останні роки XIX століття була винайдена офсетна ротаційна печатка. "Офсет" - слово англійського походження, воно означає "перенос" і в буквальному значенні переводиться як "печать з переносом" або "непряма печать". Офсетна ротаційна печать через проміжні валики переносить фарбу, що перешкоджає стиранню друкованих форм.

Основним підсумком технічної революції в друкарстві з'явилося те,що було покладено початок поліграфії як особливому роду діяльності людини в процесі створення книг.

Книги XIX століття розділялися на дві категорії: книги розкішні для заможних покупців і книги дешеві, непоказно оформлені для широких мас. Розкішні дорогі видання друкувалися на "слоновому" паперу із золоченим обрізом, з багатобарвними літографіями й гравюрами. Вони особливо славилися своїми плетіннями з рясним тисненням. Шкіряне плетіння поступилося місцем переплету-картонажу. Для цього було винайдено спеціальні синтетичні матеріали: коленкор, дерматин, ледерин.

Дорога книга випускалася нарочито малими тиражами, про що широкомовно повідомлялося в рекламі. Для залучення бібліофілів на кожному екземплярі ставився порядковий номер. Після друкування тиражу набір розсипався, тому що покупець повинен був бути впевнений, що придбав бібліографічну рідкість. Із цією же метою на титульному аркуші вказувалося, що книга більше видаватися не буде.

Масові видання друкувалися "комерційними" тиражами (до 150 тисяч екземплярів) на газетному папері, у паперових обкладинках "кольору вершкового масла". У поспіху виготовлені, а скоріше знову ж заради реклами, "прибуткові" видання надходили в продаж нерозрізаними. Нерідко та сама книга друкувалася одночасно у двох видах: у розкішному виданні для багатих бібліофілів і випусками у вигляді брошур для масового покупця.

До видання розкішних книг, журналів, альманахів, навіть серійних покетбуків усе ширше залучалися художники.

Особливо високої майстерності в цьому напрямку досягли ілюстратори класичних добутків світової літератури - Шекспіра, Байрона, Ґете, Диккенса, Сервантеса й ін. В XIX столітті вже майже не зустрічався видавець-гуманіст, під погрозою розправи й руйнування друкуючий книги авторів, у чиї ідеї він свято вірить, або книгопродавець-просвітитель, що переправляв через границю заборонені брошури й що ризикує потрапити на ешафот. Їм на зміну прийшов ґрунтовний комерційний діяч "товстосум", що не гидував часом і передруком і перекручуванням тексту, що робив на книзі гроші.

2.3 Друкарство на Русі

Неможливо представити сучасне суспільство без книг. Однак люди прожили більшу частину своєї історії без них. Накопичені знання одне покоління передавало іншому усно, або ж показуючи, як треба працювати, щоб забезпечити себе їжею, житлом, одягом. Коли люди перестали жити більшими групами, коли зложилися перші держави, обсяг, і розмаїтість знань стали занадто великі, щоб їх можна було зберегти в пам'яті. Та й передаватися такі відомості повинні були вже не тільки родичам або найближчим сусідам. Потрібно було винайти писемність і розмножувати написане. Уже в Древньому світі з'явилася писемність.

У середині XVI в. в епоху царювання Івана Грозного друкарство проникає в Московську державу. Введення друкарства в Москві - результат соціально-економічного розвитку феодального суспільства Русі XVI в. Розвиток виробництва й ремесла створювало необхідні технічні передумови для установи в Москві друкарні й переходу від рукописного способу розмноження книг до більше зробленого й продуктивному - друкарства.

Епоха друкарства - напружена боротьби за зміцнення централізованої держави й глибоких змін у всьому укладі російського життя. Центральна державна влада зміцнилася, великі завоювання Московської держави не тільки розширили територію держави, але й підсилили його в боротьбі з колишніми загарбниками-монголами. Московська держава в цей період приєднала великі царства Казанське й Астраханське. Одночасно з розширенням державних кордонів йшло розширення діяльності церкви. У знову завойовані області посилали численних православних проповідників-місіонерів, будували церкви й монастирі. Природно, що для нових церков знадобилися богослужбові книги в більшій кількості, чим їх могло дати рукописне виробництво. Крім того, рукописні книги завжди страждали недоліком, зв'язаним зі способом їхнього виготовлення, - достатком помилок і неточностей. На цю обставину вже давно звертали увагу утворені люди. Учений чернець Максим Грек, викликаний із Греції в Москву при Василеві III як перекладач, виявив у рукописних книгах безліч помилок і намагався внести виправлення в переклади. На церковному соборі 1551 року, що получили назву Стоглавого, цар Іван IV говорив: "Божественні книги переписувачі пишуть із неправлених перекладів, а написавши, не правлять же; опис до опису прибуває, і недописи, і крапки непрямі".

