69990 (Декоративно-прикладне мистецтво), страница 12

Наприкінці XIX—на початку XX ст. матеріал, крій, традиційні способи формотворення, прикрашення штанів зазнали змін в усіх регіонах України під впливом міського костюму, загальноєвропейської моди. Це виявилось у заміні доморобних матеріалів на тканини фабричного виготовлення, нових варіантах крою, пристосованих до нових умов праці, побуту. Промислове шевське виробництво поступово витіснило трудомістке ручне виготовлення штанів.

Жіночий поясний одяг — типологічна група, що об'єднує різні компоненти, які зберігали давні історичні пласти, розвивалися, доповнювалися іншими формами. Найдавніші типи жіночого поясного одягу — незшита одноплатова і двоплатова запаски, незшита обгортка, плахта. Вони мають численні локальні відмінності.

Двоплатова запаска — два зарублених, незшитих полотнища. Одне, вужче наперед талії, сягає від пояса нижче колін (запаска-попередниця); друге, ширше і довше — на задню частину (запаска-позадниця). Зверху до запасок прикріплені торочки (очкурі) для зав'язування навколо талії так, щоби з обох боків залишалися отвори для білих сорочок. Запаски таких форм найдавніші, загальнослов'янські, поширені на всій території України з численними локальними ознаками. Донині збереглися основні форми: двоплатові запаски однакових розмірів у Карпатах, на Закарпатті, Буковині, Поділлі, а одноплатові попередниці — на Волині, Поділлі, Поліссі та ін. Матеріал: вовняні, лляні, конопляні полотна, сукно, парча, шовк, металеві нитки. Техніка ручного ткання: просте полотняне переплетення, чиновате, перебірне, килимове ткання. Щоденні й святкові запаски різняться матеріалом, технікою ткання, кольором. Так, на Лівобережжі, Подніпров'ї, Півдні України на будень шили запаски з грубих полотнищ, чорні й сині, а на свята — релені й червоні, з кращих тканин вовняних ниток. На Полтавщині, Чернігівщині святкові попередниці прикрашали знизу широкими багатоколірними тканими або вишитими орнаментальними смугами. У західних районах поширені запаски, ткані перебором в поперечні і поздовжні кольорові стрічки. На волинських запасках виткані багатоколірні гладкоткані пасочки, а знизу — ширші орнаментальні смуги у зубчики (драбинку), ромби («книші»). На Поділлі поширені запаски з орнаментальними мотивами, розташованиьи поперечними рядами на всій площині запасок. В Карпатах, на Буковині для запасок характерне густе розміщення поперечних багатоколірних стрічок. У них різні відтінки узгоджені так, щоб виділити кольорові акценти. За кольором запаски поділяються на ясно-червоні (яворівські), темно-коричневі (верховинські), яскраво-жовті (космацькі). Цікаву підгрупу створюють гуцульські й буковинські багатоколірні запаски, переткані ьетале-виьи нитками золотистого й сріблястого відтінків. На Гуцульщині запаски з двох полотнищ називали поперечками, парівками. З трьох боків вони обшиті плетеною кіскою (снурком), зверху прив'язуються до талії шнурками (баюрами, байорами, околячками). Поперечкою обгортають стан і підперезуються пасочком.

На зміну домотканим двоплатовим запаскам прийшли одноплатові, а також фартухи (плати), які носили з пізнішими формами поясного одягу. Виділимо запаски одноплатові парчові, шовкові (центральні області України); чорні оксамитові, сатинові (Поділля, Волинь, Львівщина, Лемківщина); білі з домотканого полотна, пошиті з двох пілок (Полісся, Бойківщина, Яворівський район Львівської області). Запаски, фартухи з білих доморобних і кольорових фабричних тканин по-різному декорували тканим і вишитим орнаментом, мереженням, плетенням, обшиттям, дрібним рясу-ванням, оздоблювали фабричними кольоровими тасьмами і т. ін.

Обгоротка — одноплатове розширене полотнище, яким обгортали жіночий стан поверх сорочки і закріплювали при талії пасочком (крайкою, баюром, пасиною). Локальні назви обгортки — дерга (Лівобережжя), горбатка, опинка (Прикарпаття), катринця (Подністров'я, Буковина), фота (Буковина), околячка (Гуцульщина) та ін. Матеріал: вовняні доморобні тканини, сукно, фабричні тканини. Техніка ткання: просте полотняне переплетення, чиновате візерунчасте багаторемізне ткання. За способом носіння виділяють підтипи: 1) дергою з тонкого чорного сукна обгортали стан і не одягали до неї запаски, підгрупа дерги — вузьке полотнище, яке одягали ззаду, а спереду — фартух (Лівобережжя); 2) обгорткою з доморобної вовняної тканини обгортали стан з лівого боку, нижні кінці (один або два) підтикали під пас; до неї запаски не одягали; 3) обгорткою обгортали стан так, що кінці сходились спереду посередині, до неї також не одягали запаски (Поділля); 4) обгорткою обгортали стан таким чином, щоб поли заходили ліворуч; спереду одягали запаску (Подністров'я).

