71670 (Еволюційний шлях розвитку книги), страница 2

В III столітті до н.е. поряд з бамбуком у Китаї починають застосовувати для книг новий матеріал - шовк. Шовкові книги мали форму сувоїв. Внутрішній кінець довгої смуги тканини прикріплювався до палички, на яку сувій намотувався. Читали таку книгу вертикальними рядками праворуч ліворуч, поверхня шовку заповнювалася правильними рядами ієрогліфів. Писали по шовку волосяною кистю, що вмочали в розтерту з водою туш. У шовковій книзі були ілюстрації, часом багатобарвні. Білий або жовтуватий шовк розліновувався жовтими, або червоними лініями, пізніше з'явився шовк із готовою розліновкою - витканою.

В II столітті н.е. входить у вживання ще один писальний матеріал - папір. Паралельно зі зміною письмового матеріалу вдосконалювалися й знаряддя листа. В I тисячоріччі н.е. починає застосовуватися м'яка кисть особливої конструкції, що забезпечує строгу красу китайської каліграфії. Виробляються типи листа: "лисію" - "канцелярський лист", "кайшу" - "статутний лист", "цаошу" - "трав'яний лист" і ще кілька типів почерку. Про ілюстрації в китайській рукописній книзі відомо дуже мало.

1.4 Книга в Древній Індії

Індійська форма книги, що носить назву "потхи", виготовлялася зі спеціально оброблених пальмових листів - просушених, виварених, відполірованих. Вихідний матеріал визначав форму аркуша - вузьку й довгу. Стопка таких аркушів жовтого кольору, обрізаних із чотирьох сторін для одержання прямокутної форми, і становила книгу. Писали уздовж довгого краю аркуша, прожилки якого служили напрямними лініями, заміняючи графлення. У середній частині аркуша ближче до лівого краю, переписувач залишав вільний квадратик, у якому робився отвір. Через нього пропускався шнурок, що скріплює аркуші й дозволяє зберегти їхній порядок і цілісність всієї книги. В аркушах дуже довгих могло бути два таких отвори, тоді вони скріплювалися двома шнурками. Плетіння складалося із двох дощечок того ж розміру, що й аркуші, вони захищали рукопис зверху й знизу. Шнури пропускалися й крізь них і обмотувалися навколо зв'язування, а при читанні - розв'язувалися й послаблялися.

Писали на пальмовому аркуші чорнилом, приготовленими з рослинного соку, а на півдні Індії текст процарапували металевим штифтом. При читанні в поглиблення втиралася фарба, що проявляла знаки. Писали в Індії кількома мовами й користувалися різними системами письма - уже алфавітними.

У більш пізніх, уже середньовічних книгах палітурні дошки лакувалися, обрізи іноді золотилися.

"Потхи" найбільш відкрита форма книги, що дозволяє користуватися нею в розбивку, а також додавати, витягати окремі аркуші, заміняти їх або міняти порядок. Аналог сучасної картотеки. Ця форма книги виявилися дуже стійкою: "потхи" виготовлялася в Індії й країнах Південно-Східної Азії ще в минулому столітті.

2. Розвиток друкарства

2.1 Початок друкарства

Відродження, великі відкриття, науково-технічна революція, капіталістичний промисловий розвиток - ці всесвітньо-історичні процеси вимагали різноманітних знань і відомостей.

Вирішальну роль тут зіграла поява друкарства. Крім створення матеріальної бази для закріплення й швидкого поширення наук, нової інформації, ремесел і виробництв, що виникали, друкарство сприяло становленню й удосконалюванню національних і міжнародних літератур, грамотності в цілому, писемності, а це у свою чергу - всієї системи освіти й виховання людини.

Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдений в Китаї й потрапивший у Європу. В XII-XIII століттях так звані "паперові млини" з'являються в Іспанії. Паперова маса готувалася з ганчір'я, що подрібнювалося в кам'яних жерновах. До початку європейського друкарства не менш двох третин рукописних книг виготовлялося вже на папері, що був різного сорту, різної якості.

Винайдено друкарство було в Німеччині в середині XV століття Іоганном Гутенбергом, хоча передумови складалися ще за кілька століть до нього. Він створив перше типографське встаткування, винайшов новий спосіб виготовлення шрифту й зробив словолитну форму. Із твердого металу робилися штампи (пунсони), вирізані в дзеркальному зображенні. Потім вони вдавлювалися в м'яку й податливу мідну пластину: виходила матриця, що заливалася сплавом металів. До складу сплаву, розробленого Гутенбергом, входили олово, свинець, сурма. Сутність цього способу виготовлення букв полягала в тому, що їх можна було відливати в якої завгодно кількості. У виробництві книги це має істотне значення, якщо врахувати, що для однієї середньої книжкової сторінки потрібно приблизно двісті букв. Для встаткування друкарні був потрібний уже не прес, а друкований верстат і складальна каса (похилий дерев'яний ящик з осередками). У них містилися букви й розділові знаки. Іоганн Гутенберг побудував такий друкований верстат.

