Шведська піхота на полі битви обходилася без коней, тягаючи за собою на лямках батальйонні гармати. Шведська армія будувалася в дві лінії. Бойовий порядок значно розповзався по фронту; сучасники бачили в нім не стільки активні властивості, як оборонні: Густав Адольф створив з людей непорушну живу стіну. У тих випадках, коли шведська піхота, як під Брейтенфельдом, перебудовувалася в буд з трьох шеренг, щільність бойового порядку виявлялася 6 чоловік на 1 крок по фронту. Окремі роди військ знаходилися в щонайтіснішій взаємодії.

Не дивлячись на практично постійні війни. Швеція характеризувалася перш за все великою кількістю сільського господарства, а тому селянське населення, яке найчастіше складало більшість населення всієї країни. Обов'язки по обороні країни несе все доросле чоловіче населення Швеції, що підрозділяється в цьому стосунки на дві частини: 1) основне військо (Stammanskap) і 2) ополчення (Vіrnpliktige).

Основне військо (армія і флот) складається все з добровольців — частиною з так званих земських рекрутів, частиною з навербованих мисливців (гарнізони), частиною з добровольців. Земська рекрутчина веде початок саме з XVII століття, коли деякі земельні власники ставили і містили загони піхоти, за що самі з дітьми і домочадцями звільнялися від військової служби.

Вся остання земля ділилася на роти (від rоt — корінь), і кожна з них ставила і містила і в мирний, і у військовий час одного солдата. Поки ділення землі на роти зберігається, і кожна вакансія, що знов відкривається, в основному війську має бути заміщена протягом 3 (у піхоті) або 6 місяців (у кавалерії) рекрутом від відповідної роти. Завідують набором (вірніше — наймом) рекрутів особливі особи (rothаllaren і rusthаllaren), які представляють наймані договори на затвердження ландсгефдінгу, а рекрутів — на огляд особливої комісії, яка приймає або бракує їх. Термін служби земських рекрутів — декілька десятків років; на дійсній службі вони, проте, проводять лише той час, яке виявляється необхідним для їх вчення, а потім числяться в запасі і лише щорік є на короткострокові учбові збори.

Вербування мисливців — справа самих полків; мисливці повинні задовольняти тим же умовам, як і земські рекрути. Складаються з мисливців майже виключно гарнізони; термін їх служби — від 2 до 8 років, причому на дійсній службі вони проводять 2 роки, а останній час теж знаходяться в запасі, відбуваючи щорік учбовий збір. З добровольців частиною комплектуються унтер-офіцери і офіцери, частиною ядро деяких не гарнізонних піхотних полків. Термін служби добровольцях — 3 роки, інколи 2. Ополчення складається шляхом загальної військової повинності; не можна ні відкупитися від неї, ні найняти за себе іншу особу. Звільняються лише нездібні до військової служби; людей же так чи інакше втратило довіри співгромадян замість служби в ополченні уживаються на відповідні роботи.

Термін служби в ополченні вважається з 21 до 40 років, отже — 20 років, з яких 8 років ополченець числиться в 1-м-коді заклику, 4 роки в 2-м-коді і 8 років в поголовному бойовому ополченні (Landsturm). Що знаходилися на службі в постійному війську (армії або флоту) не менше 2 років в цілому зараховуються до 1-го заклику (3 класу), а також що вчилися не менше 2 років в університетах і інших вищих учбових закладах. Вчення закличних ополченців в мирний час триває 3 місяці, які у флоті і кавалерії відносяться до першого року після заклику, а в інших частинах армії розділяються на 2 роки — 68 днів в першому і 22 в наступному.

Склад армії в мирний час 34426 чоловік, у тому числі 1958 офіцерів і 1794 унтер-офіцера. Піхоти 24787, кавалерії 4715, артилерія 3544, інших 1380 чоловік. У військовий час чисельність армії — 500000 чоловік Озброєння для піхоти — рушниці Маузера калібру 6,5 мм. Кавалерія озброєна шаблями і карабінами тієї ж системи. Польова артилерія забезпечена гарматами 8,7 і 7,5 див. Фортеці: Стокгольм (Ваксгольм — Оськар-фредеріксборг), Боден і Карлскрона; захищений також Готланд.

Загальна місткість військового флоту — близько 55000 тонн; озброєння — 290 гармат, у тому числі 36 великого калібру, 87 середнього (з них 73 скорострільні) і 167 малого (всі скорострільні. Загальна сума кінських сил — близько 102000. Особовий склад шведського флоту в 1700 г.: 442 офіцери, 389 унтер-офіцерів, 1939 матросів, 440 боцманів, 200 юнг і 306 артилеристів. До цього треба додати 18264 людини ополчення, з яких 2301 зараховані до морського артилерійського парку Карлскрони.

