69763 (Амарнська скульптура)

Міністерство освіти і науки України

Харківська державна академія дизайну і мистецтв

Кафедра історії та теорії мистецтва

Амарнська скульптура

(курсова робота)

Виконала:

студентка 1-го курсу

спеціалізації

„Мистецтвознавство”

Зотікова Н. В.

Керівник: старший викладач

кафедри Історії та теорії мистецтв

Корнєв А. Ю.

Харків – 2007

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ДОСЛІЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ З ПИТАННЯ

АМАРНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ АМАРНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ

2.1. Соціально-політичні витоки Амарнського періоду

2.2. Історія відкриття Ахетатона та гробниці Тутанхамона

2.3. Особливості амарнської скульптури

2.3.1. Культова скульптура

2.3.2. Скульптурний портрет Амарни

2.3.3. Гипсові відливання і скульптурні моделі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми. Завойовна політика фараонів Нового царства привела до значних суперечностей між фіванськім жрецтвом Амона та фараоном. Як наслідок, до 14ст. до н.е. має місце гострий соціально-політичний конфлікт. Аменхотеп VI, що вступив на престол близько 1400 - 1375рр., проводить велику політико-релігійну реформу, яка через свій масштаб торкнулася всіх сфер життя тогочасного єгипетського суспільства. Цей період в історії Давнього Єгипту прийнято називати Амарнським.

Мистецтво Амарни представляє інтерес для вчених в різних областях науки: мистецтвознавців, істориків, археологів, культурологів, істориків мистецтва, сходознавців, єгиптологів з ряду причин. По-перше, важливо відзначити, що археологічні пам'ятники, пов'язані з періодом Амарни, відкриті порівняно нещодавно. Крім того, за наказом наступних після Ехнатона правителів Єгипту, була зроблена спроба знищити всяке свідоцтво про реформу. Вказані причини значно затрудняють дослідження теми, вона залишається не остаточно вивченою, що додає їй додаткову актуальність. Згідно новим археологічним знахідкам підтверджуються або спростовуються ранні припущення. Найбільш самобутньо і повно реформаторські тенденції відобразилися на скульптурі, яка і була вибрана темою дослідження.

Мета дослідження: Розглянуті стан дослідження амарнської скульптури.

Для вирішення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

1. дослідити літературу по темі праці;

2. виявити соціально-політичні витоки Амарнської реформи;

3. розглянути історію відкриття Ахетатона і гробниці Тутанхамона;

4. виявити особливості амарнської скульптури на прикладі культової скульптури, скульптурних портретів, гіпсових відливань і скульптурних моделей.

Об'єктом виступає єгипетське мистецтво періоду Амарни.

Предмет: амарнська скульптура.

Під час розгляду досліджуваної літератури основна увага надавалася монографіям М. Е. Матье, В. В. Павлова, В. І. Авдієва,. Б. А. Тураєва, Н. А. Померанцевої.

Розділ I.

Дослідження літератури з питання амарнської скульптури

Амарнський період є настільки цікавим, що мандрівники і археологи давно відвідують місцевість Телль-ель-Амарна. Проте спочатку вчені обмежувалися лише вивченням гробниць. І хоча на самому початку XIX ст. розвалини Ахетатона ще збереглися, вже незабаром місце спустіле: місцеві жителі брали тут камінь для споруд. Цілеспрямоване археологічне дослідження Ахетатона почалося лише в кінці XIX в. [17, 16]

В цей час на рубежі двох сторіч російська і західноєвропейська єгиптологія підводила сторічний підсумок і переходила до другого етапу - до пізнання окремих областей культури, до розробки спеціальних питань історії, релігії та мистецтва. При цьому наука неминуче носила описовий характер.[12, 1]

Першим дослідником, який опублікував монографію про Єгипет, був Г. Масперо. У своєму дослідженні автор розглядає історію давнього Єгипту з часів Додинастичного періоду, але не надає періоду Амарни велику увагу і допускає деякі неточності. Це можна пояснити тим, що в 1892 р., коли була видана" Стародавня Історія " Масперо, розкопки Ахетатона тільки починаються і багато фактів ще не відомо.

