59953 (Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.), страница 4

Структура УДРП уявляла собою синтез традиційних форм українського і нових партійно-політичних. Первісні партійні організації – громади – очолювались губернськими і повітовими комітетами. Губернські комітети були в Києві, Одесі, Полтаві, Петербурзі, повітові – в Чернігові, Харкові, Катеринославі, на Волині, Поділлі, Кубані. Керівним органом УДРП – Рада – у 1906 році входили Б.Д. Грінченко, С.А. Єфремов, Ф.П. Матушевський, М.П. Левицький, Є.Х. Чикаленко. Районами найбільш інтенсивної діяльності партії були Київська, Полтавська і Чернігівська губернії. Потенційною соціальною основою партії були інтелігенція, заможне селянство, представники деяких інших соціальних прошарків, разом з тим за своїм складом УДРП була, як писав С. Єфремов, «найдужча і найсолідніша з усіх українських сучасних партій».

Фінансову підтримку партії надавали великий цукровиробник В.Ф. Симиренко, поміщики Чикаленко і В.Н. Леонтович.

Однією з своїх першочергових завдань радикал-демократи розглядали розвиток української культури, просвітництво народу. Основними друкованими органами були: газети «Громадська думка», «Рада», «Рідна справа (Вісті з Думи)», щотижневик «Рідний край», журнали «Нова громада», «Український вісник». Радикал-демократи приймали участь в роботі «Просвіт», підтримували рух молоді за заснування кафедр українознавства у Київському, Харківському та Новоросійському університетах. /24, 634–635/

УДРП своєрідно поєднувала ліберальні елементи та ідеї гуманістично-демократичного соціалізму, цінності лібералізму та соціальної справедливості. Вона прагнула стати загальнонаціональною організацією, виражати інтереси всього українського народу. Проте на практиці цю роль радикал-демократи здійснити не змогли.

У 1905–1907 рр. відбулося шість з'їздів УДРП, на яких було оформлено створення партії, визначена тактика взаємовідносин з іншими політичними силами, ставлення до виборів в Думи. Взагалі, УДРП була партією парламентського типу, яка значно пожвавлювала роботу в період виборів і в найбільш гострі моменти діяльності Думи. Завдяки ініціативі діячів УДРП в І Думі була організована українська думська фракція, в основу політичної діяльності якої було покладено програмні вимоги радикал-демократів.

Арешти на початку 1906 р. призвели до організаційно-політичного ослаблення УДРП. Внаслідок подальших політичних репресій і знищення кадрів партійне життя поступово завмирало, частина партії стала на шлях культурницької діяльності. Партія існувала до 1907 року, коли посилюється натиск царизму вона припиняє своє існування.

Українські ліберали у вересні 1908 р. створили Товариство українських поступовців (ТУП) з метою об’єднання українських політичних сил у блок на між партійній основі.

Висновки

Отже, на початку ХХ ст. український національний рух активізувався і політизувався. Поряд з загальноросійськими виникають українські політичні партії різних напрямків: соціалістичного – РУП, УСП, Українська соціал-демократична «Спілка», УСДРП; національно – революційного – УНП; ліберально-демократичного – УДП та УРП, які об’єдналися в УРДП.

В програмах українських політичних партій було багато спільного, однак були й відмінності. На відміну від загальноросійських, в Україні не було ні крайніх лівих, як більшовики, ні крайніх правих, які носили монархічний характер.

Національно-революційна течія в українському русі початку ХХ ст. представлена Українською народною партією, на чолі якої стояв М.Міхновський. Ця партія послідовно відстоювала ідею самостійності України. Проте вона не стала масовою загальноукраїнською організацією – час для таких ідей не настав. Соціалістична течія в українському русі була представлена в першу чергу Революційною українською партією, яка утворилася у 1900 р.

Список літератури

1. Галерецький Ю.М. До вивчення національно-визвольного руху // Український історичний журнал (далі УІЖ) – 1990.– №12.-С. 60–73.

2. Курас І.Ф. Торжество пролетарського интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине.-К., 1978. – 316 с.

3. Курас І.Ф., Турченко Ф.Г., Геращенко Т.С., М.І. Міхновський: постать на тлі епохи // УІЖ. -1992. – №9–11.

4. Панчук М.І. Партії українського національного комунізму // Наукові праці з питань політичної історії. – 1992. – №172.-С. 85–105.

5. Шморгун П.М. Політичні партії України на початку ХХ ст.: соціальний склад, чисельність, типологія // Наукові праці з питань політичної історії. – 1992. – №172.-С. 85–105.

6. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К., 1993 -288 с.

7. Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: наприкінці ХІХ – початок ХХ століття.-К., 1999.

8. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.- Т.6.- К., 2001.

9. Політична історія України ХХ ст.: у 6 т.- Т.1. -К., 2002–2003.

10. Міхновський М. Самостійна Україна.-К., 2003.

11. Головченко В.І. Від «Самостійної України» до союзу визволення України. – Харків, 1996.

12. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. -К., 2000.

13. Рибалка І.К. Історія України.- Част. 2.-Х., 1997. – 180 с.

14. Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900–1925 рр.) – Дніпропетровськ-Дніпродержинськ, 2001.

15. Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження.-К., 1998.

16. Левенець Ю.А. Ліворадикальні партії в Україні напередодні жовтневого перевороту // Український історичний журнал. – 1992.– №3.-С. 27.

17. Гермайзе Й. Нариси з історії революційного руху на Україні.-К., 1926

18. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: програмові і довідкові матеріали.-К., 1993.

19. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. У 2 ч. – Ч. 1.-К., 1997.

20. Тимошик М.С. Українське питання.-К., 1997.

21. Політична історія України / За ред. Танцюри В.І.-К., 2002

22. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХУШ-початок ХХ ст.) – Львів, 1996.

23. Н. Полонська-Василенко Історія України в 2-х т.-Т.2.-К., 1995.

24. Политические партии Розсипи. Єнциклопедия.-М., 1996.

25. РеєнтО.П. Україна в імперську добу (ХІХ-початок ХХ ст.) – К., 2003.

26. Новітня історія України (1900–2000) /А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін.-К., 2000.