Вступ

Актуальність теми дослідження: сучасного рівня розвитку освіти науки і культури ми досягли завдяки зусиллям наших предків. Значний внесок в їх розвиток зробив барон Федір Штейнгель.

Без сумніву основною рушійною силою цього революційного здвигу української культури був барон, що в умовах чужоземного панування відчував нестачу реформаційних ідей у житті тогочасного суспільства. саме завдяки йому було відкрито школу, в якій зосереджувалась освітня і виховна діяльність, оскільки розумів він потребу в освічених людях, на все населення.

Він відкрив лікарню, яка була доступна всім, навіть простим селянам. Всі ліки були безкоштовні. А що ми бачимо зараз? Безкоштовно до тебе ніхто не підійде і не запитає що трапилося. Оскільки у наш час існує багато людей, які потребують допомоги і можливості лікуватися безкоштовно, то дослідження участі барона у соціальній діяльності має особливе значення для вирішення проблем внутрішньо-соціального і культурного життя населення, які стоять перед нашою державою.

Стан дослідженості і джерельна база проблеми: вивчення історії рідного краю є досить цікавим. Багато дослідників нашого краю займалися вивченням життєвого шляху Федора Штейнгеля. Зокрема це були такі люди, як: Ніна Миронець, Г. Бухало та інші.

Багато статей написано і видано Рівненськими газетами, такими як: «Слово правди», «Червоний прапор», «Волинь», «Вільне слово» та інші.

Свої здогадки про Городок і про самого барона написав і видав в 2002 році житель села Городок М. Столярень.

Немалий внесок у розкриття цієї теми вніс і С. Шевчук. Діяльність Штейнгеля розцінювали по-різному. Однак оцінки цих дослідників наводять нас на певні висновки і рефлексії.

Мета і завдання дослідження: основною метою дослідження є аналіз освітньої і культурної діяльності Штейнгеля у контексті з різними іншими його видами діяльності.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі проблеми:

1. Городок до Штейнгеля і його розвиток під час перебування у володінні барона.

2. Процес утворення ним школи, лікарні і музею.

3. Політична діяльність барона та його внесок у самостійність України.

4. Виявити значення діяльності для сьогодення.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Бібліографія включає 9 позицій.

1. Родина Штейнгелів і село Городок

Мабуть тут є необхідність хоча б коротко зупинитись на історії села Городок, адже це село назавжди тісно увійшло в біографію Федора Штейнгеля, і навпаки – в історію старовинного села навічно вписав своє ім’я барон.

Найстаріша відома згадка про Городок відноситься до 1443 року, коли великий князь Свидригайло в одному з документів підтверджує стан власності місцевої церкви. Після смерті цього князя Городок перейшов до княгині Свидригайлової.

В 1463 році село було об’єктом поділу між князем Василем, Семеном і Солтаном Збаризькими. Останньому княгиня Анастасія Збаризька записує в 1489 році Городок з селами Заборов і Коськов. Пізніше Городок переходить до княгині Анастасії Гольшанської-Дубецької, дружини князя Костянтина Острозького, котрий ці села записує Києво-Печерській Лаврі. В 1570 році архімандрит лаври платить з Городка від 100 димів, 6 бойлерів путніх та 5 млинських коліс.

А в 1634 році архімандрит лаври П. Могила звернувся до Луцького городського суду з заявою, в якій писав, що пани Чапличі в Городку загарбали церковні землі.

У 1648 році лавра платить податки від Городка за 200 димів, а в 1653 році від 150 димів. В 1650 році в дипломі польського короля Яна Казиміра до українського народу і Варшавського сейму згадано в Городку церкву св. Іллі. В 16 і 17 століттях у селі був міцний замок, який належав княгині Марії Несвицькій.

В 1667 Ян Себеський віддає Городок єпископу Ю. Шумлянському, а в 1730 році село переходить до уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Він будує тут в 1740 році кам’яний Миколаївський храм, який побудований був до колишньої митрополичої резиденції і став таким чином домовим. Цей храм – рідкий стилістичний симбіоз – Хрестова, в плані одно купольна церква, типова по об’ємній композиції для українського зодчества, але з уявним барочним плануванням.

У 1772 році було збудовано дерев’яну дзвіницю-ворота, які збереглися, правда, в запущеному стані до наших часів. Монастир в Городку в 1791 році було ліквідовано, а його маєтності було подаровано емігранту з Угорщини графу В. Естергазі. У 1798 році у селі було 133 двори і мешкало 896 жителів.

