58764 (Політична криза лейбористської партії 1931 р.), страница 4

Уразливість британської фінансової системи була пов'язана не тільки з погіршенням зовнішньоторговельного балансу в роки кризи і падінням рівня виробництва, але і з тією великою роллю, яку придбали в рамках макроекономічної політики держави в попередні роки фінансові важелі. Доходи приватного капіталу і бюджету від «невидимого експорту» стрімко скорочувалися. Зокрема, доходи від капіталовкладень за межею зменшилися в 1929—1931 рр. з 270 млн ф. ст. до 170 млн ф. ст., доходи від міжнародних фінансових операцій — з 65 млн ф. ст. до ЗО млн ф. ст. Загальний дефіцит бюджету в 1931 р. склав вже 100 млн ф. ст. Для аналізу проблем бюджетної політики була сформована урядова комісія на чолі з відомим фінансистом Джорджем Меем. її висновки і рекомендації виявилися невтішні — країна знаходиться на порозі ще більш глибокої фінансової кризи, і ситуація вимагає термінового переходу до політики жорсткої економії, згортання державних соціальних програм, суспільних робіт. Робота комісії Мея викликала строкату дискусію в керівництві лейбористської партії, перевести яку в конструктивне русло Макдональду так і не вдалося. Уряд виявився на межі розколу.

Уряд лейбористів проявив велику активність у сфері зовнішньої політики, зважившись на ряд наспілих, але непопулярних в політичних кругах заходів. В повному об'ємі були відновлені дипломатичні відносини з СРСР, ратифіковано рішення про припинення стягування з Німеччини репараційних виплат. В 1931 р. був прийнятий так званий Вестмінській статут, остаточно державний суверенітет британських домініонів, що закріпив. Відтепер британське законодавство признавалося для них необов'язковим, як і затвердження їх власних законів парламентом метрополії. Вестмінській статут сформував правові основи Британської Співдружності націй. На Лондонській конференції морських озброєннях в січні 1930 р. було розширене угода п'яти держав, досягнута на Вашингтонській конференції. Було лімітовано будівництво підводних човнів, крейсерів і есмінців. Великобританія погодилася на рівність з США не тільки по лінкорах, але і по всіх класах військових судів.

До середини 1931 р. стало очевидне, що уряд лейбористів не має достатнього впливу для активної антикризової політики. Скориставшись конфліктом в уряді з приводу рекомендацій комісії Мея і надмірно бурхливими дебатами в парламенті за проектом нового бюджету, Макдональд подав у відставку. Проте партія консерваторів не була готова прийняти на себе всю відповідальність за висновок країни з кризи. Керівництво її було ослаблена боротьбою фракцій Н. Чемберлена і У. Черчилля. В цій ситуації з'явилася ідея створення «національного уряду» всіх трьох партій. Очолити його було запропоноване Макдональду. Згода коштувала йому місця в лейбористській партії. Більшість її членів, очолювана Гендерсоном, оголосило прихильників Мадональда («націонал-лейбористів») ренегатами і виключило з лав партії. У фракції Макдональда в парламенті опинилося лише 13 депутатів-лейбористів з 287. Проте уряд консерваторів, націонал-лейбористів і націонал-лібералів був створений, і коаліція цих партій виграла вибори в жовтні 1931 р. Коаліція отримала 497 місць в Палаті общин, у тому числі 472 депутатські мандати опинилося біля консерваторів, 12 — у націонал-лібералів, 13 — у націонал-лейбористів. Важку поразку понесла лейбористська партія під керівництвом Гендерсона. З колишні 287 місць вона зберегла лише 46. Ліберали отримали 72 мандати.

Висновок

Таким чином, лейбористська партія Великобританії це робоча партія, одна із двох провідних політичних партій країни й сама впливова партія Соціалістичного Інтернаціоналу. Лейбористська партія виникла в 1900 році під назвою Комітет робочого представництва як федерація профспілок і соціалістичних організацій. За складом це переважно робоча партія, очолювала очолювана реформістами. Прагнення лейбористської партій відображало прагнення робітників до незалежної класової політики. У керма партії опинилися праві реформістські діячі, які опиралися на робочу аристократію.

В основу політики лейбористської партій були покладені реформістські концепції соціалізму «Фабіанського суспільства» і Незалежної робочої партій, що ввійшли до лейбористської партії у якості колективних членів. Теоретики лейбористської партій заперечували класову боротьбу, відстоювали вчення про поступове реформування капіталістичного суспільства за допомогою буржуазної держави й при співробітництві всіх класів. В 19921-1922 рр. лейбористська партія стала самою великою опозиційною партією в парламенті, а в 1924 р. її лідер Дж. Р. Макдональд сформував 1-ший лейбористський уряд, що проіснувало 10 місяців. В 1929 р. Макдональд очолив 2-гий лейбористський уряд. Ці уряди прагнули проводити буржуазну політику більш гнучкими методами. В області внутрішньої політики 2-гий лейбористський уряд провів (до середини 1930 р.) обмежені реформи по боротьбі з безробіттям і по поліпшенню соціального страхування. Однак з 2-гої половини 1930 р. у зв'язку з світової економічної кризою воно перейшло в наступ на права трудящих. У зв'язку із чим в серпні 1931 уряд змушений був піти у відставку.

Список використаної літератури:

1. Акимкина Н. А. Очерки политической системи Великобританки. – М., 1989. – 270 с. "

2. Виноградов К.Б. У истоков лейбористской партии (1889-1900) – М., 1965.

3. Всесвітня історія. Навчальний посібник / Б. Гончар, М. Козицький, В. Мордвінцева, А. Слісаренко. – К., 2002. – 565 с.

4. Григорьева И. В. Источниковеденье новой и новейшей истории стран Европы и Америки: учебник для Вузов по специальности «история». – М.: Высшая школа, 1984. – 335 с.

5. Ерофеев Н.А. Очерки по истории Англии 1815-1917. – М.. 1959.

6. Жуков Е.М. Советская историческая энциклопедия в 15 т. - М.: Из-во «Советская энциклопедия», 1968. – 1024 с.

7. Иванова Л., Вискова А. И др. Всемирная история. – М.: Высшая школа, 1981. – 360 с.

8. Кертман Л. География, история и культура Англии. – М.: Высшая школа, 1986. – 378 с.

9. Кертман Л.Б. Борьба течений в английском рабочем и социалистическом движении в конце Х1Х – начале ХХ в. – М., 1962.

10. Крип’якевич І. Всесвітня історія. – К., 1995

11. Нова історія. Ч.І / Під ред. Нородницького О.Л. – К., 1975

12. Новая история стран Европы и Америки / И. Григорьева. – М., 2001 . – 720 с.

13. Новая история стран Европы и Америки / Под. ред. И.М. Кривогуса. – М.,2003

14. Овчаренко А. Новая история. 1871-1917. – М.: Просвещение, 1984.- 544 с.

15. Попова Е.И., Татаринова К. И. Новая и новейшая история 1870-1976. – М.: Высшая школа, 1978. – 479 с.

16. Рожков Б.А. Английское раблчее движение (1859-1900”). – М.: Просвещение, 1987. – 234 с.

17. Смирнова Н.А., Єрофеева Н.А., Иоаннисян А.Р. и др. Всемирная история в11т.– М.: Изд. АН СССР, 1968. – 654с.

18. Хрестоматія з нової історії. – Ч. 2. – К., 1972. – С. 71 – 80.

19. Художественная литература в преподавании новой истории 1640 – 1917. – М., 1978 – С. 179 – 187.

20. Юровский К. Новая история стран Европы и Америки. – К.: Знання, 1981. – 257 с.