За кольором полотнищ обгортки поділяють на дві групи: з чорним і червоним тлом. Залежно від орнаментування полотнищ розрізняють обгортки з суцільноорна-ментованим полотнищем; обгортки, які мають центральне поле неорнаментоване, а при поздовжніх краях — кайма; заснівчасті на основі орнаментовані кольорові смуги, які при одяганні розташовані горизонтально при талії і знизу поясного одягу; обгортки з трьохдільним полотнищем: дві крайні орнаментовані по пітканню кольоровими стрічками, а середня — безузорна. При одяганні орнаментальні смуги вертикально розміщені на передніх полах, їх цікаву підгрупу утворюють буковинські обгортки: на крайніх попередницях виткані, пізніше вишиті складні орнаментальні, геометричні (стилізовано рослинні) багатоколірні мотиви. Буковинською фотою (з тонкої вовняної фабричної тканини чорного кольору) стан обгортали так, щоб кінці спереду заходили один за один. Поверх фоти, підперезаної крайкою, одягали вовняні хустки.

Різні за типами, підтипами, групами обгортки — важливий поясний одяг, гене-тично пов'язаний із запасками і як би перехідний етап до зшитого одягу.

Плахта — незшитий і напівзшитий тип поясного одягу, виготовлений з картатої, багатоколірної ручнотканої тканини. Незшиті плахти — це одноплатові полотнища, якими стан обгортався так, щоб основне полотнище було ззаду і заходило наперед талії. Спереду вільці місця закривали одноплатовою запаскою.

Папівзшиту плахту виготовляли з двох полотнищ довжиною до 2 м, які зшивали на половину або на дві треті довжини. Потім плахту перегинали вдвоє так, щоб зшита частина охоплювала стан ззаду, а незшиті звисали на боках, утворюючи так звані крила. При поясі плахту закріплювали крайкою. Незшиті кінці — крила — ззаду розходилися і з-під них було видно частину зшитої половини плахти. Розріз спереду прикривали фартухом, запаскою.

Плахта — переважно святковий одяг. Для ткання добирали якісні, дорогі матеріали: вовняні кольорові нитки, гарус, шовк, бавовну. Техніка: човникове візерункове, заснівчасте ткання, перебір «під дошку», вишивання, обмітання, в'язання китиць.

За змістом орнаментальних мотивів, кольором розрізняють плахти синятки (синя основа), червонятки (нитки основи червоні, а переткані білими, жовтими нитками), напільна половина чорна, друга — синя. З орнаментальними мотивами в клітинах пов'язані назви «зіркова», «хрещата», «коронова луска», «слив'янка», а з розташуванням мотивів — «стовпчаста», «кривуляста». Плахти — також перехідна форма до зшитого одягу.

Спідниці виготовляли з окремих полотнищ (від трьох до шести пілок) доморобних і фабричних тканин, зшитих, призбираних при талії, зарублених знизу. Пілки пришивали до обшивки із зав'язками. Розріз робили спереду, пізніше — збоку. Спідниці поширилися в усіх регіонах України наприкінці XVIII ст., мали місцеві назви й особливості художнього конструювання, кольорового, орнаментального оздоблення, поєднання з іншими компонентами одягу, їхні локальні назви: кабат, мальованка, фарбан, фартух, андарак, літник, димка, бурка тощо.

Фартухи з білого доморобного лляного, конопляного полотна, пізніше фабричної тканини при поясі були дрібно рясованими, вишитими знизу на подолі і зверху на дрібних складочках (Бойківщина).

Спідниці, ткані переважно з вовняних ниток (рідше — з лляних) в поздовжні вузькі різнокольорові нитки (червоні, сині, жовті, зелені), були рясованими при поясі, підшитими на подолі, їхні локальні назви: бурка (Волинь), шорци (ткані з кольорових бавовняних ниток в Яворівському районі Львівської області).

Літники виготовляли з доморобних тканин (вовняних, лляних, конопляних), в поздовжні червоні, жовті, коричневі смуги. Вставлена спереду пілка часто відрізнялася кольором і шириною смуг. Картаті літники ткали з лляних і вовняних ниток. Знизу їх декорували рядами поперечних орнаментальних смуг (Волинське Полісся).

Андараки — спідниці з доморобних вовняних тканин, переважно червоного кольору, дрібно рясовані типу гофре, зібрані при обшивці з широкою різнокольоровою орнаментальною смугою на подолі. Вшита спепреду пілка — приточка — менш рясова-на, відмінна за кольором й орнаментом від поля спідниці.