Книги, видані до 1500 р., прийнято називати інкунабули, по-латинському - "у колисці", тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, звичайно йменуються палеотипи, тобто стародавні видання.

До 1500 р. у Європі було видано більше десяти мільйонів екземплярів книг, у тому числі й слов'янській мовою.

Епоха інкунабул і палеотипів - це час удосконалювання друкованої майстерності. Починається практика друкованої ілюстрації в книзі. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. Одна з перших ілюстрованих книг - С. Бранта "Корабель дурнів" (Базель, 1494) - була прикрашена гравюрами Альбрехта Дюрера. В Італії була винайдена гравюра на міді, що стала родоначальницею глибокого друку. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, ілюстрацій і інших прикрас книги. Шрифт інкунабул по малюнку нагадував почерк рукописних книг (текстура, готичний мінускул).

Власник друкарні у Венеції, знатна і багата людина, налагодив випуск книг, які називають альдини. Його ім'я - Альд Мануций ( 1450-1515). Він поставив справу підготовки книг на наукову основу. У друкарні Альда художники, наслідуючи античним зразкам, придумали простий і гарний шрифт антиква. Почав застосовуватися похилий шрифт курсив. Саме Альди ввели у звичай виділяти ту або іншу думку в тексті різними шрифтами.

Щоб конкуренти не могли підробити його видання, Мануций розсилав каталоги із вказівкою цін, поміщав на книгах видавничу марку. На ній був зображений дельфін, що оповився навколо якоря. Перші типографи найчастіше виступали одночасно й видавцями й торговцями.

Інкунабули були порівняно недорогими. Один єпископ у листі Папі повідомляє, що друковані книги раз у п'ять дешевше рукописних.

Феодальні монархи й папство всіма мірами намагалися підкорити собі видавництво, що розвивалося. Ще в 1515 р. Папа римський видав буллу (указ), у який уводив цензуру - політичний і цензурний контроль всіх книг, що готувалися до печаті. Періодично друкувався (друкується й нині) папський "Індекс" - список книг, заборонених до видання, поширення й читання. Книги, що потрапили в "Індекс", спалювалися на багаттях, а в 1546 р. у Парижі був спалений зі своїми книгами друкар Етьєн Частці. Друкарню або книжкову крамницю дозволялося відкривати тому, хто придбає "королівський привілей" (ліцензію). Книгоноші мали право торгувати тільки календарями й картинками. Поліцейські чиновники брали чималі штрафи й хабарі. У Німеччині була заснована ціла комісія інквізиторів для спостереження за книжковою торгівлею.

До кінця XVI сторіччя в багатьох європейських країнах склалася сувора ієрархія в книговиданні. Виділялися великі, привілейовані видавці, видавці й типографи середньої величини, і дрібні друкарі. Між ними йшла тверда конкуренція. "Контрафакції" - піратські видання - були далеко не рідким явищем. Іноді боротьба за право видання тої або іншої книги закінчувалася сутичками. Ринок, що формувався, у книжковій справі диктував свої закони, іноді навіть жорстокі.

2.2 Друкарство в XVII - XIX сторіччях

XVII століття з його посиленням політичної боротьби, століття революцій, що насуваються, і демократизації суспільства зажадав випуску як можна більшої кількості, як можна більше дешевих видань.

Якщо в XVI столітті основну масу книг становили релігійні видання, розраховані на деяких утворених людей, той в XVII столітті потік політичних книг, брошур і листівок збільшилося в багато разів. XVI століття було часом панування книг латинською мовою, а в XVII столітті переважають книги на народних мовах - французькому, німецькому, італійському, голландському, англійському.

XVIII століття - час торжества ідей буржуазно-демократичних революцій, перемоги капіталістичних відносин у соціальній і економічній сферах життя країн Європи й Північної Америки. Неодмінною умовою суспільного розвитку стали воля інформації, доступність утворення для всіх, у тому числі й для широких мас споживачів. Епоха вимагала випереджального розвитку науки, техніки, практичних занять. Для реалізації цих історичних умов була необхідна книга технологічно зроблена, універсальна по змісту, вільна по напрямку. Галузі діяльності, безпосередньо пов'язані із книгою, зокрема книговидання, книговиробництво, книгорозповсюдження, грали усе більше вирішальну роль в історії людства.

На початку XVIII століття на книжковому ринку панували аристократичні книги, у моді була легковажна чуттєвість, пристрасть до різноманітних "красивостей", манірності. В оформленні цих видань переважав стиль рококо. Видавці любили випускати книги мініатюрні, вигадливо обрізані у вигляді овалу, квітки, серця й т.д. Все це були книги еротичного або сентиментального змісту. Розкіш видання й малюсінькі тиражі робили ці книги дуже дорогими.