Першим монументальним пам'ятником російської історичної науки про Єгипет прийнято вважати « Історію стародавнього Сходу » академіка Б. А. Тураєва ( 1913 р. ). У ньому автор розглядає історичні закономірності культурних і політичних процесів в староєгипетській державі, робить багато цінних спостережень, важливих і для вирішення ряду кардинальних питань датування і стилістичного вивчення пам'ятників староєгипетського мистецтва в цілому. [25, 1]

Два найбільших російських єгиптолога початок XX в. - В.С. Голеніщєв і Б. А. Тураєв, які не були спеціально істориками мистецтва, також зверталися до пам'ятників мистецтва як до обов'язкових і найважливіших історичних джерел.

Заклавши основи російської школи вивчення стародавнього Сходу, Б. А. Тураєв в той же час створив і російську школу дослідників староєгипетського мистецтва, до яких належали Н. Д. Фліттнер, Т. Н. Бороздіна, М. Э. Матье.[25, 2]

Великий внесок у вивчення Амарнського періоду зробив В. І. Авдієв, який написав дослідження «Староєгипетська реформація» (1924 р.). Це перше глибоко монументальне дослідження Амарнської реформи. Автор розглядає ряд причин реформації, розділяючи їх на зовнішні, довгий ланцюг внутрішніх причин, згадуючи про іноземні впливи. Освітлені проблеми релігійного розвитку Єгипту, організації військової справи, державної політики. На відміну від своїх попередників, Авдієв розглядає реформу не тільки з політичної або релігійної точок, але так само приділяє велику увагу особистості Ехнатона, його оточенню. Завдяки названим аспектам автор пояснює багато нюансів реформи, що до нього не освітлювалися. Автор надає велику увагу Амарнському мистецтву, відзначаючи його основні особливості. Дається аналіз найвиразніших творів. Своє дослідження автор завершує освітленням реакційних явищ і наслідків реформи. Текст підкріплений грамотно підібраним ілюстративним матеріалом і численними письмовими джерелами.

Важливо відзначити дослідження Говарда Картера - відкривача гробниці Тутанхамона. У них археолог дає опис самої гробниці і знайдених в ній предметів мистецтва. Висловлюються припущення щодо життя і причин смерті молодого фараона.

Величезне значення для єгиптології має дослідницька робота В. В. Павлова. Його перші публікації відносяться ще до початку двадцятих років XX в. У цей період Павлов робить важливий внесок в справу вивчення єгипетської культури і мистецтва на ряду з такими вченими, як В. У. Струве, Б. В. Фармаковський, Н. Д. Фліттнер, Т. Н. Бороздіна, В. І. Авдієв, А. С. Стрелков, І. М. Лурье, К. С. Ляпунова, Н. А. Шолпо, М. М. Кобиліна, Б. Б. Піотровський. Статті цих дослідників публікуються в таких спеціальних виданнях, як «Сборник египтологического кружка», «Ежегодник российского института истории искусств», «Памятники Государственного Музея Изобразительных Искусств», «Жизнь музея» та інші.[25, 4]

