70064 (Європейський вплив на український живопис у картині В.Д. Орловського "На березі моря"), страница 4

Після пенсійної відпустки, по поверненні додому, в Росію (11), починає подорожувати [25, с. 122]. Тут В. Орловському було дано ще три роки пенсіонерства для вивчення рідної природи. Він подорожує по Росії створюючи один етюд за другим. Особливо напруженими для художника була весна та літо, коли була можливість працювати на воздусі. Він пише то запорошену дорогу, то освітлене вранішнім сонцем узлісся лісу, то палючій літній день. Сам В. Орловський говорив: „ Этюды — часть моей души” [29, с.420]. Осінь та зиму проводить у Петербурці. Перший час замовлення художника йшли невдало, і все це продовжувалось до того часу, аж поки він не почав писати руську природу — пейзажі з південим сонцем, починаючи з „Вигляду села Кокоз в Криму” (1868). Восени та влітку живописець писав етюди, відмічаючи зміни в освітленні, воздусі, рослиності. Взимку ці етюди розроблялися у картини, які розходилися миттєво з майстерні художника [7. с. 15; 31, с.24].

Через рік В. Орловський знову їде до Італії, для того, щоб краще вивчити море, набратися необхідних йому вражень. І вже на виставці 1876 року з’являються його пейзажі „Везувій”, „Рибаки”. Майже щорічно роботи В. Орловського з’являються на виставках [29, с.420].

У живописі барбізонців, які увагу приділяли національним мотивам, реалістичному, проникливому трактуванню ландшафтів Батьківщини, художники знаходять нові імпульси до власної творчості. Вони намагаються позбутися умовностей академічного живопису і відтворити правдиві образи національної природи, проникнути в глиб національного характеру [3, с. 5, 13].

Таким чином, молоді українські художники вчились у барбізонців і привносили до своїх пейзажів теплоту, ліризм українського мистецтва. Завдяки впливові барбізонців у кінці XIXст. палітра українських творів стала світлішою, на зміну класичного пейзажу приходе невимушене, емоційне зображення широкого простору: шляхів, хуторів, левад. Особливо життєвими зробились пейзажі українських майстрів завдяки світлу та повітрю. Українські художники вирішували у своїй творчості проблеми, що стояли на той час перед російськими та українськими художниками — реалістами, використовуючи технічні досягнення французького мистецтва [3, с. 15].

Творчість барбізонців була широковідома в Росії. Вони активно виступають проти умовного „історичного пейзажу” ведуть боротьбу за реалістичний, національний напрямок. Пишуться твори, в яких фігури та пейзаж відіграють рівноцінну роль, або фігура підкоряється пейзажу. Проблеми, які ставили барбізонці — були проблеми світла. Художники – барбізонці мали велике значення у розвитку не тільки французького але і всього західноєвропейського пейзажу. Вони були борцями за гуманістичні ідеали, створювали національний, реалістичний пейзаж, що мав велике значення у розвитку не тільки французької, але і інших національних шкіл, які стали на шлях реалізму. Барбізонців приваблюють повсякденні мотиви, вони пишуть конкретні земні пейзажі, можна сказати, ту обстановку, в якій живуть прості люди і тим самим підготовлюють грунт для зображення людини у праці.

Митці створювали пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв’язках з навколишнім світом. Все це відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів та набувало досягнень у галузі науково-технічного прогресу [38, с.116].

Барбізонці відіграли значну роль у становленні національного пейзажу в європейському мистецтві ХІХст. Вони розкрили естетичну цінність пейзажу, оспівували красоту навколишнього світу. В своїх картинах старанно побудованих і композиційно врівноважених барбізонці намагалися відобразити життєвоправдивий, емоційний образ вітчизняної природи. Працюючи з натурою вони велику увагу приділяли вивченню атмосферних явищ, світла, повітря. Ними була розроблена система живопису тональної, насиченості кольоровими нюансами [38, с.5, 44, 233, 245, 252].