3. Озброєння та бойова підготовка війн

Польсько-шведська війна (1600-1629 років)

Швеція, як і Польща, претендувала на контроль над торгівельними дорогами на Балтійському морі. Оскільки ці держави не бажали йти на поступки один одному, війна між ними була неминуча. Приводом для її початку послужила суперечка про шведську корону. Польський король Сигизмунд III Ваза, який походив з шведського королівського будинку, успадкував в 1592 році шведський трон. Він був ярим прибічником католицької віри, з чим не могли змиритися шведські поміщики що сповідали лютеранина. У 1599 році під керівництвом герцога Седерманланда Карла (згодом короля Швеції Карла IX) сталося повстання шведських поміщиків, яке привело до скидання Сигизмунда III. Проте Сигизмунд сподівався повернути втрачений трон за допомогою польської армії.

Отже, в 1600 році почалася війна між Польщею і Швецією, яка продовжувалася 28 років. В ході війни велика частина німецьких поміщиків у Відземе встала на сторону своїх братів по вірі - шведів. Вони сподівалися, що таким чином їм удасться зберегти свої володіння.

На першому етапі війни перевага була на стороні поляків. І хоча шведському війську під командуванням Карла IX удалося повністю захопити Відземе, поляки в 1601 році завдали шведам поразки в Кокнесе. Повторно Карл IX потерпів поразку в 1605 році під Саласпілсом. Битва під Саласпілсом була одним з найбільш драматичних за всю феодальну історію Латвії. Карл IX почав війну з поляками, маючи в своєму розпорядженні військо, що налічувало більше 12 тисяч чоловік. У поляків було всього біля 3500 чоловік, проте, у них була перевага в кавалерії. На допомогу полякам прибули приблизно 300 вепшників курляндського герцога. Польське військо симулювала втеча, виманивши шведів на рівнину. Після цього польські кавалеристи порубали шаблями шведських піхотинців. На полі лайки залишилися лежати близько 9000 шведських воїнів. Після битви під Саласпілсом Відземе і Латгале залишалися під польським владицтвом ще декілька років.

Король Швеції Густав II Адольф, син Карла IX, був високоосвіченим і розсудливим правителем, а також видатним полководцем.

У 1621 році він відновив військові дії проти Польщі у Відземе. Шведи оточили Ригу. Не діждавшись допомоги від польського війська, місто здалося. Потім Густав II Адольф захопив всю територію Відземе (до річки Айвієксте) і увійшов в Курземе, де він розорив Елгаву.

Після ряду невдалих спроб повернути втрачені території Польща в 1629 році в прусському місті Альтмарке (нині на території Полину) уклала перемир'я з Швецією. Швеція отримала всю Естонію і Відземе. Латгале залишилася у володінні Польщі. Курземсько-земгальськоє герцогство, як і раніше, залишалося васальною державою польського короля. Території" населені латишами, виявилися поділеними на три частини, що надовго затримало подальший розвиток єдиного латиського народу і мови.

Під час війни відземським селянам довелося винести багато випробувань. Окрім виконання звичайних повинностей в маєтках вони повинні були ще містити польську і шведську армії. По всій Латвії військові найманці владнували набіги, грабували і палили. [7, c. 274]

Літо 1601 року було холодним дощовим, внаслідок чого загинули всі посіви. Запаси продовольства, що були у селян, були конфісковані для потреб армії або сталі видобутком грабіжників. У Відземе почався голод. Сподіваючись на порятунок, тисячі людей подалися в міста. Але і там продовольство закінчувалося. Голод спричинив страшну хворобу - чуму, від якої вимирали цілі області. Всюди валялися трупи, оскільки нікому було їх поховати.

У Відземе (так звана Шведська Ліфляндія; німецьке Livland - земля лівов) панувала розруха. Більше половини всіх сільськогосподарських угідь, а подекуди, як, наприклад, в Яскраво-червоне, Руїене і інших місцях, навіть більше двох третин, залишилися без господарів. Не вистачало коней і інших домашніх тварин. Поля заросли чагарником. Міста Відземе також знаходилися в повному запустінні. У Лімбажі залишилися в живих всього вісім чоловік, у Валянні - троє, а в Алуксне не залишилося жодного. Кальмарськая війна — так називається війна, що почалася в 1611 році між Данією і Швецією, в царювання Хрістіана IV і Карла IX. Причини, що її викликали, лежали, перш за все, в зундському і нарвському питаннях, які залишалися недозволеними з самого Штеттінського миру 1570 г.; потім одним з мотивів до війни служило прагнення Швеції до її природних кордонів, бажання повернути собі південні провінції, що знаходилися під владою Данії. Постійні спори відбувалися і із-за норвезьких кордонів. Спроби улагодити спірні питання мирним дорогою не удалися; багаточисельні конгреси, що скликалися з кінця XVI ст., сильніше лише виявляли взаємну ворожнечу обох народів. Війну оголосив Христіан IV і сам став на чолі війська. Гір. Кальмар скоро був узятий данцями, але фортеця продовжувала захищатися. Шведські війська з'явилися до неї на допомогу, і 17 червня під стінами фортеці сталася одна з самих кровопролитних битв в північній історії. Вона поновлювалася три рази; обидва королі брали в ній участь. Данці вийшли з неї переможцями завдяки, головним чином, особистій відвазі Христіана. На початку серпня фортеця здалася данцям. 30 жовтня Карл IX помер; війну продовжував син його Густав-Адольф. Посередниками з'явилися Англія, Нідерланди і Бранденбург, що мали на увазі залучити скандінавських государів до участі в загальноєвропейських справах. Переговори про мир відкрилися зимою 1612 р. Всі завоювання данців були повернені шведам за мільйон талерів. Швеція відмовлялася від своїх володінь в Лапмаркене; данцям дозволялася безмитна торгівля в Швеції, шведам — в Данії; торгівля з Ригою і Курляндією оголошена вільною; полонені були обмінені, штеттінський мир відновлений. Християн підписав акт Кнередського миру 26 січня 1613 р.

