71195 (Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна)

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Творча спадщина І.Ю. Рєпіна

Розділ 2. Українські мотиви в творчості І.Ю. Рєпіна

2.1 Кордоцентризм, як вираз української ментальності у творчій скарбниці І.Ю. Рєпіна

2.2. Історія створення полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

2.3 Відбиття козацького патріотизму у сюжеті картини «Запорожці пишуть листа до турецького султана»

Розділ 3. Портретний живопис І.Ю. Рєпіна

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ілля Юхимович Рєпін — визначний український і російський художник-реаліст. Народився у Чугуєві на Харківщині, хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні.

З 1863 року навчався в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв, де був учнем І. Кримського, яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії і Франції.

З 1893 року Ілля Рєпін був академіком, професором Петербурзької Академії (до 1907 року); членом товариства Передвижників (з 1878 року) і мистецької групи «Мир искусства» (з 1890 року).

Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.

Актуальність теми дослідження. Найвідоміші твори Ілля Рєпіна на українські теми — це: «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-91, один варіант у Москві, другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва); «Вечорниці» (1881), «Гайдамака» (1902), «Чорноморська вольниця» (1903), «Гопак» (1930, не закінчений). «Портрет І.С. Тургенєва», «Етюд академічної натурниці», «Солоха і дяк»

Ілля Рєпін створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877р.), В. Тарновського (1880 р., «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888 р.), Д. Багалія (1906 р.); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 1914 рр.). Також Рєпін робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 1882рр.), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887р.), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо.

Рєпін — типовий реаліст, який проте не копіював природу, а перевтілював її мотиви своїм розмашним, часто майже експресіоністичним малярством. Майстерно охоплював людську постать у русі, її типаж і вираз, а його соковиті і звучні барви надавали творові ефектної пластичности. На деяких творах Рєпіна помітний вплив імпресіонізму й символізму. Залежно від того, де і над якою тематикою він працював, періоди його творчості можна визначити як український та російський. У творчості він є продуктом українсько-російського культурного симбіозу.

Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фолкльор та висував проблему укаїнського стилю в мистецтві. До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953).

Після революції Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» у Куоккала (Фінляндія), де й помер. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І.Є. Рєпіна».

Українські мотиви в художній творчості І.Ю.Рєпіна стали джерелом натхнення для створення картин на українську тематику. Вершиною вираження украшської ментальності, зрілості та осмислення сутності духу українського народу, який найяскравше втілився в епоху козацтва, стала картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

В сучасних умовах відродження українського мистецтва живописне надбання І.Ю. Pєпiна вимагае нового переосмислення. А саме: розкриття засобами образотворчого мистецтва ментальності українського народу як невичерпного джерела творчості.

Об’єктом дослідження є художня творчість І.Ю.Рєпіна, зокрема картини художника, які містять українські мотиви, або українську проблематику.

Предметом наукового дослідження є передусім художнє мислення Іллі Рєпіна, втілення ним у своїх художніх доробках української народної, козацької, портретної та природної тематики; особливості трактування української проблематики у творчості художника.

Мета роботи полягає в розкритті особливостей відображення української проблематики та українських мотивів художньої творчості І.Ю. Pєпіна, які своїм корінням сягають української історії i основуються на ментальності та її провідної риси кордоцентризму, що являеться основною рисою українського народу.

Об’єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:

• проаналізувати творчу спадщину митця;

• дослідити особливості відображення народної проблематики та козацького патріотизму в мистецькій скарбниці І.Ю.Рєпіна;

• охарактеризувати портретну спадщину художника.

Основними методами дослідження є порівняльно-історичний, типологічний, біографічний, структурно-наратологічний та системно-цілісний, що дозволяє всебічно розглянути художню творчість Іллі Рєпіна, враховуючи особливості його творчої індивідуальності, використання українських мотивів в його художній творчості.