В XVIII столітті з'явилися альманахи - невеликі збірники кишенькового формату, що містили різні повідомлення, статті, нариси, вірші. Були альманахи, що складалися з галантних анекдотів і новел для читання в модних салонах, але були й збірники революційних статей. Поступово деякі альманахи стали виходити у світло періодично й перетворилися в те що ми називаємо журнал.

Велику роль у розвитку книжності епохи Освіти зіграли енциклопедії. Енциклопедія означає систематизований звід знань. Тип енциклопедичних видань виявився дуже популярним в умовах Освіти. Перше видання під цією назвою відомо з 1620 р. (Нідерланди). Найбільший успіх мало видання Дідро й Д'аламбера, що вживали в 1751-1780 гг. за назвою "Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел". Енциклопедії одержали поширення у всіх країнах. В 1772 р. початку виходити Британська енциклопедія в Лондоні, а з початку XIX сторіччя енциклопедії виходять у Німеччині, Іспанії, Росії.

Капіталістичне книговидання в XIX столітті було рішучим кроком у русі вперед у порівнянні з феодально-абсолютистськими порядками попередньої епохи. У першу чергу треба відзначити прогрес в області технічного переозброєння друкарства. Мова йде про введення механічних двигунів в основні процеси виробництва книг. З історії техніки широко відомі імена Дж. Уатта, Дж. Стефенсона, Дж. Фультона й багатьох інших, буквально подвижників парового двигуна, що у корені змінив всю виробничу обстановку XIX століття, а за цим і все життя людства.

Книгопродавець Фрідріх Кениг і математик Андрій Бауэр в 1811 р. у Лондоні побудували першу у світі швидкопечатну машину, пов'язану з паровим двигуном. Технічно її ідея полягала в тому, що замість колишнього преса, що рухається нагору-донизу, як у верстаті Гутенберга, талер-плита, на якій установлюється друкована форма (готовий набір, кліше), рухався вперед-назад (поступально). Були одночасно винайдені й валики, що наносять фарбу, і великий механічний циліндр, що притискає до форми аркуш паперу. Верстат Кенига й Бауэра являв собою технічно зроблене для того часу спорудження, що гранично виключило ручну працю й колосально підвищила продуктивність праці ( 3-5 тис. аркушів-відбитків у годину). Характерно, що з деякими вдосконаленнями (самонаклад аркуша, автоматична подача фарби, електричний мотор) ця машина працює й у сучасних друкарнях. Уперше була пущена в хід в 1814 році для друкування газети "Таймс".

Однак для газет і комерційних книжкових видань цього було недостатньо. Пошуки нових технічних ідей тиснення привели до думки про ротатор - передавач друкувального пристрою не по лінії нагору-донизу або назад, а по колу, безупинно. Впровадження обертального механізму з'явилося наступним кроком на шляху прогресу. Нова машина була сконструйована англійцями А. Эплгейтом і Р. Хоэ в 1846-1848 гг. і названа ротаційною. Вона давала 12000 відбитків у годину. Спеціально для цієї машини стали застосовувати папір не в нарізаних аркушах, а у вигляді безупинно намотуваного рулону. На цих машинах друкували з наборної форми, і окремі літери швидко зношувалися. Це було істотним недоліком ротаційних машин. Крім того, машина була громіздка, незграбна й не зовсім зручна в експлуатації. Для того, щоб розмістити її в будинку друкарні, ламали перекриття, а робітники назвали її "Мамонт". Ці недоліки стали особливо помітні з появою більше економічних рулонних машин, які поступово майже повністю витиснули з газетного виробництва листові машини.

Іншою найважливішою проблемою, що вирішувалася в ході технічної революції в друкарстві XIX століття, було вдосконалення друкованого відтворення зображень (ілюстрацій). Тут історія починається з репродукційної торцевої гравюри на дереві, винайденої англійцем Томасом Б'юіком в 1790 р. для ілюстрування власного твору "Загальна історія чотириногих".

Перевага техніки торцевої гравюри перед звичайною ксилографією полягає в тім, що розпиляна поперек деревних шарів пластина менш зношується при типографському тисненні, а продуктивність росте. В XIX столітті торцева гравюра на дереві була основною технікою виготовлення ілюстрацій для книги.

У ті ж роки народжується технологія плоскої печатки для виробництва в першу чергу ілюстрацій - літографія. Власник невеликої нотопечатні в м. Мюнхені Алоіз Зенефельдер експериментуючи, в 1799 р. запатентував друкування із гладкої поверхні пористого каменю, де попередньо спеціальною, жирною фарбою наносився зроблений від руки малюнок. Літографія також пережила незвичайний успіх. З'єднуючись із іншими формами друкування, вона дала ряд продуктивних технологій (наприклад, хромолітографію - багатобарвну печатку). Слідом за торцевою гравюрою вона панувала в книговиробництві XIX століття. Особливо продуктивною вважалася гравюра на сталі, оскільки менше зношувалася при тисненні. Для двоколірної печатки використовувався спосіб маскування, коли на одному аркуші текст друкувався двічі, з різних для кожного кольору друкованих форм.