Тридцятирічна війна — загальноєвропейський збройний конфлікт, який точився з 23 травня 1618 до 24 листопада 1648 року між двома угрупуваннями держав: габсбургзькою та антигабсбузькою коаліцією за домінування на європейському континенті. Війна розпочалась як релігійний конфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії і католицькою династією Габсбургів, на завершальному етапі війна втратила виключно релігійний характер.

Священна Римська Імперія в XVII ст. становила конгломерат десятків королівств, князівств, і різноманітних адміністративних одниниць - церковних або світських. В Богемії, Угорщині, Саксонії і Північних князівствах Німеччини домінували протестанти, разом з тим, Баварія, Австрія, а також інші Південні князівства були переважно католицькими. Пануюча в Священній Римській Імперії династія Габсбургів була католицькою і всіляко дискримінувала протестантів. На початку XVII ст. розгорталася контрреформація, посилилювалась церковна цензура і інквізиція, зміцнився орден Єзуїтів. Ватикан всіляко підштовхував правителів-католиків до викорінення протестантизму в своїх володіннях.

Слід відзначити, що з часів Карла V провідна роль в політичному житті Європи належала династії Габсбургів. На початку XVII століття іспанська гілка династії володіла Португалією, Південними Нідерландами, півднем Італії і, колоніями в Америці. Австрійські Габсбурги — закріпили за собою корону імператора Священної Римської Імперії, були королями Богемії, Угорщини, Хорватії. Гегемонію Габсбургів прагнули ослабити європейські держави, і найбільше Франція. [11, c. 97]

Габсбургів підтримували: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської Імперії, Іспанія, об'єднана з Португалією, Папський престол Польща. На боці "антигабсбургської коаліції": протестантські князівства Священної Римської Імперії, Богемія, Трансільванія, Венеція, Савойя, Республіка Сполучених провінцій, Швеція, Данія, Франція, надавали підтримку Англія, Шотландія і Московське царство.

Аугсбургзький мир 1555 року підписаний Карлом V на якийсь час припинив відкрите протистояння протестантів і католиків у Священній Римській Імперії, і зокрема в Німеччині. За умовами миру імперські князі могли вибирати релігію (протестантизм або католицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: "Чия влада, того і віра" (лат. Cuius regio, eius religio). Проте до початку XVII століття католицька церква спираючись на підтримку диністії Габсбугів відвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів.

Для відсічі католицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імперії об'єдналися в 1608 р. в Євангельську унію. Унія шукала підтримки у держав, ворожих династії Габсбургів. У відповідь католики об'єдналися в 1609 р. Католицьку Лігу, під проводом Максиміліана I Баварського.

У 1617 р. правлячий імператор Священної Римської імперії і король Богемії Матвій який не мав прямих спадкоємців, примусив чеський сейм визнати спадкоємцем, свого двоюрідного брата Фердинанда Штірійського. Фердинанд був палким католиком, вихованцем єзуїтів і украй непопулярним в переважно протестантській Чехії. На цьому тлі в Празі відбувся конфлік між представниками чеської аристократії та королівськими намісниками. 23 травня 1618 р. опозиційні дворяни на чолі з графом Турном викинули з вікон Чеської Канцелярії в рів королівських намісників графа Вільяма Славату, Ярослава Мартиницю і їх секретаря Фабриція.

Шведський період 1630—1635

Посилення Габсбургів занепокоїло Францію, однак вона не хотіла безпоседерньо втпучатися в конфлікт. Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, і французька дипломатія приклала значних зусиль щоб допомогти шведам заключити в 1629 р. перемирмир'я з Польщею. В результаті шведський король Густав II Адольф міг спрямувати свою добре вишколену армію проти католиків Габсбургів.