Крім південної природи В. Орловський пише мотиви природи Півночі. У 1878 році художник займається етюдами в Тайцях, під Червоним Селом, в результаті чого з’являються картини околиць Петербурга „Тайці”, де зображається ставок та ін. Восени у 1881 році робе у Гатчині, де з’явилися п’ять картин. У 1883 році робе в Подольській губернії, де пише етюди, які розробляє в картини, тематикою яких стають ставкі з озерами [12, с.14 ].

На початку 80х — років у творчості В. Орловського з’являється все більше пейзажів з зображенням української природи [29, с.420]. Художник багато працює з натури, вивчає закони світла, матеріал та фарби. Ним було створено багато пейзажів у цей період. Це були і рівнинні широкі береги Дніпра, або потопаюча у земному садку українська мазанка, освітлена гарячими променями сонця, або поля, чи березовий гай. Майже у всіх багаточислених пейзажах В. Орловського зображаються й люди: його цікавили не тільки види природи але і життя, праця народу. Кінець 70-80х років характеризується розквітом творчості В. Орловського. Його улюблені мотиви повторюються у багатьох пейзажах, має місце одноманітне композиційне рішення [29, с.421]. Боротьба за пейзаж „настрою”, за розкриття через пейзажний образ певних почуттів, людина була новим словом у мистецтві того часу. Передача особистих суб’єктивних вражень від природи прийшла на зміну вмілому і точному, але все ж копіюванню, яким протягом десятків років займалися майстри академічної школи [14, с.35].

Останні чотири роки у творчості В.Орловського, починаючи з 1880 — 1884 роки, пов’язані з живописом марин, він повертається ло минулої тяги. Художник з усім єством віддається вивченню південої природи та ефектів освітлення, також уважного спостереження реальності. Виробивши самостійну точку зору художник з великим запасом досвіду й пізнання, з завзяттям, прийнявся за розробку марин. Починають з’являтися картини з морськими сюжетами. З тих пір з’являються картини з морським живописом [7,с.19]. Перехід до пейзажу, просторового вирішення живописного полотна, виразився у наростаючій популярності зображення стихії води [30, с51].

У період розвитку творчості Орловського 70 — 80-і роки ХІХ ст художник виконав найкращі свої картини, в яких відбилися нові естетичні настанови. Про те, що В. Орловський досягає висот у живописі ми можемо судити з діалога М. І. Мурашки і В. Д. Орловського. Під час прогулянки берегом річки на репліку М. І. Мурашка: „ От краса, який лопух, намалювати б”, — Орловський відповів — Та хіба в картині це потрібно? Хіба Ви бачите оці лопухи, коли дивитесь на цілий вид в природі, який Вам дає картина. Так їх потрібно малювати, щоб не заважали загальному. Впіймайте і передайте загально...” [12, с.12].

Творам українських митців притаманне порушення важливих соціальних, національних, філософських і морально-етичних проблем, передусім проблем — людської совісті, моральної відповідальності перед людиною і суспільством. Можна сказати, що в ідилістичному пейзажі присутні ментальні стереотипи нації: відчуття гармонії людини з природою, ліричність, емоційність [30, с.47].

Картини В. Орловського містять у собі деколи жанровий елемент — характерні сцени з життя народу: селян, рибалок, чумаків тощо. Вводячи в пейзажне полотно елементи жанру, митці тим самим надавали творам соціального звучання.

