57308 (Жінки-декабристки), страница 5

Острог у Читі не вміщав усіх в'язнів. Тому вже в 1828 р. цар розпорядився побудувати нову в'язницю для декабристів у Петровському заводі. І хоча до літа 1830 р. будівництво не було закінчено цілком, комендант Лепарський одержав наказ перевести туди до осені усіх ув'язнених. Перехід з Чіти в Петровський завод барвисто описаний у спогадах багатьох декабристів. Петровський завод, що на початку 30‑х років був такою дірою, що про його місцезнаходження не знали навіть у III відділенні.

Ще до від'їзду в Петровський завод декабристки звернулися до шефа жандармів із проханням дозволити їм жити у в'язниці, не розлучаючись з чоловіками. Дозвіл був отриманий, і 30 вересня 1830 р. Лепарский рапортував Бенкендорфу: «Я дозволив усім дев'ятьом дружинам (Єнтальцева був вже в Березові, наречена Івашева ще не приїхала) державних злочинців, проживати в казармі зі своїми чоловіками». 28 вересня 1830 р. Є.І. Трубецька повідомляє матері, А.Г. Лаваль, у Петербург: «Це життя від побачення до побачення, що нам приходилося виносити стільки часу, нам усім занадто дорого коштувало, щоб ми знову зважилися піддатися йому: це було понад наші сили. Тому всі ми знаходимося в острозі от уже чотири дні. Нам не дозволили взяти із собою дітей, але якби навіть дозволили, те все одно це було б нездійсненне через місцеві умови і строгі тюремні правила… Я живу в дуже маленькій кімнатці з одним вікном, на висоті сажня від підлоги, що виходить у коридор, освітлений також маленькими вікнами. Темнота у моїй кімнаті така, що ми опівдні не бачимо без свічок. У стінах багато щілин, дме вітер, і вогкість така велика, що пронизує до кісток». [3, 357]

І жінки відразу починають боротьбу з петербурзькою і сибірською адміністрацією за полегшення умов вислання.

Вже на початку публічною підтримкою засуджених декабристів, добровільним вигнанням жінки створювали суспільну думку, відкрито визнаючи високу шляхетність революціонерів, розглядаючи їхній виступ як прояв безкорисливого служіння батьківщині. Велика заслуга жінок і в тому, що вони, знаходячись у Сибіру, зв'язували в'язнів із зовнішнім світом, з рідними. Жінки пишуть від свого імені, копіюючи іноді листи самих декабристів, одержують для них кореспонденцію і посилки, виписують газети і журнали, російські й іноземні. І ця діяльність приймала суспільний характер, тому що інформація про сибірських вигнанців поширювалася далеко за межі родинного кола. Кожній жінці приходилося писати десять, а то й двадцять листів у тиждень. Особливо велика кореспонденція була у Волконської і Трубецької, особисто знайомих з багатьма родичами каторжан: їх «норма» доходила і до тридцяти листів «у пошту».

Сибірське посилання пережили вісім з одинадцяти декабристок: першою вмерла О.Г. Муравйова (1832 р.) ще в Петровському заводі; через сім років після неї – К.П. Івашева, на поселенні в Туринску; Є.І. Трубецька похована в 1854 р. в Іркутську, в одній могилі з трьома дітьми.

Висновки

Декабризм не був чисто чоловічим явищем. Вперше в історії в суспільному русі не менш важливу роль грали жінки. Уособленням нової жіночої особистості стали декабристські дружини, сестри, матері. Крім поваги до гуманістичних, просвітительських традицій 18 століття юним дворянкам внушались християнські ідеї любові і всепрощення, вірності стародавнім підвалинам. Християнське подвижництво і добродійність були двома сферами її діяльності поза родиною. Завдяки цим християнським ідеям жінки-декабристки в висланні так легко входили в народне середовище. Крім того, їм були властиві і чисто жіночі ролі: матері, дружини, сестри.

Варто помітити, що вибір цих жінок був не самим легким. Уже саме по собі це рішення було революційним актом. Цим вибором жінки переглянули традиційно сформоване представлення про місце жінки в родині, у суспільстві.

Першою і, найважливішою причиною було подвижництво в ім'я любові. У списку були і такі як: подружній обов’язок, почуття справедливості, жалість до ближнього. Крім того, величезну роль грала й особистість самої жінки. Але якими б ні були причини, наміри добровільних вигнанниць були цілком обмірковані і аж ні як не були плодом порожнього марнославства. Ю.М. Лотман обґрунтовує цей вчинок як цілком традиційну норму поводження, що бере свої джерела у вдачі російського простолюду. У допетрівському побуті ця норма діяла і для родини боярина, який висилався. Крім того, він вказує і ще на одну норму: це старий офіцерський звичай возити із собою в обозі свою родину. Павлюченко подає дві точки зору на причини вчинку декабристів: сімейно-побутові (джерела в патріархальній вірності чоловіку, родині) і екзальтованість, одержимість і романтичність жінок (віяння нового часу).

Декабризм дав Росії не тільки нові ідеї, він виховав новий тип російської людини – дворянина-революціонера. Декабристи виросли в епоху суспільних воєн, виховували в собі ідеї Просвітництва і Романтизму. Вони з'єднали рацію з почуттям, залишаючись при цьому цільними і єдиними. Вони увібрали в себе краще з дворянської культури, при цьому, намагаючись викорінити її недоліки. Це були перші революціонери, що намагалися обґрунтувати політичні ідеї з погляду моралі і порушили питання про те, чи завжди ціль виправдує засоби, якщо засоби аморальні. Дружини декабристів були першими, що заявили себе не в сфері родини, а в сфері суспільної діяльності. Декабристи належали до суспільних діячів, що вважали єдиним і справедливим суддею Історію і культивували честь і волю, як головний критерій поводження.

Список використаної літератури

1. Володин А.И. Декабристские традиции и формирование социально-философских идей русской революционной демократии, – М., 1976;

2. Ленин В.И. Полное сочинение трудов. Т. 21, – М., 1982.;

3. Лотман Ю.М. Беседы про русскую культуру. Побут і традиції російського дворянства (18–19 вв.), – Спб., 1994;

4. Лотман Ю.М. Декабрист в повседневной жизни (бытовое поведение как историко-психологическая категория) // Литературное наследие декабристов, – Л., 1975;

5. Нечкина М.В. Движение декабристов. Т. II. – М., 1955;

6. Павлюченко Э.А. Женщины в руском освобительном движении от Марии Волконской до Веры Фигнер. – М., Мысль, 1988;

7. Павлюченко Э.А. В добровольном изгнании. М., 1984;

8. Тишкин Г.А. Женский вопрос в России. 50–60‑е годы XIX в., – Л., 1984 (гл. II. Женский вопрос в публицистике на рубеже 50–60‑х годов).

9. Фигнер В. Полное собрание сочинений: В 7 т. Т. 5: Жены декабристов, – М., 1932.