Друга половина тридцятих років характеризувалася вже першими підсумковими дослідженнями у області єгипетського мистецтва. Прикладом служать «Нариси по єгипетському мистецтву» (1936 р.) В. В. Павлова. Тут автор ставить перед собою завдання показати основні лінії розвитку єгипетського мистецтва, виходячи з трактування і переосмислення давньосхідного суспільства радянською історичною наукою. Для здійснення цієї задачі потрібне раніше всього застосування мистецтвознавчого аналізу до пам'ятників єгипетського мистецтва, оцінка його як художнього явища. У «Нарисах», крім стилістичних змін мистецтва в окремі епохи, автора цікавили і загальніші, кардинальніші питання єгипетського мистецтва: його синтетичний і монументальний характер, роль канону, особливості умовного трактування форми, тип і стиль скульптурного портрета. Відносно амарнського мистецтва автор далекий від висновку, що зводиться до характеристики цього мистецтва, як випадного із загального розвитку мистецтва Єгипту; хоча і наголошується наявність ряду абсолютно нових оригінальних рис. Павлов ставить мистецтво Амарни в генетичний зв'язок з попереднім розвитком мистецтва епохи Нового царства. При цьому він спирається на дослідження таких вчених, як Штайндорф, Х. Борукс і А. Киртіус. Проблема портрета, що давно цікавила Павлова, знаходить своє віддзеркалення в праці «Скульптурний портрет в Давньому Єгипті» ( 1937 р. ). Тут автор відзначає, що щонайвищий підйом портретної пластики в епоху Нового царства доводиться на період ель-Амарни. Він обирає основною темою одного з розділів портрет амарнського періоду, вважаючи його вищою точкою загострення стилістичного розвитку епохи Нового царства, відкидаючи при цьому концепцію Шпігельберга, яка полягає в істотній винятковості мистецтва Амарнського періоду в контексті загальної лінії розвитку епохи Нового царства.

Вивчення єгипетської скульптури Павлов продовжив своїми роботами «Єгипетська скульптура в ДМІМ імені О. С. Пушкіна. Мала пластика» ( 1949 р. ), «Пам'ятники мистецтва Давнього Єгипту в музеях Радянського Союзу» (1958 р.) в співавторстві з М. Е. Матье, «Єгипетська пластика малих форм» (1985 р.) разом із З. І. Ходжаш. У них автор детально аналізує єгипетську скульптуру, зокрема амарнську, на матеріалі двох провідних радянських музеїв. Автор відзначає характерні ознаки скульптури Амарни, дає атрибуцію багатьом експонатам, вказує на помилки попередніх дослідників.

Так само слід розглянути дослідницьку діяльність М. Е. Матье, яка є автором цілого ряду монографій про єгипетське мистецтво, крім того Матье брала участь в створенні декількох збірок ( наприклад «Мала історія мистецтв», «Мистецтво Стародавнього Сходу» та інші ). Важливо відзначити, що до вивчення мистецтва М. Е. Матье прийшла будучи відомим єгиптологом і крупним фахівцем у області єгипетської релігії. Факт цей зіграв велику роль в її подальшій роботі як історика єгипетського мистецтва. Серію робіт вона присвятила єгипетському мистецтву амарнського часу.[3, 59] Таким дослідженням є «За часів Нефертіті» ( 1965 р. ), в якому авторка розглядає не тільки мистецтво, надаючи велику увагу скульптурі, особистостям придворних скульпторів Тутмеса, Іпу та інших, але й важливі культурологічні відомості, історію відкриття і вивчення самого Ахетатона та багатьох скульптурних майстерень в ньому; розглядаються проблеми атрибуції амарнської скульптури. Хоча ця книга написана простою доступною мовою і розрахована на широкий коло читачів, в ній містяться важливі відомості, необхідні при вивченні амарнськой скульптури.

Крім того амарнську скульптуру Матье розглядає в роботі «Портрет цариці Нефертіті», де так само освітлені історичні аспекти реформи, витоки амарнського мистецтва.

Ще одне важливе дослідження Матье «Мистецтво Давнього Єгипту» ( 1961 р. ) достатньо повно освітлює єгипетське мистецтво стародавніх часів. Цілий розділ виділений на амарнське мистецтво, включаючи, звісно, скульптуру. Тут авторка підсумувала свої попередні напрацювання, надавши увагу так само скульптурним моделям і гіпсовим відливанням.