Висновки до ІІІ розділу

Таким чином, пейзаж другої половини ХІХ-поч. ХХ ст. набуває самостійного ідейно-естетичного значення, яке полягає у відходженні від академічного впливу, з’являються нові антиакадемічні віяння, які приносять суттєві зміни у розуміння завдань мистецтва, а також реалістичне бачення природної краси. Також пейзаж визначається своїм особливим образним ладом. Характеристика переосмислення європейського пейзажу дала змогу українським пейзажистам створити своє індивідуальне бачення пейзажу. Панівним напрямом в живописі того часу стає критичний реалізм. Великим впливом на український живопис було барбізонське бачення пейзажу. Серед перших відкривателів барбізонців для українського пейзажу став В. Орловський. Барбізонці дають новий імпульс, що до осмислення пейзажного живопису. Українські художники вчаться у барбізонців привносити теплоту, ліризм у свої пейзажі. І їм це вдається. Вже на кінець ХІХ ст. — панівним стає пейзаж. Вперше з’являються антиакадемічні віяння, які лягають в основу створення реалістичного пейзажу з відображенням життєвоправдивого, емоційного образу вітчизняної природи. Саме в цей період спостерігається розквіт соціальної картини. Іде зображення ландшафту з усіма його акцентами. Любов до природи, її реалістичне бачення, намагання відтворити такою, якою вона є з її тіньовими градаціями ось ці завдання, які були покладені у пейзажний живопис ХІХ — поч ХХ ст. Приходе невимушене зображення широкого простору з усіма акцентами світла, та передачі повітря. Так, як іде реалістичне відображення життя, то у пейзажі зображають не лише людину, але і намагаються упровадити ледь помітні акцент такі як дороги, лнвади, жутора. Тобто ту у обстановку, в якій живуть простір.

Висновки

Опрацювавши коло фахової літератури, присвяченої мистецтву пейзажного живопису, та проаналізувавши полотно, ми дійшли наступних висновків:

1. Відхід від академічного впливу, поява нових антиакадемічних віянь, які приносять зміни у реалістичне бачення природної краси

2. Невимушене зображення широкого простору з усіма акцентами світла, та передачі повітря.

3. Відбувається переосмислення європейських ідей, та барбізонського бачення, щодо природи, та тлумачення їх з точки зору українського живопису, вносячи своє бачення та свої традиції у пейзажний живопис.

4. Нове колористичне вирішення картини відповідає зразкам реалістичного бачення природи.

5. Використання нових засобів, щодо зображення соціально забарвленої жанрової картини.

6. Висвітлення натури, та реалістична інтерпретація навколишнього середовища з усіма його нюансами.

7. Присутність зображення людини і так званного індустріального простору.

8. Подолання умовностей пейзажного тла та зображення природи в динаміці, в нерозривному зв’язку з людськими думками й переживаннями.

Список літератури

1. Алпатов М. Композиція в живописі. Історичний нарис / М. Алпатов. М-Л.: Мистецтво, 1940. – 140с.

2. Альохін А. Д. Образотворче мистецтво / А. Д. Альохін. М.: Просвітництво, 1984. – 160с.

3. Асєєва Н. Ю. „Українсько-французькі художні зв’язки 20-30-хроків ХХст. / Н. Ю. Асєєва. К.: Наукова думка, 1984. – 125с.

4. Асєєва Н. Ю. Українське мистецтво і європейські художні центри / Н. Ю. Асєєва. К.: Наукова думка, 1989. – 385с.

5. Білецький П. Скарби не тлінні. Українське мистецтво у світовому художньому процесі / П. Білецький. К.: Мистецтво, 1974. – 190с.

6. Білецький П. О. Мова образотворчих мистецтв / П. О. Білецький. К.: Радянська школа, 1973. – 128с.

7. Булгаков Ф. І. Альбом російського живопису. Картини В. Д. Орловського двадцятип’ятиріччя його художньої діяльності / Ф. І. Булгаков. С-Петербург.: видавництво Ф. І. Булгакова та А. П. Коломнина, 1888. – 36с.

8. Волков Н. Н Сприйняття бачити / Н. Н. Волков. М.: Просвітництво, 1976. – 32с.

9. Волков Н. Н Композиція в живописі / Н. Н. Волков. М.: Мистецтво, 1977. – 262с.

10. Волков Н. Н. Думки про мистецтво / Н. Н. Волков. М.: Радянський художник, 1973. – 142с.

11. Волков Н. Н. Колір в живописі / Н. Н. Волков. М.: Мистецтво, 1984. – 320с.

12. Говдя П. І. Володимир Данатович Орловський В. Д. Орловський (1842-1914) / П. І. Говдя. К.: Мистецтво, 1968. – 114с.