Наукова новизна. У курсовій роботі зроблено спробу різнобічно і комплексно дослідити творчість Ілля Рєпіна з акцентом на її українській проблематиці в контексті українсько-російських культурних взаємин ХІХ – поч. ХХ ст. Увага зосереджується на з’ясуванні своєрідності художнього мислення митця, виокремленні доробків на українські мотиви, що органічно виявляються в його творчості і становлять синтез та поєднання українсько-російських взаємозвязків.

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що її положення та висновки дають цілісну картину творчості Іллі Рєпіна на українську тематику та визначають її місце у культурно-мистецькому процесі ХІХ – поч. ХХ ст. в українському художньому просторі. Матеріали дослідження можна використати при написанні праць з історії українського та російського мистецтва, у спецкурсах з історії української та зарубіжної культур, а також для подальшого дослідження цієї проблематики або суміжних до неї тем.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (який включає 33 позиції) та додатків.

Розділ 1. Творча спадщина І.Ю. Рєпіна

«Рєпінське мистецтво виплекане зв'язком з

життям народу й свідчить які живлющі

й плідні ці зв'язки.»

О.О. Федоров

Ілля Юхимович Рєпін народився (1844-1930) у невеликому місті Чугуєві на Україні, у родині військового поселенця. Про своє дитинство й становлення художником Ілля Юхимович розповідає в книзі «Далеке-Близьке». Розповідає з незвичайною яскравістю. Рєпін рано виявив свої художні здатності, рано почав писати й акварельними фарбами, і масляними. Уже в 13 - 14 років він успішно з дорослими професійними іконописцями виконував замовлені роботи, створюючи образи для церков. В девятнадцять років він приїжджає в Петербург, щоб вступити в Академію мистецтв — мрію всіх бажаючих стати художником. Так він описує свої переживання, коли вперше опинився в Петербурзі: «Мене нестримно потягнуло до набережної, до сфінксів, до Академії мистецтв. Отож вона! Це вже не сон; от і Нева, і Миколаївський міст. Мною опанувало захоплене забуття, і я довго стояв у сфінксів і дивився у двері Академії, чи не вийде звідти художник — моє божество, мій ідеал!» [25, 21]

В Академії Рєпін показав видатні успіхи й, підійшовши до дипломної картини «Відродження дочки Іаіра», уже почав працювати над «Бурлаками на Волзі». За словами Стасова, «Рєпін в двадцять вісім - двадцять дев'ять років створив таку картину, що, звичайно, перша картина всієї російської школи, від початку її існування. Важливіше й глибше завдання ніхто ще з російських живописців не брав». [17, 12] По розпеченому сонцем піщаному берегу рухається маса людських тіл — це бурлаки. Вони тягнуть баржу. Безкрайні волзькі далечіні, над ними нерухливе, майже безхмарне небо. Це вже не ріка Йордан, не романтичне місто древньої Італії — це Волга, це Росія, і перед нами російський народ. Рєпін зробив відкриття в живописі — вперше так ясно й переконливо з'явилося зображення народу. І кожний зображений у картині — особистість, кожний зображений — людина. Для Рєпіна, і для його однодумців, саме розкриття людського типу, як характеру стало естетичною цінністю, «соціальне» — частиною художнього твору.

В «Бурлаках на Волзі» Рєпін зробив ще одне відкриття. Він показав Волгу не як географічне поняття, а як невід'ємну частину образа Батьківщини, з її просторами, силою й поезією. У перерві роботи над «Бурлаками» Рєпін закінчив дипломну картину «Відродження доньки Іаіра», по достоїнству оцінену й Академією мистецтв, і сучасною критикою. Він одержав вищу оцінку й право на закордонне відрядження для знайомства з європейським мистецтвом і для вдосконалювання майстерності.