Мальованки, друкавиці, синятики — спідниці, виготовлені з доморобного лляного, конопляного полотна, декорованого вибійчаним орнаментом: в поздовжні стрічки, сітчастого плану, довільного розташування рослинних, геометричних мотивів. Біла або горизонтальна орнаментальна смуги на подолі підкреслювали композиційну цілісність. За назвами орнаментальних мотивів такі спідниці називали: «на грибочки», «на галузання», «на барвінок», «зірката» і под.

Використання фабричних тканин (ситець, сатин, кашемір, плис, парча, шовк тощо), перехід до кроєння, рясування зумовили зміни об'ємного конструювання поясного одягу.

Нагрудний одяг об'єднує ті його частини, які одягаються поверх сорочки, прикривають верхню частину статури, сягаючи талії або колін, суттєво впливаючи на загальну конструкцію, силует вбрання. Виникнення й розвиток нагрудного одягу пов'язані з кліматичними умовами, особливостями побуту, господарською та культурною діяльністю людей. На Україні поширені два основних типи нагрудного одягу, котрі мають локальні назви: без рукавів — кірсетки, камізельки, кептарі, лейбики, бунди, катанки тощо; з рукавами — кофти, сачки, кабати. За матеріалом нагрудний одяг поділяється на полотняний, сукняний, хутровий, комбінований з декількох матеріалів; з фабричних тканин: сатину, плису, оксамиту і т. ін. Його викроювали з одного полотнища, перегнутого на плечах на рівні частини по довжині: перед і спинку. Горловину вирізували близько до шиї, передню частину розрізали посередині вертикально на дві поли. Коміра не було, але часто відгинали верхні кути пілок. На передніх полах зрідка робили кишені. Найчастіше пришивали кишенні клапани, які вистрочували, вишивали. Рукави були по основі або у напівовальних проймах. Нагрудний одяг без рукавів і з рукавами часто мав підкладку.

Шкіряні, полотняні, суконні безрукавки у жінок і в чоловіків в основному подібні. Відмінності створюють фабричні матеріали і принципи декорування.

У різних місцевостях цей тип одягу має особливості крою, форми, принципів декорування, матеріалу та й локальні назви. Часто однією місцевою назвою в окремих районах називаються різні за кроєм вироби.

Безрукавки за кроєм поділяються на окремі підтипи: прямоспинні, короткі, прита-легіі, з відрізною талією і складками — крилами, вусами, з завищеною талією і складками на спині (до 15—17), з зубцями, клинами (язичками) знизу та ін.

Прямоспинні короткі безрукавки — це білі сукняні чернігівські катанки, львівські темно-коричневі суконні лейбики, закарпатські хутрові камізолі (камазолі), бунди, гуцульські кептарі. Приталені безрукавки — кірсетки з фабричної тканини (Харківщина), камізельки з оксамиту (Волинь), друшляки, лейбича з овечої шкіри (Сколівський район Львівської області). Безрукавки з відрізною талією — кірсетки з фабричної тканини (сатин, плис), на Київщині, Сумщині, Чернігівщині, Полтавщині. Безрукавки з завищеною талією і складками — кірсетки єдвабні, ситцеві, сатинові, оббиті плисом (Київщина, Полтавщина, Сумщина). Безрукавки з зубцями й клинцями знизу — камізельки з оксамиту (Волинь), сатину — червоні, сині й чорні (Львівщина, Тернопільщина), кірсетки-шнуровиці з фабричних тканин (Волинь) та ін.

За способом декорування в окремі групи виділяються безрукавки, вистрочені машинним швом в орнаментальні мотиви на плисевих обшиттях у нагрудній і нижній частині передніх піл (Середнє Подніпров'я, Лівобережжя, Південь України); вишиті багатоколірними нитками на полах і проймах, при поясі і знизу на спині (західні області України); з суцільно вишитими полами й спинкою (закарпатські бунди); декоровані аплікацією зі шкіри, викладені металом, ґудзиками, вишиті кольоровими нитками, оздоблені шнурами (гуцульські кептарі), обшиті рядами фабричних прямих і зубчастих стрічок (яворівські камізельки) тощо. Розроблені різноманітні засоби декорування безрукавок, їх художньо-конструктивного вирішення.

Безрукавний нагрудний одяг генетичне передував поширенню наприкінці XIX— на початку XX ст. нагрудного одягу з рукавами. Це виявляється в характері матеріалу, крою, принципах конструювання й декорування.

Нагрудний одяг з рукавами — куртки, кабати, юпки, кофти і т. ін. Матеріал, крій у багатьох випадках подібний до безрукавних одежин.

Куртки виготовляли з білого, сірого доморобного сукна, короткі прямоспинні, розширені клинами (вишивали між передньою і задньою полами під проймами до низу), поширені на Чернігівщині, Київщині.