13. Говдя П. І. „Українське мистецтво другої половини ХІХ — початок ХХст. ” / П. І. Говдя. К.: Мистецтво, 1964р. – 43с.

14. Говдя П. І. „Пейзажі В. Д. Орловського” / П. І. Говдя // Мистецтво.– 1964.– №2.–с.24-25

15. Даніель С. М. Мистецтво бачити / С. М. Даніель. Л.: Мистецтво, 1990. – 120с.

16. Державний музей украънського образотворчого мистецтва УРСР. – К.: Мистецтво, 1970. – 148с.

17. Жаборюк А. А. Український живопис останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. / А. А. Жаборюк. К.-Одеса: Либідь, 1990 р. –310с.

18. Живопис України. – К.: Аврора, 1976. – 184с.

19. Журавель О. „Соціальна роль пейзажу в українському станковому живопису другої половини ХІХ століття” / О.Журавель // Образотворче мистецтво. – 1977.– №4. –С.26-28

20. З історії українського мистецтва. Навчальний посібник. – Мелітополь.: Аквілон, 2000. – 180с.

21. Історія українського мистецтва в 6-ти томах. Мистецтво другої половини ХІХ-поч. ХХ ст. Т. 4.–К.: Жовтень, 1970. – 435с.

22. Ковальов Ф.В. Золотий перетин в живопису / Ф.В.Ковальов. К.: Вища школа, 1989. – 144с.

23. Лобановський Б. Б., Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини ХІХ –початку ХХ ст. Нариси з історії українського мистецтва / Б. Б. Лобановський, П. І. Говдя. К.: Мистецтво, 1989. – 206с.

24. Митці України. Енциклопедичний довідник. – К.: Українська енциклопедія ім М. П. Бажана, 1992. – 520с.

25. Міляєва Л „ З архіву В. Д. Орловського” / Л. Міляєва // Студії мистецтвознавчі. – 2006. – №4. – С.108-130

26. Музейний альманах. Наукові матеріали, статті, виступи, спогади, все. – Х.: Курсор, 2005. – 146с.

27. Негельовський Ю. П., Степовик Д. В., Членова Л. Г. Українське мистецтво / Ю. П. Негельовський. К.: Радянська школа, 1976. – 132с.

28. Образотворче мистецтво Радянської України. – М.: Радянський художник, 1955. – 130с.

29. Російське мистецтво. Нариси про життя та творчість художників. – М.: Мистецтво, 1971. – 563с.

30. Савицька Л. На шляху оновлення Мистецтво України у 1890-1910-ті роки / Л. Савицька.Х.: Ексклюзив,2003. – 468с.

31. Словник художників України. Головна редакція української Радянської енциклопедії, К.: Редакційна колегія М.П.Бажан, 1973. – 270с.

32. Тамручі Н. О. Простір картини / Н. О. Тамручі. М.: Радянський художник, 1983. – 368с.

33. Український живопис Сто вибраних творів. К.:Мистецтво, 1989. – 24с.

34. Український живопис ХІХ — початкуХХст. Л.: Друковий двір, 1961. – 48с.

35. Український живопис ХІХ — поч ХХ ст. з приватних зібрань Києва // Образотворче мистецтво. – 1984. – №4. – С.16-19

36. Українське мистецтво у полікультурному просторі. К.: ЕксОб, 2000. – 180с.

37. Українська радянська енциклопедія. Том 8, видання ІІ, К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1982. – 528с.

38. Яворська Н. В. Пейзажна барбізонська школа / Н. В. Яворська. М.: Мистецтво, 1962. – 347с.

Додатки

1. Наталівський музей був створений у Наталівці на Слобожанщині. Ця садиба була заснована на початку 1880-х років Іваном Герасимовичем Харитоненко та названа в честь молодшої онуки Наталівкою. Син І. Г. Харитоненка — Павло Іванович Харитоненко, який мав художню колекцію, яка була розділена між Москвою, де порходила значна частина життя міцената-промисловця, Наталівкою та м. Суми.