Єдиний спосіб усунення цих недоліків полягав у тому, щоб перейти від ручного виробництва книг до механічного; так зародилася думка про заклад у Москві друкарні.

У політичному плані введення друкарства в Москві було одним з тих державних заходів, які проводив Іван Грозний в 60-х рр. XVI в. з метою зміцнення самодержавства (реформа суду, створення стрілецького війська, губні й земські установи й т.д.).

У післямові до Апостола 1564 р. - в одному з основних джерел по історії початкового московського друкарства - вказуються дві причини, що спонукали Івана Грозного ввести друкарство в Москві: потреба у великій кількості церковних книг для знову споруджуваних храмів у Москві й інших містах, особливо в місті Казані "і в межах його", і необхідність виправлення "розтлінних" книг.

У завойованій в 1552 р. Казані уряд Івана IV насильно вводив християнство серед татар і всіляко заохочував тих, хто приймав хрещення. Щоб задовольнити зрослий попит на церковну літературу, Іван Грозний повелів купувати святі книги на торгу "і у святих церквах полагаті".

Але тоді виникло ще одне утруднення - більшість книг виявилися непридатними, були перекручені "недосвідченими й нерозумними" переписувачами, містили різні помилки. "Псування" книг породжувало єресь, вело до релігійного вільнодумства. В умовах загострення класової боротьби в XVI в. несправні церковно-службові книги використовувалися в політичних інтересах супротивниками пануючих порядків.

З середини XVI в. уряд Івана IV почав шукати кошти і людей для освоєння типографського мистецтва. Спроби завести в Москві друкарство за допомогою іноземців не увінчалися успіхом. За словами Івана Федорова, великий князь Іван Васильович "начат помышляти, как бы изложить печатные книги, якоже в грекех, в Венеции, и во Фригии и в прочих языцех". З досвідом видавничої справи за кордоном міг познайомити наших книгопечатників освічений письменник-публіцист Максим Грек. Навчаючись наприкінці XV - початку XVI в. в Італії, він був близький до знаменитого в той час видавця Альда Мануція. В 1518 р. на прохання Василя III він приїхав у Росію для виправлення перекладів церковних книг. У Москву він привіз із собою й зразки видань друкарні Альда. Російським книгопечатникам були, зрозуміло, відомі й інші друковані книги, створені як у західних, так і в югославянских країнах. Вони зуміли творчо, з урахуванням національних традицій, властивих російському книжковому мистецтву, переосмислити чужий досвід, а в ряді випадків вносили й нове в техніку печатки.

Однієї із самих загадкових сторінок в історії вітчизняного друкарства є питання про Анонімну друкарню й безвихідні видання, що одержали таке найменування у зв'язку з відсутністю в них вихідних відомостей.

Значення анонімних видань по-різному оцінюється вченими. Одні бачать у них пробні видання перед випуском "Апостола" 1564 р., інші - продукцію приватної друкарні. Як би те не було, безвихідні видання підготували появу "Апостола" - шедевра поліграфічного мистецтва.

1 березня 1564 р. велінням Івана Васильовича IV і благословенням митрополита всєя Русі Макарія вийшла перша російська точно датована книга "Апостол", і Іван Федоров з Петром Мстиславцем увійшли в історію як російські першодрукарі. Дослідниками встановлено, що, хоча Іван Федоров і Петро Мстиславец використовували техніку набору, верстки, печатки, аналогічну анонімним виданням, вони трудилися в самостійній друкарні. Очевидно, що заклад нової "друкарни" вимагав довгого часу. З післямови до "Апостола" відомо, що робота над ним велася протягом року з 19 квітня 1563р. по 1 березня 1564 р. Для надрукування "Апостола" необхідно було відлити шрифти, зробити встаткування. Тривалий час зайняла й підготовка тексту "Апостола". Він був відредагований при участі митрополита Макарія.