Три роки перебування в Італії й Франції для нього не пройшли даром. Тут він остаточно усвідомив своє призначення. Рєпін чуйно й жадібно вловлював у мистецтві Франції все, що йому було необхідно. Створені там роботи переконливо говорять про це: пейзажні етюди «Дорога на Монмартр», «Окраїна Парижу», «Кінь для збору каменів у Велі», етюди до картини «Паризьке кафе». Але от що він писав з Італії Стасову, влітку 1873 року: «Ні, я тепер набагато більше поважаю Росію! Взагалі поїздка принесе мені так багато користі, якої я й не очікував. Але довго тут не пробуду. Треба працювати на рідному ґрунті. Я почуваю, у мені відбувається реакція проти симпатій моїх предків: як вони нехтували Росію й любили Італію. Так мені противна тепер Італія з її умовною до блювоти красою». [5, 33]

А от лист із Парижа 26 січня 1874 року: «Не знаю інших сфер, але живопис у теперішніх французів такий порожній, що сказати не можливо. Властиво, сам живопис талановитий, але один живопис, змісту ніякого... Для цих художників життя не існує, воно їх не торкає. Ідеї їх далі картинної крамнички не піднімаються». [5, 35]

Перед самим поверненням у Росію Рєпін у Парижі написав картину «Садко» — результат його професійних досягнень і глибоких роздумів про призначення художника. У ній є все — і зріла майстерність, і доброчесні почуття до Росії, але немає точного влучення в предмет зображення, де б Рєпін міг виявити себе по-справжньому. Ця картина говорить тільки про те, що художникові вже під силу робити небувале. У ній — тільки передчуття, а небувале Рєпін зробить після повернення на Батьківщину. Після повернення, за десять із невеликим років, Рєпін створює кращі свої добутки: «Царівна Софія», «Відмова від сповіді», «Хресний хід», «Не чекали», «Іван Грозний», «Арешт пропагандиста», «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і цілу галерею портретів.

По шляху з Парижа художник на короткий час зупиняється в Петербурзі, і з'являється чарівна річ — «На дерновій лаві», вся пронизана світлом, відчуттям спокою й щастя. Написана з майстерністю, ще французької пори. Але це зовсім не те, не для таких робіт він поспішав на батьківщину.

У Чугуїв — от куди кинувся художник, у рідні місця, де очікувало його те, до чого він так прагнув. Тут художник знайшов предмет зображення — і з'явився портрет «Мужичок з боязких». Такого образа в російському мистецтві ще не було. Перед нами жива людина, з дуже складним характером і важко з'ясовною психологією. Справжній селянин. Авторське відношення начебто відсутнє, автор нічого не нав'язує. «Даю вам, — здається, говорить художник, — живу людину, я сам ще не відаю її таємниць, давайте разом розгадувати їх». Важко пояснити й зрозуміти селянську душу. Дотепер не можемо — не піддається. [11, 3]

«Мужик лихий на очі» — знову незвичайно живе зображення, і знову не знаходимо слів, щоб пояснити, що це за людина. Він занадто живий, занадто складний для словесних визначень. Перед нами саме життя в надзвичайній його складності. Рєпін не стільки розумом, скільки своїм талантом, інтуїцією відчував селянина, простого мужика. Недарма пізніше Лев Толстой скаже, що Рєпін «краще всіх російських художників зображує народне життя». У Чугуєві Рєпіним написаний «Протодиякон», яким захоплювався Мусоргський, а це дорогого стоїть. Продовженням цих образів став «Селянський хід у Курській губернії». [11, 3]

Чугуївські портрети були як би перевіркою сил перед роботою над картиною. «Хресний хід» — один із центральних добутків у творчості Рєпіна. Задум її грандіозний, це подальший розвиток того, що розпочато в «Бурлаках на Волзі». Тут і там — рух людської маси. Тут і там головне — народ. Тільки в «Хресному ході» усе укрупнюється, стає ще значнішим. Під палючими променями сонця по курній дорозі повз безжалісно зрубаного гаю, на місці якого стирчать одні пеньки, рухається процесія з корогвами. Юрба здається нескінченною, не видно ані початку, ані кінця. Начебто перед нами в русі вся Росія, весь багатомільйонний російський народ. Кожний учасник цього ходу разюче індивідуальний, зі своїм особливим поводженням, і всі разом єдиним нескінченним потоком спрямовані до невідомій нам мети невідомою волею. Навіщо? Куди? Знову таємниця народного буття і його нерозгаданість устремлінь.