А. А. Померанцева в дослідженні «Естетичні основи мистецтва Давнього Єгипту» ( 1985 р. ) виявляє роль традицій і канону в епоху Телль-Амарни. Авторка вказує на стилістичну неоднорідність амарнського мистецтва, проводить аналіз композиційної побудови.

У книзі З. Косидовського «Коли сонце було богом» ( 1991 р. ), що є науково-популярним виданням, просто і доступно висловлені основні положення реформи, історія відкриття гробниці Тутанхамона. Хоча основною аудиторією автора є широке коло читачів, він грунтується на наукових фактах, що виключають значні неточності.

Вивчивши літературу по темі дослідження можна зробити наступні висновки. Хоча історичне вивчення амарнського періоду здійснюється ще з XIX в., дійсна увага мистецтву цього часу, і особливо скульптурі, починає приділятися лише з початку двадцятих років XX в. Найінтенсивніше вивчається амарнське мистецтво в 50 – 70-ті роки XX в. Були пререглянуті сучасні монографії і періодичні видання ( такі як «Вісник Стародавньої Історії» ). З - за відсутність в них матеріалів по темі дослідження витікає, що на сьогоднішній день амарнську скульптуру практично не досліджують. Хоча тема дослідження є достатньо вивченою, ряд питань залишається відкритими.

Розділ ІІ.

Дослідження амарнської скульптури

2.1 Соціально-політичні витоки Амарнського періоду

Перш ніж почати розгляд особливостей амарнської скульптури, з'ясуємо причини виникнення амарнського періоду в історії Давнього Єгипту.

Його слід вивчати у зв'язку з попередніми явищами єгипетської історії, які восходять ще до вигнання гіксосів Яхмосом близько 1600 р. до н.е. Саме тоді вперше складається та національна самосвідомість, яка згодом приведе країну до утворення держави централізованої держави, що одержала назву Нового царства. [2, 16] Переслідування переможених гіксосів привело єгиптян до Сірії, зробивши їх юридичними і фактичними спадкоємцями господства гіксосів в Передній Азії. Ця перша перемога єгиптян за межами рідної країни відкрила їм шлях до подальших крупних завоювань на півночі, до розширення імперії в цьому напрямі і утворенню могутньої колоніальної держави, що має невичерпні матеріальні ресурси і великі запаси живої сили.[2, 22; 7, 275]

У точності відомості про всі сірійські походи відсутні, проте вважається, що початок широким завоюванням, далеко віддаленим за межі країни, поклав Тутмос I, який відправився до Ефіопії щоб «підкорити бунтівників в чужоземних країнах і відразити вторгнення з області пустелі». Після південної експедиції війська спрямовуються на північ, до Передньої Азії, захоплюючи великі військові трофеї і відводячи численних полонених до Єгипту. Далі слідує короткий мирний період під час правління Тутмоса II і цариці Хатшепсут. Завоювання Тутмоса III перевершили все те, що було зроблене до нього. Протягом 20-річного самостійного царювання він зробив 17 походів; головні опорні пункти непокірних амореєв Кадеш і Мегидо були узяті після кровопролитних боїв. Фараон підкорив багату державу - Фінікію, що дало в руки єгиптянам ключ до володіння над Середземним морем і примусило егейців, крітян і кипрян прислати багаті дари володарю півночі і півдня, божественному Гору і сину Сонця - Тутмосу III. .[2, 24; 1, 186]

Походи Тутмоса III виявилися рекордними для фараонів XVIII династії. Його наступникам залишалося лише підтримувати межі, досягнуті Тутмосом III. Аменхотепу II після смерті свого великого батька довелося подавити заколот, що спалахнув в Сірії. Аменхотеп III, царювання якого можна назвати спокійним торжеством великого народу, пожинав плоди всіх цих блискучих перемог і завоювань. Його царювання було одним з моментів щонайвищого культурного розквіту Єгипту.[2, 25; 4, 207]