2.4 Сучасна книга

З початком XX століття безперервний процес розвитку видавництва й книгорозповсюдження, незважаючи на кризи, викликані революційними потрясіннями й війнами, вступає в еру, коли соціальна й економічна могутність капіталізму стає всеосяжним і непереборним.

Початок XX століття відзначено крайньою нерівномірністю економічного, соціального, культурного стану народів і держав. Наприкінці XX сторіччя слабко розвинені країни по суті зникли з карти планети. Це спричиняло не просто поширення грамотності, а досягнення всіма націями, кожним громадянином окремо досить високого рівня освіченості. За цим треба створення загальнодоступної печатки, книговидання.

Прогрес науки, техніки, промисловості, культури, побуту всіх народів привів до створення ефективних засобів спілкування й зв'язків. Відкрилися можливості для розвитку книги як найдавнішого й звичного всім інструмента комунікації. Однак загальний прогрес сприяв швидкому розквіту інших засобів інформації. Сучасні мас-медіа користувалися перевагою нових споживачів. Тим самим вони постали поза конкуренцією.

В 60-70 роках ХХ сторіччя в капіталістичних країнах відбулася модернізація поліграфічного виробництва, що забезпечила великий ріст виробничих можливостей. До друку активно впроваджувалася електронна, лазерна техніка, фізико-технічна технологія, що дозволило істотно раціоналізувати редакційно-видавничий процес, поліпшити потік книжкової продукції, канали книгорозповсюдження. У процесі модернізації виробництва більші можливості дає комп'ютер. Впровадження комп'ютерної техніки привів до створення єдиних автоматизованих систем керування книговиробництвом. Сфера "комп'ютерного обслуговування" видавничої справи взяла на себе функції зберігання в електронній пам'яті програм поліграфічного виготовлення книги замість матриць і стереотипів і передачі цих програм по замовленнях видавців.

Видавничі фірми розвинених країн витрачають чималі гроші на впровадження нових досягнень науки й техніки в книговиробництво, що забезпечує підвищений динамізм, більш високу конкурентоспроможність і командне положення в галузі.

Особливий успіх, починаючи із середини XX століття, прийшовся на книги в м'яких обкладинках - пейпербеки. На їхню частку доводилося більше 30 відсотків обороту на ринку промислово розвинених країн. Довгий час вони вважалися найбільш перспективним видом видань. Успіх пояснювали тим, що масовий споживач волів купувати пейпербеки тому, що вони в середньому в півтора разу дешевше книг у плетіннях, а також тому, що їх видавали серіями або випусками звичного стандарту.

Значну роль на Заході грали усілякі адаптовані видання, пристосовані до способу життя ділової людини. Завоювали успіх на ринку видання, розраховані на споживання не шляхом читання, а шляхом перегляду. Це, наприклад, так звані дайджести - книги-скорочення. Так, "Анна Каренина" могла бути скорочена до восьми сторінок тексту.

Нарешті, покетбуки, де все настільки підлягло принципу стандартності, що навіть обсяг добутку класика може бути "підігнаний" під серію.

Тут не позбавлено значення та обставина, що сучасному книговидавцеві доводиться витримувати жорстоку конкуренцію з новітніми засобами мультимедіа, де все підлягло стандарту форми (дискети, касети). Книжкова продукція змушена випливати цим же шляхом.

Бестселер у перекладі означає "що найбільш продається", тобто лідируючий по кількості продажів. Бестселери існували завжди. В історії книги, безсумнівно, бестселером є Біблія, або, скажемо, безсмертний роман Сервантеса "Дон Кихот". Але щире століття бестселера наступило в епоху багатомільйонних тиражів, коли за успіх книги став боротися сам видавець. До такої книги пред'являється основна ринкова вимога: вона повинна вразити читача.

Першим бестселером нашого часу називають відомий роман Э.М.Ремарка "На західному фронті без змін", що вийшов в 1929 р. Роман потряс читачів правдою про війну. Він витримав підряд 180 видань і перекладів.