Ось такий різний і тернистий пройшов Городок допоки потрапив у руки сімейства Штейнгелів. На мою думку не дарма говорять, що до успіху потрібно пройти не простий шлях. А успіх у Городку настає з народженням Федора Штейнгеля. Старожили Городка загадують про барона теплими, щирими словами.

А 14 лютого 1878 року інженер, статський радник Рудольф Васильович барон Штейнгель, виходець Остзейського краю Німеччини, придбав у Павла і Антона Павловичів-Берездів Городоцький маєток, який складався з 722 десятин землі, панського двоповерхового мурованого будинку, двох одноповерхових флігерів – всього 22 кімнати з всіма меблями, конюшнею на 32 коней, писарнею з кладочкою та багатьма іншими спорудами за 48,800 карбованців.

В описі, який додано до документа про купівлю-продаж, сказано, що «маєток знаходиться в 1,5 верстах від півстанку Обарів Києво-Брестської залізниці, оточений проточним ставом, який з’єднується з річкою Горинь. Це по суті острів площею 4 десятин землі…» [1]

Тут, у Городку і виріс син барона Федір, 9 грудня 1870 року народження. Німець за походженням, барон Штейнгель був одружений з українкою. Отож, Федір виховувався в дусі любові до української культури, поваги до українського народу та його історії. [2] що в подальшому його житті проявилось неоднозначно. Проте поза всяким сумнівом, у Городку Федір провів велику частину свого життя. У першу чергу дитинство та юність. Саме на формування його світогляду мало вплив те українське середовище, у якому він жив, насамперед його спілкування з жителями Городка, регулярне відвідування церкви: адже родина барона була православною. Але чи найбільший вплив мала його матір – українка за походженням. Вона прищепила йому велику любов до української мови, культури, історії, звичаїв. Цю любов Федір проніс через усе життя. Він любувався мальовничими околицями села, його неозорими луками, широкими полями. А ще хлопчик любив годинами гуляти тісними алеями парку, який заклав на початку ХІХ століття англієць Діонісій Міклер. До речі, деякі дерева цього парку залишились до наших днів. Пізньої осені Федір з батьками переїжджав на зиму у Київ, де сім’ї належало кілька будинків по вул. Виноградська 18, Інститутська 34, Відвальна (Ярославів Вал) 1.

У 1891 році Федір Штейнгель одружився на українці. Проте через 9 місяців спільного життя його дружина померла, залишивши малого сина Бориса. Незабаром померли його матір та батько. Здоров’я Федора похитнулося. І тут на допомогу йому прийшла його двоюрідна сестра Віра Миколаївна, на якій він одружився в с. Лукашівці Чернігівської губернії 26 вересня 1893 року. [1]

2. Барон Федір Штейнгель і соціально-філантропічна діяльність

Як пригадували старожили, барон Рудольф Штейнгель був дуже багатий – він мав на Далекому Сході свою залізницю. Він же проклав і цю залізницю, що йде через Рівне. Після його смерті син Федір Рудольфович хотів свою землю роздати селянам. По цьому питанню збирався навіть сход села. От тільки управитель маєтку підговорив і підкупив багатьох господарів, щоб вони застерегли барона від такого вчинку. Бо, мовляв, бідняки не вправляються навіть з тією землею, яка в них є. Отож, земля так і не була роздана.

Федір Рудольфович приділяв багато уваги розвитку освіти та культури жителів села, їх духовному зростанню. Він побудував за свої кошти двоповерхову школу на сім класів (приміщення збереглося і діє до наших днів). У школі для учнів усе було безплатним – олівці, зошити, книги і саме навчання. [2] А Рівненська дума просила і уповноважила барона прийняти на себе турботу про відкриття у Рівному жіночої гімназії. І було прийнято рішення про її відкриття. [1] А ще у селі Городок спорудив барон двоповерхового дерев’яного водяного млина, котрий виробляв із пшениці борошно першого та другого сорту. Млин той крутив електротурбіну, яка подавала електрострум у панські приміщення, в школу, лікарню, церкву, читальню та помешкання вчителів. Той млин зберігся до наших днів, тільки зараз працює лише один камінь і меле товч.

У центрі села, де зараз автобусна зупинка, барон із вапнякових блоків збудував чайну, біля неї побудував велику дерев’яну шопу. У цій чайній можна було безкоштовно випити гарячого чаю, а при поганій погоді можна було і переночувати. Згодом та чайна стала корчмою. [2]

Крім того, Штейнгель організував читальню «Просвіти». При його сприянні у селі був організований хор, який зберігав свої прекрасні традиції до 40-х років, коли успішно виступав не лише у Рівному, але й на олімпіадах у Києві. [8]

У Проваллі – на мальовничій місцині в Городку – барон у святкові дні організовував для селян, особливо для молоді, різні розваги. Під час них грали сільський духовий та два струнні оркестри, співав сільський хор, танцювали парубки та дівчата. А ігор проводилося різних – не злічити, щоразу у такі дні роздавалися дітям подарунки – печиво, цукерки, а самодіяльним митцям вручалися спеціальні призи.

Були в селі такі люди, звичайно, яким це не подобалося. Казали, барон тратить гроші на дурне. Штейнгелеві стало відомо про це. Раз він викликав одного такого до себе і запитав: «Чого ти турбуєшся про мої гроші? В мене їх стільки, що вистачить ще й дітям та онукам залишиться». [2]

Він же побудував у селі лікарню Св. Бориса, у якій працював лікар Ф.Ф. Ріхтер. Ліки у цій лікарні були вищої якості, комплекти інструментарію закуповувались за кордоном, і були такими, якими могли б гордитись навіть міські лікарні. На утримання лікарні барон виділяв великі кошти. Наприклад, в 1896 році для цієї мети було виділено 6628 карбованців. Послугами лікарні користувались не лише жителі Городка, а й навколишніх сіл, навіть дуже віддалених сіл – Бронник, Тютькович під Рівнем, Мізоча нині Здолбунівського району, Берестовця нині Костопільського району, Острожця нині Млинівського району. Бували тут хворі навіть з Почаєва, нині Тернопільської області. В 1896 році лікар надав допомогу 7414 хворим, що склало 12025 відвідувань, в тому числі надану таку допомогу на дому в Городку 286 чоловікам, в інших селах – 151. [1]

Федір Рудольфович та його дружина жваво цікавились шкільними справами, часто відвідували лікарню, питали, які потрібно ліки і чи завезено на зиму паливо. Якщо в когось із селян, було, загине худобина, то барон дозволяв вибирати собі худобину із його стада безкоштовно. [2]

На мою думку соціальна діяльність барона та його внесків у культурно-освітнє життя односельчан принесла йому не лише славу, як благодійника української культури, а постать, яка залишиться назавжди у нашій пам’яті. Я вважаю, що якби в наш час таких людей як він було хоч трохи, суспільно-філантропічне життя нашої країни було б у кращому вигляді. Якби наші політики, хоч на деякий час думали не лише про себе і про свої сім’ї, а і про простих людей, ми б не спостерігали тієї кризи безробіття і бідності, яка панує в нашій країні. Барон завдяки своїм зусиллям допоміг не одній людині. Якщо ти зробиш добро один раз, воно тобі обов’язково повернеться. На мою думку мешканці Городка ніколи не забудуть про барона і про його благодійну діяльність щодо їхнього села.

Як стверджують старожили барон Штейнгель був дуже доброю людиною. Якщо хтось щось вкрав, барон ніколи не карав його. Приводили бо барона того, хто провинився і барон питав: «Чого не прийшов до мене злодію?» і наказував відвезти накрадене тому, хто провинився, і відпускав його. Якщо барон дізнавався, що хтось у чомусь потребує, він особисто відвідував цю людину і задовольняв його потреби. [1]

Після закінчення громадянської війни у 1924 році Щтейнгель повертається на Волинь у свій Городок. Тут він займається вихованням своїх дітей. Адже від першої дружини у нього був син Борис, від другої сини – Володимир та Федір. Останній вчився у Ґданьську та Львові, Борис помер, помер також Володимир, який похований у Городку. Федір же був одружений на дочці полковника Німсадзієва, який жив у Рівному.

Столярчук І. П., 1912 p. народження, доповнює свої спогади про родину Штєйягелів тим, що син Борис Штєйнгєль в революцію воював на стороні більшовиків і в громадянську війну загинув. А Володимир був агрономом Після одруження отримав від батька землю «на куреганах» і вів там своє господарство У нього був навіть власний конезавод.

Після смерті дружини Віри Миколаївни Федір Рудольфович одружився на гувернантці Вірі Вільгєльмівні, бід якої народився в 1312 році син Федір Федорович, Вчився він спочатку у Городоцькій школі, потім навчався у Рівному,